Як звільняли Слов'янськ і Краматорськ: Очевидці про вихід Стрєлкова (ФОТО, ВІДЕО)

Чи насправді бойовикам російського диверсанта Ігора Гіркіна (Стрєлкова) українські військові дали просто вийти за домовленостями? Чи можливо не знищили його колону через те, що серед бойовиків було дуже багато цивільних з дітьми? Кореспондент Донбас.depo.ua поспілкувався з очевидцями й учасниками тих подій щоб з'ясувати, як захоплені міста звільнилися від окупантів.

Миколаївка - ключ до звільнення

Українські військові звільнили Краматорськ та Славʼянськ без запеклих боїв. Але сказати, що бойовики просто вийшли і залишили ці міста, також не можна. Вони пішли бо знаходитися тут було просто неможливо. Головні сили Стрєлкова були зосереджені у Словʼянську. Вже тоді місто було відрізано від головних сил бойовиків - на одній з доріг стояв український блокпост, а інша дорога добре прострілювалася українською артилерією. Стрєлков пішов, бо вже був невзмозі утримувати місто.

Про це Стрєлков і сам казав пізніше.

Фактично набої, провіант та підкріплення бойовики мали змогу отримувати через Миколаївку та Семенівку. Саме тому за останній населений пункт йшли постійні запеклі бої. На початку липня було звільнено населені пункти навколо Червоного Лимана. Після цього військові отримали змогу звільнити від бойовиків Миколаївку. За словами першого заступника командира Високомобільних десантних військ полковника Юрія Содоля, операція по звільненню Миколаївки відбувалася 4 липня.

"У місті йшли поодинокі, але запеклі бої. Найбільший опір ми зустріли в районі місцевої ТЕЦ. Але все до кінця дня ми повністю встановили контроль над населеним пунктом, вийшли на його околиці та зупинилися там на відпочинок", - розповідає полковник Содоль. Але, з точки зору місцевих мешканців, звільнення Миколаївки не було таким легким.

"Останні кілька днів ми фактично прожили у підвалах.  У місті йшли справжні артилерійські дуелі. Бойовики встановлювали міномети у жилих кварталах, гатили по військовим, а ті, звісна річ, намагалися влучити у відповідь. В якийсь момент ми побачили, що міномет ставлять у нашому дворі. Жінки почали кричати, щоб вони йшли звідси. Найцікавіше, що вони просто пішли. Я до цього часу не розумію, чому вони нас просто не вбили - можливостей для цього було достатньо", - розповідає мешканець Миколаївки Петро. За словами військових, після себе у Миколаївці бойовики залишили купу зброї та набоїв.

Фактичне оточення

Після взяття українцями Миколаївки, банда Стрєлкова фактично опинилася в оточенні. Балачки про те що зброю вони знайшли у сараї, а набої ледь не проносять полями, були лише балачками. Без надійного шляху постачання утримувати Словʼянськ та Краматорськ можна було лише кілька днів. Саме тому Стрєлков із своєю "армією" вирішив відходити. "Ми всі навіть не мріяли, що вони просто підуть з міста. Всі готувалися до звільнення з боями й мріяли, щоб це відбулося скоріше", - розповідає місцевий активіст Дмитро. За його словами, якесь пожвавлення серед бойовиків з'явилося лише пізно в вечорі. Але городяни готувалися к найгіршому.

Як бойовики йшли на прорив

Як з'ясувалося з часом, Стрєлков збирався піти на прорив, через блокпост між Краматорськом та Слов'янськом. Він сподівався врятувати хоча б частину техніки, якої тоді було дуже небагато. Або хоча б відволікти увагу і спробувати провести через блокпост частину бойовиків під виглядом мирних мешканців. За словами майора Андрія Ткачука, який командував тим самим блокпостом, вони перебували в фактичному оточенні. Їжу, зброю та все необхідне їм скидали з повітря. Крім того, щоночі їх атакували бойовики, намагаючись вибити блокпост. "Ввечері 4 липня моя розвідка повідомила, що з боку Словʼянська на нас йде якась велика колона. Попереду йшла легкова автівка, а по заду - військова техніка. Звісна річ, колона не зупинилася, і ми прийняли бій. В результаті якого було підбито один танк, кілька БТРів та військових автівок. Крім того в полон було взято кілька бойовиків та кореспондента російського телебачення, який разом з ними йшов на прорив", - розповідає Ткачук.

