Алчевський меткомбінат: Як в "ЛНР" занепадає 125-річний "пращур" промисловості Луганщини

Алчевський меткомбінат – містоутворююче підприємтсво. Всі, хто живе в Алчевську так чи інакше працювали на АМК чи на Алчевському коксохімі, супутнику меткомбінату, чи мали родичів, які там працюють. Династії металургів – звичайна для Алчевська справа. Хоча зараз це сумна і безперспективна робота, за яку геть не платять гроші.

Згадаємо історію цього меткомбінату від заснування до сучасності, коли під 

Алчевський меткомбінат у XIX-XX століттях: Перший мільйонер, утворення нового міста, страйк і консервація

Засновано Алчевський меткомбінат Донецько-Юрєвським металургійним товариством за фінансової підтримки харківського купця Олексія Алчевського у 1895 році. Тоді ще меткомбінат звався Донецько-Юр'ївський завод.

Він був побудований поблизу хутора Довжик на лінії Донецької залізниці, тоді вже навколо заводу утворилося поселення Юр'ївка - так називалася і станція неподалік. Колись Юр'ївка стане містом Алчевськ. Сюди переїжджали металурги з Юзівки (Донецька), з російських населених пунктів, також керувати промисловими процесами на підприємстві запрошували фахівців-іноземців (німців, французів, бельгійців).

Бізнесмен Алчевський і досі відомий як перший український мільйонер, його статки у 1900 році налічували до 30 млн руб. Він вважався знаковою фігурою для Донбасу тих часів, а його дружина – Христина Алчевська була педагогом і українською просвітителькою.

Перша доменна піч майбутнього Алчевського меткомбінату запрацювала у 1896 році. За два роки вже працювали три доменні печі, дві мартенівські печі і три прокатні стани. Тут починав свій трудовий шлях Клімент Ворошилов і саме він у 1899 році організував на заводі більшовицький осередок і перший в історії меткомбіната страйк. Все скінчилося розгромом підпільної організації більшовиків, а Ворошилова звільнили. 

Після смерті Алчевського у 1901 році його обидва банки Земельний і Торговий стали банкрутами, а акції металургійного заводу впали з 680 до 50 рублів. Також це співпало з загальним падінням цін на кокс. Тож Донецько-Юр'ївський завод потерпав від нестачі оборотних коштів і боргів. Паблік "Алчевск- город и люди" цитує інженера по випробуванню та огляду замовлень, який у вересні 1908 року дав Юр'євському заводу таку характеристику: "Власних ані руди, ані вугілля, ані коксу. Виробництво виключно мартенівське на рідкому чавуні ...  Для нових технічних умов зовсім не підготовлений. Весь справляє враження дуже відсталого".

У 1910 контрольний пакет акцій Донецько-Юр'ївського металургійного товариства перейшов до групи французьких капіталістів на чолі з банкірським будинком Тальман. Іноземці провели фінансове оздоровлення і реорганізацію металургійного заводу, отримали вигідні урядові замовлення на виготовлення рейок, поставили ще одну доменну піч. У порівнянні з 1902 роком оборотний капітал збільшився в 1,5 рази, у 1914 році становив вже 22,1 млн рублів.

У 1918 році Донецько-Юр'ївський металургійний завод націоналізувала Рада народних комісарів – перший радянський уряд. У роки Першої світової війни був дефіцит сировини і вагонів, тому зупинитися два домені печі,  а виплавка чавуну і сталі скоротилася на 17-19% 3 травня 1923 року завод був зупинений і законсервований.

Алчевський меткомбінат в УССР і в історії незалежної України

За часів СРСР Алчевський меткомбінат називався Коммунарським металургійним заводом, а місто Алчевськ – Коммунарськом відповідно. Під час Другоїї світової потужності заводі були зруйновані, реконструкція почалася 1952 році і тривала дві п'ятилітки.

Протягом цього часу побудували потужні мартенівські печі, товстолистові стани 2250 і 2800, обтискний стан, агломерационную фабрику. Завод вважався передовим. З 1977 року там працювала найбільша на Донбасі доменна піч № 1-біс виробничою потужністю 2,3 млн тонн чавуну на рік. Також експлуатувалася двованна мартенівська піч виробничою потужністю 1150 тис. тонн сталі на рік. Справи йшли добре до развалу СРСР, встало питання про приватизацію, а також про модернізацію заводу. 

В 1984 році Алчевський металургійний завод був перетворений в металургійний комбінат, а вже у 90-х було десятиліття занепаду, підприємство накипичило 119 млн гривень боргів, розпочалася навіть процедура банкрутства. За право частково приватизувати меткомбінат в незалежній Україні боролися декілька фінансових груп, на підприємстві мінялося керівництво. У підсумку в 2002 році контрольний пакет акцій викупив "Індустріальний союз Донбасу" і в 2005 розпочав модернізацію меткомбінату.

Так на АМК з'явився конвертерний цех, машини безперервного лиття, реконструювали доменні печі, побудували газотурбінну електростанцію комбінованого циклу потужністю 303 МВт. Вона задовольнила потреби комбінату в електроенергії на 90-95%,  споживання природного газу знизилося і дещо поліпшилася екологічна обстановка. В 2013 році на підприємстві демонтували мартенівські труби, планувалося за рахунок мартенівських площ розшири сучасне сталеплавильне виробництво АМК – киснево-конвертерний цех. Повідомлялося, що два конвертера Алчевського меткомбінату можуть виробляти в півтора рази більше стали, ніж виробляли 10 печей мартенівського цеху.

