Ні фасаду, ні оздоблення: Як на Донеччині реконструкція знищує історичну садибу Бантиша

Садибу вирішили перетворити на музей природи, але вийшло так, що будівельники фактично знищили історичний вигляд будівлі. Depo.Донбас розбирався, чому так вийшло.

 

Хто така родина Бантишів, і скільки вона мала садиб на Донеччині

 

Своє коріння родина Бантишів бере у Молдові, де вони родичалися з королівською сім'єю. На початку XVIII за службу та участь у турецькому поході імператор Петро I подарував родині значні землі на території південної України. Поступово родина Бантишів стала одними з найбільших землевласників Російської імперії. І, звісна річ, на своїх землях вони будували величні маєтки.

 

До нашого часу зберіглися чотири відомі садиби, які належали Бантишам: в Криму – там розташовано санаторій, в Харківській області – там зараз музей, а також дві садиби на Донеччині. Одна – велика, у селищі Прелесне. Побудував її у 1768 році поручик Василь Бантиш. Depo.Донбас писав про цю садибу велику статтю, прочитати її можна за посиланням. Коротко відзначимо, ця колись гарна будівля з 1995 року стоїть зачинена і поступово руйнується.

 

Друга садиба родини Бантишів на Донеччині розташована у Краматорську, саме її зараз реконструюють. Цей невеликий маєток побудував онук Василя Бантиша – Василь Олександрович Бантиш.

 

Його батько, Олександр Бантиш, одружився на Ользі Хлоповій, родина якої була власниками земель навколо річки Торець (територія сучасного Краматорська). Зокрема їм належало селище Камишуваха поблизу якого Василь і вирішив побудувати свій будинок наприкінці ХІХ століття.

 

За зовнішнім виглядом садиба Василя Бантиша мало схожа на панський маєток. Скоріше, це був добротний заміський будинок успішного функціонера-політика Російської імперії на стику ХІХ-ХХ століть. Василь Олександрович активно працював у земстві (дореволюційний аналог місцевого самоврядування) та навіть був депутатом Третьої Державної думи.

 

Під час будівництва використовувалося місцеве каміння та цегла з заводу, який тільки почав працювати у місті Бахмут.

 

Серед місцевих жива легенда, що поряд з будинком був ставок, а посеред нього на палях стояла альтанка. Старий пан любив в ній відпочивати і пити чай. Самовар і солодощі доставляли йому підвісним містком. Його пані ніколи не ображала служниць, навіть дарувала свої сукні.

 

Василь Бантиш помер 30 квітня 1915 року у своєму маєтку. Дата його смерті довгий час була невідома, про неї дослідники дізналися тільки у 2015 році.

 

Василь Олександрович Бантиш (1858-1915)

 

У його маєтку совєти влаштували дитячий будинок. Подейкують, що вихованці розграбували місце поховання Бантиша і ганяли його черепом у полі.

 

"А зараз ночами по кімнатах старого будинку ходить привид", – пишуть на сайті регіонального ландшафтного парку "Краматорський".

 

 

Першу половину ХХ століття будинок майже не змінював свій зовнішній вигляд, аж доки у 1970-х роках замість мансарди не звели повноцінний другий поверх та звели прибудову і кілька господарських будівель на території маєтка.

 

З чого розпочалася реконструкція садиби Бантиша у Краматорську

 

Після розпаду СРСР будівля тривалий час залишалася покинутою і тільки віддаленість від міста захистила її від розкрадання. В середині 1990-х років садиба увійшла до складу регіонального ландшафтного парку "Краматорський", який  створила Донецька обласна рада. Втім, сама будівля все одно не використовувалася та стояла покинутою. Ситуація змінилася після окупації Донецька та переїзду обласної адміністрації у Краматорськ. Департамент екології, в підпорядкування кого находяться парк, згадав про його існування і ініціював реконструкцію.

