Про що українці мали би замислитись після ракетних обстрілів Ізраїлю

Загострення протистояння між Палестиною та Ізраїлем триває. З сектору Газа в бік єврейських міст летять сотні ракет. Першими, нагадаємо, під обстрілом опинились Єрусалім і Бейт-Шемеш, згодом палестинський ХАМАС розширив зону атаки, і сирени завили в Тель-Авіві, Герцлії, Гіватаїмі, Рішон-ле-Ционі та інших ізраїльських містах. Напередодні з'явились повідомлення про те, що ЦАХАЛ розпочинає сухопутну операцію, які, втім, не виправдались, позаяк з палестинського боку ХАМАС хвалиться, що готовий і ніяких акцій відплати не боїться.

Все це змушує замислитись, чи готова до подібного розвитку подій цивільна Україна. Бо, як казав герой відомого фільму, "у ставці Гітлера всі малахольні", тож вірогідність того, що кремлівському коню вчергове вдарить віжка під хвіст, і він наважиться-таки на чергову спробу "бліц-крігу", скидати з вагів не варто. Тим більше, що атаку можна чекати ледь не з кожного боку. На сході під ударом "з-за поребрика" лишаються Харків, український Донбас, промислові Дніпро і Запоріжжя. Північним районам і, зокрема, Києву "передає мілітаристське вітання" не лише Росія, а й "союзноє государство" в Білорусі, котра навряд чи зможе гарантовано відбитися від участі, якщо Путін вирішить нападати з її території. Одеса та інші південні міста можуть постраждати від атаки з моря. Нарешті, Бессарабії хижо дихає в потилицю окуповане Москвою Придністров'я.

Зрозуміло, що загострення військових дій в Україні матиме інакший характер, ніж у близькосхідній перлині посеред пустелі, і масовані ракетні обстріли загрожують тут передусім прикордонним територіям. Але російська армія – не палестинські бойовики-самоучки з "гуманітарною допомогою" на озброєнні, тож подумати про безпеку варто всім.

Ізраїль: небезпека, продумана до дрібниць

Ізраїль живе під загрозою протягом всього свого існування, і його жителі знають, що робити та на що розраховувати. Над країною розгорнута система протиракетної оборони "Залізний купол", здатна перехоплювати та знищувати тактичні некеровані ракети, артилерійські снаряди, а з 2015 року – і безпілотники. Як годинник працює мережа цивільного оповіщення, обладнані бомбосховища, а самі жителі знають, де знайти найкраще укриття навіть у власній оселі.

Як працює цивільна оборона в Ізраїлі, розповідає Ольга Федорович, яка нині живе в Ашдоді. "Служба тилу постійно по всіх каналах зв'язку дає інформацію про стан справ. Нас попереджають про час можливих, найбільш інтенсивних бомбардувань. Вчора телефонували з Міністерства абсорбції (урядова установа, яка допомагає іммігрантам чи ізраїльтянам, які повернулись після тривалого життя за кордоном, – ред.), цікавились нашими справами, сказали звертатись з будь-яких питань, обіцяли будь-яку допомогу", – пише вона на своїй сторінці у "Фейсбуці".

Читайте також: Бомблять не за розкладом: Як ізраїльтяни сміються з обстрілів

За її словами, на місцевих медіа-ресурсах постійно викладаються ролики, як діяти в тій чи іншій ситуації в разі тривоги – вдома, на вулиці, в транспорті. Нагадуються правила поведінки під час обстрілів, просять не виходити на вулиці без зайвої потреби, тобто робиться все, щоби врятувати людей від небезпеки.

В разі тривоги в ізраїльтян є 45 секунд, аби добігти до укриття. Міста розбиті на зони, тож сирени спрацьовують тільки в районі небезпеки. Адреса бомбосховищ є у відкритому доступі, самі укриття відкриті, як і двері під'їздів, щоб в разі потреби ніщо не завадило врятуватись.

