Невідомий Донбас: Звідки на Луганщині взялося місто Щастя, а на Донеччині – селище Прелесне

Донбас зазвичай асоціюється з промисловим нуаром або ж з "Диким полем", але саме на Донеччині і Луганщині є населені пункти з назвами, які ламають такі стереотипи

Невідомий Донбас: Звідки на Луганщині вз…
Фото: kramatorskpost

Серед таких цікавих місць – Нью-Йорк на Донеччині, а також місто Щастя і селище Прелесне. 

Місто Щастя на Луганщині до 2014 року було маловідомим в Україні, а після стало у всіх на слуху, бо опинилося поблизу лінії розмежування. Мабуть, багато хто замислювався, чому воно називається Щастя і звідки взагалі могла така назва з'явитися на шахтарській Луганщині.

Походження назви міста Щастя

Зараз Щастя підпорядковане Новоайдарському району, це невелике містечко з 14 тисячами мешканців на річці Сіверський Донець в оточенні й інших водойм – річки Айдар, ставків і озер. Щастя – це не вигадана штучна назва, вона має цікаву історію, яка почалася наприкінці XVII століття. Тоді ще діяло кріпосне право, і селяни дуже потерпали від місцевих суворих поміщиків, тож ті, кому вдалося втекти, оселялися на безлюдних піщаних барханах поблизу Сіверського Дінця, і це місце вважали своїм щастям, бо були вільні. Таким чином і утворилося селище з такою оптимістичною назвою – Щастя. 

Як пише сайт ВЦА Щастя, люди у цьому селищі жили у дерев'яних будинках, ловили рибу, на березі Айдару розбивали городи. Ці землі вважалися вільними і дістатися них тоді було не просто, тож мешканці не боялися. Але наприкінці XVII століття і туди дісталася імператорська влада, ці землі відійшли поміщикам Ковалинським і стали належати до Харківської губернії. Як саме Ковалинський став власником земель – спірна історія. Найпоширеніша версія – імперська: нібито в 1754 році імператриця Катерина II подарувала ці землі разом з селянами у Щасті своєму придворному Григорію Ковалинському. Проте, правління Катерини ІІ розпочалося 1762 року, а сам Ковалинський в 1754 році ще був дитиною.  Тим не менш, Ковалинський дійсно був поміщиком і мав маєток у Щасті.

Його нащадок Петро Ковалинський у 1898 році почав будувати у Щасті першу церкву. Точно відомо, що у 1901 році Свято-Катерининська церква була побудована, а в 1903  Ковалинський помер.

перша церква у місті щастя

фото церкви у місті щастя

Станом на 1914 рік у селі проживало 1230 мешканців, маєток Ковалинського в Щасті належав спадкоємцям – братам його дружини. Невідомо, як склалися їхні долі, коли Російську Імперію накрив кривавий радянський терор. Щодо церкви, то червоноармійці зруйнували верхню частину храму, зняли дзвін, а в приміщенні за радянської влади в різні роки були стайня, склади, зерносховище, склад склотари.

Щастя у радянські часи

Мабуть Щастя так і залишилося би селом з колгоспом, якби у 1952 році тут не почали будувати Луганську теплоелектростанцію. На той час тут було лише 100 дворів, в яких проживало більше 400 осіб. Будинки були без електрики, всі користувалися гасовими лампами. Але за п'ять років тут виросли двоповерхові будинки, а населення збільшилося до п'яти тисяч.  У 1963 році селище отримало статус міста.

Фото міста Щастя з архіву В'ячеслава Закори.

фото заводу міста щастя

площа міста щастя

фото міста щастя - алея з квітами

Селище Прелесне

На Донеччині є селище з нетиповою для Донбасу назвою – Прелесне, яка виникла завдяки його засновнику Василю Бантишу з дворянського молдавського роду. Ці степові землі поблизу річки Тор начебто подарував Бантишу Петро I за допомогу в турецькому поході. Тут у 1768 році була заснована слобода, яка спочатку мала назву Весела, бо оселилися тут, окрім кріпосних Бантиша, різні народності з різними традиціями і укладами. За легендою, Бантиш привіз у мальовничу слободу наречену, яка як побачила навколишню красу, вигукнула російською "Прелесно!" Звідти нібито і виникла нова назва селища, яка зберіглася і дотепер.

Бантиш і його нащадки робили усе, щоб селище відповідало цій назві. Василь Бантиш домігся, аби поблизу проклали залізницю. У 1850 роках Бантиші тут побудували великий двоповерховий маєток з колонами у стилі класицизму, а поки йшло будівництво родина, багато років жила у невеликому кам'яному будинку-флігелі.  

У 1858-му Бантиші навколо маєтка заклали парк загальною площею 66 гектарів з озером, в якому були штучні острівця і кам'яний місток.  Щоб доглядати за парком, Олександр Бантиш запросив садівника, пам'ятний камінь на його честь зберігся і досі. У парку росло 120 порід чагарників і дерев, на озері гості родини каталися на лодках. 

Фото: kramatorskpost

З маєтком Бантиша і озером пов'язана легенда: нібито дочка хазяїна закохалася у письменника Григорія Данілевського, який часто зупинявся тут і жив у флігелі. Але батько заборонив їй виходити за Григорія заміж, оскільки Данілевський був збіднілим дворянином. Дівчина не витримала цього, кинулася в озеро і втопилася. А письменник написав роман "Дев'ятий вал" у пам'ять про своє невдале трагічне кохання.

Як і багато інших дворян, Бантиші, які три покоління жили у маєтку, постраждали від червоного терору. Дерев'яну церкву на території маєтка червоноармійці спалили. 

З генеологічного древа Бантишів відомо, що останні з тих, хто опікувався маєтком, були вбиті. Зокрема статський совітник і губернатор Іркутський Федір Бантиш був розстріляний ЧК у 1919 році у Харкові, Антіох був вбитий ще у 1900 році і похований у Прелесному, доля третього брата Василя – депутата ІІІ  Держдуми – невідома. Деяким їхнім нащадкам пощастило перебратися у Францію.

Поховання Бантишів біля маєтка

Фото: ulitka.info

За радянських часів у маєтку Бантишів був піонерський табір, але в 1995 році його закрили, і зараз територія занедбана, за маєтком і парком ніхто не доглядає.

Фото: kramatorskpost

Фото: ulitka.info

Всередині маєтка

Флігель, де жив письменник Данілевський і перші Бантиші до будівництва маєтка 

Фото: ulitka.info

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Донбас

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"