Боєць з Краматорська захищає Україну разом з братом: Луганськ можна було звільнити

Коли українські війська відходили з Луганського аеропорту, їх обстрілювала російська армія: вийшли 60 з 300

Боєць спецбатальйону МВС "Золоті ворота" Дмитро Братчики, родом з Краматорська. Коли почалася військова агресія, він без роздумів пішов в армію, щоб захистити свою Батьківщину.

Як зізнається сам боєць, стояти за свій край він готовий до останньої краплі крові, про це він сказав у інтерв'ю Громадському радіо.

Мене звуть Братчики Дмитро я з Краматорська, 23 роки, доброволець. Поїхав добровільно воювати захищати Батьківщину, захищати свій край. Поїхали разом з братом.

А коли ви зрозуміли, що потрібно їхати?

Коли були на Майдані, побачили анексію Криму, зрозуміли, що наступним буде Схід і вже до цього приготувалися. Тоді почалися перші блокпости в Краматорську, захоплення міста. У цьому місті тоді була наша мама, ми її десь через днів 5 забрали на Майдан. Потім вже почали збиратися групи для відправки на Схід, тоді це навіть АТО не називалася. Зібралося і вирушило туди тоді три групи, ми повинні були їхати четвертими.

Перед нашою відправкою почали формуватися територіальні батальйони, і ми вже виходить, не потрапили туди. Тоді вже почали шукати, як відправиться туди, щоб отримати зброю і захищати. Ми усвідомлено розуміли, що це буде війна, кров і сльози. Мати, звичайно, була проти. Але ми з братом прийняли рішення, якщо не ми, то хто тоді? Це було наше місто, а тоді відсотків 80 підтримувало антимайдан, і ці люди ненавиділи українську військову структуру, тому ми розуміли, що це буде все не просто. Доводилося якось миритися з цим фактом.

А зараз відсоток змінився?

Так. Відсоток змінився, місто змінилося на краще, люди почали змінюватися, почали мислити відкрито, переслали боятися. Хоча багато хто до цих пір бояться говорити відкрито, що вони підтримують Україну, незважаючи на те, що місто знаходиться під українським прапором. Багато залишилося ще "ватних" людей з совковим мисленням, які підтримують "Новоросію", Путіна і всіх інших. Але вони всі сидять по нірках і чекають чогось невідомого.

Після двох місяців підготовки нас відправили нарешті в АТО. Було сумно спостерігати, як звільняють моє рідне місто, адже я в учебці перебуваю. Потім нарешті нас відправили в Луганську область, в місто Щастя, там ми були 2,5 місяці, поки нас не змінили. Спочатку були обстріли невеликі, а останнім часом, коли ми там перебували, було дуже сумно. Розбили Веселу Гору, там було дуже багато моїх друзів. Коли кільце з Луганська зняли, відступили військові і покинули Луганський аеропорт і пішли вже російські колони на Веселу Гору.

Хлопці їхали тоді з Луганського аеропорту. Їх виїхало чоловік 60 з 300. Їх обстрілювали саме російські танки, російські солдати в російській формі і вони цього не приховували. Тоді Щастя стало передовий зоною. "Айдар" був на Луганській ТЕС, тримав оборону там, вони приїхали до нас, так як нас залишився один батальйон. Нас там стояло близько 20 осіб на мосту, не рахуючи військових. Військові потім теж зібралися і поїхали, їх змістили в тилову зону.

Можна було Луганськ взяти, вже наказ повинен був бути. Замість цього взяли і відступили.

А військові як говорили, вони могли б утримати Луганськ? Об'єктивно, проти російських військ.

Звичайно могли б. Якби їм давали можливість, вони давно б все це розбили, незважаючи на те, що їх і чисельність може бути менше і озброєння гірше. На це все плювати. Просто вони забувають про те, що нам діватися нікуди. Вони воюють, приїжджають за гроші, а у нас - це наш край, ми будемо стояти до останнього, до останньої краплі крові. Я не віддам свою позицію, і хлопці так само, якби дали можливість - Луганськ б за кілька днів зачистили від сепаратистів і зараз Луганськ був би Україні.

Читайте також: День, коли Луганськ остаточно став Мордором: Як бойовики захоплювали ОДА (ФОТО, ВІДЕО)

Рік штурму луганської прикордонної застави і вибуху у будівлі ОДА (ФОТО, ВІДЕО)

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Донбас