Воював у всіх гарячих точках на Донбасі: Інтерв'ю з військовим ЗСУ, що танцює під пісню Уітні Х'юстон

Виявилося, що герой відео Олександр Коваленко на прізвисько Хук — мешканець Сіверськодонецька, командир штурмового підрозділу.

Depo.Донбас поговорив з Олександром про те, що стоїть за кумедними відео в "Тік Тоці", про ситуацію на Донбасі та тривожність у зв'язку з загрозою нападу Росії.

Чому всі вас називають Хуком?

– Коли у 2014 році почалася війна і я прийшов добровольцем до батальйону "Айдар", то там отримав таке прізвисько. Я довго займався бойовими мистецтвами. Через це воно за мною і закріпилося.

Як стали на військовий шлях?

– У 2014 році був у стосунках із дівчиною, її тато у Сіверськодонецьку був проукраїнським політиком, і його взяли в полон. Його вдалося вивезти з Луганська. Усю родину перевезли у підконтрольне нам Сватове. На той момент голова облдержадміністрації Ірина Веригіна відправила їх на лікування у Трускавець. Я тоді працював супервайзером. Після всіх цих подій вирішив вступити до добровольчих лав.

З 2014 року ви майже не робили перерв у службі, були кілька разів поранені та контужені. Де воювали?

– Спочатку я був у всіх "гарячих" точках. Починав із Щастя. Потім були Трьохізбенка, Георгіївка, Луганський аеропорт, селища Світле, Жовте, Лутугине. Після того, коли активна фаза відносно стихла, я не переривав свою службу і до сьогодні служу. Зараз це і Новолуганське, і Нью-Йорк (колишнє Новгородське, – Ред.) – Донецька область.

Ви вирішили пов'язати життя із військовою справою остаточно?

– У нашій країні війну досі не закінчено. Хотілося б, щоб в Україні настав мир, і цей мир був із нашою перемогою. Це наша земля. І ми її відстоюємо. На сьогодні це питання не вирішене. Вважаю за потрібне, як чоловік, відстоювати інтереси своєї країни до останнього, поки Україна не виграє.

А родина схвалює таке рішення? Це майже 8 років життя.

– Родина підтримує. Звичайно, вони хочуть, щоб я частіше був удома, тому що в армії це не виходить. Маленька донька чекає у Сіверськодонецьку. І мені самому хотілося б частіше приїжджати, але часу не вистачає. Дуже сумую за містом. Сіверськодонецьк – моє найулюбленіше місто. І за Луганськом сумую. Я там навчався в університеті внутрішніх справ ім. Дідоренка, але не встиг здобути диплом. По-перше, війна. По-друге, коли я приїхав туди на крайню сесію, мені сказали: твої погляди на те, що відбувається, некоректні. Згодом я дізнався, що людина, яка це сказала, служила в "південно-східній армії "ЛНР", вони окупували виш і зробили там штаб.

Яка зараз ситуація на Донеччині?

– Противник постійно веде вогонь зі стрілецької зброї – ПК, АК, іноді задіює для провокацій РПГ, АГС та підствольний гранатомет. Останнім часом нас дуже сильно провокують на вогонь у відповідь. Іноді навіть були випадки (йдеться не конкретно про цю ротацію), коли я спостерігаю в оптику: заїжджає до них кілька репортерів, і з посту починається пальба по нас. Вони стоять і сміються на пагорбку, знімають, щоб упіймати момент, коли українська армія почне відповідати. Тоді зроблять картинку про те, як ми стріляємо. Плюс це зайва нагода завезти їм якусь зброю або отримати певний наказ. Нині ці провокації набагато активніші.

А який настрій у цивільного населення?

– По-перше, люди постійно у страху. Кожен чогось боїться, навіть військові. Дурний той, хто безстрашний. В цілому, люди стосовно військових добрішають. Починають бачити, чути, розуміти. Дивляться телевізор. Порівнюють наші ЗМІ з російськими. Розуміють, що там транслюють брехню.

