ТОП-5 промислових гігантів Сіверськодонецька, які перетворилися на руїни і привиди

Сіверськодонецьк у минулому – місто промислових гігантів та інноваційних рішень в промисловості світового рівня.  Більшість колись найпотужніших заводів міста насьогодні або зупинили повністю чи скоротили частково виробництво, або давно мертві і шансів на відродження у них немає

ТОП-5 промислових гігантів Сіверськодоне…

Отже, Depo.Донбас пропонує добірку ТОП-5 промислових гігантів Сіверськодонецька, які перетворилися на руїни і привиди.

Завод опорів

 

Завод був створений на початку 70-х років минулого століття. З 1973 року завод перетворився з філії аналогічного Одеського заводу на суб'єкт з самостійної господарчої діяльності. З 1990-х років завод поступово занепадав аж до 2006-го, коли і був приватизований. Станом на 2019 рік це мертві порожні корпуси цехів та адмінбудівель.

За часів радянської влади завод випускав резистори, транзистори, мікросхеми, діоди, різноманітні реле, фотодіоди, стабілітрони, радіолампи, охолоджувачі, вилки, розетки, запобіжники, конденсатори, перемикачі, індикатори, дроселі, трансформатори, магніти, пускачі, перетворювачі, електродвигуни, ліхтарі та ще стільки усілякої дрібної всячини, що з очей поллється кров після прочитання майже повного переліку продукції.

Встановити максимально точний перелік неможливо, адже паперова документація на площах заводу частково знищена. В інтернеті чи міському архіві даних про завод обмаль. Отже, найбільш достовірними свідченнями про роботу знищеного на сьогодні заводу є свідчення сіверськодончан, чиї родичі були задіяні в роботі цього об'єкта. Найпоширеніші чутки щодо заводу Спротивів стосуються зацікавленості об'єктом з боку радянських військових.

"У 1980-х роках, коли на заводі працювала моя бабця… вона розповідала вже потім, що на завод щомісяця приходили люди у цивільному одязі і проводили певний час за перевіркою процесів та циклів виробництва, документації. Всі на заводі знали, що це люди з Міністерства оборони СРСР. Подейкували, що продукція заводу, як окремі елементи, використовувалася для створення армійських систем зв'язку, – розповідає Максим, та зауважує, що знайти фактичне підтверждення цьому майже нереально.

З кінця "нульових" завод не працює. Будівлі руйнуються, і лише в одній з адмінбудівель є арендовані під склади площі. Це приблизно 10-20% від загальної території усього заводу, усе інше – мертве.

СПЗ

Сіверськодонецький приладобудівний завод займався виробництвом машин та обладнання для обробки інформації. Це було потужне конструкторське бюро з розробки засобів автоматики, створення і впровадження керуючої обчислювальної техніки. Завершення будівництва та запуск в роботу відбулися у 1960 році.

Після розробки та впровадження перших автоматизованих програм керування на приладобудівному заводі почався промисловий випуск засобів системотехніки для управління технологічними процесами, які на той час практично ніким не випускалися і не розроблялися. СПЗ став піонером СРСР у цьому напрямку.

Сіверськодончани свято впевнені, що саме на СПЗ почали випускати легендарну електронну гру "Ну, погоди!". У народі – "Вовк з яйцями". Те, що саме у Сіверськодонецьку цю гру почали випускати першими – не факт, а от що випускали масово – правда. Дехто з містян такж каже про зв'язок заводу з "оборонкою". Нібито СПЗ випускав стаціонарні телефони, електронні ігри та пральні машини для замилювання очей, а насправді робив автоматизовані електронні системи наведення для артилерії та ракет з ядерними боєголовками. Підтвердити фактично цю інформацію сьогодні не представляється можливим.

Завод нарощував темпи і знаходив інноваційні рішення до 1990-х років. Далі доля йшла "по накатаній": зниження темпів, занепад, загальна депресія. СПЗ був в держвласності вже незалежної України аж до 2004 року, коли територію і майно заводу почали продавати приватникам. Сіверськодончани кажуть, що продаж йшов буквально за копійки. Обладнення в цехах демонтувалося та їхало в невідомому напрямку.

Зараз на загальній площі колишнього заводу розмістилися торгівельний центр, автомийка, шиномонтаж, СТО, Нова пошта та офісний центр.

Загальна площа земельної ділянки СПЗ становить 55,95 га, в тому числі колись виробнича – 32,295 га. Якщо не знати, що тут було раніше, то здогататись, що перебуваєш посеред колись режимної зони – нереально.

Склопластик

Сіверськодонецький завод склопластиків першим став виробляти відповідну спеціалізовану продукцію в СРСР. Будівництво заводу було розпочато в 1959 році. У 1966-му завод почав працювати на повну потужність. У цехах вироблялись поліаміди, телескопічні вудилища, лижні палиці та інші товари народного споживання. Саме тут почали робити світлопропускаючий склопластик для сільського господарства.

На початку 1980-х років на заводі почали випускати хімічно стійкі склопластикові труби, ємності-цистерни для транспортування та склопластикові короби для захисту контактної рейки метрополітену. Смерть СРСР у 1991 році завод зустрів лідером світу з виробництва склокульок, скловолокна та склопластиків і виробів з них. Деяким лініям виробництва були аналоги тільки у США, Японії та Франції.

