Річниця обстрілу з гранатометів "ЛНР" переселенців під Луганськом: сповідь жінки, що вижила (ФОТО)

Рік тому 18 серпня бойовики "ЛНР" розстріляли з гранатометів колону вимушених переселенців на трасі під Луганськом - біля селища Хрящувате Луганської області. Колона їхала з білими хустинами, але бойовиків це не зупинило. 20 переселенців та один військовий згоріли заживо у своїх машинах.

Родина журналістки Ксенії Купріянової з Хрящуватого теж їхала у одній з машин. Жінка втратила матір, але їй, двом донькам та чоловікові пощастило лишитися в живих. Ксенія розповіла Depo.Донбас, як це було:

Ми жили з чоловіком, дітьми і  моєю мамою у селі Хрящувате Краснодонського району. Старшій доньці, Таїсії тоді було 5, у неї наприкінці серпня день народження. Молодшій, Ярославі, тільки два з половиною. Хрящувате не чіпали до 13-го серпня, хоча взагалі по області вже стріляли. 13-го серпня до нас зайшов "Айдар". Через мій город. Ми вже жили у підвалі, але якраз тоді перейшли в будинок, дітям захотілося. І тут у нас у дворі почалася інтенсивна перестрілка. Ми заховали дітей, відповзли у відносно безпечні місця і затаїлися. Сиділи довго. Потім чоловік почув українську мову. Для Хрящуватого це нехарактерно. Сказав мамі. Вони вдвох вийшли подивитися. Айдарівці запитали, скільки нас, хто, і чи є підвал. Сказали: "Ховайте ваших діточок". І ми перейшли у підвал. Бійці приносили нам поїсти, попити, водопровід був перебитий, так принесли води, щоб помити дітей.

Я думаю, я одна їх так зустріла. Словами "Хлопці, що ж ви так довго?"

Вранці 18 серпня сусідка пішла до "Айдару", що стояв у дворі у інших сусідів, з проханням вивезти мирних мешканців до Щастя. У айдарівців транспорту не було, тільки БТРи. Запропонували везти на броні. Я відразу сказала, що не поїду. У мене двоє дітей маленьких - яка броня? І чи довго з броні зняти?

Тоді їх командир, позивний Зола (нардеп Ігор Лапін) подзвонив в командування ЗСУ і замовив дві вантажівки. Прислали два ЗИЛи 131-ші. У кого був свій транспорт, їхали на ньому. Всього два ЗИЛи, мікроавтобус і легкові автівки. Скільки - не знаю, ми їхали в першій машині, перші. Зола і його помічник Мовшук допомогли погрузитися, просили брати не більше однієї сумки, виняток - ті, хто з дітьми. Мовшук розпорядився дітей згрупувати ближче до кабіни в центрі. Водій і супроводжуючий були армійці, при вантажівці ж числилися. Супроводжуючий дав дітям бронежилет, хоч прикритися на всякий випадок.

Ми завантажили речі і поїхали, напрямок руху - місто Щастя. На виїзді з села довго стояли, хвилин 20, чекали другу машину. Був настрій "звалити", відчувала щось недобре. Але куди? З дітьми в чисте поле? Там теж пристрелять. Ще швидше. Рушили. Звернули по грунтівці праворуч, у напрямку Новосвітловки, проїхали близько 100 м. Нас обігнала друга машина, помахали руками, покричали нам. І тільки вони на сантиметр від нашої машини від'їхали - ми "зловили" гранатомет. Чоловік каже, РПГ, ручний протитанковий гранатомет, але я на дозвіллі погуглила і знайшла. Це був самий звичайний стаціонарний гранатомет. Я його бачила. Бачила, як дуло вгору піднялося. Недалеко було від нас, у полі, кілометра 4 від сили.