 

Садиба Бантиша до реконструкції

 

 

 

Назвавши садибу візит-центром, її і територію навколо поступово розпочали розбудовувати: встановили вольєри з тваринами і птахами, альтанки, зоні барбекю. Поступово дійшли руки й до реконструкції садиби. Планувалося, що в ній має розміститися Музей природи.

 

 

Почати реставраційні роботи мала фірма "Краммісьбуд" з оточення народного депутата Максима Єфімова. Але виникли складнощі з проєктом та фінансуванням, тому протягом кількох років встигли лише замінити покрівлю. Справи пішли значно швидше, коли у 2018 році на об'єкт зайшла будівельна компанія "Атлантікс".

 

Спочатку вона отримала замовлення на встановлення паркану, воріт, будівництво фонтану та малих архітектурних форм на загальну суму близько 1,5 млн гривень. А вже у 2019 році "Атлантікс" отримав замовлення на 3,5 млн гривень для  впорядкування в'їзду, дороги і тротуару на території центру. У листопаді 2019 року "Атлантіс" отримав контракт на реконструкцію самої будівлі коштом в 14,7 млн гривень.

 

На додачу садиба потрапила до програми "Велике будівництво". За інформацією департаменту економіки Донецької ОВЦА, загальна вартість реконструкції садиби тепер становить 54 млн гривень. При цьому, на початок 2021 року залишок фінансування становив 34 млн. Протягом року на продовження робот обласний бюджет мав виділити 10 млн гривень. За планом, роботи мають закінчитися до липня 2022 року.

 

 

Садиба Бантиша після реконструкції

 

Але мешканців області шокували результати цієї реконструкції – вигляд старовинної будівлі було повністю змінено.

 

Не зважаючи на те, що оригінальна камінна та цегляна кладка на фасаді зберіглася досить непогано, будівельники просто знищили її, закривши сучасними оздоблювальним матеріалами.

 

 

Фактично, будівля перестала виглядати як історична, а стала схожа на сучасний ресторан кавказької, наприклад, кухні. Щодо інтер'єрів садиби, то їх навіть і не намагалися відтворити. Кімнати та коридори прикрасили  балки, каміни та бра, не типові для українського інтер'єру ХХІ сторіччя.

 

 

Керівник обласного департаменту екології Сергій Натрус пояснив результати реконструкції тим, що будівля не має охоронного статусу та за документами не є історичною пам'яткою, тож реконструювати її можна як завгодно.

 

 

Міністр культури Олександр Ткаченко зацікавився варварською реконструкцію та пообіцяв, що його відомство обов'язково проаналізує хід робіт на цьому об'єкті.

 

За його словами, зараз в Україні триває проєкт "Велика реставрація", який передбачає саме реставрацію 22 об'єктів, які знаходяться під порядкування міністерством. Крім того, зараз триває відбір  споруд що знаходяться в областях та містах й на реставрацію яких будуть виділятися кошти з державного бюджету. "Ще раз хочу наголосити, що історичні будівлі мають саме реставруватися, а не реконструюватися", – підкреслив міністр.

 

Коментар експертів щодо результатів ремонту садиби Бантиша у Краматорську

 

В свою чергу фахівці переконані, що слід зважено підходити до будівельних робіт на будь-яких історичних будівлях, а не лише тих, що мають відповідний статус. Мистецтвознавиця та діюча членкиня Міжнародної ради з охорони пам'яток та історичних місць Ольга Рутковска зазначила у коментарі Depo.Донбас, що такі будинки, як садиба Бантиша, мають безумовну історичні цінність.

 

 

"Будинки минулих історичних періодів, віком 130-150 років, особливо збережені в українських містах в одиничному екземплярі, представляють безумовну історичну цінність. Колишні маєтки – це цінна історична забудова, яка підлягає вивченню і взяттю на облік органами охорони культурної спадщини", – зазначила Рутковська.