У 2013 році, комбінат наростив виробництво металопрокату до 3,8 млн тонн, виплавку сталі - до 4,2 млн тонн, чавуну - до 3,8 млн тонн.  У 2014 році на доменній печі №1 був виконаний капітальний ремонт з модернізацією системи охолодження обладнанням компанії Danieli Corus, що дозволило збільшити проектну продуктивність печі до 7100 т чавуну на добу. На меткомбінаті працювали 15 тис. людей, він експортував продукцію майже на 1 млрд дол. на рік, постачаючи її в більш ніж 80 країн світу.

Вся історія модернізацій меткомбінату описана на сайті АМК і завершується вона 2014 роком.

Занепад Алчевського меткомбінату в "ЛНР"

З окупацією Луганщини у 2014 році меткомбінат зупинив роботу, але потім відновив її не в повному об'ємі. Ще три роки АМК протримався на плаву, комбінат працював, маючи українську юрисдикцію, і платив зарплати. 

У 2017 році "ЛНР" привласнила меткомбінат, а корпорація "ІСД" заявила, що втратила контроль над підприємством. У підсумку АМК окупанти віддали у структуру "Внешторгсервис" колишнього українського олігарха Сергія Курченка, яка зареєстрована на окупованій грузинській території. Ще у 2018 році керував меткомбінатом екс-нардеп регіонал Сергій Горохов.

На АМК перестала надходити сировина з України, продукція стала "сірою" і експортурвати у 80 країн світу її вже було неможливо.

Окупаційна влада хвалилася, що запустити роботу однієї доменої печі АМК вдалося на російській сировині, але масштаби роботи підприєства неможливо було порівняти з довоєнними. "Внешторгсервіс" Курченка вичавив з меткомбінату все, що можна було, не проводячи ані ремонт, ані модернізацію, затримуючи зарплати працівникам. У 2020 році і в 2021 у цехах почав падати дах, обладнання тепер все зношене і іржаве.

Працівники меткомбінату на умовах анонімності ще восени минулого року розповідали, що АМК з оплоту надійності та прибутковості, яким він був за часів України, перетворився на діру, з якої все мріють вибратися.

"Обладнання, що вийшло з ладу ремонтується, якщо є запчастини. Якщо запчастин немає, то пробуємо міняти на більш підходящі з резерву. Хоча резервом це складно назвати. Якщо немає резерву, то знімаємо з іншого обладнання, яке не задіяне або неробоче. Нові автомати, рубильники, роз'єднувачі, контактори, комутаційна апаратура до нас не надходять. Все працює на знос і змінюється тільки в разі повного виходу з ладу. Змінюється на те, що зняли десь ще. Іноземне обладнання типу siemens, simatec і інше, як ви розумієте, не може ремонтуватися на коліні і вимагає спецсервісу і заміни. Резерву такого обладнання немає, є окремі елементи, але якщо зламаєтся перетворювач на крані, то ремонтувати його нікому, міняти нічим. Кран просто стане металобрухтом", - розповідав працівник АМК.

"Перспектив просто немає. Через невиплати зарплати і не дуже хороші умови праці, люди просто звільняються або йдуть в прогули без розрахунку. При цьому навантаження лягає на тих, хто працює. Якщо раніше у мене в бригаді було робітників 20-25, то зараз 10-14. Людей вчать 2-3 суміжних професій, щоб можна було ними "затикати діри". Завод допрацює своє, і на цьому все скінчиться. Вироблять весь ресурс і кинуть. Якби на нього були хоч якісь плани на майбутнє, то зараз би не було такого становища. Розумієте, адже щоб зараз нормально налагодити все виробництво, забезпечити нормальну і безперебійну роботу, потрібні мільярди на обладнання і ремонти. Як думаєте, багато бажаючих вкладати сюди такі гроші?" - каже співробітник заводу.

З 2017 року на комбінаті періодично не платили зарплати, то призупиняли виробництво, то знову "розпалювали" хоча б одну піч з шести. Працівники почали звільнятися, зараз нестача кардів на АМК відчувається дуже гостро. Але і тим людям зарплату вже не платять по півроку, видаючи якісь мізерні відсотки боргу.

Останній страйк на АМК триває вже більше місяці, робітники працювати відмовляються, пишуть листи Путіну, в ООН, в Осетію, де зареєстрований "Внешторгсервіс", але результату немає. Влада "ЛНР" робить вигляд, що нічого не відбувається, жодної реакції від ватажків нема. 

Що буде з Алчевським меткомбінатом в "ЛНР"

Насправді питання риторичне, рано чи пізно в умовах окупації меткомбінат зупиниться назавжди. Таке підприємство не може працювати на 10% від потужності за сірою схемою. Навіть якщо "Внешторгсервіс" передасть АМК іншому так званому "інвестору", - в "ДНР" подейкують, що це може бути місцевий олігарх Ігорь Андрєєв,  то це проблеми не вирішить, а лише на деякий час подовжить агонію.

26 травня виповнилося 125 років з дня утворення АМК. На цю дату жодна доменна піч не працює, терміни запуску заводу під питанням, терміни виплати боргів по зарплатах теж.