Вишиванки на війні: Як "кіборги" продовжують службу на позиціях під Донецьком

Як виглядають вишиванки на передовій, дізнався кореспондент Донбас.depo.ua.

Шлях на війну

Шлях від Краматорська (де зараз розташований штаб АТО і фактична столиця області) до Донецька добре відомий майже кожному краматорчанину. Поїздка до Донецька була звичною й майже буденною справою - близько 2 годин в автобусі, одна з найкращих доріг в Україні, кілька транзитних міст й ти у центрі столиці області. До війни мешканці Краматорська їздили до Донецька по справах та на відпочинок. Я сам їздив цим шляхом сотні та тисячі разів, але вперше я їхав у напрямок Донецька, до якого прийшла війна. Перше що кидається в очі й виглядає дуже дивним - дорога практично повністю пуста. На трасі можна зустріти лише поодинокі цивільні та військові автівки.

Чим ближче під'їжджаємо до Донецька, тім частіше зустрічаються блокпости української армії. Обабіч дороги - фортифікаційні споруди - повністю побудовані, заселені солдатами або лише вириті серед полів з озиминою.

Блокпост на відомому перехресті "Ветерок". До війни тут було популярне бістро, біля якого зупинявся майже кожен мандрівник - подихати повітрям, перекурити чи випити кави. Тепер ми зупиняємося щоб надягнути шоломи та бронежилети. Далі без захисту їхати небезпечно. Попереду по трасі підірваний бойовиками залізничний міст, окуповані селища: Горілко, Яснувата, а потім Донецьк. Ми завертаємо ліворуч в напрямку найгарячішої ділянки фронту - Авдіївки, Пісок та Водяного.

Життя в сірій зоні

В супереч всім очікуванням в селищах поблизу лінії зіткнення варує доволі активне життя. В загалі, картина, яку ми спостерігаємо за вікном автівки, просто приголомшує. Вона виглядає цілком фантастичною, нереальною й сюрреалістичною. Засіяне поле з вирвами від нещодавніх вибухів потужних снарядів. Поряд будинок, повністю зруйнований вибухами, пошматований паркан з зірваними воротами.

А через кілька метрів - корова на галявині, а навпроти - будинок, який лагодять господарі та охайні грядки з картоплею та огірками. А поряд знов прірви від вибухів, галасливі діти, охайні городи, покинуті будинки, квітники, спалені дитячи майданчики, купи гільз, танк у капонірі, дитяча гойдалка, пікнік у річки, жінка за пранням...

Через якийсь час ти просто перестаєш аналізувати - війна навколо чи мир, та починаєш дивитися в безкрає небо Донеччини. Все це здається на стільки алогічнім, що починаєш сприймати все як поганий фільм жахів. Війна на Донбасі саме така. І останньою краплею руйнування реальності пуста хата на околиці сіла Тоненьке з українських прапором на заборі, в кількох стаметрах від лінії фронту.

Господар хати назвав себе дід Василь.

За його словами, за весь час війни він не покидав свій будинок. Він розповів, що український флаг на заборі не звичайний - його загубив один з підрозділів "кіборгів", які боронили аеропорт та їхали на ротацію.

Дід Василь

 "Я знайшов його просто на дорозі біля свого будинку. Повісив на ворота. Він приносить вдачу. Я вже пообіцяв хлопцям-десантникам які стоять у Водяному, що коли вони будуть йти на ротацію, я їм подарю це бойовий флаг", - розповідає дід Василь.

За його словами односельці дуже по різному ставляться до його патріотизму. Втім, більшості просто набридла війна, але українськими війковими у мешканців села проблем немає. Більш того, вони виживають лише завдяки армії. "Хлопці часто пропонують нам якісь продукти, але і ми намагаймося підгодовувати їх чимось домашнім. Взагалі, минулою зимою ми тут всі вижили лише завдяки хлопцям. До відсутності електрики, газу та води ми звикли. Складніше за все було переживати постійні обстріли», - розповідає мешканець Тоненького. І вже наостанок каже заступнику командира АТО Сергію Голушко: "Бережіть хлопців. Не ображайте! Вони дуже добрі".

Військові вишиванки

Кінцевий шлях нашої мандрівки - селище Водяне.

Зруйноване Водяне

На південній околиці цього села невеличкие дачне селище, в якому розквартирувалася зараз легендарна 81-а десантно-штурмова бригада. Картина звична для цих місць - розбиті або посічені будинки, вирви від вибухів. Над воротами до імпровізованого військового містечка - гармошка (яка дала назву центрального входу), а навпроти дитячий майданчик на якому охайно складені коробки з набоями.

Бійці дуже мовчазні. Вони пройшли бої у донецькому аеропорту і й зараз, на їх погляд, "практично не стріляють, а останні 20 днів так й в загалі тиша".

"Кіборг" зволів залишитися безіменним

Крім журналістів у хлопців цього разу і поважні гості: відразу дві Тетяни.

Тетяна Попова - заступник міністра інформації, та Тетяна Ричкова - відомий волонтер та радник міністра оборони з питань реформ. Вони привезли хлопцям подарунок до Дня вишиванок - вишиванки з патріотичними орнаментами та символами бригади.

"Вишивати було вирішено на футболках кольору хакі. Нажаль, на білих не можна було - вони занадто демаскують солдат", - пояснює незвичний колір Тетяна Попова. За її словами, виготовлені ці футболки були за її власний кошт, тож у найближчі шість місяців вона без зарплатні.

У відповідь бійці пригостили жінок морозивом, яке купили в найближчому до передової магазині. 

Волонтери та реформи

На зворотньому шляху розмовляємо з Тетяною Ричковою про реформу в армії та роботу волонтерів. За її словами, армія зараз дещо менше залежить від волонтерів, але обійтися без них взагалі не в змозі. 

"Є речі, які не можуть потрапити на фронт офіційно. Їх просто немає в переліку довольства, і вони не закупаються бюджетним коштом. Це ті ж самі футболки, генератори, прилади нічного бачення. Втім, вони зараз починають надходити хоча б для сил спецоперацій", - розповідає Тетяна. За її словами, зараз, під час перемир`я, активність волонтерів падає - люди просто втомилися від війни й бажають миру.

В загалі, за її словами, зараз в міністерстві йдуть дуже серйозні реформи, які до кінця року мають хоча б покращити забезпечення армії всім необхідним.

А далі була зворотня дорога до мирного дому. Повз діда Василя, розбиті села з охайними городами, українські блокпости і пусту трасу Краматорськ-Донецьк.

Фото: Донбас.depo.ua