Чого Донбас може навчитися в міста страшного історичного минулого - Освенцима

Для більшості людей Освенцим або, як його називала нациська адміністрація, Аушвиц - концентраційний табір часів Другої світової війни. Страшний пам'ятник безумству тоталітарного режиму та трагедій десятків народів. Він довгий час був синонімом людського болю та жорстокості, а тепер вже довгі роки є одним з відомих туристичних центрів. Але Освенцим - це не тільки табір. Це передусім місто з 800-річною історією.

Якщо таке місце змогло перерости історичне минуле, сподіваємося, і Донбас, який зараз сповнений смертю від війни та тортур у катівнях бойовиків, зможе у майбутньому перемогти свою дурну славу.

Журналіст Depo.Донбас відвідав Освенцим та з'ясував, як символ трагедії можна перетворити на символ єднання нації. Цей досвід поляків може стати у нагоді українцям після повернення Криму, Донецька та Луганська.

Нашим екскурсоводом містом став Петро – місцевий журналіст, який працює у регіональній газеті. Він пропонував подивитися "інший Освенцим" останні кілька років, але часу постійно не вистачало.

Українцю зручніше за все дістатися до міста через Краків – потужний транспортний та туристичний центр на півдні Польщі. Від центрального вокзалу цього міста кожної дві години до Освенцима відправляється електричка. Вона, щоправда, дещо відрізняється від українських – у ній чисто, всі вікна та туалети працюють, а кондуктори ввічливі та готові допомогти будь-якої миті.

Поїздка на відстань 60 кілометрів триватиме приблизно дві години. Потяг проходить через кілька невеличких містечок  зі своїм провінційним життям, дуже схожим на життя української глибинки. Єдине, що видає іншу країну, – ідеальні дороги, відсутність сміття й нескінченні будівельні роботи. Після приєднання до ЄС Польща – суцільний будівельний майданчик. Будуються автошляхи, залізничні колії, розв'язки, площі та громадські заклади. Все це робиться не лише за рахунок власних прибутків, а й за рахунок дотацій від європейської спільноти.

"Щороку до нас приїздить понад півтора мільйона туристів, але у місті вони не бувають. Вокзал та табір розташовані на околиці, а більшість туристів взагалі приїздить на кілька годин групами на автобусах. Навіть для більшості поляків Освенцим - це лише табір. Коли я ще був школярем, то часто їздив на усілякі змагання, і коли діти дізнавалися, звідки я, то обов'язково питали – "Ви що там всі живете в таборі?", - розповідає Петро.

Насправді, Освенцим зараз - місто з населенням близько 30 тисяч людей. Більшість працює на місцевому хімічному комбінаті. Колись на ньому працювало майже все населення міста, але зараз там залишилося лише кілька тисяч робітників. Крім того, мешканці працюють на шахтах у прилеглий районах, а дехто навіть щодня їздить на роботу до Кракова чи Катовіце.

Справа в тому, що 60 кілометрів бездоганними польськими дорогами це - зовсім небагато. Петро сам щодня їздить на роботу до сусіднього міста, де розташована його редакція. Взагалі, за польськими вимірами Освенцим не маленьке місто. В ньому є все необхідне для життя: величезний торговельний центр майже київського масштабу, кілька супермаркетів, власний басейн та льодова арена. Звісна річ, у місті є лікарня, школи та навіть університет, який готує, головнім чином, фахівців інженерних спеціальностей.

Крім сучасності у міста є й дуже давня історія. Перша згадка про населений пункт Освенци датується 1179 роком, а вже у 1272 воно отримало статус міста й можливість користуватися всіма перевагами Магдебурзького права. Як згадка про ті часи, на високому березі річки Соли височіє старовинний замок. Його вежа – найстаріша збережена в первинному вигляді вежа Польщі. А у відновленому та перебудованому замку зараз розташований музей історії міста.

