"Бумбокс" у Сєвєродонецьку: Хливнюк скучив за Луганщиною і не збирається на Росію (ФОТО)

Ще до початку дійства біля входу до палацу зібралася ціла юрба фанатів, а на самому концерті п’ятитисячний зал був заповнений приблизно на 60%, а в фан-зоні -справжній вибух емоцій, селфі та дикі танці.

Фронтмен колективу, Андрій Хливнюк, віддався сєвєродонецькій публіці на всі сто, а у відповідь отримав теплі компліменти і бурхливі овації. "Луганщино! Я скучив!" - звернувся до публіки Хливнюк та повідомив глядачам, що вони потрапили на зйомки кліпу до пісні "Рок-н-рол"! Відео знімали у кожному з міст турне і вже незабаром поціновувачі українського року зможуть побачити себе по телебаченню.

На концерті звучали пісні з нового максі-синглу і, звичайно, всім відомі хіти колективу: "Вахтерам", "Поліна", "Зірки не їздять в метро", "Квіти в волоссі".

Перед концертом, лідер гурту Андрій Хливнюк розповів Depo.Донбас, про свою громадянську позицію, відношення з колегами та про те, що надихає на творчість.

- Андрію, ваш тур проходить у підтримку максі-синглу "Люди". Для не профі – поясніть, будь ласка, що саме означає поняття "максі-сингл"?

- Максі сингл – це таке англійське слово. Мається на увазі, що є одна головна пісня і до неї додаються ще декілька. 

- Пісню "Злива", що увійшла до максі-синглу, ви записали разом з Джамалою. Як ви ставитесь до її перемоги та тонкого питання: чи потрібне нам Євробачення за умов війни?
- Що до Джамали – я дуже за неї вболівав. І тепер вболіваю. Я дуже радий, що вона тепер має змогу записуватись на крутих студіях з дуже талановитими і досвідченими звукорежисерами. Музиканти у неї і так чудові! Це дає змогу дізнатися в інших країнах, що у нас є такі талановиті музиканти. Що Україна - це не тільки секс-туризм , та країна, що торгує залізом і зброєю, а ще те, що тут є багато талановитих, добрих, відкритих людей. А стосовно конкурсу, я не люблю ніякі конкурси, це ж не спорт, щоб змагатися.

- Ви відомі своєю активною громадянською позицією, у зв’язку з чим, стали персоною "нон грата" на російському музичному ринку. Чи втратили ви свою аудиторію та частину заробітків? Та як ставитесь до того, що багато хто з ваших колег продовжує працювати на території Росії, обґрунтовуючи це тим, що "музика не має меж"?

- Я втратив усю концертну діяльність на території цієї країни, але ви розумієте в чому штука, це питання принципів, моралі - це питання особисте, кожної людини. Я би не хотів лаяти артистів, які мають іншу думку. Музиканти, я сподіваюсь, несуть добро, а не навпаки. Якщо вони можуть дозволити собі робити це, чи не можуть дозволити не робити цього - це їхня справа, їхній вибір, тут глядач голосує своїм часом і своїм коштами, чи хоче він ходити на когось чи не хоче. Я не прихильник заборон. Мені здається, що сенс подій, які відбулися, з якими так часто журналісти мене асоціюють, був як раз в тому, щоб піти від заборон, а не вигадати якісь нові перепони.

Хотілося б, в принципі, конкурувати, але нормально, в розумних рамках, якщо ми говоримо про шоу бізнес. Якщо про музику - то тут конкуренції взагалі ніякої немає. Є люди, які хочуть почути ті чи інші звуки, і є люди, які їх чути не хочуть от і все. Ніякої політичної складової тут не повинно бути, ні мовної, ні релігійної, ні сексуальної, ніякої. Якщо це тільки не несе негативу, якщо ці люди не займаються політичною діяльністю на державному рівні і вона не спрямована на мене особисто – то їх забороняти не те що не слід, а й помилково, грубо.

Ми не можемо спуститись на сьогодні до банальних заборон цих людей, якщо вони не є депутатами та не підтримують загарбницьку політику сусідньої держави.

Я просто не міг зрозуміти, як я туди поїду. Адже щоб гастролювати потрібно не тільки поїхати, а й дати там концерт, винайняти людей, дати їм роботу. Скажімо так - імпортувати послуги. Ще потрібно отримати дозвіл держави, потрібно піти в поліцію, чи в якісь державні органи, отримати дозвіл на те, щоб це робити. Мені здалося це принизливим, находячись в стані окупації моєї країни.

- Ще торкаючись теми патріотизму, чи приєдналися ви до волонтерського руху, як багато, хто з ваших колег?

- Так, багато хто з наших друзів і ми також, маємо безпосередньо до цього відношення. Але цим не бравують. На цьому ніхто не будує шоу-бізнес. Тим, який ти хороший, хизуватися, зазвичай, політики люблять. Показують на камеру як вони щось купують і кудись відносять. Артистам, мені здається, це недобре. Та і занадто позитивний імідж мені також не потрібен. Якщо я комусь можу допомогти – добре, якщо ні – ну, вибачте. А робити з цього "великий бум" – ні.

- Закінчується турне, попереду є можливість відпочити, чи любить Андрій Хливнюк подорожувати, чи надихають на творчість нові місця та у яку б ще не відому вам країну світу вирушили б?
- Ой, я і не знаю, може в Африку поїхав би, я не думав про це. Але подорожувати я люблю, це моя професія, я не даремно її обирав. 

- А де найбільш сподобалось? Та чи надихають вас такі подорожі?
- Надихають, ще й як! Всюди щось цікаве є: в Азії – посмішки та клімат, в Європі те, як люди ставляьтся до свого і це цінують і натирають до блиску, пишаються цим, в Америці якісь свої правила, подобається, як люди цінують свободу, і як тануть міфи про те, що там ідеально. Там зовсім не ідеально. Всюди знаходиш себе. Якщо відкинути кордони, я думаю, я дуже хочу щоб їх відкинули, було б ідеально. Більше двох тижнів на місяць десь закордоном, і ти розумієш, що усюди усе одне й те ж саме. Проблеми ті ж самі. Навіть стосунки між країнами. Тобі здається, що закордон десь далеко, що там інші люди. Здається, що вони не такі, а потім, з невеликою похибкою на культурний досвід, на якісь моральні нюанси, виявляється, що закордоном такі ж самі люди, як і ми.