Туризм на Луганщині: Як відродити те, чого ніколи не було

На Луганщині презентували проект Концепції розвитку туризму до 2022 року. Розробляли його за власним бажанням у Департаменті економічного розвитку, зовнішньоекономічної діяльності та туризму Луганської обласної ВЦА. Там кажуть, що для реалізації концепції хочуть залучити кошти міжнародних донорів з ПРООН та USAID. 

"Чого ми очікуємо від реалізації цього документу: насамперед, це забезпечення безпечного перебування наших туристів, поліпшення іміджу регіону. Це промоція наших туристичних можливостей, створення робочих місць, самозайнятість у сільській місцевості, збільшення доходів місцевих бюджетів. Насамперед, буду відверта, найголовніше - це залучення інвестицій. Нам відомо, що будь-який міжнародний проект, який надає гранти, оголошує конкурсний відбір, визначає певні вимоги і, насамперед, це документ, який має регіон, на підставі чого він розвивається. Тому це буде у нас наша концепція", - сказала на брифінгу заступник директора Департаменту Людмила Ахтирська. 

Скільки можна буде залучитити коштів Ахтирська і сама поки не знає. І це не дивно, оскільки туризму на Луганщині не просто немає, він навіть по справжньому не зародився за всі роки незалежної України. Ніхто з "крєпкіх хозяйствєнніков" не звертав уваги на поодинокі історичні і культурні родзинки області, які могли б бути її визитівкою.

Як відродити те, чого ніколи не було – риторичне питання. Тому цікаво було вивчити написану чиновниками концепцію, щоб приблизно уявляти, який саме туризм вони хочуть розвивати в області, на які туристичні об'єкти залучити кошти інвесторів, чи насправді ці об'єкти можуть бути цікавими для потенційних туристів і чи не відірвані чиновники від реальності.

Отже, концепція від ОВЦА – це документ на 31 аркуші, з яким може будь-хто ознайомитися за посиланням.  Чиновники цілком справедливо спираються на те,  що залучення іноземних туристів в область зараз нереальне. Отже, основний напрямок туризму - внутрішній загальноукраїнський і внутрішній регіональний, але головне завдання – забезпечити людям безпеку, адже Луганщина – це прифронтовий регіон.

"Складно розраховувати на те, що на Луганщину поїде великий потік іноземних туристів, готових витрачати валюту за відсутності високого рівня обслуговування, але є реальна можливість відновити внутрішній туризм на підконтрольних Україні територіях. Далеко не кожна українська сім’я може дозволити собі відпочинок за кордоном, але бажання провести відпустку поза постійним місцем проживання є у багатьох. Відновлення галузі на початковому етапі можливе за умови активізації внутрішнього регіонального туризму", – йдеться у концепції.

Також у документі йдеться про те, що заважає розвиватися внутрішньому туризму: якщо коротко, це відсутність усього. На Луганщині немає сучасних автомобільних доріг – дороги діляться на погані і дуже погані; нових пасажирських автобусів, тролейбусів, поїздів, немає засобів інформування туристів (покажчиків, карт і схем), відсутні сучасні готелі і сільські садиби (лише один готель в області має три зірки), низька якість послуг у ресторанах, немає розвиненої мережі торгівельних центрів з розважально-виховною складовою.

Крім того, в ОВЦА визнають, що мери міст та голови районів не хочуть опiкуватися питанням туризму, не розробляють інвестиційні проекти, і взагалі не звертають на тему туризму ніякої уваги. А дарма, адже ця галузь – золота жила, якщо у неї вкластися, це і робочі місця і податки у міські бюджети. "Туризм на сьогодні є однією з найбільш перспективних галузей економічної діяльності. Кожен турист є потенційним інвестором, а кожні 10 туристів дають роботу двом працівникам і створюють 4 робочих місця в суміжних галузях. До того ж, кожен вкладений один долар приносить сім доларів доходів у суміжних галузях економіки", – визнають в ОВЦА. Але кожний інвестор, якому пропонують вкласти гроші у розвиток туризму, кожний турист, поцікавиться, у що ж вкладати, куди їхати, на що дивитися, що в регіоні є.

