До Туреччини на авто: Як на митниці виявилося, що ми винні $1,5 тис. за свою ж машину

З України до Туреччини ми їхали без поромів, через чотири країни – Молдову, Румунію, Болгарію і, власне, Туреччину. На в’їзді – турецький пункт пропуску Дерекьой, в митників виникли питання з приводу доручення на машину, оскільки чоловік придбав її в кредит на фірму. Необхідно було мати доручення англійською і вказати ім’я людини, якій авто надане у користування.

Ми витратили близько години на пояснення з турецькими митниками і прикордонниками, жоден з яких не говорить ні англійською, ні українською, ні російською. Зрештою якось вдалося їх переконати, що все законно і нас пропустили. Однак, нам порадили мати такий документ для виїзду (чоловік так і зробив пізніше) і побажали щасливої дороги і гарного відпочинку.

В Туреччині ми планували пробути близько 2,5 місяців. Впродовж цього часу чоловік двічі літав додому у справах, а я – дружина, лишалась з автівкою на території країни. Користувались своїм транспортом часто: поїздки на закупи, подорожі по навколишнім туристичним місцям, поїздки до аеропорту, зустрічі із друзями, поїздки на пляжі.

В Туреччині поліцейські дуже рідко зупиняють авто з іноземними номерами, тому жодного разу нас ніхто не перевіряв.

Коли зібралися назад, поїхали майже тим самим шляхом, яким їхали до Туреччини. На виїзді до Болгарії перетинали той самий пункт пропуску – Дерекьой, і навіть натрапили на ту саму зміну митників, які нас пропустили 2,5 місяці назад. І тут несподівано почалися "дива".

Нам оголосили, що через те, що чоловік двічі залишав країну літаком, а автівку не ставив на митний облік, ми маємо сплатити штраф. Нагадаю, на пункті жодна людина не розмовляє англійською, а жіночка, що оголосила нам про штраф пояснювала все через кострубатий переклад з турецької гугл-транслейтер.

Про правила перебування із власною автівкою ми, звичайно, читали в спільнотах про подорожі і в пабліках тих, хто живе в Туреччині. Однак, всі вони стосувалися виключно громадян в ТВЖ (тимчасовий вид на проживання) і тривалого перебування автівки на території країни. До того ж, в одному з джерел було вказано, що близькі родичі мають право користуватися автівкою за відсутності власника. Іншої інформації інтернет не видав. Зазвичай для туристів в Туреччині все максимально спрощено, тому в нас навіть думки не було, що виникнуть якісь проблеми.

Нині ж, за словами працівниці митниці, виявилося, що в турецкому законі нібито є пункт, де зазначено: іноземець, що залишає Туреччину і власне авто з іноземною реєстрацією на її території, має сповістити про це митну службу. А в деяких випадках навіть поставити авто на штрафмайданчик цієї служби. Митники наполягали, що користуватися цим транспортом не має права ніхто, навіть дружина. Лише той, хто вписаний у техпаспорт.

Нам пояснили, що за обсягом двигуна і кількістю виїздів чоловіка за межі Туреччини, ми маємо сплатити штраф у розмірі 15 тис. турецьких лір, що дорівнює 45 тисячам гривень. Зі "знижкою", причину якої ми так і не зрозуміли і вже не питали, сума зменшилася до 11,9 тис. лір, що дорівнювало 1,5 тис. доларів.

Сплатити потрібно було негайно. І не карткою, а готівкою, і тільки в лірах. Назад повернутися на авто неможна, далі їхати теж. Чи багато з туристів возять із собою такі суми? Не думаю. На наші заперечення і пояснення, що наразі просто ніде взяти такі гроші, працівники митниці суворо відповіли, що це наші проблеми. Машину не випустять нікуди. Єдине, що ми можемо - взяти таксі і їхати за 45 км до найближчого містечка, щоб зняти в банку готівку.

Чоловік пояснив, що його українська банківська картка має обмеження і таку суму не видасть все одно. Працівники лише знизали плечима і зайнялися своїми справами.

Був варіант зателефонувати нашому знайомому турку і попросити його сплатити  ці гроші через банк. Однак виявилося, що це неможливо, бо бланк зі штрафом не містив жодних реквізитів і ніхто нам їх не міг надати. Крім того, з'ясувалося, що в Туреччині переказ грошей по банку зазвичай може тривати кілька днів.

