10 фактів про Донбас, які ви точно не знаєте

Невідомий Донбас, про який ми писали раніше, це лише вершина айсбергу. Почнемо розповідати чергову порцію цікавих фактів про Донбас з епідемії - теми, яка перегукується з нашим часом.

Холерний бунт в Юзівці (Донецьку)

У 1892 році в Російській імперії вирувала третя хвиля холери, яка дісталася Донбасу, а саме Юзівки. Для поширення захворювання у промисловому містечку були усі підстави – щильне проживання людей, антисанітарія, відсутність ліків, забобони. Мешканці Юзівки шукали винних в епідемії і вирішили, що це лікарі і євреї-торговці. З цього почалися масові погроми єврейських закладів: шинків і крамниць, а також громили холерні бараки, де фельдшери ізолювали хворих. Бунтівники, яких було до 15 тисяч, увійшли у раж: спалили торгову площу і взагалі руйнували усе на своєму шляху без розбору, навіть контору металургійного заводу. Натовп насилу вгамували військові конники, заколотників – близько 500 осіб – арештували і всіх випороли.

Товариство принципових холостяків і НКВД Ворошиловграда (Луганська)

Паблік "Луганськ – Ворошиловград – Луганськ (фото ХХ століття)" опублікував фото 1937 року, підпис на якому свідчить про те, що у Луганську управління НКВД співпрацювало з"Товариством принципових холостяків", яке складалося з жінок. 

Фото передрукували на сторінці "Занимательное донбассоведение".

На зворотньому боці є підпис, з якого стає зрозуміло, що зроблений він для "Лідочки Ш" 27 листопада 1937 року на пам'ять про спільну роботу в Управлінні НКВС м. Ворошиловград. Прізвища "принципових холостяків" розібрати складно, а от імена видно добре: Лідочка, Поліна, Євочка, Шурочка та Ірочка. 

На жаль, ніяких інших подробиць про існування цього жіночого товариства знайти не вдалося.

Голлівудські актори Юен МакГрегог і Чарлі Бурман на Луганщині

У 2004 році відомі актори Юен МакГрегог і Чарлі Бурман здійснили навколосвітню подорож на мотоциклах BMW R 1150 GS Adventure, під час якого навіть побували на Луганщині, а саме в місті Хрустальний (Красний Луч) і Антрациті, де їм люб'язно надав притулок місцевий авторитет. Про це на своїй сторінці у соцмережі згадав журналіст з Луганщини Олексій Артюх.

Пізніше МакГрегор описував враження від зустрічі так: "Крутий пацан, однозначно. Коли він з тонкою напівусмішкою нахилився до мене, щоб потиснути руку, я побачив з-під светра рукоятку пістолета... Лише кілька годин тому ми були на дорозі і прямували до російського кордону. І ось тепер сидимо в кімнаті в оточенні озброєних до зубів людей, а на задньому плані дружина їхнього ватажка готує для нас їжу. Мені стало не по собі... Раптом я почув за спиною кроки і обернувся. Я здригнувся: по сходах спускався Ігор, він шалено реготав, тримаючи в лівій руці гітару, а в правій – автомат Калашникова. Девід завмер на півслові з відкритим ротом. Я знав, про що він думає: що Ігор зараз нас всіх тут замочить".

Маловідома подорож Василя Стуса до Сіверськодонецька

Інформацію про неї відшукав краєзнавець Сергій Каленюк. Герой України, дисидент, поет, активіст українського спротиву радянському режиму Стус у Сіверськодонецьку був в грудні 1968 року в гостях у свого друга Володимира Міщенка – секретаря газети "Комуністичний шлях". 

Міщенко згадував про зустріч зі Стусом так: "Зустрілися на автовокзалі. Міцно потисли один одному руки, обнялися. Потім попрямували до мене додому. Мешкав я в будинку, заселеному працівниками міськкому партії. Одну з квартир цієї гарної споруди було виділено газетярам (отут мене й поселили). Дізнавшися про це, Василь сказав, що нас можуть підслухати. Тож вирішили в квартирі "серйозних" розмов не вести. Оскільки зовсім поряд був сосновий ліс, помандрували в гущавину. Василь розповідав про своє життя в столиці, про "шістдесятників", яких цькує і переслідує влада. Згадав, зокрема, про епізод в кінотеатрі "Україна", після якого його відрахували з аспірантури. У пошуках роботи обійшов усіх знайомих. Працював на будівництві метро, кочегаром, науковим співробітником державного історичного архіву, звідки незабаром теж звільнили. Наше спілкування тривало всього кілька годин, після чого Василь повернувся до батьків (у Донецьк)".