Чорна площа

Але певна частина бойовиків все ж таки просочилася зі Словʼянська у Краматорськ. За словами краматорчан, ранком 5 липня центральна площа була чорною від натовпу бойовиків. "Їх там було кілька тисяч. Хтось відпочивав прямо на асфальті, хтось вже грузився до автобусів, частина формувала колону з цивільних авто. Місцеві намагалися не підходити близько й не розмовляти. Ми навіть подумати не могли, що вони готуються покинути місто", - розповідає краматорчанин Артем. Десь по обіді "армія" Стрєлкова колоною рушила у напрямку Донецька. Вже пізніше стало відомо, що для цієї поїздки було віджато кілька мікроавтобусів та цілу купу приватних автівок.

Чому ж не зупинили

Головне питання, яке хвилює всіх: "Чому українські військові не зупинили цю колону? Чому не застосували артилерію чи літаки? Чому дали Гіркіну достатися Донецька?" За словами військових, як такої військової колони взагалі не було. Був щільний потік цивільного автотранспорту з нібито пересічними громадянами. Змішеність колони підтверджують й місцеві мешканці. "Я довго терпіла, але врешті вирішила виїхати з міста Саме цікаве, що в дорогу на Бердянськ я вирушила в обід 5 липня. Збиралася втекти від бойовиків, а рухалася разам з ними в одні колоні", - розповідає краматорчанка Валентина. Звісна річ, ризикувати життям пересічних громадян військові не наважилися.

Міста без влади

Після виходу бойовиків Гіркіна з Краматорська місто нагадувало декорації з якогось фільму: полишені барикади, розрощені будинки, згорілі тролейбуси на центральній вулиці. "Нам здавалося, що все це відбувається не з нами. Ми бачили українських військових на центральній площі міста, техніку, український прапор над міською радою. Але не надто вірили в це", - розповідає краматорчанка Галина, яка під час окупації мешкала у місті. За її словами, всі просто втомилися від жаху, в якому Краматорськ жив майже три місяці.

"Практично щоденні обстріли, відсутність води, зачинені магазини, люди з зброєю, а головне - постійне відчуття незахищеності. По місту неможливо було пересуватися. Було єдине бажання - скоріше потрапити додому. Тому під час окупації вулиці були порожні. Саме тому, відразу після звільнення сотні городян просто вийшли гуляти. Ми шли по знайомим вулицям, та просто не пізнавали їх", - розповідає Галина.

Звільнене місто на певний час залишилося фактично без влади. За словами заступника міського голови Андрія Панкова, який на час звільнення фактично був єдиним присутнім у місті представником української влади, у Краматорську лишилося біля 10 міліціонерів. "Військові повідомили, що підрозділи Нацгвардії які будуть забезпечувати порядок, зможуть прибути у Краматорськ лише наступного дня. Ми боялися мародерства. Крім того, у місті було дуже багато замінованих об'єктів до яких не можна було підпускати городян. Тому ми вирішили зібрати всіх міських спортсменів та активістів та влаштувати дружини. Нащастя нам вдалось зберегти лад у перші години після звільнення", - розповідає Панков.

Перші часи повернення України

За словами військових, під час входу у Краматорськ та Слов'янськ обійшлося без значних бойових зіткнень.

"На Семенівці був невеликий бій з захисниками барикад. Але цей спротив ми подолали дуже швидко. Були невеликі сутички й у Слов'янську. Але боями це назвати важко. Вже пообіді ми підняли український прапор над міською радою", - розповідає полковник Содоль. За його словами, практично в усіх приміщеннях, в яких квартирували бойовики вони знайшли купу зброї, шприців та наркотиків. "Більше за все мене вразило, що бойовики змушували воювати на своєму боці навіть юнаків. Ми знайшли купу фотографій на яких були ще зовсім діти зі зброєю", - розповів він.

Після цього військові ще майже місяць займалися розмінуванням та вивозили зброю з Краматорська та Слов'янська. Кілька перших днів у міста завозили гуманітарну допомогу, але згодом життя почало повертитеся у звичне русло. А ось 5 липня для мешканців двох міст стало новим святом - Днем визволення від російських загарбників.

Того дня рік тому зголоднілі люди вийшли на площу, де українські військові вже роздавали продукти харчування.

Мешканці кляли окупантів і їх натхненника президента Росії Путіна.