На кого Жебрівський скидає відповідальність за недобудовані опорні школи

Це все схоже на махання кулаками після бійки

Depo.Краматорськ
7 вересня 2017 12:00
ФОТО: depo.ua

Відгреміло 1 вересня, але учнів 26 недобудованих опорних шкіл Донеччини "порозпихували" по інших навчальних закладах. І тим, кому не доводиться довго їхати, аби дістатися знань, можна сказати, ще пощастило.

Ця історія набула широкого розголосу: такого ще в історії області та й країни взагалі не було, щоб обіцяну і таку маштабну реконструкцію, розпіарену протягом року, не завершили. Але виникає питання: чому взагалі така патова ситуація виникла, і що далі?

На останнє питання відповів голова Донецької обласної ВЦА Павло Жебрівський. Він перетворився на справжнього виконроба, який без зупинки їздить та контролює, як дороблюють реконструкцію цих славнозвісних шкіл. Усі тілорухи губернатора тепер, коли проект "опорні школи" провалений, скидаються на махання кулаками після бійки.

Чомусь тільки зараз, а не рік-півроку тому, з'ясувалося, що де-які фірми-підрядники, за словами Жебрівського, виявилися непрофесійними шахраями. Наприклад, у Нікольскому підрядник, який здобув перемогу у системі ProZorro, втік до Польщі. У Краматорську, як виявилося, проблеми під час реконструкції гімназії виникли через помилки підрядників, які проводили утеплення школи за грантові кошти. А у Кальчинскій школі підрядна організація лише зіпсувала будівлю, і ці помилки необхідно ліквідувати за кошти бюджету чи Європейського інвестиційного банку.

У Волновасі проектно-кошторисна документація була складена неправильно, її переробили повторно, і вартість об'єкту зросла до 60 млн. гривень. Ще у якихось школах недосконалі проекти, в інших підрядні організації "стараються з останніх сил", але все одно "не встигають".

При цьому скинути провину на міські ради в даному випадку не вийде, бо замовник усіх будівельних робіт - Департамент капітального будівництва Донецької обласної ВЦА. Тобто підлеглі Жебрівського. І, само собою, їх він не звинувачує. Проте, саме замовник повинен був контролювати протягом року будівельні роботи та придивлятися до підрядника. Єдине ж, що робили міста, - нашвидкоруч розробляли проектну документацію. Але і вона проходила низку державних перевірок. Більше того, обласний департамент свого часу її ухвалив без зауважень та розпочав за цією документацією будівництво.

Про пошук винних у зриві введення шкіл в експлуатацію губернатор регулярно пише на у соцмережах. І, судячи з дописів, у ситуації винні всі, хто завгодно, але не сам Жебрівський та його чиновники.

Насправді ж в області не відбувається нічого дивного чи несподіваного: в життя почали втілюватися прогнози фахівців, які ще рік тому попереджали, що зайва централізація над керуванням фінансами не додає порядку, вона лише ускладнює управління важкими виробничими процесами. Іншими словами, зараз ми бачимо, як обладміністрація на чолі з Жебрівськими не може проковтнути та перетравити більше, ніж вона здатна.

Витоки феєричного провалу

Фактично ця ганебна історія розпочалася ще рік тому, коли губернатор почав всіма правдами та не правдами змушувати органи місцевого самоврядування передавати функції замовника 600 інфраструктурних проектів вищеназваному департаменту. Серед цих проектів - і реконструкція 30 опорних шкіл.

Як переконував Жебрівський, по-перше, у місті недостатньо фахівців, які могли б швидко та якісно проводити тендери через систему ProZorro. По-друге, так він ніби хотів попередити розкладання коштів на місцях. А по-третє, у Жебрівського було враження, що хтось з місцевих керівників саботує реалізацію інфраструктурних проектів.

Губернатор обіцяв, що після передачі функцій замовника до обласних структур Донеччина має перетворитися на суцільний будівельний майданчик, де будують швидко, якісно й без зловживань.

