UK
Для цього матеріалу переклад іншими мовами відсутній, спробуйте перевірити пізніше

Архіви ЦРУ про Донеччину: Розстріли біля паркану та шахрайство

В середині ХХ століття американські інформатори не побачили у Донецьку (тоді – Сталіно) ознак культурного міста

Архіви ЦРУ про Донеччину: Розстріли біля…

Depo.Донбас зібрав найцікавіші записи про міста Донецької області, які довгий час були приховані під грифом "цілком таємно".

В післявоєнних архівах ЦРУ Донецьк, звісно ж, називається Сталіно, адже саме таку назву мало місто з 1924 по 1961 рік. За запитом Stalino пошук видає 1120 сторінок, але насправді докладних документів, де б були відомості про місто, не так вже і багато.

Ось що писали розвідники 10 січня 1958 року: Сталіно, раніше відоме як Юзівка, – найбільше місто у Сталінській області, розташоване на відстані 200 км від Слов'янська, 160 км від Жданова та приблизно 450 км від Харкова. Сталіно розташовувалося на великій території. У ньому було мало рослинності та єдине водоймище у північно-східній частині міста. Маленька річка Кальміус витікала з цього озера, але пересихала більшу частину літа. Зими були дуже суворими та тривали з листопада до березня, весна - від квітня до травня, літо - з червня до серпня і осінь з вересня по жовтень. Дощів випадало мало, але взимку було багато снігу, і температура протягом року змінювалася від 30-35 градусів нижче нуля, до 30-35 градусів вище нуля.

Населення Сталіно нараховувало 500 тисяч у 1948 році. Основним видом зайнять було шахтарство, чим регіон і був відомий. Індустріальний район був розташований у східній частині міста, а спальні райони на заході та півдні, з новим районов уздовж вулиці Армійської.

Економічні та соціологічні аспекти життя у місті: усі види товарів та одягу гарної якості були доступні, і їжї було вдосталь. Однак свіжих овочів не вистачало, процвітав чорний ринок фермерських продуктів. Ціни були на 5-10% вищі, ніж установлені державою.

Сталіно не було культурним містом, у ньому не вистачало освітніх установ. У місці випускалася лише одна щоденна газета, "СоцДонбас". У Сталіно була тільки одна маленька церква, і дуже мало людей практикували якусь релігію. Люди були вдоволені державою, не було ніяких бунтів проти влади. У місті був один великий санаторій та лікарня, розташовані на шляху до Слов'янська, та клініка, розташована на Армійській вулиці.

Згідно зі звітом, у 1949 році у Сталіному та області була реконструйована мережа медично-санітарних інституцій.

"Працівники з Горлівки, Сталінської області пообіцяли виповнити план розширення мережі медичних закладів. До 28 серпня ремонтні роботи будуть завершені у 19 лікарнях, 12 поліклініках, 13 хірургіях і 41 травмпункті , більше того, дві жіночі та дитячі консультації а також 2 рентгена, 2 хірургії та два травмпункта будуть відкриті", - йдеться в документі.

Жіноча консультація в звіті ЦРУ за 13 жовтня 1953 року була така: Жіноча консультація у Сталіно була розміщена у районі під назвою Ларіно. Керуючий лікарнею був німець, і він був єдиним нерадянським громадянином з усього персоналу лікарні. У лікарні працював 41 лікар, з яких 11-16 - це жінки. Лікарі в основному були віком від 30 до 35 років і отримали медичну освіту у медичному інституті Сталіного. Два чи три лікарі були з Києва, Ленінграда і деяких інших міст. У лікарні було 16 медичних сестер. Установа могла розмістити 200 пацієнтів. Доктори казали, що за радянськими стандартами наявне медичне обладнання високої якості. У лікарні були свої колодязі, але електроенергія надходила від міста. У лікарні лікували гінекологічні захворювання, але більшість випадків були пов'язані з пологами. Лікарі відмовлялися робити аборти. Кожна жінка, яка приходила на прийом, мала мати довідку від лікаря з міської клініки. Усім працівникам платила держава. Лікарі одержували від 400 до 600 рублів на місяць. Породіль тримали у лікарні 12 днів. Дітей розташовували в окремій кімнаті.