А далі почалися проблеми так званої внутрішньої конкуренції. Представники менеджменту заводу, начальники цехів та всі, хто якось міг "викрутитися", стали створювати приватні фірми на тих же, але тепер уже орендованих площах, випускаючи таку ж саму продукцію, але дешевше. Здешевити товар допомагала відсутність державного "вантажу" – соціалки – та сірі схеми розрахунку готівкою з постачальниками і покупцями. Ще одна біда Склопластика – відсутність масштабних іновацій та оновлення обладнання протягом 20 років, з 1986 року. Ступінь завантаження виробничих потужностей заводу у 2001 році становила 37,5%.

У 2003 році Фонд державного майна оголосив конкурс з продажу 76,18% акцій Склопластика, до участі в якому були допущені дві компанії – Українська нафтохімічна компанія (Київ) та зареєстрована у Австрії Florhof Handels und Beteiligungs GmbH. Акції купила австрійська компанія, а сіверськодончани і по цей час впевнені, що австрійська компанія – сфера інтересів Юрія Бойка. З 2002 по 2005 роки з території заводу вивозили усе, що було зроблено з металу. Крім задіяного у приватному виробництві обладнання, звісно.

У липні 2010 року Антимонопольний комітет України дав дозвіл ТОВ "НВО "Сєвєродонецький Склопластик" (приватна фірма), яке з моменту створення не здійснювала господарську діяльність, на отримання в оренду активів ВАТ "Об'єднання "Склопластик" (держпідприємство), а ТОВ "Кустос Інвест" (Київ), – на придбання активів ВАТ "Об'єднання "Склопластик".

Пізніше у цьому ж році Господарський суд Луганської області порушив провадження у справі про банкрутство ВАТ "Об'єднання "Склопластик" і у 2011 році його завершив. Суспільство було визнане банкрутом. Державний завод Склопластик припинив своє існування, а приватний – так само працює на тих самих площах. У загальному обсязі територій заводу, з урахуванням виробничих цехів та адмінбудівель, завод "схуд" вдвічі.

Склопластик – це також історія найдорожчього майнового злочину в історії Сіверськодонецька. У 2013 році група озброєних людей увірвалася на заводську виробничу лінію. Зв'язавши охоронців грабіжники вкрали обладнання, що містить платину. Сума прямих збитків оцінюється в понад чотири мільйони доларів. Пізніше зловмисників затримали. Суд першої інстанції дав тюремні строки від семи до дев'яти років ув'язнення. Відбувши половину терміну в СІЗО, грабіжники вийшли на свободу за так званим "законом Савченко". Частину вкраденого їм вдалося реалізувати.

Силікатний завод

Завод був побудований у 1935 році та випускав силікатну цеглину. Фактично, завод був побудований для того, щоб було з чого будувати містоутворюючий хімгігант "Азот", та й все місто Сіверськодонецьк.

Сьогодні 90% території вже непрацюючого заводу - одна велика декорація фільму про постапокаліпсіс.

Деградувати і згортати виробництво завод почав ще до розвалу СРСР. Пізніше виробничі площі та території виявилися нікому не потрібними.

Зараз остови будівель колишнього силікатного заводу є відмінним "готелем" для незліченних зграй безпритульних собак.

Завод, з якого починалася історія будівництва міст Сіверськодонецьк, Лисичанськ, Рубіжне та найбільших промислових об'єктів Луганської області – мертвий привид.

Сіверськодонецький "Азот"

Містоутворюючий хімкомбінат "Азот" почав працювати у 1951 році в якості комплекса з виробництва мінеральних добрив. Пізніше на заводі з`явився цех синтезу аміаку, виробництво капролактаму, ацетальдегіду з піролізного ацетилену. Наприкінці 60 років ХХ сторіччя на "Азоті" було введено саме велике в СРСР виробництво вінілацетату. У 1970-х на заводі починають виробляти аміак та водоемульсійну фарбу. У 1997 році на "Азоті" виробляють поліетилен.

2004 рік державне підприємство "Об'єднання Азот" зустрічає перетворенням в процесі реструктуризації і санації у ЗАТ під керуванням міжнародної компанії WorldWhite Chemical. У 2011 році підприємство стає часткою холдингу OSTCHEM, який об'єднує активи азотної хімії Group DF олігарха Дмитра Фірташа.

І, в принципі, не такі вже й погані справи у "Азота", якщо порівнювати його з руїнами "силікатки" чи порожніми коридорами "спротивів", але й працюючим його назвати не можна. З початком війни на сході України Луганська область залишилась без підключення до єдиної енергосистеми країни, і висить на волосині Луганської ТЕС (Щастя) між мінімальним забезпеченням електрикою та повним відключенням. Того об'єму електроенергії, що є в розпорядженні – замало. Тим часом виробництво зупинене. Більша частина працівників не працює та періодично вимагає від керівництва заводу повернути зарплатні борги. Завод і сам продовжує накопичувати борги за поставки електроенергії для підтримки "на плаву". Виробництво законсервоване, а з урахуванням строків підключення області до єдиної системи – це ще мінімум майже рік – майбутнє "Азоту" залишається вкрай туманним.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Донбас

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"