Як Маріуполь перетворився на "форпост України": репортаж з прифронтового міста (ФОТО)

Як це сталося, і чим приморське місто живе зараз, з'ясовував Донбас.depo.ua, продовжуючи серію репортажів із прифронтових міст Донбасу.

Якщо ви націлились у Маріуполь - на потяг та літак не розраховуйте. Цим транспортом не дістатися. Після підриву мосту у місті, «Укрзалізниця» так і не відновила сполучення, а у аеропорті - штаб сектору «М» АТО.
Тобто, знайомство зі столицею Приазов'я почнеться з автовокзалу. Типова така будівля радянського часу з аналогічним сервісом, доміношним генделиком і рекламою турів у Москву та Таганрог.

Втім, охочих на такий тур знайти важкувато, а «донецька» платформа найактивніша. Тут і туристи-пенсіонери, переселенці, просто робочі люди. Можна і посилочку в окупаційну зону передати за 50 гривень - «Укрпошта» ж у Донецьку не працює.

Більшість шляхів з вокзалу пройдуть через старе місто. Історичний центр Маріуполя настільки ж гарний, наскільки не ремонтований. З будівель двохсотрічної давнини падає штукатурка на сучасні пластикові сигаретні кіоски. Це просто бісить місцеву громадськість, але ж віз і нині там.

При цьому центр міста синьо-жовтий, майже як Київ. Навіть на будівлі Маріупольського російського обласного драмтеатру можна нарахувати з десяток національних прапорів. А поруч на рекламній площі прочитати, як виявити сепаратиста.

Але ж це не все місто. Дух майстра світу Куінджи не проникав на Лівий берег - величезний масив стандартних дев'ятиповерхівок та приватних будівель зі стандартним же сервісом та розкладом життя. І, звичайно, мікрорайон «Східний» - на околиці всієї пострадянської агломерації. Він вже відбудовується після зимового обстрілу.

Ринок «Київський», який став епіцентром прильоту ракет «Градів», відновив фасад та торгівельні ряди.

На вікнах всюди хрести, як за часів другої світової, а вибиті вибуховою хвилею та ще не замінені - просто затягнуті плівкою, завішені ковдрами або забиті фанерою. На асфальті - сліди розривів...

Автостоянка, яка була магнітом для журналістів після атаки, змінилася лише кількістю згорілих авто. Було 17, залишилось шість.

Пані Валентина - і бухгалтер, і сторож стоянки - обурюється. Клієнти, як подивляться на це згоріле залізо, не хочуть паркуватись. Власників авто не знайти, навіть ті машини, що возили на київський майдан показати наслідки діяльності «ДНР», і ті повернули.

Тим часом західна, приморська сторона міста живе своїм життям. Пікніки на пляжі, рибалки на пірсах (бичок зараз жере, як скажений - навіть на пустий гачок клює), футбол, бадмінтон та прогулянки на велосипедах.

Популярний пляж Пісчанка став трохи проблемним. Тут військові накопали окопів, набудували редутів - готуються зустрічати ворога з моря. Як вони будуть дивитись на дівчат на пляжі, нерідко й топлес - загадка, шуткують місцеві.

Фортифікації будують не тільки у самому місті. Нова лінія оборони за Маріуполем має стати такою собі лінією Манергейма, судячи з обсягів робіт.

Але ж працівники на редутах незадоволені - зарплати немає. На що чиновники кажуть - складнощі з освоєнням державних коштів. Вони ніби то і є, але ж сама процедура занадто складна.
І ще: не дивуйтесь, що глибока ніч у місті настає майже о десятій годині. Це не комендантський час. Режим тут такий. Металурги та портовики встають дуже рано. Та й лягають теж.

