День міста: ТОП-5 місць Сіверськодонецька, де можна доторкнутися до його історії

Сіверськодонецьк – місто молоде, засноване у 1934 році, і похвалитися незвичайною архітектурою не може. В "старому" місті переважають типові радянські барачні забудови, в "новому" – панельні багатоповерхівки. Але і тут можна знайти місця, в яких історія міста постає аж ніяк не у вигляді сухої статистики. Головне – дивитися уважно, тому що питання збереження автентичності вигляду для місцевої влади – не першочергове завдання.

Depo.Донбас зібрав ТОП-5 місць Сіверськодонецька (первинна назва Лісхімстрой – ред.), де можна  доторкнутися до його історії.

Театр драми (Луганський обласний музично-драматичний театр)

Будівля міського театру драми введена в експлуатацію у 1953 році спочатку як клуб Хіміків. Будівлю тодішнього ще клубу побудовано за типовим проектом архітектором Ольгою Неслуховською. Проект будівлі був розроблений в Москві. Там за аналогічними проектами побудовані кінотеатри "Буревісник" і "Слава".

З будівництвом клубу-театру пов'язана легенда про залитий у фундамент танк, про яку можна почитати у нашій попередній публікації.

В кінці 50-х років будівля клубу Хіміків була передана заводу "Склопластик". На початку 90-х років через кризу на підприємстві керівництво приймає рішення про передачу будівлі у власність міста, і саме з того часу будівля театру почала поступово занепадати. У 2016 році її було визнано аварійною. Ситуацію врятувало виділення майже 60 мільйонів гривень з обласного бюджету на реконструкцію та відновлення. Зараз тут виступають артисти Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру. Можна сміливо стверджувати, що сьогодні театр знаходиться навіть у кращому стані, ніж після введення в експлуатацію.

З одного боку, будівлю вдалося врятувати завдяки обласним грошам, з іншого – сумно усвідомлювати, що якби не війна, і якби Сіверськодонецьк не став обласним центром, то театром так ніхто б і не займався.

Гвардійський проспект у Сіверськодонецьку

Гвардійський проспект – одна з центральних і найдовших магістралей міста. Проспект починається від повороту на сусідній Лисичанськ та перетинається з шістьма вулицями і двома проспектами, впираючись у ліс, фактично, за межами міста, де триває забудова нового котеджного містечка.

До речі, спочатку це був ніякий не проспект, а вулиця Лисичанська. Сьогоденну назву Гвардійський отримав у 1975 році, до 30-річчя перемоги у Другій світовій, на честь воїнів 41-ї гвардійської стрілецької дивізії, які звільняли селище Лісхімстрой. Перші дев'ятиповерхівки Сіверськодонецька були побудовані саме на Гвардійському.

Колись на проспекті Гвардійський висаджували алеї троянд. Ними захоплювалися і місцеві, і гості міста. Квіти для висадки спеціально привозилися з розплідників. Як свідчать історичні довідки, до 1986 року в місті було висаджено півмільйона трояндових кущів.

Зараз жодної рози на проспекті не висаджують. 

Сіверськодонецький палац культури Хіміків

Будівництво цього палацу розпочалося у 1956 році, а закінчилося – у 1967-му. Архітектором будівлі був Володимир Ємільянов. Як і будівля театру, ДК Хіміків не є унікальним архітектурним об`єктом, а усього лише своєрідною копією російських "братів" у Челябінську, Нижньому Тагілі та ще декількох містах. Це типова історія для радянської архітектури, будівельники хотіли проявити творчість, заготовили ліплення, але задумку втілити не вдалося.

Цей палац — складна архітектурна споруда, спроектована в корінфському ордері, пише Северодонецк.инфо. 

Коли почалася боротьба з надмірностями в архітектурі, креслення довелось переробляти. У первинному варіанті колони мали зовсім іншу конфігурацію… Будівельники намагалися зробити будівлю особливою, але, на жаль, ліплення, яке заготовили, довелося закопати біля фасаду, як не потрібне.

Кошторисна вартість Палацу культури хіміків складала 9 мільйонів 617 тисяч рублів в цінах до 1961 року. Будівля виглядає величною, розрахованою на концерти зірок.

