Василю Стусу могло б виповнитися 82 роки: Оприлюденна його маловідома подорож до Сіверськодонецька

Каленюк написав про це пост на сторінці "Типичный Северодонецк" у Facebook, передає Depo.Донбас.

Як виявилося, Стус приїжджав у Сіверськодонецьк в 1968 році.  Про його перебування залишилося навіть документальне свідчення в газеті "Комуністичний шлях". Вірші ще одного нинішнього лауреата Шевченківської премії Василя Голобородька теж друкувалися в ті часи у цій міській газеті. Поетичні долі у Голобородька і Стуса схожі, та й життєвий шлях багато в чому подібний. Життя і творчість цих поетів стали фактом вже не тільки історії літератури, а й історії нашої країни – і Радянського Союзу, і України. 

"Знайшовши на шпальтах газети "Комуністичний шлях" ці прізвища, я очам не повірив. Адже після того, як 4 вересня 1965 року В. Стус у київському кінотеатрі "Україна" підтримав акцію протесту проти арештів української інтелігенції, його було виключено з аспірантури, набір першої збірки поезій "розсипано", не давали можливості працювати і друкуватися. А тут у провінційній газеті, та ще й у рік 50-річчя Жовтня, коли КДБ вів особливо пильний контроль, надруковано вірш Стуса "В розкриллі", який починається словами " Сто років, як сконала Січ. Сибір і соловецькі келії…", хоч і прикритий іменем Т. Шевченка, виглядав дуже зухвало", - пише Каленюк.

Вірші Стуса опинилися в місцевій газеті завдяки Йосипу Курлату. На початку 60-х років він жив у Донецьку і працював у газеті "Комсомолец Донбасса". Майже щодня до нього в редакцію приходили молоді поети – і російськомовні, і україномовні. Якось само собою виникло літературне об’єднання, яке Курлат назва "Обрій".

Навесні 1965 року Курлат опинився у Сіверськодонецьку. У той рік "хрущовська відлига" скінчилася. В Україні почалися арешти української інтелігенції. 25 серпня 1965 року було арештовано Івана Світличного, Михайла й Богдана Горинів, Опанаса Заливаху та інших.

Стус на той час вчився в аспірантурі Інституту літератури у Києві. 4 вересня у кінотеатрі "Україна" на перегляді фільму "Тіні забутих предків" Стус виступив на захист заарештованих, і його виключили з аспірантури. Було розігнано і донецький "Обрій", а одного з друзів Стуса – Володимира Міщенка мали судити за той-же "націоналізм". Але врятував керівник Донецької письменницької організації Павло Байдебура, однак КДБ потурбувалося, щоб роботу йому в Донецьку не давали.

Курлат, який на той час уже працював у Сіверськдонецьку, довідавшись про це, домовився з редактором газети Марією Михайліченко і в січні 1967 року запросив Міщенка до себе, газеті якраз потрібен був відповідальний секретар.

"Міщенку посилали з Донецька і Києва "крамольні" вірші, і дещо він друкував у газеті. Нічого крамольного в них не було, але автори були "заборонені". Такими тоді вважалися вже і Василь Голобородько, і Василь Стус.  Деякі друзі приїздили в гості, звісно, "інкогніто". Дома у Міщенка обговорювали працю І. Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?", арешти інтелігенції, літературні процеси в Україні, які на той час теж були не завжди політично благонадійними", - написав Каленюк.

У "Літературній сторінці" в газеті від 4 червня 1967 року (№ 67) було вміщено два вірші Василя Голобородька і два Василя Стуса.

"Тепер поезія, яка в газеті була надрукована під назвою "В розкриллі (з циклу віршів про Т. Шевченка)", стала широковідомою, вивчається в загальноосвітніх школах на уроках української літератури в 11 класі. Тут вона надрукована без інтервалів між чотирирядковими строфами. Та крім цього в подальших публікаціях вірш втратив другу строфу, кілька слів замінено іншими, і пунктуація дещо змінилася. Тож я наведу його так, як він був надрукований в газеті", - додав краєзнавець.