Проте і ця продумана до дрібниць система, на жаль, значно обмежує кількість жертв, але не зводить їхню кількість до нуля.

 

Україна: пройди квест або помри

На восьмому році протистояння московській агресії, як не прикро це констатувати, у найбільшій країні Європи нема нічого навіть віддалено схожого на систему, побудовану в Ізраїлі, та бодай на якусь систему. Від атаки з повітря нас захищає – в теорії – розвинута система ПВО, проте вона навряд чи здатна, нині чи в осяжній перспективі, ефективно протистояти дрібним атакуючим об'єктам на кшталт безпілотників і тим більше ракетам. На землі справи гірші. Не будемо брати до уваги армійський аспект (в цій галузі якраз є про що поговорити), розглянемо виключно цивільну оборону. І тут об'єктивна реальність така, що за сім років в Україні майже нічого не було зроблено для збереження життя цивільного населення.

Припустимо, Путін чи якийсь його наступник вирішує таки пробивати сухопутний коридор до Криму чи ще там якось грозити непокірливим "бандерівцям". Театр військових дій розширяється з тліючого Донбасу на нові території. Українська армія стримує навалу, але ще зовсім недавно мирні міста та села за лінією фронту опиняються під обстрілом. Зовсім несподівано, як Маріуполь 24 січня 2015 року. Виникає питання, що робити звичайному "мирняку".

Оповіщення. На загал тут мають спрацювати сирени повітряної тривоги. Мережі радіоточок та стаціонарних телефонів, за допомогою яких ще з радянських часів могла передаватись інформація про евакуацію, нині відсутня, але на заміну їй, вочевидь, буде задіяний мобільний зв'язок. Навіть якщо заздалегідь підготовлених оповіщень нема, зробити і запровадити їх буде нескладно. Тож цей аспект викликає найменше сумнівів. А от далі – складніше. Адже виникають питання, що робити і куди бігти.

На жаль, за минулі роки з населенням так і не було проведено роз'яснювальної роботи, як треба діяти у разі надзвичайної ситуації. Окремі ентузіасти намагаються передати знання з виживання іншим, такій же нечисленній групі зацікавлених, але загалом країна живе розслаблено і не готова діяти швидко, злагоджено і цілеспрямовано. В українських оселях нема "тривожних валізок" і аптечок. Ні дорослі, ні діти не навчені основам першої допомоги, хоча в школах ці знання вже б могли "вбити" в голови. Ніхто не знає, де найбезпечніше місце у будинку, а куди краще не наближатись. Ніхто не знає, куди, в разі потреби, можна буде звернутись по допомогу.

Читайте також: У Києві оновили карту бомбосховищ

Не краща система з укриттями. На папері вони ніби як є: на станціях метро, в підземних переходах, в обладнаних бомбосховищах та так званих "укриттях", облаштованих в підвалах багатоповерхівок. На практиці ж навряд чи хтось з пересічних українців зможе згадати, де розташовано хоч якийсь з означених сховків – окрім, хіба що, метро. Скільки часу до них бігти, зрозуміло, ніхто ніколи не перевіряв.

"На місці" мали б врятувати згадані вище цокольні поверхи житлових будинків. Саме до них вели намальовані в 2014 і 2015 роках стрілочки з позначкою "Укриття". Втім, від зміни назв сутність не змінилась: українські підвали так і лишились підвалами, технічними приміщеннями з трубами та кабелями, ніяк не пристосованими для перебування людей. В них нема ні запасів води та медикаментів, ні меблів, ні електрики, ні вентиляції. Та й, врешті, вони просто зачинені "ЖЕКами" на замок, і зрозуміло, що в разі небезпеки "відповідального робітника" з ключами біля завітних дверей чекати не варто.

Тож на загал українцям лишається сподіватись тільки на миттєву реакцію, швидкі ноги, вдачу і "складки місцевості". І на те, що ситуації, в якій ці "рятівники" знадобляться, в їхньому мирному спальному районі ніколи не станеться.