Хворі на COVID-19 чекають черги на реанімацію, місця звільняють померлі: Інтерв'ю з інфекціоністкою з Луганщини

 З 2015 року лікарка-інфекціоністка з Рубіжного Ольга Мартиненко є експертом Департаменту охорони здоров’я Луганської обласної ВЦА за напрямком "Інфекційні хвороби". З березня 2020 року вона – завідувачка шпитальної бази для надання медичної допомоги хворим на COVID-19, яка першою прийняла на себе хворих з усієї Луганської області.

Мартиненко, незважаючи на зайнятість, і досі веде просвітницьку роботу, підтримує сторінку у Facebook, у своїх постах розвінчує міфи і закликає мешканців вакцинуватися.

Depo.Донбас поговорив з нею про ситуацію з COVID-19 в області і в Рубіжному.

Пані Ольго, ви були серед найперших у країні лікарів-інфекціоністів, хто не лише вчасно зрозумів, якою загрозою є COVID-19, а й почав активно діяти, готуючись зустріти вірус: проводити семінари й тренінги для колег, протистояли паніці тощо. З того часу минуло приблизно півтора роки. Яким чином, на Вашу думку, за цей період змінився підхід до боротьби з вірусом?

– Зроблено вже багато. Але, як і на початку пандемії, боротьба з нею практично на всіх рівнях не ефективна. Як і компанія з вакцинації. На жаль, у нас починають боротися з проблемою, коли вона вже "розрослась" до шалених розмірів і стала майже катастрофою, замість того, щоб вчасно працювати на випередження цієї проблеми.

А це взагалі можливо – спрацювати на випередження у випадку з пандемією?

– Так! Ще в серпні цього року, виступаючи перед головними лікарями усіх лікарень Луганської області, я наполягала на тому, що нам треба готуватися до нового спалаху захворюваності на COVID-19. Ми вже тоді знали, що існує Дельта-штам вірусу, що він дуже небезпечний. Я попереджала, що на нас чекає страшна хвиля захворюваності, що люди хворітимуть, причому хворітимуть тяжко, цілими сім’ями, колективами, це призведе до масової госпіталізації, і в лікарнях бракуватиме місць…

А в чому саме полягає небезпечність Дельта-штаму?

– У випадку з цим штамом від ризику зараження людину не врятує імунітет – ані той, що сформувався після перенесеного захворювання, ані поствакцинальний. Це – наслідок мутацій його білка. Отже, ще в серпні я вела мову про те, що до зустрічі нової хвилі захворюваності треба активно готуватися – проводити кисень, закупати ліки, інші необхідні речі. Але саме в той період, у серпні, складалось враження, що COVID-19 "пішов на спад". І чиновники чомусь більше повірили "диванним експертам", ніж фахівцям… Наше, Рубіжанське, відділення, наприклад, на певний час взагалі було позбавлене статусу опорного ("ковідного").

Таким чином, до нової хвилі COVID-19 не почали готуватись вчасно, і це вилилось в абсолютно конкретні проблеми. В які саме? Проілюструйте це на прикладі відділення, в якому ви працюєте.

– Зараз, принаймні в Рубіжному, картина є наступною. В інфекційне відділення госпіталізовано багато хворих, які, за всіма показниками, повинні перебувати в реанімації. А там немає місць. Але ми не можемо надавати їм необхідну допомогу, яку б їм могли надати в реанімаційному відділенні, адже ми не маємо для цього спеціальної бази – апаратів штучної вентиляції легенів та багато іншого. Виходить, що ці люди просто чекають на свою чергу в реанімацію… Чекають, коли там звільниться місце, а звільняється воно частіше через те, що пацієнт помирає, а не через те, що він одужує.

Тим часом ті хворі, кому б могли надати якісну допомогу в інфекційному відділені, змушені лікуватись вдома через брак місць у нас. Доводячи себе до того стану, коли їм вже й в стаціонарі не допоможуть. І виходить "зачароване коло".

