Навіщо в "ЛНР" водять екскурсії у музей Грінченка (ФОТО, ВІДЕО)

Його шанували Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Володимир Даль.

Грінченко народився у хуторі Вільховий Яр - тепер це Сумська область, але життя його було тісно пов'язано з Луганщиною. Як пишуть його біографи, саме тут він сформувався як педагог-новатор, досвід якого і до наших днів не втратив своєї актуальності. На Луганській землі він написав близько двохсот творів.

У 1887 році щойно одружившись молоде подружжя Грінченків приїхало в село Олексїївка Слов'яносербського повіту Катеринославської губернії (нині окупований "ЛНР" Перевальський район Луганської області), куди їх запросили вчителювати.

Тут, у колишній народній школі, яку для своєї дружини побудував відомий промисловець Іван Алчевський, Грінченко кілька років працював вчителем початкових класів, паралельно працюючи над відомим "Словником української мови".

Спочатку селяни з підозрою і недовірою придивлялися до нового вчителя, несхожого на тих, які вже були у їхньому селі. Спершу їх найбільш дивувало, що вчитель і вчителька, які приїхали до них, розмовляють українською.

Але повільно учні та їх батьки почали розуміти, і вже не розпитували, чому він, пан, розмовляє так, як вони. Рідне слово запанувало серед учнів і батьків. За короткий час ця школа стала найкращою в повіті. 
"Педагогічна, літературна, наукова та громадська діяльність Грінченка на Луганщині, в селі Олексіївка, має всеукраїнське значення. Можна з упевненістю сказати, що саме тут Грінченко сформувався як письменник. Прозові та поетичні твори, публіцистичні есе - надбання шестирічного перебування в Олексіївці", - пишуть його луганські біографи.

Згодом родина Грінченків змушена була поїхати з луганського села, але пам'ять про видатного діяча зберіглася до наших днів.

В Олексіївці вже після набуття Україною незалежності 25 листопада 1998 року заснований меморіальний комплекс-музей Грінченка, в будівлі тієї самої школи, де він колись вчителював.

Вже на трасі на Алчевськ водіїв вітало сповіщення, що вони проїжджають повз цього культурного об'єкту.  (Фото 2010 року)

Ще до окупації на Луганщині та й в обласному центрі шанували пам'ять Грінченка, наприклад, у 2010 році в музеї влаштували день пам'яті, присвячений 100-річчю з дня смерті діяча, а у 2003 році 140-річний ювілей з дня його народження.

У 2011 році в Луганську відбулася презентація книги Грінченка "Твори з ілюстраціями юних художників". 

У книгу, тираж якої 2 тис. примірників, увійшли вірші та казки письменника. Ілюстрації для книги зробили учні Перевальської школи мистецтв від 4 до 15 років. 

За словами дирекції музею, одним з найцінніших експонатів є перше видання "Словника української мови" у 4-х томах, яке було видане у Києві в 1907-1909 роках. Словник містить понад 68000 слів з перекладом або тлумаченням їх на російську мову. У ньому представлена лексика літературної мови ХІХ ст., фольклору, великого числа українських діалектів.

Тепер музей, як і багато інших музеїв Луганщини, знаходиться на окупованій території, так звана влада якої різко негативно ставиться до всього українського. Але, судячи з повідомлень та фото, розміщених на підконтрольних "ЛНР" сайтах, музей не разграбований, не закритий і туди навіть водять екскурсії.

Остання, про яку відомо, відбулася 28 жовтня 2015 року. Студенти філологічного факультету підконтрольного "ЛНР" Луганського університету ім. Тараса Шевченка відвідали музей, який тепер має назву "народний".

"Екскурсія проводилася українською мовою, де студенти могли ознайомитися з біографією та творчістю українського письменника, вченого, громадського і політичного діяча. Основним надбанням музею вважається прижиттєве видання "Словника української мови". Крім цього - різні знімки, а також листи Грінченка. Експонати музею описують історію селища Олексіївка", - писали ЗМІ "ЛНР".

Заступник начальника управління. культури, національностей та релігій Луганської ОВЦА Володимир Виборний сказав Depo.Донбас, що вивезти музей та спадщину Грінченка з Луганщини було неможливо.
"У тому форматі, в якому він був - він так і залишився. Ніхто його не чіпав", - зазначив Виборний.

На питання, чи пропонувалося вивезти музей на підконтрольну територію, він відповів: "Справа у тому, що це музей не обласний, а відділення Перевальського районного музею. Це районний рівень. Перевезти його практично неможливо, на жаль. Нічого не можу сказати з приводу переїзду".

На сьогодні, за його словами, контактів з музеєм немає.
"Ми можемо цим піддавати небезпеці тих людей, які знаходяться там. І всі ці контакти проблематичні", - зазначив Виборний.

Навіщо бойовикі "тримають у кишені" музей українського діяча Грінченка в "ЛНР"? Чи не для того, щоб явити світу показову толерантність фейкових "республік" до української культури та мови на тлі світлин закатованих активістів у Горлівці, яким навесні 2014 року розпороли животи за їх активну проукраїнську позицію? Або на тлі тих, хто відсидів або продовжує сидіти у підвалах "ЛНР" та "ДНР"?

Скоріш за все ватажки "ЛНР" ще не до кінця розібралися, хто такий Грінченко в українській культурі та літературі. А хранители цього закладу, як і більшість музейників - фанати своєї справи, які до останнього будуть ходити на роботу, навіть якщо за неї не платитимуть, бо їх робота - це їх життя. І не важливо, яка влада в регіоні.