Розсекречені архіви ЦРУ: Що знали американські розвідники про Луганську область

Серед документів зустрічаються записи про регіон в різні періоди часу - з 40-х років XX століття
Розсекречені архіви ЦРУ: Що знали американські розвідники про Луганську область
Розсекречені архіви ЦРУ: Що знали американські розвідники про Луганську область

Центральне розвідувальне управління США виклало в загальний доступ на своєму сайті 775 тисяч документів про свою діяльність у минулому. Разом вони складають 13 млн сторінок, а понад 11 тисяч документів безпосередньо стосуються України. В електронному архіві містяться відомості про те, що цікавило ЦРУ під час "холодної війни" з СРСР.

Серед документів зустрічаються записи про Луганськ (тоді - Ворошиловград) в різні періоди часу - з 40-х років XX століття. Depo.Донбас зібрав найцікавіші записи, які довгий час були приховані під грифом "цілком таємно".

За запитом Lugansk пошук в електронній базі ЦРУ видає 420 сторінок, за запитом Voroshilovgrad видає 577 стоірнок. Але не всі документи безпосередньо стосуються Луганська, до того ж вони часто збігаються. У більшості з них назва міста просто зазначена поруч з іншими промисловими містами СРСР. 

Але є і документи, де агенти ЦРУ описують, яким вони побачили місто і що їм про нього відомо. Розвідники збирали у своїх звітах інформацію про військові частини в Луганську, аеродроми, про озброєння радянської армії,  збирали дані про промислові підприємства і звичайне життя людей.

Луганськ і містечка області в документах розвідників США

В архівах ЦРУ можна знайти інформацію про життя маленьких міст Луганщини. Зокрема про Рубіжне. Таке точно не можна було прочитати у радянських газетах. Отже, умови життя та медицина у Рубіжному, звіт за 8 березня 1954 року.

У звіті ЦРУ спирається на розповідь людини, що прожила у Рубіжному 5 років. Вона детально описала умови проживання, санітарні умови та побут жителів міста того часу.

 “Я жив у Рубіжному, у місті з населенням близько 17 тис. людей з 1946 по 1951 рік. У місті проживало 23 німецькі родини. Вони приїхали зі Східної Німеччині за наказом УССР. Єдиний транспорт у місті - залізниця. Річка не судоходна. Під час мого першого року проживання у Рубіжному там панував голод, який був викликаний частково сезоном засухи. Середній раціон людей складався з чорного хліба, кукурудзи, соняшникового насіння, бобів, гарбузів, риби та сезонних овочів. Непастеризоване молоко продавали у відкритих контейнерах на дому або на базарі. Люди особливо любили кисле молоко або сметану, яку використовували у приготуванні супів. Пастеризоване молоко продавалось у державних магазинах. На базарі можна було придбати рибу з річки. Запас води поповнювали з джерел або з землі. Колодязі були розташовані у болотяній місцевості біля берегу річки. У місті є станція швидкої допомоги. Поліклініка була розташована на головній вулиці біля базару. Вона займала близько 8 кабінетів, і у ній були усілякі спеціалісти. Міська лікарня була розташована на північному краю міста у кам’яних бараках. Я не знаю, скільки там було місць. У лікарні працював відомий радянський рентгенолог. У хірурга теж була добра репутація. У місті був дуже примітивний пологовий будинок. Там працювало два гінеколога. Місце було брудним, з комахами та поганим годуванням. Візити до будинку були заборонені. Також у місті була окрема дитяча лікарня. Бактеріологічні аналізи відправляли поїздом до Ворошиловграду. Прості аналізи крові робили на фабриці та у поліклініці. На хімічній фабриці була своя поліклініка для працівників. Аптека була розташована у місті на території поліклініки. У 1950 році у радянських лікарів був пеніцилін. Німцям дозволялося писати до Східної Німеччини, щоб їм надіслали сульфамідні препарати з дому, але через те, що у східній Німеччині також було недостатньо сульфамідних препаратів, такі прохання залишалися невиконаними. Пацієнти повинні були придбати прописані лікарем препарати за власні кошти. У Рубіжному не було установ з тренування медперсоналу. Часто сповіщали про випадки захворювання малярією. Також частими були випадки дизентерії та діареї”, - йдеться у звіті.

Щодо того, як виглядав Луганськ у ті часи, теж можна знайти в архівах американської розвідки. Наприклад у документі 1954 року про Луганський Локомотивний завод, згадується про таке: "Луганськ (Ворошиловград) розташований уздовж залізниці Харків - Міллерово. Основний тип будівель в місті - одноповерхові дерев'яні будинки. У центрі міста є дво- і триповерхові будівлі. На додаток до локомотивного заводу в місті є патронний завод. Населення - росіяни й українці. Деякі центральні вулиці заасфальтовані. Інші вимощені бруківкою. У Ворошиловграді немає університету або аеропорту, також немає водної артерії і каналізації. У місті є система водозабезпечення і сервіс телефону і телеграфу "

Промисловість Луганщини

 У тому ж звіті за 1954 рік дуже стисло надається інформація про те, коли і як був заснований Локомотивний завод (нині збанкрутілий "Луганськтепловоз", - Ред.), що він виробляє, а також наданий план розташування будівель підприємства.

