Замість Гіннеса - "совок": Як у Краматорську занепадає унікальний скеледром

Мало хто знає, що на Донеччині, у Краматорську працює унікальний скеледром, аналогів якого немає на пострадянській території.

Такими враженнями поділився майстер спорту міжнародного класу зі скелелазіння Стас Клешньов після того, як відвідав краматорську штучну скелю. "Це найунікальніший скеледром на території України, такого ви ще не бачили - це справжні скелі! Цей скелодром реально можна занести до книги рекордів Гіннесса. Це справжні камені, справжній бетон, справжній моноліт! Кожен, хто відвідає Краматорськ, просто зобов'язаний побувати в цьому місці. Воно реально унікальне і не має аналогів у всьому СНД", - сказав спортсмен і опублікував відео на Facebook.

Depo.Донбас вирішив докладніше дізнатися про краматорський скеледром і познайомитися з його відвідувачами.

Альпінізм та скелелазіння

Свою бесіду із заступником керівника обласної федерації альпінізму та скелелазіння "Донбас" Романа Стрельникова ми починаємо зі з'ясування відмінностей між альпінізмом та скелелазінням. За словами Стрельникова, більшість людей ототожнює ці поняття, проте між ними є величезна різниця.

"Класичний альпінізм - це підкорення гірських вершин. Під час підйому на гору спортсмени стикаються з купою труднощів – висота, зниження рівня кисню в повітрі, необхідність ночувати фактично на вертикальних стінах. Все це потребую дуже багато майстерності та витривалості. А скелелазіння - це проходження певного маршруту. Фактично, це елемент альпінізму", - розповідає Роман.

За його словами, зараз розрізняють три різновиди скелелазіння. У першому спортсмен має пройти певну еталонну трасу на швидкість. У другому оцінюється складність елементів, які виконує спортсмен, та їхня бездоганність. У третьому різновиді – боулдерінзі – спортсмен має подолати дуже складну трасу висотою не більше 5 метрів. При цьому не використовується страхові мотузки, а від травм під час падіння спортсменів захищають мати на підлозі.

Для кожного з цих різновидів повинні бути спортсмени з різними властивостями та рівнями підготовки, бо одна справа - відпрацьовувати швидкісне подолання стандартної траси, зовсім інша - долати постійно нові та дуже складні ділянки. Примітно, що в якості олімпійського виду спорту було затверджене саме багатоборство, яке складається з усіх трьох різновидів. Тож зараз стоїть питання підготовки універсальних скелелазів. Й Донеччина цілком могла б стати справжньою колискою для нових чемпіонів.

Розділений альпінізм

Після початку війни майже весь альпіністський рух області опинився за лінією фронту. Тож формування нової федерації у Краматорську зіштовхнулося з купою труднощів. "Ми навіть не могли перереєструвати стару обласну організацію та були вимушені створювати нову", - розповідає Стрельников. Зараз цей процес закінчено, і федерація намагається розвивати ці види спорту. Втім, відбувається це дуже важко.

По-перше, для розвитку альпінізму в Україні зараз немає бази. Після втрати Криму найближче місце, куди альпіністи можуть робити вилазки, розташоване у Грузії. Кілька цікавих та звичних для наших спортсменів місць є на Росії, але проводити там офіційні змагання заборонено на рівні міністерства. Європейські та світові гори, на жаль, недоступні для українців за ціною.

Краматорські спонсори дуже неохоче йдуть на фінансування цього виду спорту. "У Донецьку федерація дуже просто находила спонсорів на дуже великі проекти. У краматорського бізнесу інші улюблені види спорту, на які вони витрачають гроші", - розповідає Стрельников.

Ситуація зі скелелазінням дещо краща, але назвати її ідеальною дуже важко. Зараз досить пристойні криті та вуличні штучні скеледроми є майже у всіх великих містах України. Але на підконтрольній частині Донеччини таких об'єктів майже не лишилося.

