Двічі сироти: Як Луганський будинок дитини живе у Сєвєродонецьку після героїчної втечі з "ЛНР"

У Луганському обласному будинку дитини, який переїхав до Сєвєродонецька, щосили йде ремонт. Вже у вересні-жовтні туди планують забрати евакуйованих у Харків дітей.

Головний лікар будинку дитини Катерина Донцова минулого року вивезла з-під обстрілу з Луганська 69 дітей-сиріт. Її згодом президент України Петро Порошенко нагородив орденом Княгині Ольги. Пані Катерина провела для Depo.Донбас екскурсію. З нею ми ще раз згадали минуле і поговорили про майбутнє.

- Ми тут з жовтня. Знаходимося на території обласного протитуберкульозного дитячого санаторію. Другий поверх у них не був задіяний, він був порожній і не зайнятий дітьми. Ми його орендуємо, ПРООН його допомагає ремонтувати. Ми тут працюємо з дітьми. Це ті дітки, які надійшли з підконтрольної Україні території області. Будинок дитини переїхав сюди, ми тут зареєструвалися і працюємо. Коли закінчиться ремонт, ми привеземо решту дітей з Харкова.

- На скільки місць буде розраховано будинок дитини?

-Коли ми повністю відкриємося, то будемо розраховані на 60 ліжок. Для півночі Луганської області цього буде достатньо.

- Всім вистачить місця?

-Звичайно. У мене вже 12 дітей всиновили за півроку тут. Також потрібно враховувати, що в будинку дитини - діти до 4 років. А зараз вже є діти, яким більше 4 років, їх ми віддамо в інтернат. На сьогодні на цій території області дитячого будинку як такого немає, але  є дитсадкова група при сєвєродонецькому інтернаті. Вони підуть туди.

- Коли очікувати відкриття?

-Ви ж самі бачите -  ремонт. Приблизно до середини вересня, до кінця - точно. Фінансування є, будівельники працюють, але ремонт є ремонт - то не привезли, то не зробили.

- Яка зараз ситуація із забезпеченням?

-У нас сьогодні дуже багато дитячого харчування. Нам допомагають волонтери. Ми отримали величезну партію дитячого харчування на початку року за системою Державної служби з надзвичайних ситуацій. А також памперси. У нас все на сьогодні є. І ми на 100% фінансуємося з обласного бюджету.

- Ви не раз говорили, що будинку дитини допомагали звичайні люди, їх було дуже багато. Як тут ситуація?

-У нас є рахунок. Хто скільки може - стільки й перераховує. Люди  не змінилися. Мені дзвонив один із спонсорів, який знайшов мене завдяки інтернету та телебаченню, він мені допомагав і в Луганську. Тепер допомагає тут. Допомагає взагалі багато людей. Луганчани, які виїхали. Навіть ті, хто виїхав за межі області. Це продовжується, навіть, можливо, більшою хвилею. Практично всі волонтери, які їдуть до військових на територію Луганської області, вони дзвонять і кажуть - нам тут накидали дитячих речей, дитячого харчування, говоріть адресу - ми вам завеземо.

- А як сьогодні дітки у Харкові?

-Вони розподілені по трьох будинках дитини. Йде процес всиновлення. Ми перевезли 69 дітей. На сьогодні в нас залишилася 51 дитина. Всі інші пішли в родини. Протягом цього часу всі діти, які юридично могли бути всиновлені, вони всиновлюються нашими луганчанами. Процедура іде через суди Харкова. Але напрям на всиновлення та вибір громадян на всиновлення здійснюється луганською владою. Це наші луганські діти, вони стоять у нас на первинному обліку та регіональному обліку. Це довгий і складний процес - всиновителі стоять в черзі. Обласна служба у справах дітей дає направлення батькам, вони їдуть знайомитися з дітьми й всиновлюють. Іноді беруть під опіку та в приймальні сім'ї.

- Чи можна говорити про те, що, незважаючи на війну, процес всиновлення йде активно? Адже до неї в області були хороші показники...

- Продовжується процес. До війни в ​​нас черга з усиновлювачів складала понад 130 родин, сьогодні трохи більше 50.

- А іноземці не всиновлюють?

-Іноземці на сьогодні за законодавством України не мають право всиновлювати дітей до 5 років, якщо дитина не інвалід. Інваліди, яких я вивозила до Харкова, ті всиновлювалися іноземцями. Двоє чи троє дітей.

- А серед наших всиновителів є якісь зворушливі історії?

- Минулого місяця в нас фермер із Луганської області, самотня жінка, взяла собі трьох дітей. Це хлопчик та двійняшки - хлопчик та дівчинка. У неї цікава історія - її рідна сестра у нас в Луганську п'ять років тому теж всиновлювала дитину. Тому в них у  родині є досвід всиновлення. Буде велика дружна сім'я.

- Більше року минуло з тих пір, як луганські діти-сироти, якими ви опікуєтесь, були врятовані з "ЛНР". Не можу не запитати - з чого все почалося?

