Український Краматорськ після окупації: Місто живе напоготові

Краматорськ завжди був потужним центром машинобудування, але за останній рік місто пережило окупацію, обстріли і стало центром області та чи не найбільш патріотичним населеним пунктом Донеччини
Український Краматорськ після окупації: Місто живе напоготові
Український Краматорськ після окупації: Місто живе напоготові

Донбас.depo.ua продовжує розпочату з Сєвєродонецька серію репортажів з українського Донбасу.

Нова столиця

Восени минулого року новий губернатор області Олександр Кіхтенко обрав Краматорськ тимчасовою столицею області. Справа в тому що Маріуполь для цих потреб підходив мало - занадто близько до лінії фронту й надто далеко від головної частини області, яка знаходиться під контролем України. Насправді, на відміну від Маріуполя, Краматорськ ніколи не мав столичних амбіцій. За містом давно закріплений статус центру Північного Донбасу і цього йому цілком вистачало. Власне кажучи, Краматорськ навіть не був готовий стати обласним центром. Щоб прийняти адміністративні структури, міська влада залишила більшість будівель. А міськвиконком розділив одну будівлю з ОДА, що переїхала з Донецька.

Всіх гостей міста зустрічає оновлений вокзал. Його ремонт розпочався ще до окупації, під час війни будівля не постраждала.

Проте, бурхливого життя на вокзалі немає: щодня сюди прибуває лише кілька потягів з Києва та Одеси, та кілька електричок які зв'язують місто з прилеглими селами.

До речі, зараз залізниця - чи не єдиний засіб дістатися Донеччини, тому на пероні вокзалу можна зустріти навіть депутата чи міністра. Шлях з вокзалу до центра міста можна подолати на таксі або маршрутці.

Весь шлях від вокзалу до центру міста проходить повз промислові зони: типові паркани, труби, промислові відвали.

"Настрій у народу різниться. Хтось ще чекає повернення «асвабадітєлєй», але більшість вже не бажає повернення "ДНР". Мої колеги, наприклад, допомагали бойовикам, а коли вони відходили - віджали автівки", - розповідає таксист Володимир.

В самому місті слідів від перебування тут "ДНР" практично не лишилося. Місця обстрілів помітні лише по свіжій цеглі або штукатурці. Інколи навіть питання: "А в який будинок попав снаряд?" - ставить місцевих мешканців в глухий кут. Люди намагаються якомога скоріше забути війну.

Так було

А так стало

Цікаво, що люди досить спокійно віднеслися навіть до лютневого обстрілу міста. Для багатьох це не була несподіванка - невелика відстань до фронту змушує постійно бути напоготові. Зараз про цей обстріл вже майже нічого не нагадує.

Тут теж все відремонтували

Кілька снарядів влучило в газони на центральній вулиці. Їх одразу вивезли з міста, а на місці влучення зараз відновили газони. Єдині нагадування про цю атаку - посічені фасади магазинів там, де розірвались касети "Урагану".

На центральній площі гуляють діти з мамами. А пам'ятника Леніну віднедавна вже немає. Зараз від нього залишився лише постамент, розмальований в кольори національного прапору та обліплений соціальною рекламою проти побутового сепаратизму.

Втім найближчим часом влада планує прибрати і постамент: Леніна на нього повертати не час, а інших героїв ставити не бажають.

Три місяці в "ДНР"

Краматорськ на диво швидко оговтався від окупації, яка розпочалася 12 квітня 2014 року, коли озброєні бойовики захопили міський відділ міліції. Після цього під контроль прихильників "ДНР" перейшло приміщення СБУ та міської ради. 16 квітня 2014 року в Краматорськ увійшли близько десятка українських танків і БТРів, які мешканці заблокували і вмовляли військових не звільняти їх від "наших рєбят".

Втім Краматорську пощастило значно більше, ніж сусідньому Слов'янську. Справа в тому, що у місті фактично вдалося зберегти самоврядування, яке керувало життєдіяльністю населеного пункту. У Краматорську не було "народного мера", тут не розміщувалися великі бойові загони, не велися значні бойові дії. За великим рахунком сутички між бойовиками та військовими точилися лише навколо військового летовища, контроль над яким утримував військовий спецназ. Крім того, місто практично не обстрілювали з артилерії: за весь час окупації було лише близько 5 обстрілів житлових кварталів. Тож і великих руйнувань не було. В наслідок окупації в місті серйозно постраждало лише два будинки, а всі інші обійшлися лише незначними пошкодженнями стін та вибитими шибками.