Також складнощі є і з природними скелями для тренування. За словами Стрельникова, свого часу дуже популярним місцем для заняття скелелазінням були виходи граніту у ландшафтному парку Клебан-Бик. Але з початком війни у колишньому гранітному кар'єрі українські військові влаштували полігон.

"Зараз військові пішли з цієї території. Я просив знайомих вивчити можливість розмінування, але їхні висновки невтішні. Якщо дно кар'єру розмінувати досить просто, то очистити вертикальні стіни просто неможливо. Щоб зрозуміти ситуацію, скажу, що там з них просто стирчать хвостовики з мін. Звісна річ всі помітні боєприпаси можна знешкодити, але ніхто не може гарантувати, що траси безпечні", - розповідає Стрельников. Тож мешканцям Донеччини залишаються штучні траси та поїздки до інших регіонів країни.

Унікальний скеледром

За словами Романа Стрельникова, єдина можливість для спортсменів регіону займатися скелелазінням – використовувати скеледром, який є в Краматорську у власності Донбаської машинобудівної академії. Його у 1982 році почав створювати легендарний альпініст Олександр Сиряченко. В ті часи в Радянському Союзі фактично не було штучних скледромів, тож і досвіду їхнього будівництва було небагато. На подвір'ї машинобудівної академії було вирішено відтворити відрізок справжньої скелі. Для цього вирили котлован завглибшки у кілька метрів, звели стіни з бетонних плит та зсередини обклали їх справжніми брилами. В результаті вийшла зала з кам'яними стінами заввишки близько 10 метрів.

"Такий об'єкт можна було звести лише в умовах Радянського Союзу, коли "шефи" дарували бетонні плити, привозили брили, надавали безкоштовно техніку, а студенти були безоплатною силою. Скільки такий скеледром зараз коштує – важко навіть уявити", - розповідає Роман.

З часом мода на заняття на природних каміннях почала згасати, і в середині зали почали будувати штучну трасу. Спочатку вона була лише вертикальною. Слідом за скалелазною модою почали з'являтися маршрути зі зворотнім уклоном та навіть горизонтальні відрізки.

Зараз використовувати цей скеледром можна лише для тренувань, для проведення офіційних змагань там немає жодних умов. Об'єкт відключено від системи опалення, немає гідних роздягалень, душових та навіть туалетів. Унікальний об'єкт поступово занепадає, бо академія не піклується про його розвиток.

За словами Стрельникова, зараз в Україні почали активно будуватися скеледроми, але назвати їх професійними дуже важко. "Зараз у місті побудовано кілька об'єктів, схожих на скеледром. Але вони можуть використовуватися лише для дитячих забавок. Для справжньої підготовки вони не підходять. Крім того, їх дуже часто експлуатують люди, які не мають базових знань. І це не йде на користь спорту", - розповідає Роман. Зараз спортсмени сподіваються, що справжній штучний скеледром може з'явитися у Святогірьську, де планується розвивати базу олімпійських видів спорту.

Взагалі, зараз скелелазіння явно перебуває не на піку своєї популярності. Й причин у цього дуже багато. Перш за все, це досить коштовний вид спорту, який залишається поза увагою влади. Спорядження, тренування, поїздки на збори коштують дуже багато, і це може дозволити собі не кожна родина.

"У нас є дуже хороша база для розвитку цього спорту, але ми цим не користуємося. Скелелазіння та альпінізм у нас досить популярні – дитячих гуртків багато, і вони користуються попитом. Але у дорослому віці займатися цими видами спорту продовжує дуже мало людей. Талановита молодь їде з міста, а ті, хто залишається, не бажають продовжувати займатися на аматорському рівні. А професійний спорт не можливий без серйозних змагань", - розмірковує Стрельников.

Тож Україна втрачає ще один вид спорту, у якому мала дуже великі перспективи бути світовим лідером. Принаймні, у Краматорську.