Тоді ми стали телефонувати до українського посольства. Тут дуже згодився турецький номер, який придбали заради мобільного інтернету. І, власне кілька гігабайтів інтернету, які ще лишалися невикористаними. В посольстві нам дали номер "гарячої лінії" українського консульства в Стамбулі. Зателефонували, розповіли про ситуацію. Відтоді працівник – В’ячеслав Хоменко, був весь час з нами на зв’язку. Він розмовляв з митниками, консультувався з юристами, шукав варіанти нашого порятунку, давав цінні поради.

Так, приміром, ми дізналися, що не можна лишати машину на пункті пропуску, приміром для того, щоб поїхати за грошима в банк. Бо є висока вірогідність, що її пограбують чи просто вкрадуть.

В українському консульстві чесно намагались допомогти, і насправді, навіть оце постійне перебування на зв’язку з кимось своїм, нам дуже морально допомогло. Втім, після кількох уточнень стало зрозуміло, що без юриста (найліпше турецького), який міг би приїхати на пункт пропуску, нічого вирішити не вдасться і штраф якось доведеться платити.

Тоді ми пішли в люди. Видивлялися машини з українськими номерами і підходили до власників, буквально з фразою "вибачте, що такі молоді до вас звертаємося…". Звичайно, що люди сахалися, щойно чули, що нам потрібні гроші. Але за деякий час таких принизливих поневірянь, чоловіку вдалося таки знайти біля віконечка митниці людей, які нам повірили і допомогли. Це була пара українців з Одеси і турки, які вже багато років також живуть в Одесі.

Схема була проста: нам давали готівку в лірах та доларах, а ми переказували ці ж гроші в гривнях на картку Приватбанку. Я розумію, що це виглядає як реклама, але важко навіть уявити, які ми були щасливі, що в Україні є така можливість і працює інтернет банкінг. 

Назбиравши необхідну суму ми принесли її до віконця. Звідти нас знову погнали на пункт обміну валюти, бо ж "тільки в турецьких лірах". Ще 30 хвилин почекали, поки там дівчина набалакається з хлопцями, а потім з продавчинею з д’юті-фрі, де вона міняла ті долари.

Загалом на митниці ми пробули близько 5 годин.

Зрештою віддали ту купу грошей працівниці митниці. Нам виписали "чек" – папірець без жодної печатки, лише з карлючкою – підписом працівниці, що взяла їх. Після того вона поклала гроші в пакетик та закрила в шухлядку. Можливо в Туреччині такі речі базуються на довірі, та для нас – українців, це виглядало як приклад безсоромної і неприкритої корупції.

Коли я написала про це до спільноти турецьких українців, виявилося, що таких історій купа і ми не перші такі "щасливці". Один чоловік розповів, що його оштрафували на 800 доларів і він був змушений їздити між банками в Болгарії і Туреччині на таксі, щоб зібрати цю суму. При цьому в машині була дитина, яка втомилася і плакала, але митників це не зупинило.

Знайомий мого чоловіка розповів, що в такий самій ситуації турецькі митники виставили йому рахунок у 30 тис. доларів. Він їхав зі Стамбула, де має бізнес-справи, на новенькому дуже дорогому авто. Та йому вдалося знизити штраф до 5 тис. доларів, заплативши без квитанцій.

В спільноті дали посилання, нібито на закон, згідно з яким нас оштрафували. Однак що там насправді написано – невідомо. Для цього треба мати гарного перекладача, найкраще – з турецькою юридичною освітою.

Вся ця історія обурила нас не стільки через штраф, скільки через процедуру його стягнення і сумнівну законність цього процесу. Адже турист не має вивчати всі "слизькі моменти" в законах країни, куди він їде відпочивати і витрачати гроші. І митники на в’їзді мають попереджати про подібні нюанси в законодавстві власної країни. Бо інакше це виглядає як навмисне здирництво. Крім того, якщо такі випадки передбачають величезні суми штрафів, то логічно надати туристам можливість сплатити це стягнення через банк на місці або видати рахунок для сплати після приїзду в свою країну. Ну і "квітанції" без жодних реквізитів та печаток – без коментарів.

Висновків не буде. Бо скільки там ще несподіванок в в турецькому законодавстві – бозна. Звичайно, ми поїдемо знову до Туреччини власною автівкою. Однак тепер матимемо контакти турецького юриста. Наразі ми знайшли за рекомендаціями друзів кількох турецьких адвокатів і з кимось з них будемо оскаржувати сплачений штраф, хоча на відшкодування не дуже сподіваємося.