У концепції розвитку туризму чиновники Луганської ОВЦА запропонували свій список туристичних об'єктів:

1. Білокуракінський район:

- Деркульський кінний завод, який є найпершим кінним заводом на території України;

- Новоолександрівський і Лимарівський кінні заводи – пам’ятники архітектури XVIII -XIX сторіччя;

- Заказники: "Роздолянські пруди", організований з метою охорони місць перебування комах-запилювачів сільськогосподарських культур, в тому числі диких бджіл; "Лісова перлина" та ландшафтний заказник "Самсонівська заводь".

2. Кремінський район:

- ліс (збирати різні ягоди, гриби, лікарські рослини. У зимовий період - катання на санях та лижні прогулянки);

- урочище "Дубовий гай";

- селища Макіївка, Невське, Нововодяне Кремінського району: можна поїхати туди подивитися, як цвіте воронець – темно-червона квітка, занесена до Червоної книги.

3. Сватівський район:

- Преображенські крейдяні печери - підземні споруди, які складаються з мережі галерей, тупиків і приміщень, є культовим комплексом, на що вказують християнські зображення на стінах, написи, архітектурні особливості окремих приміщень та широкі аналогії подібних галерейних монастирів;

4. Міловський район:

- ботанічний заказник "Крейдяні відкладення";

- заказник "Стрілецький степ";

- орнітологічний заказник місцевого значення "Зоріновський" - лиман є верховим озером, розташованим на вододілі річки Комишної і річки Крейдяної.

5. Новоайдарський район Луганська область: 

- пам’ятка природи державного значення "Айдарська тераса" – лісовий масив, розташований на лівому березі Сіверського Дінця;

- Єдиний в Україні бурштиновий храм на честь великомученика Пантелеймона Цілителя;

- геологічна пам’ятка природи "Баранячі лоби" – унікальні скельні відслонення мергелю кампанського ярусу верхньої крейди заввишки 50 м віком не менш 50 млн. років;

Отже, українським туристам з того ж Харкова чи Києва, чи з Одеси, чи з Запоріжжя, з будь-якого куточка України, пропонують їхати у промисловий прифронтовий район подивитися на ліси, річку, озера, ніби це не Луганщина, а якась Чернігівщина, наприклад. Ви б поїхали у відпустку на Луганщину для того, щоб відвідати заказники? 

Кінні заводи, крейдяні печери - теж не дуже переконливі місця, такого вдосталь в інших регіонах України, до яких можна доїхати більш-менш комфортно, без блокпостів і думки, що десь там недалеко йде війна. Бурштиновий храм - хороша ідея, але не для всіх категорій туристів – здебільшого для тих, хто надто релігійний.

У Концепції, яку приготували в ОВЦА немає головного - туристичного обличчя області. Що таке Луганщина насправді, якщо абстрагуватися від війни. Яка асоціація виникає? Для більшості українців (ми ж говоримо про внутрішній туризм), Луганська область – це шахти і терикони. Не всі навіть знають про те, що більшість підприємств залишилися на окупованій території. Логічний ланцюг все одно досі незмінний Луганщина – це Донбас, а Донбас – це шахти і інша промисловість. Тому, на нашу думку відштовхуватися потрібно саме від цього, піднімати історію зародження шахтарського краю, пов'язану з іноземцями, а потім підтягувати всі інші туристичні місця типу заказників і урочищ.

Depo.Донбас склав свій список туристичних місць на підконтрольній Україні Луганщині, який чиновники ОВЦА можуть взяти до уваги і запропонувати інвесторам.

1. Бельгійський спадок у Лисичанську.

Лисичанськ – колиска Донбасу. Саме так називають це місто, адже тут засновані перші шахти на Донбасі, перші промислові підприємства – содовий завод, завод з виробництва скла. Історія Лисичанська тісно пов'язана з бельгійським інженером-технологом Ернестом Сольве, який і започаткував тут промисловість. Поблизу заводу наприкінці XIX століття з червоної цегли були збудовані дві великі лікарні, школа, гуртожиток на 200 чоловік, будинок керуючого, готель, декілька десятків двоповерхових житлових будинків побудовані в стилі модерн. На території Лисичанська досі зберіглися 30 з 33 будівель бельгійського комплексу. Тільки дві з них мають статус пам'ятника архітектури. 

Лисичанськ отримав премію Belgian Heritage Abroad Award 2017 за комплекс будівель бельгійських підприємців кінця XIX століття. Диплом "Бельгійської спадщини за кордоном" посол Бельгії в Україні Люк Якобс вручив місцевому краєзнавчому музею. Лисичанський комплекс будівель потрапив до п'ятірки номінантів щорічного конкурсу за підтримки фонду короля Бельгії. Ба більше: бельгійська сторона була готова відновити свій спадок, потрібно біло лише написати офіційну заявку від власника споруди – Луганської ОДА\ВЦА. 