 

За її словами, кожна така будівля може стати місцевим туристичним магнітом, брендом з широким пізнавальним ресурсом. "Дуже важливо щоб робота з цінною історичною забудовою велася за реставраційними принципами, з мінімальною переробкою фасадів і інтер'єрів. Оскільки всі деталі будівлі є унікальними, виконаними в свій час за індивідуальним замовленням: об'ємно-просторове рішення, архітектурний декор, обладнання обігріву та вентиляції, оформлення сходів і багато іншого", – наголошує Рутковська.

 

Крім того, стіни історичних будівель можуть не витримати використання сучасних технологій та матеріалів, що неминуче призведе до руйнування.

 

"Використання сучасних рішень здатне спотворити, змінити садибу до невпізнання і позбавити її історичної індивідуальності. Один із прикладів таких результатів: садиба Бантиша в Краматорську. Місто і селище Комишуваха втрачає родзинку, пізнавальну привабливість історичного об'єкта, втрачає унікальні, одиничні зразки старовини", – зазначила вона.

 

 

За словами керівника краматорського управляння з гуманітарних питань Андрія Гореславця, наразі у Краматорську лише одна будівля має охоронний статус – палац культури НКМЗ визнано пам'ятником архітектури місцевого значення.

 

"Щоби надати охоронний статус якійсь будівлі, необхідно розробити цілий пакет документів. Мі постійно зверталися до ради про виділення фінансування, але жодного разу не отримали гроші", – розповів Гореславець.

 

Є й ще одна проблема у захисті історичних будівель у Краматорську – кадровий голод. Зараз цім напрямком у міський владі займається лише одна людина, яка має вже досить поважний вік. Більш того, вона не має вченого звання в цій галузі. "Де нам знайти молодого та активного, хоча б кандидата наук, на скромну зарплату чиновника, я навіть не уявляю", - зізнався Гореславець.

 

За його словами, зараз у місті розробляють опорний історико-архітектурний план. "Його розробники запропонували нам список з 50 будівель, якім варто надати певні охоронні статуси. Комплект документів на кожен з них вартує приблизно 40-50 тис. гривень. Тож, виходить досить значна сума для бюджету", – додав Гореславець.

 

Крім того, у місті не поспішають з наданням статусу будівлям через різке здорожчення майбутньої реконструкції. "Пам'ятки архітектури неможна реконструювати, їх можна лише реставрувати. А це оригінальні матеріали, жодних змін в інженерних системах, додаткові узгодження. Через це ціна відновлення будівлі може вирости у рази", – розповів Гореславець.

 

Як Донеччині зберігти свою історичну архітектуру, якої майже немає

 

Більшість міст Донеччини досить молоді. Вони з'явилися у другій половині ХІХ століття, коли європейський бізнес будував тут перші шахти та промислові підприємства. Більш того, будувалися міста як робочі поселення, ніякої визначної архітектури не передбачалося. Тож зараз для деяких з міст Донецької області навіть комплексна забудова радянських часів є історичною, визнаною архітектурною пам'ятникою, яка визначає зовнішній вигляд міста. Більш того, окремі мозаїки чи будинки в стилі конструктивізм мають досить велику цінність навіть у світовому масштабі.

 

Але для влади "історична цінність" – це досить абстрактне поняття, бо не маючи рецепту швидкої конвертації цих скарбів в реальні гроші, вони спіймають їх як звичайний мотлох, який завдає лише зайвого клопоту. Тож існує дуже велика спокуса реконструювати старовину з використанням пластикових вікон, сучасних фасадів та металочерепиці, перетворивши її в зрозумілі квадратні метри нерухомості, які можна заповнити муніципальними установами чи передати в оренду комерційним структурам. На жаль, не надто яскрава історія промислових міст від цього стає ще більш короткою та сірою. І якщо не розірвати це коло, то дуже скоро міста взагалі втратять своє обличчя.