- 26 липня 2014 року 69 дітей перебували в Луганському обласному будинку дитини в Луганську. Не було світла, відключали воду, не було газу. Дітей було неможливо погодувати, підігріти воду, приготувати дитяче харчування. Ми готували на вулиці на керогазах , які купили, бо електропечі вже відключалися. До цього моменту в Луганську вже повністю владу зайняла так звана "ЛНР". О першій годині дня мені зателефонувала тодішній "міністр освіти" "ЛНР" Лєся Лаптєва і сказала, що протягом години нас евакуюють автобусами разом з "ополченцями" та відправлять до Криму. Я змогла умовити тільки 15 співробітників, щоб вони їхали. Вони прийшли на роботу вранці й тут раптом їм потрібно сісти в автобуси та виїхати. Ми з речами та колясками сіли у два автобуси, які нам були надані. Це були крадені автобуси без документів і вони не могли перетинати кордон. В Ізварино ми перетнули неіснуючу українську митницю . Першими, хто нас зупинив, були російськи прикордонники. Вони запитали - на якій підставі ми виїжджаємо? І тут ми зрозуміли, що нас везуть не в Крим, а в Ростов. Я - громадянка України, діти - українці. Тому, перетинаючи російський кордон і опиняючись в іншій державі, я підпадала під юридичну відповідальність за продаж і вивезення  дітей в іншу державу. Цього допустити я не могла.

- Це правда, що Ви погрожували лягти та перекрити рух автобусу?

-Я не лягала, але коли мені сказали, що зараз з автобуса витягнуть моїх дітей, і вони не підуть нікуди далі, я сказала - витягуйте, кладіть на землю. Я не поїду в крадених автобусах, бо кордон вони перетнути не могли б. Ми почали дзвонити уповноваженому з прав людини до Києва.

- Вам давали можливість подзвонити?

-У нас ніхто не забирав телефони. Зрозуміло, що я дзвонила відразу не до Києва. Я дзвонила своїм співробітникам, рідним, які знали, куди дзвонити та  кому. Були задіяні уповноважені з прав людини як в Україні, так і Росії. Був запрошений консул України в Ростовській області. Всі ці дії наші призвели до того, що нас не вивезли до Росії, а нас повернули в Україну. Але це все відбувалося протягом усієї ночі. З шостої вечора до трьох годин ночі, поки не приїхав з Ростова консул, ми перебували на митниці. Спека 40 градусів, ніяких умов, засмучені діти. Малюків потрібно було годувати через кожні три години. Тому ми на митниці кип'ятили воду, розводили дитяче харчування. Нам надали чайники, кип'ятильники. А о третій  ночі ми рушили до пропускного пункту Чертково, щоб виїхати в Мілове. Там ми провели добу. Йшла велика робота міністерства і всіх структур. Було вирішено, що ми виїжджаємо у Харків.

- Дорога до Харкова теж простою  не була?

-Ми тричі пересідали в різні автобуси, бо в Міловому не було такої кількості автобусів для перевезення маленьких дітей. Їхали до Сватового, там пересіли в інші, комфортабельні автобуси. Ми були 8 годин в  дорозі. Нас у Куп'янську зустріли на території районної лікарні, ми нагодували дітей, вмили їх, нагодували співробітників. У Куп'янськ з Харкова приїхав медичний транспорт, який забрав наших дітей в три будинки дитини.

- Як діти відійшли від усього цього?

-Дитина у віці до двох років стирає з пам'яті все те, що було протягом двох тижнів. Це фізіологія. Може бути, якісь яскраві спалахи залишаться. За цей час діти там адаптувалися.

- Чи були погрози  з боку "ЛНР" весь цей час?

- "Міністр" була з нами поруч, вмовляла співробітників нікуди не їхати зі мною. Вони рвали мені документи, ми розмовляли мовою нецензурную, бо коли вони зрозуміли, що я відмовляюся їхати в Росію, вони погрожували мені, співробітникам. Лаптєва говорила - ти повернешся в Луганськ, я тебе першою розстріляю.

- Але, тим не менш, колектив підтримав Вас...

-Так, колектив, 15 осіб, підтримав мене, і вони поїхали зі мною.

- Частина колективу залишилася в Луганську?

-Звичайно. 270 співробітників було. Сюди  приїхало біля 40 осіб. А зараз ми набираємо коллектив з сєвєродончан.

- А чи підтримуєте стосунки з тими, хто залишився?

-Ні. А як можна їх підтримувати?

- На сьогодні проблеми залишаються якісь?
- Насправді всі нас підтримують і проблем немає. І речей багато, і харчування, і кошти державні є. Але ми хочемо додому і хочемо миру.

Бажаючим і надалі підтримувати будинок дитини нагадуємо розрахунковий рахунок

Р\С: 35421368045255

МФО: 804013

ОКПО: 019837 89

ГУДКСУ в Луганській області, м. Сєвєродонецк