Чому влада Маріуполя "по-дебільному" саботує увічнення в місті Героїв АТО

Перейменування вулиць вже добігає кінця, але досі не з’явилось жодної назви, яка вшановує загиблих героїв у війні з гібридною армією Росії

Наразі на сайті міськради нарешті йде голосування, де запропоновано перейменувати вул. Новоросійську на вул. ім. Андрія Назаренка (героя-маріупольця, загиблого під час захисту міста) та Проспект Маршала Жукова на Проспект Героїв АТО. Поки що з помітним відривом перемагають прибічники зміни назв.

Але це голосування не відображає справжньої соціологічної картинку у місті. А воно помітно розділилося на прихильників та противників декомунізації. Останніх більше, перші беруть активністю та нестандартними діями. Звичайно, є величезна інертна маса, яка взагалі не дуже розуміє, що відбувається. З усіма категоріями працюють політичні сили, влада, активісти. І всі за різними технологіями.

Підхід міської влади (читай – "Опоблоку" та "Метінвесту") до звільнення від символів радянської епохи настільки толерантний, що дехто вважає його відвертим саботажем, а дехто – спробою не сваритись із головою ОДА Павлом Жебрівським та столицею і, у той же час, не сердити власний електорат, вихований як раз у традиціях совка. Така млявість призвела до загострення, коли місцеві активісти вже просто вперлись: треба відзначити і героїв-захисників Маріуполя, а не тільки абстрактні ідеї та металургію як таку.

"В Маріуполі не було жодної вулиці перейменовано на честь тих героїв, які визволяли Маріуполь, які захищають Маріуполь дотепер. Ні персонально, ні за назвами підрозділів, ні власно такою узагальненою назвою. На погляд активної частини Маріуполя, особливо волонтерів, це абсолютно неприпустимо", - каже лідер волонтерської організації "Новий Маріуполь" Марія Подибайло.

У той же час, мер міста Вадим Бойченко у спілкуванні з активістами чи журналістами тільки і повторює, що особисто він "за" вшанування героїв, але ж треба це провести з урахуванням думки громади, за законом і так далі. Одночасно від твердить тезу про те, що сам термін "АТО" є таким неприйнятним для громади, що просто лякає людей, інвесторів, відбивається на економічних показниках, і треба взагалі лишити Маріуполь цього "префіксу", аби місто-півмільйонник почало жити нормальним життям.

При цьому маріупольські активісти вважають, що ідея перейменувати Проспект Маршала Жукова на честь Героїв АТО з’явилася десь саме у владних структурах, і це є нічим іншим, ніж стравлюванням людей. Мовляв, якщо так вже не подобається термін "АТО", можна замінити його на "героїв", "патріотів" чи інше. І сумний гумор тут у тому, що і сам Бойченко каже щось подібне.

В цій ситуації на арену виходять маріупольські КСНи – Комітети самоврядування населення. Явище майже унікальне для України: у місті немає районних рад, є лише виконкоми, а лояльні до влади ініціативи знизу штовхають саме КСНи, які будувалися під час 18-річного головування містом Юрієм Хотлубеєм. Звичайно, КСНи в уявленні більшості громадських активістів – це лише інструмент влади, який застосовується для проведення потрібних рішень, забезпечення потрібних результатів на виборах, "погашення" незадоволень і так далі.

Саме за участі КСНів відбулись скандальне обговорення доцільності встановлення у місті пам’ятника Святославу Хороброму (подарунка від полку "Азов"), репетиція громадських зборів на Проспекті Жукова щодо перейменування, яку в народі назвали "цирком", та й самі так звані збори у минулому місяці, на яких знов пролунало "Фашизм нє прайдьот!"

"Через те, як міська влада організувала цей процес, ми побачили, що знов підіймають голову ті, хто ходили захоплювати міську раду, управління внутрішніх справ, ходили на референдум", - вважає Подибайло. І додає, що "це технологія… якось по-дєбільному зроблена".

Мабуть, мається на увазі, що міська влада нібито відсторонена від цих "обговорень". Того ж Бойченка ніхто не бачив на подібних заходах. Хоча учасники волали чути його думку тут і зараз. До того ж, місцева влада має проводити роз’яснювальні кампанії – що взагалі таке ця декомунізація. Але і цього не було. Тобто публічно мерія ставила себе "понад процесом", хоча мала поринути у нього усіма силами, аби уникнути протистоянь.

Піком толерантності по-маріупольскі стало святкування 9 травня. Коли представники місцевої влади, місцеві нардепи стояли у одному ряду з людьми, які причепили на одяг георгіївські стрічки. "Це їхній вибір, не можна засуджувати", - дав зрозуміти "толерантний" Бойченко.

Голосування щодо згаданих вище вулиць триватиме до кінця місяця. Місцеві активісти уважно відслідковують, чи підключають вороги декомунизації ботів, та викладають у соцмережах "скріни", якщо активність супротивників аномально збільшується. Але навіть якщо опитування стане переможним для проукраїнських сил, чи стане воно приводом ухвалити рішення на наступній сесії міськради? Проголосують за це депутати? Чи зможе Бойченко власним рішенням перейменувати вулиці? Чи покладе це на голову ОВДА Павла Жебрівського? Останній, до речі, неодноразово заявляв про можливість взяти і перейменувати вулиці своїм наказом. Щоправда, так цього і не зробив.