Один з будинків, що серйозно постраждав 

Значно більше за бойові дії краматорчанам дошкуляли комунальні негаразди. Практично з першого дня місто залишилося без громадського транспорту, після цього через бої поблизу селища Семенівна припинилося водопостачання, а через епізодичні обстріли Краматорськ часом залишався ще й без світла. Втім, місто жило, і незважаючи на це працювали магазини, заводи й підприємства.

5 липня бойовики без всяких бойових зіткнень покинули місто, й воно повернулося до складу України. Завдяки збереженій міський владі Краматорськ дуже швидко повернувся до звичного життя. Практично за тиждень зникли всі барикади. Відновився рух громадського транспорту.

Будинок культури Новокраматорського машинобудівного заводу

А вже за два тижня було повністю відновлено водопостачання міста. З цього часу про окупацію нагадували лише понівечені будинки в районах, які постраждали від обстрілів. Проте, й ці наслідки дуже швидко були ліквідовані.

Патріотизму забагато не буває

Відразу після повернення української влади активісті почали повертати у місто національну символіку. В кольори державного прапора фарбували стовпи, паркани та вазони, а сам прапор почав з'являтися на будинках та державних установах.

Якийсь час прибічники "русского мира" намагалися псувати символіку, але з часом її стало так багато, що псувати її просто не встигали.

"В якусь мить нам навіть самим почало здаватися, що символіки забагато. Але одного разу ми побачили, як переселенці з Донецька просто плачуть коли бачать прапор. Й ми зрозуміли, що для нас це звичайна справа, а для них це так незвично. Для них це такий ковток українського повітря", - розповідає одна з міських активісток Людмила.

Акція у Краматорську після обстрілу терористами Маріуполя

В загалі, після визволення міста рівень патріотизму збільшився в рази - люди просто побачили, що собою являє "ДНР". і як живуть зараз Горлівка і Донецьк. Тому, побачити стрічку, прапорець на сумці чи автівці, або почути гімн України на рінгтоні можливо майже всюди. Втім, сказати що прихильників "ДНР" в місті не залишилось також неможна. Скоріше, більшість городян перестала любити "ДНР" та Росію, ніж почала любити Україну.

Пенсійний туризм

Всього за відомостями пенсійного фонду у місті додатково зареєстровано понад 30 тисяч пенсіонерів. Проте, далеко не всі вони постійно мешкають у місті. Більша частина лише переоформили тут пенсії й тепер приїздять отримувати їх на підконтрольну Україні територію. Взагалі, остаточної цифри про кількість переселенців у місті немає. Велика кількість людей просто приїздять, винаймають житло, шукають роботу й не проходять ніякої процедури реєстрації. За підрахунками різноманітних громадських організацій, які опікуються переселенцями, у місті з'явилося щонайменше 20 тисяч нових мешканців. Це дуже добре видно на вулицях, магазинах та кафе.

Крім того, велика кількість чиновників і переселенців, які переїхали до Краматорська, просто обвалили ринок оренди нерухомості. До війни непогану квартиру можна було "орендувати" задарма. Господарі просили тільки вчасно сплачувати комунальні платежі. Так, це не жарт, орендну плату взагалі не брали - люди просто в'їжджали і жили, сплачуючи щомісячні рахунки. Тепер крім комунальних платежів господарі встановили орендну плату від 1000 гривень за однокімнатну квартиру на околицях міста. Оренда великої оселі в доброму стані в центрі міста буде коштувати кілька тисяч гривень. Для Краматорська це шалені гроші.

В Краматорськ повертаються великі торговельні мережі, а заклади з донецькими коріннями пережили процес "розлучення" і відновлюють нормальну роботу. Певні складнощі виникають лише з молочними продуктами - більшість торговельних мереж працювали з виробниками, які залишилися на окупованій території. Зараз доводиться шукати нових постачальників з інших регіонів. Крім того, останнім часом почали активно з'являтися місцеві виробники. Щодо цін, то вони десь на рівні загальноукраїнських. Під час валютного коливання городяни пережили невелику паніку, але дуже швидко ситуація владналася, цукор, крупи та борошно повернулися на прилавки й попиту на них практично немає.

Більшість городян вже звикли до життя в 60 кілометрах від лінії фронту. Тому ніякої паніки немає. В місто навіть почали повертатися ті, хто виїхав під час окупації. Люди починають вірити що перемир'я й окупована територія - це надовго, і необхідно звикати жити у нових умовах.