 "Луганський локомотивний завод імені Жовтневої революції був побудований задовго до першої світової війни. Він належав Гартману. Планування реконструкції заводу почалося в 1927 році", - написано в звіті.

Також розвідка США цікавилася роботою й інших луганських заводів. Наприклад, писали спостереження за Емалієвим заводом в звіті за 13 березня 1952 року.

"Місце розташування: у західній частині Ворошиловграду, української ССР, на схід від невеликої річки. Споруди: площа фабрики близько 300 на 180 метрів. Завод існував під час війни, але дуже виріс з 1945 року. Завод має залізничне сполучення. Робоча сила: деталі невідомі. Виробництво: ванни та емальований посуд, тарілки та миски (під час війни - переносники для газових масок і резервуари для кілограмових бомб)", - йдеться в архівному документі.

Відомості про Лисичанський хімічний комбінат (нині це Сєвєродонецький Азот, – Ред.) є у звіті за 29 грудня 1964 року. Окрім стислого опису підприємства, у документі наданий план розташування будівель хімкомбінату.

 "1. Лисичанський Хімічний Комбінат розиашований на півночі від Лисичанська в Сєвєродонецьку, біля мосту через річку Донець. Комбінат оточений стіною, і всіх, хто входить на його територію, просять пред'явити перепустку. Цивільні охоронці, озброєні пістолетами і револьверами, стоять біля головного входу, а охоронці на різних фабриках носять гвинтівки.

 2. У складі комбінату існує кілька заводів, серед яких завод з виробництва лимонної кислоти, два заводи з виробництва аміаку, фабрика з виробництва азотної кислоти і споруджуваний завод з виробництва сечовини. Червона азотна кислота також виробляється, але більш докладні відомості про процес виробництва і матеріали невідомі. На комбінаті є електростанція і три високовольтні лінії, але невідомо, чи живляться вони від електростанції ", - написано в звіті.

Щодо роботи шахт на Луганщині є цікаві архівні відомості про працю ув’язнених на шахтах біля Ворошиловграду,  датовані 27 травня 1954 рокуУ звіті зі слів працівника описаний побут та умови роботи ув’язнених: "Ми повинні були працювати вісім годин на день, але ми працювали 10-12 та навіть 16 годин на день сім днів на тиждень. Дуже рідко нам давали вихідний. Під час мого першого року на шахтах керманичі табору збирали усю нашу зарплатню з шахти за те, що нас безоплатно годували. Пізніше нам платили гроші на руки, але ми самі купляли собі їжу. Наприклад, миска рідкого розсольнику коштувала 50 копійок, обід - 4 рублі 50 копійок, кілограм хліба - 3 рублі 60 копійок (на чорному ринку така ж кількість хліба коштувала 40 рублів). Нас часто примушували йти працювати без їжі, і іноді ми влаштовували страйки, відмовляючись працювати без їжі. Коли це ставалося, керманичі шахти давали нам рідкий суп”, - йдеться у звіті.

Військові об’єкти

Як відомо, у розпал "холодної війни" США дуже цікавили військові розробки СРСР. У 1953 році радянські проектувальники почали розробляти пересувний зенітний керований ракетний комплекс ЗРК С-75 для боротьби з авіацією противника. Військове керівництво бачило вихід у створенні високоманевреного зенітного ракетного комплексу (ЗРК), який хоча і поступається за своїми можливостями стаціонарної системі, але дозволяє в короткий час здійснювати перегрупування і зосередження сил і засобів ППО на небезпечних напрямках. ПЗРК був готовий до середини травня 1954 року, а полігонні випробування комплексу почалися лише в серпні 1957-го. Прийнятий на озброєння комплекс був у травні 1959 року.

ЦРУ у гонці озброєння слідкувало за випробуваннями та подальшою долею комплексу. Як зазначено у документі за 1 листопада 1961 року, американські розвідники знайшли місце запуску ЗРК С-75  біля Луганська. "Місце запуску ЗРК С-75 виявлено біля Луганська (Ворошиловграда) УРСР. Місце запуску наполовину закрите хмарами (вочевидь, йдеться про результати аеророзвідки, - Ред.), і більшість з прилеглих територій закривають хмари. Північна половина зовнішнього кордону дороги та найпівнічніше місце точки запуску проглядаються. Дві інші точки запуску не дуже явно проглядаються крізь туман. Погана якість зображення і хмари не дозволяють ідентифікувати тип місцевості ", - написано в звіті.