Втім, цього так і не сталося. Реалізація інфраструктурних проектів - не тільки опорних шкіл, але й інших, зокрема житла для переселенців – йде з великими затримками, їх якість викликає незадоволення громади, а правоохоронні органи розслідудіть кримінальні справи з багатомільйонним збитками.

Як закінчити 600 проектів і не розпастися на молекули

Для людей, які обізнані у тонкощах державного управляння, такий наслідок зайвої централізації управління фінансами не став несподіванкою. Реалізація майже 600 інфраструктурних проектів лише на папері виглядає легко. Насправді ж це колосальна праця з підготовки та проведення тендерів, контроль за якістю робіт, оформлення актів виконаних робіт та проведення оплати.

Для розуміння маштабів обсягу варто заначити, що з початку року департамент капітального будівництва провів 240 процедур закупівлі майже на 2 мільярда гривень. Ще 180 тендерів на 1,7 мільярдів провела служба автомобільних доріг області. Є у централізації й ще один зворотній бік – єдиний обласний замовник часто просто не враховує специфіку та інтереси громади.

Для них будь-яка школа, амбулаторія чи дорога – лише об'єкт, фінансування робіт з ремонту якого вони здійснюють. Для департамента Жебрівського немає жодної особистої трагедії у тому, що 1 вересня не відкрилося кілька десятків шкіл. Для них це не проблема і не незручність, тож весь головний біль дістається батькам та місцевому самоврядуванню.

Також не варто забувати, що схема з єдиним держзамовником, м'яко кажучи, не зовсім відповідає українському законодавству. За Бюджетним кодексом ці кошти мали потрапити до власників об'єктів – міст та районів, які мали самостійно проводити тендери, а підрядники-переможці – реконструювати об'єкти. За словами наших співрозмовників у міських радах, така не стовідсоткова законність може ще принести проблеми, коли реконструйовані чи побудовані об'єкти будуть передаватися містам та районам.

Наприклад, ту ж ковзанку у Краматорську – теж інфраструктурний проект – хтось має утримувати, витрачати на це бюджетні кошти. А для цього вона має якось потрапити до міської власності. Для цього обласна влада має провести непросту процедуру її даріння чи передачі в оренду.

Разом з тим, в одному питанні Жебрівський має рацію – коли говорить про низку якість проектної документації. Більшість проектів дійсно якщо не жахливі, то точно не досконалі. І мери міст навряд чи винні в нізькій якості. Краще за всіх ситуацію з проектами описав мер Слов'янська Вадим Лях під час однієї з колегій обласної адміністрації минулого року, коли губернатор розкритикував мерів за погані проекти. "Я прийшов у владу з бізнесу і дуже мало знаю про архітектуру та проектування. Але я, як нормальна людина, роблю припущення, що коли я замовляю проект у ліцензованої проектної організації, а державний орган проводить експертизу цього проекту, в результаті я отримую проект, який відповідає всім вимогам. Звісна річ, інколи мені щось не подобається. Але чи можу я, як пересічна людина, аргументовано сперечатися та ставити під сумнів результати діяльності професійних проектувальників та державної експертизи?" - описав ситуацію з проектуванням Лях. І певна логіка в цій позиції є.

Взагалі не важко уявити, якої якості була проектна документація, якщо пригадати, в яких умовах вона готувалася: сьогодні губернатор планував будувати Центри надання адміністративних послуг, а вже завтра – реконструювати системи опалення. А міська влада мала негайно писати проектну документацію на ці роботи.

Взагалі все схоже на спробу побудувати систему колективної безвідповідальності, головнім результатом якої має стати формула: реалізація проекту – особиста заслуга очільника області, у провалах же винні хто завгодно, але не він. Така собі реалізація старого твору радянського гумориста про піджак, який шиє усе ательє, тож виглядає він огидно. Відповідати майстер готовий лише за ґудзики, які пришивав особисто і до яких зауважень немає.

Читайте також: Обіцянка-цяцянка: Чому на Донеччині опорні школи стали недобудовами

Більше про життя Донбасу читайте на Depo.Донбас