Маріупольські нетрі: Як жити у районі-смітнику без води і біля меткомбінату

Незважаючи, на імідж туристичного міста, який пропагує мерія, назвати цей район Маріуполя привабливим для приїжджих неможливо. Розташований він в низині під мостом, який поєднує центр з Лівим берегом Кальміуса.  

До меткомбінату "Азовсталь" тут "рукою подати", сміття комунальники не вивозять, водопостачання – велика рідкість. Живе тут багато ромів, і інші мешканці Маріуполя зазвичай вважають район небезпечним.

Олександр разом з родиною живе неподалік мосту через Кальміус. Облаштували квітник та сад, займаються ремонтом будинку.  Чоловік каже, що думка про кримінальність району – ніщо інше, як стереотип.

"Ми всіх місцевих знаємо. Живемо доволі дружньо. У нас часто збираються родичі й сусіди. Освітлення вуличне є. Деякі ромів побоюються. Але чи становить людина для тебе небезпеку, залежить від характеру, її життєвих обставин, але аж ніяк не від національності. Якось на нашій вулиці сталася пожежа, перші прибігли гасити саме роми", – розповідає Олександр.

За словами ромської медіаторки міжнародної благодійної організації "Чіріклі" Наталії Белецької, окрім поганих умов життя, деякі місцеві мають неоформлені ділянки, через що стикаються з іншими проблемами. Наприклад, вони не мають тут прописки. "Ми допомагаємо вирішувати питання з документами, але хотілося б  звернути увагу місцевої влади і на те, що у людей пічне опалення, немає нормального водопостачання, але поки "достукатись" не вдається", – розповідає Белецька.

За совами директорки департаменту з роботи з активами міськради Світлани Штенди, процедура узаконення побудов є. "Аби узаконити побудови, треба звертатись до інспекції державного архітерктурно-будівельного контролю та до департаменту. Якщо побудували будинок до 1991 року, то депутати йдуть назустріч і голосують за надання ділянки в оренду", – розповіла Штенда.

Вода тут є не в кожній домівці. Родина Олександра з Тетяною воду качає з колодязя. 

Багато хто набирає у місцевому джерелі. 

Дренажної системи, призначеної, аби спускати дощові чи ґрунтові води, майже не залишилося.

"Її засипали шлаком, біля свого будинку ми самотужки розчищаємо час від часу, бо навіщо нам та повінь на подвір'ї? Але інколи вода все одно стоїть.  Воду беремо з криниці – якось сюди влетів один водій, що не впорався з керуванням. До речі, витягали його теж роми. А ось евакуатор сюди і не поїхав би", – розповідає Олександр.

Не їздить сюди не лише евакуатор. Не бачили на цих вулицях і сміттєвозів, контейнерів для відходів теж нема. "Кілька років тому ми зверталися до комунального підприємства з проханням, аби сміття в нас забирали. Зібрали, здається, близько 30 підписів серед сусідів. Результату жодного", – розповідає дружина Олександр Тетяна.

"Ми сортуємо сміття самотужки, але розносити по пунктах прийому вторсировини далеко дуже, тому утилізуємо, як можемо, вдома. Щось спалюємо, щось – в компост", – каже жінка.

Директор КП "Комумнальник", яке займається у Маріуполі вивезенням сміття, Володимир Антоненко каже, що можливості централізовано забирати відходи у місцевих немає. "Подекуди на Верхніх Аджахах сміттєвози можуть проїхати, там наші співробітники проходять з дзвіночком, сповіщаючи місцевих, що сміттєвоз приїхав, як це зазвичай роблять в приватному секторі, і вивозять відходи. На Нижніх Аджахах вулички геть вузькі. Там ці великі машини не можуть фізично проїхати", –розповів Антоненко.

Носити ж сміття місцевим чиновник пропонує в контейнери, що на вулиці Торговій, до якої йти пішки два квартали. Жителька Нижніх Аджахів Юлія такому рішенню обурюється. Перед її подвір'ям – стихійне звалище.

"Нащо нам носити сміття на Торгову, якщо жителі Торгової своє сміття скидають мені під паркан? Ми знаходимося в низині, Торгова на горі, люди нерідко просто кидають зверху сюди пакети зі сміттям, бо не хочуть платити комунальникам за його вивезення. А я готова платити, аби тільки вивозили і смітник цей прибрали.  Але до нього нікому діла немає. Сюди навіть самі комунальники інколи сміття вивозять з маленьких машинок-пилосмоків, якими прибирають дороги в центрі міста", – каже жінка.

За словами місцевих, кидають сюди сміття і ті, хто проходить мостом. Сам міст теж вже почав руйнуватися, сиплеться колись укладене плитами укріплення під мостом. Цей перехід – один з двох шляхів, які ведуть на Лівобережжя, їздять тут автівки та трамваї. Жителів Нижніх Аджахів руйнування мосту непокоїть.

За словами директора КП "Маріупольавтодор", Дмитра Чучмая, ремонтувати міст не планують. "Ми проводили експертизу, спеціалісти зробили висновок, що загрози немає. Він міцний, витримає навантаження.  Регулярно навесні та восени ми мониторимо його стан. Поки ж ремонтувати не будемо", – розповів Чучмай.

Аджахи, по суті – санітарна зона меткомбінату "Азовсталь". Труби з димом – такий пейзаж відкривається з вікон домівок. "Ми дні прання обираємо в залежності від погоди. Вітер в цю сторону - відкладаємо прання, вітер в іншу – тоді можна. Бо повісиш білизну на вулиці, а вона буде в чорних плямах. І стружку з пилом кілька разів на день зі столів, що на вулиці, витираємо", – розповідає сестра Олександра Ольга.

"У нас все місто – санітарна зона. Хіба в інших районах не втомились підвіконня мити постійно? Чи теж не обираєте, коли білизну можна вивісити чи ні? Район тут не має значення.  Результати роботи заводів далеко помітно", – каже Олександр. І можна впевнено сказати: доки мешканці не зареєструють свої домівки, а влада не зверне увагу на благоустрій цього району та й всього міста, життя у маріупольських нетрях не зміниться.