Дуже ціквили американців військові казарми на території Луганська і області.  У секретному звіті за  грудень 1964 року під назвою "Луганські казарми і артилерійська частина" вказана локація, докладний опис і карта з місцем їх розташування.

Розсекречені архіви ЦРУ: Що знали американські розвідники про Луганську область - фото 1

 "Луганські армійські казарми і луганська артилерійська частина розташовані на північно-західній околиці Луганська. Можливо, пов'язаний з ними стрілецький полігон, розташований за 6 кілометрів західніше. Казарми займають близько 190 акрів і містять 3 адміністративних будівлі, 14 казарм, 18 підрозділів, 49 складів, 36 допоміжних будівель, 5 полузаритих ємностей з ПММ, автомобільний парк, навіс для автомобілів, 2 гаражі і маленький стрілецький полігон ", - йдеться в звіті.

У документах за 13 серпня 1951 року йдеться про казарми танкового полку і наводиться карта їх розташування.

Розсекречені архіви ЦРУ: Що знали американські розвідники про Луганську область - фото 2

 "Казарми танкового полку знаходяться у південно-східній частині Ворошиловграду, на дорозі на Ростов, грубо кажучи, п’ять кілометрів південно-східніше залізниці. Нічого особливого про полк невідомо, крім того, що у ньому більше офіцерів, ніж було у німецьких полках. Казарми займають площу 600 на 500 метрів та огороджені низькою стіною. Більша частина танків та деякі вантажівки зберігаються під навісом та не використовуються", - йдеться у звіті.

Вже легендарній зруйнований російськими військами Луганський міжнародний аеропорт раніше був аеродромом. Розвідники ЦРУ намагалися якомога більше дізнатися про нього і з’ясувати, цивільний він чи військовий.

Розсекречені архіви ЦРУ: Що знали американські розвідники про Луганську область - фото 3

 У звіті за 13 серпня 1951 року йдеться про таке: "Приблизно 100 метрів на північ від траси Ворошиловград-Ростов і на відстані 6 кілометрів від залізниці Ворошиловграду розташований аеродром від 2,5 до 3 кілометрів у довжину. На південному краї аеродрому є дві чи три будівлі, у яких, як кажуть, розташована школа офіцерів авіації. Літаки припарковані на північному боці аеродрому. Природа аеродрому невідома, але там бачили великі літаки, що на нього сідали. Кажуть, що цивільний флот також використовує цей аеродром”.

 Наступного року американські розвідники дізналися, що біля Луганська (Ворошиловграду) є не один аеродром. 

Аеродроми у Ворошиловграді, 5 лютого 1952 року. Карта вже більш докладна.

Розсекречені архіви ЦРУ: Що знали американські розвідники про Луганську область - фото 4

"Аеродром, за неперевіреними даними, цивільний, розташований на плато на південь від Ворошиловграду. Ще один аеродром, за неперевіреними даними, військовий, розташований за 6 кілометрів на південь від Локомотивного заводу. Комерційний аеродром - на південь від міста. Військовий аеродром на південно-східній околиці міста мав 6 великих ангарів та дві металеві парашутні вишки. Парашутизмом займалися кожного дня”.

Звіти ЦРУ з посиланням на радянську пресу

ЦРУ активно моніторило пресу УСРР та складало звіти про економічний потенціал та політичну ситуацію. Серед опису промислових потужностей у різних регіонах СРСР зустрічається і звіт про промислові досягнення Ворошиловграду та області. Так, "Правда України", № 176, 27 липня 1948 року писала про те, як Ворошиловградська область виповнила план з валовлї продукції.

"Активні члени партії Ворошиловградської області нещодавно провели зустріч з метою обговорення досягнень у промисловості та транспорті у першій половині 1948 року та проблем виповнення плану 1946 року. Гайовий, секретар парткому Ворошиловградської області, прочитав перший звіт, у якому було сказано, що Ворошиловградська область виконала план за графіком. Зростання виробництва за перші шість місяців 1947 року було наступним: вугілля - 28,7%, чавун - 166,7%, коксівне вугілля, виробництво тепловозів – 115% та скло - 40,9%.

795 робітників виконали свої трирічні завдання та 82 виповнили п’ятирічний план на заводі "ОР". Трьох- та п’ятирічні плани були виконані 476 шахтарями.

Недоліки у промисловості та транспорті, однак, існують поряд із зазначеними досягненнями. Наприклад, "Краснолучвугілля" виповнило план з валової продукції, але 33 з 77 відділів не виповнили свої індивідуальні плани. Електрохімічний завод імені Карла Маркса виконав план з валової продукції, але не виконав план з електричних моторів для обрізних станків", - йдеться у звіті з посиланням на статтю.