Палац культури раніше належав хімзаводу "Азот". У червні 2019 року стало відомо, що міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області виставив палац на продаж. На будівлю було накладено арешт, і тепер вона у розпорядженні управління юстиції.

Стартова ціна палацу з господарськими побудовами загальною площею 8 тис. 447 квадратних метрів –  4 млн 74 тис. гривень з гарантійним внеском у 203,7 тис. гривень. 

Сіверськодонецьке науково-виробниче об`єднання "Імпульс"

"Імпульс" – розробник, виробник і постачальник високонадійних систем контролю і управління для атомної енергетики і залізниць. Фактично, це єдине підприємство та єдина будівля у місті, яка не втратила з роками ані суті своєї роботи, ані зовнішнього вигляду.

"У мене батько працював на "Імпульсі". Нічого про роботу не казав, бо "не можна було". Такі часи були. Та й зараз, я так розумію, багато чого не каже. Ми дітьми знали тільки, що на "Імпульсі" розробляють та самі виробляють "оті крутезні штуки для ракет", – розповів місцевий мешканець Максим.

Центр промислової системотехніки – науково-виробниче об'єднання "Імпульс" з'явився у 60-ті роки минулого століття для комп'ютерної автоматизації Лисичанського хімкомбінату. Згодом спеціалісти "Імпульсу" розробили інформаційно-керуючу систему "Автодиспетчер" для контролю аміачного і спиртового виробництва, першу в СРСР система масового резервування місць на авіалініях Аерофлоту "Сирена", електронну система суддівства для Олімпійських ігор в Москві 1980 року.

На "Імпульсі" в буквальному сенсі були створені перші радянські автоматизовані системи контролю – комп`ютери. Зараз на тут виробляють продукцію для енергоблоків, АЕС з енергетичними реакторами ,а також продукцію для залізничного транспорту. 

Спадщина скульптора Пухальського

Так звані кутові будинки на вулиці Дружби Народів, близько ПК Хіміків та міської ради, є, за словами краєзнавця Аріфа Багірова, єдиними будівлями в місті, які визнанні архітектурною спадщиною.

"Це робота архітектора та скульптора Валентина Пухальського. На жаль, ми бачимо, що зараз відбувається з цими будинками. Хоча, якщо і говорити про архітектурну спадщину міста – то ці будинки – перше, про що треба казати", - казав Багіров.

"Вулиця Леніна, на якій стоїть Палац культури хіміків, яскраво вирізняється з-поміж усіх вулиць міста. Її неповторний пластичний образ створюють малі архітектурні форми, фронтони, оригінальні карнизи і пілястри, що прикрашають триповерхові будинки. Елементи ліплення, декору на будівлях надають їм особливі, характерні риси, і не розгледиш, де скульптура переходить в архітектуру. Все це становить одне ціле", – йдеться про роботу Пухальського у книзі Тетяни Забірко "Він прикрашав Сєвєродонецьк".

Більш детально про Пухальського і його вплив на вигляд міста можна прочитати тут.

Літак у Сіверськодонецьку, якого немає

Багато років на місці, де зараз знаходиться Соборна площа і Свято-Христо-Різдвяний собор, стояла одна з визначних пам'яток міста – справжній літак АН-10. У 1973 році на території СРСР виник "бум" на використання списаних цивільних пасажирських літаків в якості приміщення для культурно-масових заходів: кафе, дитячих кінотеатрів, клубів за інтересами.

Сіверськодонецьк появою літака у місті зобов'язаний тодішньому директору "Імпульсу" Андрію Новохатньому. "Імпульс" займався виготовленням приладів, в тому числі, для авіаційних підприємств, і направив звернення з проханням передати списаний літак для дітей Сіверськодонецька. Літак місто отримало: урочисте відкриття нового пам'ятника відбулося навесні 1979 року. У 1997-му році літак, в якому можна було дивитися мультфільми, битися на ігрових автоматах у морський бій, або просто сфотографуватися, порізали на металобрухт.

Влада оголосила, що літак може бути небезпечним для містян і покінчила з його існуванням. Крім того, вже тоді було відомо про план забудови релігійного об`єкту і літак, нібито, не вписувався у храмовий комплекс. Містяни вважають, що ветхість та архітектурна цілісність – то брехня. Сіверськодончани пов'язують зникнення літака з ростом цін на металобрухт наприкінці 90-х років.