Особливе місто

Маріуполь в Донецькій області завжди мав особливе місце і, час від часу, претендував якщо не на столичний статус на Донеччині, то на Приазов'ї - точно. Місцеві мешканці - дивовижний коктейль з компактних національних громад, найсильніша з яких - грецька, пролетаріату металургійних і машинобудівних комбінатів, портовиків і корінних жителів, які пам'ятають традиції ще двохсот-трьохсот вікової давнини. Тут не завжди могла монопольно діяти навіть ПР часів Януковича. Можливо тому і доля «ДНР», як донецької філії в Маріуполі, виявилася досить швидкою і сумною.
Прийшли військові, «Азов» та вибили з міста всю маріупольську «ДНР».

Її керівництво, щоправда, кимось попереджене, на той момент вже втекло. Залишилися згорілі будівлі, пам'ять про свавілля бойовиків і вбивства мирних на травневі свята, та байки про те, що «це Рінат відкупився, за мільйон».

Влада змінюється

З поверненням українського контролю над Маріуполем, першим полетів з постаменту Ленін на центральній площі. Так її і звуть: площа полеглого Леніна. Пропонують перейменувати в площу Свободи, разом з однойменним проспектом та інш. Більш дрібні клони вождя світового пролетаріату продовжували падати, а мер Юрій Хотлубей, секретар міськради Андрій Федай так і залишилися біля керма. Перший «перефарбувався» майстерно, і навіть переконав у цьому частину співгромадян, принісши щирі вибачення на мітингу. Другий поводиться досить тихо, але і попелом голову не посипає, не дивлячись на численні протести місцевої громадськості, що вимагає його відставки. За чутками - має надійний «дах» у вигляді російських менеджерів у донбаський металургії.

Як би там не було, Маріуполь відтоді й донині б'є рекорди за кількістю проукраїнських акцій і національної символіки. Тут суттєво змінюється розклад сил. Містоутворюючі підприємства вже не намагаються утримати монополію на депутатів міськради. Може тому майже половина з них навіть не буває на сесіях. Частина - в бігах, з причини прямих зв'язків з експортом до Києва «тітушок», діячами «ДНР» і т.д. Але більшість прогульників - просто не ходить. Господарі не велять, от і «забили» на цю справу.

На лінії фронту

Як би не змінювалися кольори прапорів в Маріуполі, справжні метаморфози в місті почалися з повномасштабним вторгненням російських військ. Коли трапилось захоплення Новоазовська, виникла й перша хвиля паніки. Поки неспокійні маріупольці пакували валізи, прибулі на той час донецькі переселенці розповідали, що такі залпи - дитячий садок, і не «Гради» це, а дрібниця - зенітки, міномети та зрідка гаубиці.

Взагалі переселенці в Маріуполі - окрема історія. Їх тут в один момент стало забагато. Чим рясніше засипали снарядами донецькі аеропорт і залізничний вокзал, тим більше їх прибувало. Маріуполь зустрічав їх по-господарськи: геометричним зростанням цін на житло. Заплатити 3 тис. грн. на місяць (плюс 100% ріелтору) за відверто вбиту однокімнатну - було вдачею. Адекватне житло починалося з п'яти, та й то, якщо встигнеш. І тим не менш, донецькі на той момент були... усміхнені. Вони вже видихнули, а маріупольці тільки починали по-справжньому боятися.

Містом при цьому носилися як ужалені журналісти в небачених кількостях. Половина - іноземні, інформаційна хвиля вперше за історію АТО зробила корисну справу: оборона Маріуполя стала вигідним пропагандистським міфом, і суперник просто став. Практично на тих позиціях, що займає сьогодні.
Особливо завзяті шанувальники ідей «Новоросії» гасили свій запал з кожним залпом. Причому, їм було все одно з чиєї зброї стріляють. Тому що страшно, аби не було війни тут і зараз.

У такому стані місто і завмерло на деякий час. «Карателі» його захищають, тримаючи позиції у Широкіному, волонтери їм допомагають, металурги ллють метал і матюкають низьку зарплатню, а всі інші - безробіття. Поки не гримнуло...

Читайте також: Сєвєродонецьк: Як батьківщина сепаратизму стала серцем української Луганщини

Український Краматорськ після окупації: Місто живе напоготові

Екстремальні свята: Де відпочивають у Сєвєродонецьку, ризикуючи підірватися на міні (ФОТО)