В розкриллі

(з циклу віршів про Т. Шевченка)

Сто років, як сконала Січ.

Сибір і соловецькі келіі…

І глупа облягає ніч

Пекельний край і крик пекельний.

Сто років – ніби вивірянь…

Сторуко прохопились води.

Уже не ріки, вже моря

В твій берег хлюпають, народе мій.

Сто років мучених надій

І сподівань, і вір, і крові

Синів, що за любов тавровані.

Сто серць і сто палахкотінь.

Та виростають з личаків,

Із шаровар, з курної хати,

Раби зростають до синів

Своєї України-матері.

Ти вже не згинеш. Ти двожилава

Земля, рабована віками.

І не скарать тебе, ожилої,

Сибірами і соловками.

Ти вже виболюєшся болем,

Ти ще роздерта на шматки,

Ти вже крута і непокірна,

Ти випросталася для волі,

Ти гнівом виросла. Тепер

Не матимеш від нього спокою.

Йому ж рости й рости. Допоки

Не упадуть тюремні двері.

І радісним буремним громом

Спадають з неба блискавиці.

Тарасові провісні птиці –

Слова шугають над Дніпром.

Цей номер газети був підписаний до друку заступником редактора Іваном Бобровським. Редакторка була у відпустці. Цим і скористався Міщенко, сформувавши "Літературну сторінку". Цього разу такий трюк йому вдався. Та вже з літа 1967 року, коли розгорнулася підготовка до святкування 50-річчя Жовтневої революції, контроль з боку Комітету держбезпеки посилився.

Міщенко згадував: "Наближався новий 1968 рік. Наприкінці грудня з Донецька зателефонував Василь Стус, який на кілька днів приїхав з Києва до своїх батьків. Я запросив його до себе в гості. Він погодився, однак попередив, що за ним постійно стежать. Зустрілися на автовокзалі. Міцно потисли один одному руки, обнялися. Потім попрямували до мене додому. Мешкав я в будинку, заселеному працівниками міськкому партії. Одну з квартир цієї гарної споруди було виділено газетярам (отут мене й поселили). Дізнавшися про це, Василь сказав, що нас можуть підслухати. Тож вирішили в квартирі "серйозних" розмов не вести. Оскільки зовсім поряд був сосновий ліс, помандрували в гущавину. Василь розповідав про своє життя в столиці, про "шістдесятників", яких цькує і переслідує влада. Згадав, зокрема, про епізод в кінотеатрі "Україна", після якого його відрахували з аспірантури. У пошуках роботи обійшов усіх знайомих. Працював на будівництві метро, кочегаром, науковим співробітником державного історичного архіву, звідки незабаром теж звільнили. Наше спілкування тривало всього кілька годин, після чого Василь повернувся до батьків".

6 січня 1968 року Стусові виповнювалось 30 років. У цей день мав вийти номер газети "Комуністичний шлях". Курлат саме готував до виходу "Літературну сторінку" № 30. Міщенко вирішив зробити другу подарунок і в останню мить доповнив сторінку віршами В. Стуса і М. Колісника з інформацією про них.

Кінчилось це тим, що у декого з літстудійців, наближених до Міщенка, провели дома обшуки. Шукали книжку поезій Василя Симоненка "Земне тяжіння", в якій Міщенко вписав від руки рядки, що були вилучені при друкуванні:

Ради тебе перли в душу сію,

Ради тебе мислю і творю...

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю.

Після публікації в редакції відбулися загальні збори. Напередодні увечорі редактор газети Марія Михайліченко зателефонувала Курлатові, повідомила, що будуть розглядати справу Міщенка у присутності начальника відділу КДБ. Попросила Курлата не приходити, пославшись потім, що його не попередили, а вона співчуває Володі, з начальником КДБ у неї хороші стосунки і спробує сама витягти Володю з халепи.

Але на збори Курлат прийшов. Там стало відомо про "добровільних інформаторів" у редакції. Кінчилося тим, що Володю просто попередили. Але незабаром Міщенко і ще двоє покинули редакцію.

Сьогодні, 6 січня 2020 року Стусу виповнилося б 82 роки.