У документах ЦРУ є і таке гасло: Донбас встає з колін. Воно взяте з моніторингу радянської преси за вересень-жовтень 1949 року. У повоєнні часи такими статтями, напевно, піднімали настрій населенню.  “Війна не вбила Донбас. Навпаки, Донецький басейн знову став, як він і був до війни, індустріальною фортецею Радянського Союзу. Зараз усі шахти Донбасу працюють - усі постачають вугілля. Реконструйовані та нові шахти зможуть виробити 88 мільйонів тон вугілля до кінця поточної п’ятирічки, що буде на 3 мільйони тон більше, ніж до війни. Однак, важливість Донецького басейну як основного паливозабезпечуючого басейну країни росте - до кінця п’ятирічного плану він буде забезпечувати 35-40% усіх потреб країни. Як і до війни, Харківська, Дніпропетровська та Запорізька області, що межують з басейном, використовують понад третю частину усього видобутку" - йдеться у звіті з посиланням на радянську пресу. Назва видання не вказана.

Не оминув моніторинг розвідників і роки розвалу СРСР. Як виявилося, ще тоді прихильники відокремлення Донбасу писали в радянських газетах пропагандистські статті, де розкривали свою думку. У звіті ЦРУ за 5 листопада 1990 року під назвою "Політична ситуація в Луганську" наводиться стаття автора з призвищем Кисельов для "Літературної газети" Української РСР.  "Зараз ситуація, яка розвинулася в цьому місті з населенням в 500,000, нагадує поєдинок між боксером-важковаговиком, якого тренує досвідчений тренер, і новачком, який розраховує на підтримку аудиторії", - написано в статті.

 "Існує консервативна обласна рада під патронатом обласного парткому компартії, і в опозиції до неї міська рада, в якій був організований сильний демократичний блок - хто ж переможе?"

Далі йдуть дані статистики опитування громадської думки, в якому тільки 1,4% людей покладає надії на компартію СРСР. "Це з одного боку. З іншого боку, існують ворожі відносини між "Рухом" ("Рух за Перебудову"), Українською республіканською партією, Союзом незалежних українських молодіжних організацій та Компартією... Пристрасті розпалюються. Хтось намагається нацькувати росіян на українців. Хтось намагається нацькувати працівників на кооперативи. Жителів Луганська - проти шахтарів. Шахтарів - проти демократів: кажуть, що при переході до ринкової економіки буде безробіття ", - написано в тексті.

Далі йде опис роботи пропагандистської машини: "Коли відомий письменник і економіст Василь Селюнін відвідав Луганськ в жовтні і провів 4 лекції про ринок, ввечері перед його приїздом обласної партком відправив інструкції пропагандистам вузу: заперечувати Селюніну під час лекції так, ніби він намагається дестабілізувати ситуацію в Луганську ", - написано в статті.

Автор з призвищем Кисельов пише, що раптово, як НЛО, почали з'являтися не те щоб плітки або розмови, а щось телепатичне, схоже на транслювання думок на відстані. Ми не знаємо джерела цієї ідеї, але незабаром вона широко поширилася: автономія. Про це говорили пошепки: автономія. А потім говорили вголос: автономія. Територіальна автономія. І потім це вийшло на вулиці.

У Луганську раптово згадали, що існувала Донецько-Криворізька радянська республіка, очолювана Артемом (Ф. Сергєєвим), яка існувала в 1918, і що за законами федерації вона перейшла від України до Росії. Вона була штучно створена більшовиками, які наївно вважали, що це врятує регіон від впливу центральної Ради і запобіжить німецькій окупації Донбасу. Республіка проіснувала з 30 січня до 19 березня 1918 року, після чого знову стала частиною структури України.

І зараз в Луганську знову почалися розмови про відновлення Донецько-Криворізької республіки, і більш того, про територіальну автономію у складі РРФСР. Чому так? Можливо тому, що Луганська область бойкотувала рішення українського парламенту перейти на Київський час (тут і в Криму залишився московський час), і це було передвістям того, що Луганськ відділяється?" - йдеться у статті.

Також Кисельов наводить коментар декана філософського факультету Луганського сільськогосподарського університету і співзасновника соціополітічної організації "Громадянський рух Луганська за Перебудову" В. Чекера, який каже, що Донбас ніколи не був частиною України. "Також ми проти українізації нашого регіону. Наш рух за автономію в складі України, звичайно, якщо республіка підпише Союзний договір. Але якщо цього не станеться, ми можемо говорити тільки про автономію в складі РРФСР. Я думаю, цю ідею підтримає більше половини жителів Луганська", - казав Чекер.

Але він дуже помилявся, як і усі українофоби. В ті часи Донбас сказав незалежності України "так": понад 83% в Донецькій та Луганській областях проголосували за незалежність України на референдумі.

Більше про життя Донбасу читайте на Depo.Донбас