Наведу показові цифри щодо смертності. Якщо за минулі півтора року саме в інфекційному відділенні в Рубіжному померло двоє пацієнтів (причому причини смерті не були пов’язані з недофінансуванням закладу чи неякісною роботою медперсоналу), то лише за півтора останні місяця – дванадцять. Підкреслю: в інфекційному, не в реанімації!

Ми вже дійшли того, що в нас з’явилось медичне сортування: коли лікар з реанімації, де звільняється місце, приходить за кимось із пацієнтів інфекційного відділення, він обирає не того, хто поступив сюди раніше, або у кого найбільш важкий стан, а того, кого ще можна врятувати.

Крім того, в лікарні немає коштів для того, щоб забезпечити людей належним лікуванням на сто відсотків. Зараз всі лікуються практично повністю за власний рахунок, ще й не всі препарати можуть купити, бо вони не завжди є в аптеках.

Тобто в країні ніби існує таке поняття як "ковідний пакет", а люди лікуються за власний кошт. Крім того, судячи з ваших особистих дописів у Facebook, багато необхідного для вашого відділення регулярно купують меценати (причому це дуже різні речі – від гладильного пресу до гігієнічних засобів). Чому склалась така ситуація з фінансуванням "ковідних" медичних закладів?

– Це свого роду побічний ефект системи, за якою "гроші ходять за пацієнтом". Розумієте? Не перед пацієнтом, а за ним! Поясню на прикладі. Влітку приблизно на два місяці наш медичний заклад, як я вже зазначила, позбавили статусу опорної "ковідної" лікарні. Відповідно, "ковідний пакет" в цей період нам не надходив. І, коли статус "ковідного" відділенню все-таки довелось повернути, гроші "відстали" від пацієнтів приблизно на два-три місяці. Тобто, гроші на лікування тих хворих, які в нас лікуються зараз, прийдуть пізніше. Але зараз, коли людині нагально потрібні ліки, їх немає, і цій людині абсолютно не легше від того, що вони колись за нею "прийдуть". Поки ці гроші понад рік "ходили" за нашими пацієнтами безперервно, цей момент із затримкою був непомітним: система вже працювала таким чином, що на лікування нинішніх хворих лишались ті гроші, що надходили перед тим.

Тепер, коли гроші настільки "відстали" від пацієнтів, дійшло навіть до того, що медиків всерйоз питали: обирайте, на що витрачати "ковідний пакет", на доплату вам чи на кисень хворим? Безумовно, ніхто й ніколи не скаже: дайте нам доплату й лишіть хворих без кисню. Відповідно, в серпні медперсонал в осередку інфекції з високим вірусним навантаженням працював без належних доплат.

Щодо роботи медиків… Ми з вам спілкувались кілька місяців тому, і зараз у мене є враження – перепрошую за суб’єктивність –що вам і вашим колегам стало значно важче, як фізично, так і морально. Зізнайтесь: дуже тяжко працюється?

– Поки наше відділення було опорним, медичний персонал звик працювати, як на війні: із специфічним графіком, із величезним навантаженням, мобілізувавши всі свої сили, відкинувши зайві емоції… Коли ж відділення перестало бути опорним, медпрацівники потроху звикли до звичайного графіка, до, скажемо так, мирного ритму життя. І увійти тепер в той самий, що як на війні, як на передовій, дуже важко. Уявіть: медична сестра, працюючи добу, може двічі за зміну мати маленьку перерву, щоб випити чаю чи кави або перекусити. Вона весь час біля пацієнтів, весь час працює в захисному костюмі. Заступаючи на зміну, наші працівники навіть намагаються перед тим не їсти й не пити – аби не хотілось у туалет.

На початку розмови ви зазначили, що не лише протистояння пандемії, а й компанію з вакцинації вважаєте неефективною. Чому?

– Кампанія з вакцинації, на моє переконання, провалена. Те, що в нас відбулось – не демократія, а гра в демократію. Проведу таку паралель… Так, люди мають право курити. Але інші люди мають право дихати чистим повітрям, тому права курців обмежили, заборонивши це робити в громадських місцях. Так, люди мають право не вакцинуватись… Але інші люди мають право бути, наскільки це можливо, захищеними від хвороби. Це той випадок, коли суспільні інтереси повинні стояти вище інтересів особистих.

