Пустеля і піщані бурі: Чому Сіверськодонецьк може знову перетворитися на Журавське пустище

Журавське пустище – так ще два століття тому називали незаселену територію, де зараз стоїть Сіверськодонецьк. Ніяких лісів там ніколи не було – лише озера і піщані бархани, непридатні для проживання людини. Зараз більшість лісів згоріли, і пустеля охопить цю місцевість

Пустеля і піщані бурі: Чому Сіверськодон…

У книзі місцевого краєзнавця і письменника Сергія Каленюка "Таке було" описується Журавське пустище:  "… Це був журавлиний край. Оце урочище із звивистим руслом Борової, з ярами, проранами, вузькими заливами і озерами, які поповнювалися водою після повеней, ще до появи тут людських поселень облюбували журавлі та інше птахство".

На карті 1816 року видно, що річки мали інше русло і в цій місцевості вже було селище Воєводівка, а також селище Боровське, які існують і досі.

 

"Територія від Воєводівки і до Боровського довше всіх лишалася незаселеною. Близько 1780 року її виділили поручику Буракову. Але і він не зумів заселити цю піщану пустиню, на якій сьогодні розташоване місто Сєверодонецьк.
Коли в кінці 1784 року власником Воєводівки і сіл на правому березі Борової став Григорій Потьомкін, то територія поручика Буракова вже мала нового власника. Це був полковник і кавалер Василь Степанович Попов. Князь Потьомкін помер 5 жовтня 1791 року, передавши свої володіння біля річки Борової статському раднику Михайлу Фалєєву. Йому ж продав свої володіння тут і Попов", – йдеться у книзі Каленюка.

Вже пізніше старобільський купець Микола Кожіхов заснував хутір Бакай, який росташовувався на території, яка зараз би увійшла до околиць Сіверськодонецька. Саме там починалися природні ліси і навіть було Бакаївське лісництво, яке вирубали через будівництво хімзаводу. Зараз хутора вже не існує, його витіснило селище Лісхімстрой, яке стане Сіверськодонецьком.

З цих будиночків на піску починався Лісхімстрой у 1934 році.

Потім він виріс у місто.

Так на пісках будували аеропорт у Сіверськодонецьку.

Піщаний 1958 рік у Сіверськодонецьку.

Місцевий мешканець і краєзнавець Аріф Багіров народився у Сіверськодонецьку і знає, що без лісів жити в місті дуже складно. Ще у 2016 році Багіров розповідав Depo.Донбас, що його мати ще застала ті часи, коли навколо Сєвєродонецька лісу не було. "Моя мама розповідала, що через піщані бурі вони сиділи по домівках і не виходили на вулицю, не ходили у школу. Справжні, природні ліси на Луганщині – це у Кремінському районі, а всі інші -  насаджені спеціально для того, щоб пісок тримався на одному місці", – розповідав він.

Тоді ж Багіров казав про проблему вирубки лісу навколо міста, яка загострилася після 2014 року. "Ліси посадили після Другої світової, а зараз їх пиляють зі страшною силою. Раніше теж пиляли, але не в таких масштабах. А тепер їздять не тільки вночі, а й вдень, відкрито, і деревину везуть дуже якісну. Я на все це дивлюся і уявляю, скільки років буде потрібно, щоб дерева виросли на місцях вирубки знову. Починаєш говорити про це – відповідають, що ліс йде на шахти. Але вибачте, у нас шахт на українській території залишилося дуже мало. Шахти і раніше були, але стільки лісу ніхто не вирубував", – розповідав він.

Тепер, коли чимало лісу згоріло, Багіров теж б'є на сполох, бо розуміє: ніхто зараз і в найближчому майбутньому висаджувати дерева не буде.

 

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Донбас

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"