Відносини з людьми стають кращими з кожним роком. Військові виїжджають у сусідні села, міста. Спілкуються з людьми, діляться чимось із бабусями, надають допомогу. Вони бачать, що ми – нормальні. Що ми захищаємо їх насамперед. У нас немає завдання закріпитись у житловому масиві. Ми виходимо вперед. Але супротивник все одно стріляє по населеному пункту. Їм і досі потрібна провокація. Як у 2014 році, коли перед тим, як здійснити штурм, вони випускали танки, один у наш бік розвертався, інший – стріляв по Луганську. І казали, що то ми.

Чи жителі прифронтової зони відрізняються від жителів мирних регіонів?

– Якщо порівнювати людей у ​​прифронтовій зоні та людей умовно з Києва-Харкова-Львова – ті, що тут, не такі налякані. Люди, що живуть далі, більшість з них, війну не бачили. У них її не було. Коли у міста приїжджаєш, тебе питають: "А що там, війна ще триває?"  Або: "Що ви там, служите, просто сидите в окопах?" Людям не збагнути ситуацію. Вони не хочуть занурюватися.

Але ми живемо в такий час, коли будь-якої миті ситуація може погіршитися. Від цього ніхто не застрахований. Я, як військовий, більше дотримуюся тієї точки зору, що якщо почнеться активна фаза війни, то ніхто ніколи в житті не попередить про це. Вона починається дуже швидко.

Ті люди, які вважають Росію дружньою нам, не бачили, що робить ця країна. Що відбувається з будь-якими населеними пунктами, які потрапляють до зони ризику та обстріли росіян. Вони не розуміють, наскільки росіянам начхати на місцеве населення – бабусь, дідусів, дітей. Їм стрільнути снарядом у будинок, де проживає ціла родина – раз плюнути. Все спишемо на "укропів". Я бачив, як у Новосвітлівці росіяни з танків били по школі, а там у підвалі були і діти, і дорослі.

Можете дати кілька порад мирним жителям, які турбуються через новини про можливий напад Росії?

– Насамперед, людині потрібно аналізувати ситуацію. Найважливіше у житті – навчитися користуватися своїм страхом, бо боїться кожен. Якщо людина вміє якісно користуватися страхом, це стосується війни, бізнесу, роботи, то людина має відкриті можливості. Важливо не панікувати. Приділяти час собі, якійсь розвазі, хобі. Відкидати негатив.

Коли вийшло відео в "Тік Тоці", хтось писав, що "багато часу в них". Я сів і думаю: ми з ранку до вечора риємо окопи, зміцнюємося, робимо свої позиції більш боєздатними. І знаходяться ті п'ять хвилин часу на "вийти і подуркувати". Якщо себе не відволікати, не переналаштовувати, не відпочивати, то так і будеш у постійному страху.

Багато паніки зараз. Російські пропагандистські ЗМІ працюють на 5 із плюсом. Надивившись їх, починають боятися люди. Вони намагаються взяти страхом. Наш народ не має боятися. Потрібно робити так, щоби боялися противники.

Як ви опинилися у "Тік Тоці"?

– Просто скачав програму. Почав вивчати. Спочатку знімав із донькою, племінницею. Знімав також хобі, коли на своєму мотоциклі катаюся, наприклад. Потім почав у прямий ефір виходити. Збирається багато людей. Потім приєднуються сепаратисти та росіяни, починають писати образи. Це дуже смішно. Побачивши таке, люди, які ще вагаються, на чиєму боці правда, роблять висновки. Потім почав просити глядачів кидати у коменти якомога більше нашої символіки. Це просто "підриває" опонентів. Вони починають скидати свою символіку. І їх просто "розривають" проукраїнськи налаштовані користувачі.

Як вважаєте, такі відео популяризують українську армію та позитивно впливають на імідж?

