Як столиця Луганщини перетворюється на Пейзажну алею дерев'яних скульптур (ФОТО)

Гуляючи Сєвєродонецьком, неможливо не звернути уваги на дерев'яні скульптури біля дворів і магазинів. Робить їх народний майстер декоративно-прикладного мистецтва Леонід Терещенко. Зовсім нещодавно його робота з'явилася і на автовокзалі. Тому тепер знайомство з містом безпосередньо починається з його мистецтва.

Леонід Терещенко - людина-жартівник. Розпитати його про щось серйозно дуже важко. "Я брешу кому як зможу" - сміється він, але від розмови з Depo.Донбас не відмовляється.

Напевно, від позитиву автора і роботи його наповнені іронією і гумором. Та й жителі цінують і люблять майстра за доброту і позитив. Працює він в своєму гаражі в спальному кварталі міста, в якому живе сам.

"Тут зі мною півкварталу, напевно, вітається. І дорослі, і діти. Якось працюю, приходить хлопчик в гараж: "Дядя, а у вас скоро тут виставка буде?" Я йому кажу, що тут не виставковий зал, а робоче місце. Одна бабуся тут часто ходила. Стала якось і каже: "Ви знаєте, я вчора до другої години ночі не спала. Ваші роботи у мене перед очима стояли. Це ж треба - як живих зробили". Я намагаюся, щоб мої роботи не були злими. Вони можуть бути серйозними, скептиками, але без злості", - розповідає Терещенко.

Роботи для прикраси міста або своїх об'єктів в основному замовляють ентузіасти. Сєвєродонецьк вже став своєрідним музеєм автора.

Влада ж мало зацікавлена в проектах. "Воно їм не потрібно. Вони всі тимчасові виконавці. Я їх вже скільки пережив", - зазначив Терещенко.

Одна з останніх робіт розташована на автовокзалі. "Мене знайшов хлопець. Посмішку подарував нашому народові. Суть роботи? Сидить пасажир з тормозком, чекає автобус. На батьківщину зібрався зі своїм батоном. Кожен зі своїм батоном", - каже автор.

Оригінальні ідеї є у майстра і для скверу Гоголя. "Але безкоштовно я робити не буду. Шукаю меценатів. Там можна вхід дуже граний зробити - Вакулу зробити, Чорта", - ділиться планами майстер.

Працювати автор почав приблизно з 1980-го року. Починав з сувенірів. "Тоді почали з'являтися карпатські сувеніри, – розповідає він. – Я захотів теж зробити. Олімпійського ведмедика робив, копіював. Але ведмедик - він уже придуманий. А ті диваки, яких я роблю - такого ніхто не бачив. Таке і людям цікаво".

Був у нього і наставник. "Вчителя не може бути у такого майстра – цьому не навчиш. Вирізати можна навчити людину, це так. Мені часто задають питання - а послідовники є у вас? Це меблі, табуретки можна навчити робити, і будуть послідовники. Кошики можна плести. Я чув такий вислів і з ним згоден: "Я, може, і почну вчити, коли сам нічого вже вміти не буду більше". Тоді я буду чомусь вчити інших. А зараз мені ніколи витрачати на інших час. Я повинен шурувати, поки сили є. А ідей у мене... ", - каже Терещенко.

При цьому син майстра – Олексій – так само має "золоті руки". "Наприклад, лавки на автовокзалі - його робота. Пес – мій. У мене більше до цього бажання. Але, якщо чесно, є такі речі, які у нього краще виходять", - зізнається Терещенко.

Натхнення до нього частіше приходить в процесі обробки матеріалу. Відштовхується від заготовки, хоча бувають і заздалегідь продумані теми. 

Працює автор в основному з сосною. Лісники, каже, за "позичене" не ображаються: "Вони сказали, за такі гілки будуть ще доплачувати. Дерево треба обрізати, щоб шкоди не було йому".

З 2011 року Терещенко - постійний учасник Сорочинського ярмарку. "У мене що є, то я і везу. Я принципово не готую. Мій наставник, Грошенко Віктор Іванович (він уже помер), їздив туди. Йому сподобалось. Так і я став їздити", - розповідає майстер.

Розповідає, що з початком подій на сході ставлення полтавців все одно залишається добрим: "Нам дуже раді завжди. Перший рік навіть, коли війна була, вони мене покликали і сказали: "Приїжджайте, ми з вас гроші не візьмемо за участь. Вам важко зараз". А там три тисячі тільки за участь потрібно заплатити. Але це варто того - багато зусиль докладається".

Сам він окупацію згадує негативно. "Я українець, – пояснює. – Я на своїй землі не хочу іншу державу. Категорично. Це м'яко ще кажучи. Боявся, що під час війні могли пошкодитися роботи. У нас сепари-сусіди, я їм сказав: "Якщо якийсь збиток, якщо війна розіб'є мій будинок, я в твою квартиру заселюся".

Автор обіцяє, що своїм мистецтвом не дасть відродитися в місті ідеям сепаратизму.
"Сепарам я взагалі не дам тут існувати, мистецтвом своїм. Щоб не було тут у мене цих кокошників на виставках. Нехай у себе в квартирі милуються", - каже Терещенко.