У січні 1969 року Стусу виповнилося 30 років, і Міщенко вирішив зробити другу подарунок. В останню мить перед здачею газети у друк він доповнив літературну сторінку віршами Стуса. Потім через це в Міщенка були проблеми: обшуки і звільнення.

Бегемот у Сіверському Донцю на Луганщині

Влітку у 1974 році на водну станцію між Лисичанськом і Сіверськодонецьком приїхав зоопарк. Було спекотно, і  працівники вирішили дати бегемоту поплавати у річці Сіверський Донець. Прив'язали його мотузкою до дерева, але він її перегриз і поплив на волю. Бегемот плавав у річці більше тижня, його підгодовували місцеві діти, допоки працівникам зоопарку вдалося його спіймати. Цю історію розповів на своїй сторінці у соцмережі колишній луганчанин, волонтер Костянтин Реуцький і опублікував фото бегемота.

Дебют Мстислава Ростроповича у Слов'янську

Влітку 1940 року в Слов'янську в парку Слов'янського курорту 13-річний Мстислав Ростропович дав перший у своєму житті сольний концерт у супроводі симфонічного оркестру. Пізніше він стане видатним віолончелістом, піаністом, диригентом, композитором, педагогом і громадським діячем.

9 серпня 2000 року Ростропович приїхав у Слов'янськ знову. Це була видатна культурна подія для міста. Його приймали дуже тепло, Ростропович пробув у Слов'янську 12 днів, їздив у Святогірську лавру, де біля стін монастіря побачив могилу князя Бориса Голіцина, на замовлення якого Бетховен написав свої останні чотири квартета, і став біля цієї могили на коліна. Відеозвіт візиту Ростроповича і досі зберігає Слов'янська школа мистецтв на своєму каналі в YouTube.

Партія любителів пива в Луганську і Олексій Данилов

В Луганську у 1995 році створили Всеукраїнську партію любителів пива, в її установчій конференції взяв участь тодішній мер міста Олексій Данилов (нині – секретар РНБО України). Оргкомітет партії вирішив, що віце-президентами організації можуть бути члени партії вагою не менше 115 кг, звернувся до ДАІ з вимогою дозволити їздити за кермом з запахом пива, а члени партії зобов'язалися випивати не менше 17 келихів пива за раз.

Перший український мілліонер і його бізнес-імперія на Донбасі

Йдеться про Олексія Алчевського на ім'я якого назвали місто Алчевськ. На жаль, місто зараз занепадає, бо розташоване на окупованій Луганщині. Алчевський розпочав свій бізнес-шлях з Харкова, де торгував чаєм, потім заснував кредитну спілку, Харківський торговий банк і Харківський земельний банк. К 1879 року він побачив потенцал у видобуванні антрациту на Донбасі і в металургії. Саме Алчевський був ініціатором будівництва меткомбінатів у Маріуполі і на Луганщині біля станції Юр'ївка (майбутній Алчевськ, – ред.). Статки Алчевського у 1900 році налічували до 30 млн руб.

Дружина мільйонера Христина Алчевська була педагогом і українською просвітителькою. У 1887 вона відкрила в селі Олексіївка Катеринославської губернії (нині Перевальський район Луганської області) школу, в якій викладання велося українською мовою. Серед педагогів школи був автор першого словника української мови Борис Грінченко. Алчевська популяризувала українську культуру, в 1899 в її харківському маєтку був встановлений перший в Україні пам'ятник Тарасу Шевченку. У подружжя було шість дітей, які також вродилися талановитими.

Жінки-шахтарки на Донбасі

На Донбасі під час Другої світової війни і після неї, коли промисловість була зруйнована, а чоловіків не вистачало, у шахтах працювала неслабка стать –  жінки. У забої вони рубали вугілля голими руками і видавали рекордні добичі, що позаздрив би сам Стаханов. Щоправда, працювали у тяжких умовах, по пояс у воді, у тісних сирих забоях, годинами лежачи на одному боці.

Прадавнє море Донбасу

На території сучасного Донбасу у прадавні часі було море. Прадавнє море Донбасу покривало солоними водами цю землю близько 350 разів протягом 40 млн. років. У мілководній затоці, яка розташовувалася на місці сучасних міст Бахмут і Слов'янськ, відкладалися потужні товщі кам'яної солі під час пермського періоду (300-250 млн років). 

В кінці пермського періоду море надовго покинуло територію Донбасу, залишивши по собі потужні пласти соленосних відкладень, які почали видобувати у XIX столітті. Соляні шахти в цих місцях - у Соледарі, працює і досі.