Пострілів було два. Після першого мене сильно контузило. Тоді всіх контузило. Перший оклигав чоловік. Каже, хвилин 10 мене по обличчю бив, щоб до тями привести. А мені здалося, разок ляснув. Запитав, чи жива. Начебто так. Воно ж незрозуміло. У нього молодша на руках сиділа, він сказав, що бере Яську і йде. У сенсі, з машини зістрибне. Ми коли їхали, я окопи в полі бачила, метрів 20 від того місця. Сказала йому, щоб туди малу ніс.

Сама голову в бік повернула - під Таєю, старшею, горить машина. Я не дивилася нікуди, ні на кого. Відразу зрозуміла, що часу мало і треба рятувати дитину. Дістала її, взяла на руки. І розумію, що з борту з нею не злізу. Сказала згрупуватися і скинула. Злізла сама і потягла її в окоп. Поки тягла, машина вся загорілася. Щоб врятуватися, у нас було секунд 20, і ми ними скористалися.

Приповзли ми з Таською в окоп. Там сиділа Яся з нашим татом і одним із сусідів, того вибуховою хвилею скинуло з борту. У Таї осколком була пробита нога, чоловік її хусткою перебинтував і шнурком спорудив джгут. І наш тато Андрій з сусідом Мишком поповзли до палаючої машини. Подивитися, кого врятувати можна. Підповзти вже було неможливо, самі б згоріли. Знайшли трохи далі ще одного сусіда з перебитими ногами. Відтягнули до нашого окопу. Пішов дощ. Там була пінка, покриття таке для окопів, мабуть, від боїв залишилося. Накрили нас, а Васька з перебитими ногами став повзти. Він вперед міг хоч якось пересуватися, а "задньої" у нього не було. Я злякалася, що дітей привалить. І ми перебралися в інший окоп, побільше, в парі метрів від того. Ваську залишили біля першого.

У тому окопі ми провели 5 годин. Тая спала, Яся грала землею. Ми сиділи, курили. Я сказала, що будемо сидіти, хтось колись має приїхати хоча б подивитися. У мого чоловіка Андрія лопнула барабанна перетинка, і він погано чув. Я почула гул мотора і сказала Мишкові-сусідові, щоб вибіг зупинив на трасі. Зупинив. Це виявилася айдарівська "швидка" і БМП в супроводі. Хлопці пішли Ваську вантажити в швидку. Я в окопі з дітьми. Боєць підійшов, направив автомат на нас. Запитав, скільки нас і де поранена дитина. Допоміг перебратися в швидку. І нас повезли до Новосвітлівки за меддопомогою у тамтешній штаб "Айдару".

В нашій машині їхало 25 мирних жителів і двоє військових, закріплених за машиною. Водій загинув, супроводжуючий саме тоді і там вижив, далі його долю не знаю. Всього залишилося в живих шестеро людей. Я, чоловік, 2 дочки і двоє сусідів. Інших поховали у Хрящуватому. Мама моя теж загинула. Для встановлення брали аналізи ДНК, але я тоді була в жалюгідному стані в іншому місті, тому її поховали як невідому. І таких багато. На місцях поховання - тільки таблички з номерами.

Наступного дня мене в комі по сан-авіації відправили до Харкова, відлежала там в нейрохірургії. Діти з татом були в Лутугиному в лікарні, потім Таю перевели до Харкова, в опікове відділення. Коли мене виписали, і мої всі приїхали до Харкова, ми місяць жили у моєї подруги. Потім поїхали до Андрія на батьківщину, в Тамбов, бо додому повертатися вже було нікуди - будинок наш згорів через пряме влучення снаряду 19 серпня. 

Лікуватися нам ще довго треба буде. У Таї ще тоді був глибокий опік осколком гранати, у Харкові шкіру пересаджували, шрам величезний лишився. І рубцюватися почав. А з мене лікарі взагалі дивувалися, що вижила. У всіх, звичайно, контузія, тільки різною мірою. Так і живемо.

Допомогти родині Ксенії можна, перерахувавши кошти на рахунок її чоловіка у Сбербанку Росії: 4276 8610 1384 4851, отримувач - Лисенко Андрій.