– Дитина з Дніпропетровщини нещодавно надіслала посилку. Найзворушливіше – лист, у якому вона висловлює підтримку нам. Обіцяє спілкуватися з опонентами у "Тік Тоці", пояснювати їм ситуацію. Це свідчить про важливість нашого контенту. Дитина вміє зробити аналіз. Я хлопцям кажу: ось для кого цей "Тік Ток" потрібний. Ми окупантів ламаємо на двох фронтах. Люди виходять та передають привіти з Луганська, Донецька, Криму. Приходять і сепаратисти. У суперечках на факти їм нічого протиставити.

Як командир та інше керівництво ставляться до вашої блогерської діяльності у "Тік Тоці"?

– Я не активний користувач. Не заливаю по 20 відео на день. Моє головне завдання – не назбирати підписників. Кому цікаво – самі підпишуться. Моє завдання – показати людям те, що відбувається. Що стосується реакції керівництва, я на відео не знімаю те, що може зашкодити мені, моєму взводу та військовій частині. Я не знімаю місцевість, яка може видати нас. Ми у балаклавах. Керівництво просто просить бути обережнішим.

Ви очікували, що відео викличе такий ажіотаж?

– Я не очікував. Хоча знав, що якесь із чотирьох відео, залитих цього дня, "зайде". По переглядах вирвалося відео з діджейським сетом. Але використали пісню Уітні Х'юстон, бо я люблю цю американську співачку. Також країна США – наші партнери, які допомагають нам.

@alexhuk2303 #🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦 #🇺🇦🇺🇦🇺🇦💙💛 #Топ #ЗСУ #Рек #славаукраїні #украинатикток #Армия #ООС ♬ Queen of the Night (Film Version) - Whitney Houston

Звідки такі танцювальні здібності?

– Усі ми в дитинстві ходили на танці. Не сильно я ними захоплювався, але 3-4 роки займався брейк-дансом. Коли приїжджаю додому, танцюю з донькою. Намагаюся за нею повторювати. Я хочу сказати вам, що тут військові люблять танцювати. І їм абсолютно нічого не заважає.

Ролики знімаються з першого дублю?

– З першого дублю знято. Найкласніше відбувається несподівано. Це завжди щиро. До того, як відео стало вірусним, в мене було 48 тисяч підписників. Нині майже 55 тисяч.

Про що сумуєте у мирному житті? Чим хочете зайнятися після війни?

– Для кожного військового, який перебуває в окопі, мирне життя, "цивілка"  – найсильніше, що може бути. Якщо військовий спить, йому сняться сни про "цивілку". Якщо військовий мріє, то про мирне життя. На море поїхати, погуляти. Планів дуже багато. Починаючи від бізнесу та закінчуючи відпочинком. Немає ніякої невизначеності, страху, що робити далі. Я знаю усі відповіді для себе. І працюю над собою. Ми приходимо сюди звичайними людьми і йдемо звичайними людьми. У кожній людині є герой. Але не в кожного настав той момент, коли він себе ним проявив.

Ваші відео також бачать і мирні жителі окупованого Донбасу. Що ви можете їм сказати, побажати?

– Знаю, що на окупованих територіях багато людей, які підтримують Україну. Але через ті чи інші причини не можуть переїхати. Я таких дуже багато знаю. Є й ті, хто змінив свою думку, хоча раніше підтримував "республіки". Цих людей обдурили. Я хотів би передати привіт і подякувати за підтримку та допомогу. Також порадив би менше дивитися ЗМІ та вірити своїм очам. Аналізувати та зіставляти. Любити Україну та свій український народ.

А ватажкам "Л-ДНР" не хотілося б передати вітання?

– Ватажкам "ЛНР" та "ДНР" хотів би передати: не повторюйте помилок Гіві, Мотороли, Захарченка та всіх тих, хто намагався дійти до Києва.