Роз’яснювальна робота щодо вакцинації, а не лише, власне, її організація, також була провальною. Виникав інформаційний вакуум, і він, як перед тим щодо пандемії, заповнювався хтозна-якою інформацією – про "чіпованість", зміни на рівні ДНК тощо.

А як все це робити правильно?

– Населенню одразу треба було казати правду! Казати, що вакцина не захищає від захворювання, але дозволяє легше його перенести. І треба, щоб в медіа про це говорили фахівці. Наприклад, я знаю, що в нас в області в профільному Департаменті ОДА є людина, яка відповідає за вакцинацію (не буду називати прізвище). Тим часом я жодного разу не бачила й не чула, щоб ця людина виступила в медіа – хоч в Інтернеті, хоч по телебаченню, хоч у газетах. Ось в Рубіжному запрацювали пункти вакцинації – а я, місцева людина, лікар, про це випадково дізналась. Ніхто й ніде, принаймні вчасно, не озвучив графік роботи цих пунктів, контактні телефони, наявність вакцини.

В організації кампанії з вакцинації теж присутній так званий "чиновничий підхід". В нас вакцинують не заради певного результату, а заради "галочки" та цифр. Наприклад, певними методами змусять вакцинуватись молодь, студентів… І буде "красива" статистика… А тим часом молодь і так менш вразлива. У групі ризику перебувають люди від 50 років і старше, й вакцинувати в першу чергу треба їх.

До речі, якщо раніше пацієнти, виписуючись, питали в мене щось на зразок: коли після одужання можна займатись спортом, їхати на море чи ще щось подібне робити, тепер всі питають: коли можна вакцинуватись?

І що Ви відповідаєте?

– Відповідно до наказу МОЗ – через три місяці… Але насправді я, як фахівець, не розумію, чому саме такий термін.

Один із "побічних ефектів" того, що люди отримували інформацію про вакцинацію не від фахівців і вірили в різні "страшилки" – таке явище, як "липові" сертифікати. Судячи з ваших останніх дописів у Facebook, притаманне це явище й Рубіжному і в області...

– Не так давно в нашому відділенні померла 50-річна жінка з  Кремінної. Одна з тих, хто в інфекційному відділенні "чекав своєї черги" до реанімації. Привезли її до нас у дуже важкому стані. Сатурація (насиченість крові киснем) 37% – при нормі 95-100%. Сині нігті й губи, виражена дихальна недостатність… Взагалі було незрозуміло, як вона ще тримається на цьому світі. Жінка сказала, що двічі вакцинувалась "Пфайзером". Першою моєю реакцією був шок, але, включивши елементарну логіку, я зрозуміла, що такого в принципі не може бути. Сказала це пацієнтці… І вона зізналась, що сертифікат… купила. Розумієте: купила, за гроші! Для чого? Розумієте, вона задихалась, будучи при тямі! Вона померла – чиясь дружина, чиясь мама. А буквально на днях чоловік поступив з "липовим" сертифікатом… Хочеться кричати: "Люди, що ж ви робите? Коли ж ви усвідомите серйозність ситуації?"

Так, все-таки вірус – це не просто проблема, а й стимул розвивати науку, вдосконалювати матеріальну базу й інфраструктуру… Хочеться закінчити розмову, наскільки це можливо, оптимістично. Отже, скажіть: чи є якийсь позитивний ефект від того, що майже два роки ми живемо в стані карантину? Може, якихось хвороб поменшало…

– Безумовно! Можу сказати, що літо 2021 року – це перше літо в моїй практиці, яке Рубіжне пережило без спалахів кишкових інфекцій. Раніше обов’язково ці спалахи спостерігались в дитячих садках і не лише. Цей рік – виняток. Напевно, ми все-таки навчились регулярно мити руки, користуватись антисептиками, дотримуватись соціальної дистанції… І це справді дуже добре.