Як добровольці чернігівського батальйону шість років тому звільняли Станицю Луганську

Станиця Луганська відзначає шосту річницю визволення від російських окупантів, яким завдячують 13-му батальйону з Чернігівщини. Для бійців це була перша ротація, у складі переважно необстріляні добровольці, а майже все забезпечення привозили волонтери

Як добровольці чернігівського батальйону…
Фото ЕРА

Про це розповіли в Станично-Луганська районна державна адміністрація, передає Depo.Донбас.

13-й батальйон територіальної оборони "Чернігів-1" було створено 23 квітня 2014 року. Він формувався на Чернігівщині, а перші дві ротації його прийшлися на найтяжчі перші роки російської агресії у 2014-2015 рр., коли українські армійці стримували ворога не завдяки, а попри все.

"Дві ротації пройшов чернігівський 13-й: на Луганщині й у Донецькій області. Брав участь в двох визначних військових операціях неоголошеної війни - визволення Станиці Луганської та боях на Дебальцевському плацдармі", - йдеться у повідомленні.

Тоді до складу формування входили люди геть мирних професій, яких підсилювало кілька професійних військових: добровольці й так звані мобілізанти.

Армійці згадують, що техніку по селах збирали, амуніцію – по волонтерах. Вони ж везли в зону бойових дій все – від картоплі до будівельних матеріалів для бліндажів, від води – до лопат і бензопил. А зброя, яку видали, була "трохи молодша за Брежнєва", але його часів.

"Що нам дали перед відправкою на Луганщину? По чотири "магазина" до автомата, каски зразка 1943 року, протигаз, фляга, саперна лопатка. Спальники, бронежилети, намети, 60% продуктів – усе це волонтерське. Стрілецька зброя була бійцям видана повністю згідно зі штатом батальйону, рік виготовлення 1970–1982, під час формування підрозділу в 169-му навчальному центрі "Десна" особисто відповідав за прийняття колісної техніки. Мали 52 цивільні, 13 військових машин. У першому ж переїзді до Сватового, а це десь із 1000 км, вийшла з ладу одна цивільна та три військові. Було нас тоді 425 бійців", - загадують бійці, що були там.

Саме під час першої ротації 13-го батальйону було звільнено Станиця Луганську. До штурму Станиці частина батальйону стояла на блокпосту в селі Макарове.

"Зробили бліндажі на славу – у два-три накати. Постійні обстріли випалили все навкруги. Були втрати людські. А техніки скільки згоріло!.. Тому серед військових цей блокпост знають під назвою "Сталінград". Напередодні наступу чотири бійці переодяглися в цивільне і поїхали легковиком у Станицю. Бо карти картами, а роздивитися, що, де, як і скільки, було б непогано", - розповів Дмитро Ларін, заступник командира стрілкової роти.

Учасники тих подій згадують, що 18 серпня 2014 року, о 5:00 ранку 13-й батальйон за наказом командира Олександра Жакуна почав наступ у чотирьох напрямках.

"Група Євгена Савінкіна йде до мосту через Сіверський Донець на опорний пункт, який охрестили "Баба з хлібом", група Сергія Мурованого – в район залізничного мосту, група Олексія Антошина – на південний в’їзд до Станиці, група Петра Романюка займає сільську раду. І вже за дві години на будівлі райдержадміністрації майорить синьо-жовтий прапор", - згадують бійці.

Вони розповіли, що український стяг під обстрілами встановили Олег Крошка з Ніжина, чернігівці Дмитро Ларін та Геннадій Гайдар, Станіслав Федоров із Козелецького району, Ярослав Зозуля з Ічні та Дмитро Яцененко з Прилук.

Найгарячішою точкою оборони став опорний пункт "Баба з хлібом".

"Бійці були на виїзній вулиці напроти гори, на відкритому просторі, під щільним вогнем противника. "Взвод розділила прострілювана дорога. Зв’язку не було. Працювали російські "Гради" й снайпери", - згадують учасники тих подій.

За їхніми словами, в тому бою було поранено 14 бійців взводу й Женю Савінкіна. Підствольна граната в нього під ногами розірвалася.

"Комбат наказав поранених евакуювати. Він сам прибув на опорний, аби врятувати становище. Нечасто командири разом із бійцями в бою. А наш комбат (Олександр Жакун) сам керував боєм на опорнику. Він сам ходив у розвідку. Мав силу волі й умів не тільки ризикувати, а й прораховувати ризики. Скільки українських захисників загинуло при звільненні Славянська й Краматорська? А при звільненні Станиці втрати були мінімальні", - розповідають армійці.

Вони розповідають, що зрештою змогли ввійти й закріпитися у Станиці.

"Це перший серйозний бій, перші втрати. Але ми витримали. До нас на позиціях під Станицею були інші українські підрозділи. Та ж 128-ма бригада. Але 13-й зайшов першим у містечко, за ним – батальйон спецпризначення "Чернігів", артилеристи 1-ї танкової, 128-ма", - розповів один з бійців.

"Ми йшли на підготовлені ними позиції, вони нам все показували й розказували, надали й дані розвідки. Це врятувало не одне життя. У Станиці після звільнення наче вдома були: то земляка зустрінеш, то знайоме обличчя побачиш, бо й прикордонники, й артилеристи з 1-ї танкової, й 13-й, і "Чернігів" – всі наші. Аж дивно: де той Луганськ, а де Чернігівщина!", - згадує прикордонник Олександр Манойло.

Фото зі сторінки Станично-Луганська районна державна адміністрація

Тож недержавну нагороду – пам’ятний знак "За оборону Станиці Луганської" – ветерани 13-ого сприймають як найвищу, бо вона – від побратимів.

Станиця Луганська також пам’ятає своїх визволителів, вшановує тих, хто втратив життя на луганській землі: їхні обличчя можна побачити на банері, імена – в місцевому музеї.

"У парку Станиці підростають дубочки, висаджені у 2017 році родинами загиблих, бійцями 13-ого та батальйону "Чернігів" разом із місцевими патріотами. А в містечку на Сіверському Донці красується банер: "Станиця Луганська – це Україна!", - зазначають в місцевій адміністрації. 

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Донбас

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"