Шикарна була б нагода привабити інвестиції, а згодом і іноземних туристів. Але в ОВЦА цю нагоду прогавили.  У 2016 році посол Бельгії Люк Якобс був на території Луганської області та бачив стан лікарні на власні очі. Бельгійці готові були виділити гроші на реконструкцію та відбудову, але ніяких кроків назустріч обласна влада так до цього часу і не зробила. Також були зустрічі з представниками ПРООН, які, в свою чергу, готові були також фінансово підтримати ініціативу, щодо збереження лікарні. Запит від керівник творчого напрямку "Кризисного медіацентру" Леоніда Марущака, який узявся допомагати бельгійцям у цій справі, загубився десь в ОВЦА, а чиновники тепер кажуть, що ніякого звернення не було. Тим часом головна споруда бельгійського комплекту - чотириповерхова лікарня руйнується і може взагалі зникнути.

Фото: egorov.livejournal.com

Як загалом Луганщина та Лисичанськ зокрема зберігає пам'ять про бельгійський спадок та Ернеста Сольве? Може, там є вулиця на його честь або площа, або пам'ятник? Або, може, місцеві школярі та студенти знають його біографію і те, що він був не тільки видатним підприємцем, але ще й науковцем? Може, вони знають, що він заснував Міжнародний інститут фізики і хімії,  Вільний університет Брюсселя, виступив ініціатором міжнародного форуму фізиків, названого на його честь Сольвеєвський конгресом? А чи знають мешканці Луганщини, що в США у штаті Нью-Йорк та в Італії є міста Сольвей і Розіньяно-Сольве, названі на його честь лише тому, що там розташовувались його заводи? Ці містечка, як і Лисичанськ, отримали розвиток завдяки бельгійцю Ернесту Сольве.

На всі ці питання відповідь – ні. Пам'ять про бельгійського засновника промислового Донбасу на Луганщині і в Лисичанську не бережуть і не популяризують. А розвиток туризму починається саме з цього – із збереження пам'яті про історію та видатних особистостей. 

2. Музей у непрацюючій шахті.

Україна у Лисичанську та на Луганщині загалом, могла б втілити досвід Польщі, яка перетворює закриті шахти на музеї. Блогер Денис Казанський відвідав Катовіце і подивився, як там все влаштовано.

"Замість того, щоб зрівняти стару шахту з землею або просто кинути її, як любили робити наші "патріоти Донбасу", закрите підприємство перетворили у крутий суспільний простір. Зберегли частину старих приміщень, добудували нові зі скла і сталі. Тепер в колишніх шахтних спорудах розміщуються музейні експонати, а шахтний копер перетворили на оглядовий майданчик, з якого можна подивитися на місто. Є і магазин сувенірів на шахтарську тематику, в якому можна купити купу всякої всячини – від кухлів і магнітів до біжутерії з вугілля. Об'єкт відвідують близько 200 тисяч туристів на рік. Працюють в музеї близько 400 осіб. Поляки змогли зберегти робочі місця і отримати користь з закритого об'єкта, подарувавши йому друге життя", – пише Казанський.

Поляки навіть прикраси з вугілля роблять і продають їх туристам, а на Донбасі за усі роки до цього не додумалися. Подібні музеї в Селезькому регіоні – "Szlak zabytków techniki" – адаптація постпромислового середовища для туризму. Також музеї є в Забже - "Zabytkowa kopalnia Guido" і в Тарновських Гурах - 'Kopalnia cynku i ołowiu". 

Луганщині не потрібно нічого вигадувати: ось готовий досвід, беріть, втілюйте, пишіть проект, залучайте інвесторів або ж державні кошти. 

3. Старобільськ – літературне місто.

Кіса, давайте і ми увічнимося.... У мене, до речі, і крейда є! Їй-богу, полізу зараз і напишу: "Кіса і Ося тут були". (с) Ілля Ільф і Євген Петров. "Дванадцять стільців".