За словами Петра, місто, на диво, майже не постраждало в часи Другої світової війни, тому більшість історичних будівель у місті збережено. Центр міста - Ринкова площа - був нещодавно відреставрований. Втім, під час робіт історію міста не закатали у асфальт чи бруківку. На площі провели розкопки, знайденні фундаменти старовинних будинків законсервували та накрили скляними кубами.

Саму площу прикрасили сучасні скульптури та згадка про старовинний Ринок – макет помпи, за допомогою якої качали воду з головного міського колодязю.

Взагалі поляки дуже полюбляють сучасне мистецтво – майже на кожному кроці міста можна побачити або незвичне графіті, або пам'ятник, задум якого можна зрозуміти не відразу.

Навколо Ринку розташовані старовинні квартали, які зараз активно реставруються. Крім того, майже звідусіль можна побачити два головних костьоли. Окрема гордість міста – центральна синагога. Вона унікальна, бо працювала навіть за радянських часів до 1955 року, доки вся єврейська громада не була остаточно виселена. Це при тому, що до Другої світової війни майже 60% мешканців Освенциму були євреями. Після ліквідації синагоги в ній розмістився склад та магазин килимів. І лише після набрання Польщею незалежності синагога була відновлена, а потім до неї доданий єврейський культурний центр.

Зараз влада міста активно намагається не лише зруйнувати стереотип про те, що Освенцим - це лише концентраційний табір, а й заохотити людей, що відвідують табір, залишитися у місті на кілька днів та ознайомитися з його історією та культурою. Для цього у місті проводиться безліч фестивалів. А найближчим часом планується будівництво величезного готелю однієї з світових мереж.

Втім, зовсім відмовлятися від популярності табору городяни не збираються, бо розуміють, що мільйоні туристів, які завітали до міста навіть на кілька годин, - це додаткові гроші та розвиток бізнесу. Але розмовляючи про нього, намагаються використовувати не польські, а німецькі назви - "Аушвіц-Біркенау".

Сам табір зараз не лише пам'ятник злочинів нацизму, а й сучасний музей, який користується величезною популярністю. Його відвідання без екскурсоводу є безкоштовнім, втім, білети слід бронювати за кілька тижнів, а на вихідні чи ранкові часи – за місяць чи більше. "Аушвіц" зараз - справжній Вавилон: з усіх боків лунають різні мови. Італійські студенти, чеські школярі, німецькі пенсіонери, китайські родини, американські пари різного віку – для всіх них це є справжнім жахом, який ожив та став реальністю, а не історіями у книгах та фільмах. Чомусь майже немає росіян – за весь час прогулянок по табору ми зустріли лише дві сімейні пари.

Відвідування табору залишає дуже дивне глибоке враження. З одного боку корпуси, спокій та природа наштовхує на думки про якийсь будинок відпочинку. З іншого, з голови не йдуть думки про жахіття, які відбувалися тут 75 років тому і призвели до загибелі від 1,5 до 4 мільйонів осіб.

"Німці не випадково обрали це місце для будівництва табору. Навколо болота, волого, майже постійні тумани, дуже часто взагалі немає вітру. Будь-яка рана в таких умовах моментально перетворюється на гнійну, а люди хворіють та вмирають. Табір будувався як фабрика смерті, тож такі умови були ідеальними", - розповідає Петро.

Місце дійсно "пропаще". Стає моторошно від відчуття часу, який зупинився. Таке враження, що провів тут увесь день, а годинник ледь встиг відрахувати першу сотню хвилин.

В сучасному Освенцимі, сучасному польському місті, відчувається якесь сусідство приголомшливої  історії, мирного життя та жахливих злочинів тирана, що мріє про світове панування. А ще у ньому є наше майбутнє. Те, чого ми маємо навчитися – умінню жити поряд з місцями, які нагадують нам про жахливі події. Місця, що мають стати не якорем, що тягне в минуле, а потужним поштовхом вперед, нагадуванням, що ми пройшли заради досягнення мети, і чого не має повторюватися знов.