Пам'ятник Кісе Вороб'янінову у Старобільську

Фото: "Островок"

Про те, що Старобільськ – це те саме легендарне місто N з роману Ільфа і Петрова, мало хто з українцев знає. Ільф і Петров побачили Старобільськ у 1923 році, коли кореспондентами московської газети "Гудок" приїхали у відрядження, надихнулися місцевим колоритом і після повернення почали писати свій легендарний роман. Він містить безліч крилатих висловів, які ми і досі використовуємо, безліч історій, які пов'язані із Старобільськом.

 У Старобільську письменники жили в готелі, що був мебльований реквізованими у місцевих купців та міщан предметами, в тому числі меблями виробництва Гамбса, що непрозоро натякає на аналогією з описаним у творі меблевим гарнітуром. Існував в Старобільську і описаний в творі притулок для старих, але до сьогодні не зберігся. У процесі опису цієї мандрівки в публіцистиці і журналістських матеріалах авторів є безліч збігів і подібностей подій, що відбувалися з Ільфом і Петровим в процесі відрядження, з подіями і явищами, згодом описаними сатириками в романах "Дванадцять стільців" і "Золоте теля".

Пам'ятник Остапу Бендеру у Старобільську

Тож цим гріх не скористатися. Знову ж таки, можна подивитися на досвід сусідньої Польщі. У прикордонному містечку Перемишль заради приваблення туристів використовують кумедного літературного персонажа - Швейка. Його пригоди описані у творі Ярослава Гашека "Пригоди бравого вояка Швейка". Поляків навіть не бентежить, що сам твір чеський, Гашек чех і його Швейк чех також. У Перемишлі Швейк на кожному куті, його ім'ям називають паби, продають магніти, сувеніри, влаштовують фестивалі. Також його стежками водять екскурсії, розповідаючи не тільки про Швейка, а й про історію Перемишля. Навіть екскурсоводів підбирають таких, щоб ззовні були на Швейка схожі.

Уявімо, яким колоритним міг би стати Старобільськ, якщо б узявся розкручувати "Дванадцять стільців", гумор цього твору та його героїв Остапа Бендера та Кісу Вороб'янінова задля туризму. Швейк би відпочівав! Але для цього потрібна співпраця місцевої і обласної влади, а також інвесторів, залучення піарників, брендмейкерів, аби змінити імідж міста. І, звісно ж, необхідна інфрастурктура, починаючи з доріг, закінчуючи готелями.

4. Музей Луганська

Чому б не залишити нащадкам та не показати сучасникам справжню історію нині окупованого обласного центру? Окупаційна влада зараз з пелюшок мешканцям нав'язує спотворену історію Луганська, в якій є тільки Єкатерина II і "русскій мір". Цей проект - музей Луганська, міг би стати не тільки гарним туристичним об'єктом, але й зброєю проти проросійської пропаганди, а білети у музей можна було б роздавати на КПВВ людям, які в'їжджають на українську територію.

Історія Луганська насправді дуже цікава і різноманітна, вона точно не починається з указу імператриці Єкатерини - це міф. Поселення Кам'яний Брід, яке зараз є Кам'янобрідським районом Луганська, існувало тут задовго до указу і пов'язане із українською Запорізькою Січчю. Засновник Луганська як промислового міста - шотландець Карл Гаскойн - винахідник та архітектор. У цьому музеї було б що показати, застосувавши новітні технології та піднявши архіви, підключивши луганських істориків та краєзнавців, які виїхали з "ЛНР" і живуть на території України.

Однин з залів можна було б присвятити 2014 року і історії окупації міста, історії героїчної оборони Луганського аеропорту. Так сталося, що ідею музея АТО вже забрав собі Дніпро, але і на Луганщині, ми впевнені, для експозиції про окупацію, знайдеться що показати і розказати. 

Луганщині для початку потрібно втілити у життя хоча б один привабливий великий туристичний проект, щоб дати інвесторам зелене світло і показати, що тут можна працювати і вкладати кошти. Не гальмувати з документацією на рівні ОДА/ВЦА, або міської вдали, коли потенційні інвестори пропонують гроші на реконструкцію, не красти, не проштовхувати фірми-одноденки під час тендерних торгів, слідкувати за якістю робіт і доцільністю використання коштів. Якщо ці умови будуть виконані, і паралельно з цим будуть ремонтуватися дороги, підтягуватися інфраструктура в очікуванні туристів, то можна буде говорити, що туристичний бізнес тут має перспективи.

Якщо ні, то область так і залишиться сірою зоною.