Окрім Сталіного, є відомості в архівах і про Краматорськ. У звіті за 15 травня 1950 року можна прочитати про таке: Місто Краматорськ розташоване на річці Казений Торець, воно було побудоване декілька сторіч тому і оточене полями. Під час війни Червона Армія зруйнувала фабрику важкої металургії та електростанцію. Близько 20 вулиць міста освітлені електрикою, але вулиці на околицях міста зовсім не освітлені. Банки, школи та адміністративні будівлі являють собою двоповерхові будівлі з бетону. Ще одна будівля, яку називають "дім зі 100 кімнатами" - двоповерхова, на першому поверсі там розташований міський суд, а на другому - готель. Залізнична станція розташована на сході міста. За 7 кілометрів від Краматорська розташований цивільний аеродром. Жителі - здебільшого робітники та представники влади.

У місті виходить газета "Краматорська правда", можна купити московські видання. Лікарня розташована у північній частині Краматорська, є дві школи: школа Леніна та школа №26.

ЦРУ у звіті за8 лютого 1952 зазначає, що у Краматорську працювала Сталінська машинобудівна фабрика: Місце розташування: близько 3,2 кілометра на північ - північ-захід на шляху до Слов'янська. Завод займає близько 1,9 х 0,9 кілометрів. Після війни фабрику практично повністю відновили. Робоча сила: три зміни на 16,000 працівників. Під час війни завод ремонтував вантажівки і танки у 1943 році.

Також в архівах американських розвідників можна знайти відомості про Макіївку на 3 червня 1954 року.

Під час перепису населення 1938 року у Макіївці нарахували 80 тисяч мешканців. Головна вулиці міста - Ленінська, нею було заборонено їздити автомобілям та конним повозкам. Радянська адміністрація міста хотіла, щоб ця вулиця була прикрашена деревами та квітами. Але інші вулиці були в жахливому стані.

У Макіївці працювало медучилище, у центрі міста було багато квартир. Будинки у місті були одноповерховими, дуже мало було двоповерхових. Більшість з них опалювались вугіллям. На півдні міста розташована триповерхова гімназія (школа №13). На південь від школи розташований парк із стадіоном, де грали у футбол та влітку використовували як театр під відкритим небом. Велика лікарня була розташована на Ленінській вулиці. Якщо у людини знаходили венеричне захворювання, її доправляли до школи дерматології та сифілогії.

Відстань від Макіївки До ясинуватої усього шість кілометрів, там знаходиться велика залізнична розв'язка, звідки потяги йдуть до Горлівки, Сталіного та Краматорська. Потяг з трьома чи чотирма вагонами курсує кожного дня між Макіївкою та Ясинуватою, перевозячи робітників на завод.

ЦРУ було відомо про індустріальні та державні будівлі у Сталіному та Макіївці: у 1951 році усі фабрики, що виготовляли військову продукцію, були огороджені заборами або стінами. Спеціальна патрульна поліція охороняла входи та стратегічні місця навколо заборів чи стін. У них був наказ стріляти у кожного, хто торкнеться стіни чи забора. Було декілька випадків, коли п'яниці, повертаючись додому вночі випадково прихилялися чи падали біля забору, були застрілені без вагань.

Більшість військових фабрик мали тунельні входи, де вагонетки навантажувалися та розвантажувалися, тому люди, що не мали стосунку до процесу розвантаження, не мали гадки, що приходило чи відходило. Навіть у мирні часи у Радянському союзі намагалися приховати зміст вантажів з важливих заводів. Робітників інструктували замовчувати те, що вони виконували, і вони постійно боялися говорити.

У 1955 році ЦРУ зробило звіт про аеродром у Сталіно, у якому гадало, чи є в аеродрома злітна смуга: Злітне поле аеродрому можна було спостерігати, але не дуже добре, з огородженої металом дороги, що йшла уздовж південно-східної сторони. Це було викликано тим, що огляд був поганий через кущі. Також місцевість йшла схилом у північному та північно-західному напрямку, і за нею не можна було спостерігати. Однак, літаки постійно здіймалися у повітря та приземлювалися в одному напрямку, можна було зробити висновок, що на аеродромі існувала злітна смуга. Реактивні літаки не були "припарковані" на аеродромі, проте спостереження за активністю у повітрі показували, що реактивні літаки там були. У 1953 році реактивні винищувачі також практикували нічні виліти, коли погода була ясною. Частина персоналу аеродрому проживала біля нього. Рано вранці групу від 10 до 12 солдатів ПВС часто бачили у поселенні Ведка, коли вони сідали в машину, що приїздила зі Сталіно. У той же час бачили седани та вантажівки з офіцерами ПВС, що їхали у напрямку аеродрому. Більшість офіцерів була одягнена у шкіряний одяг.

Всі новини Донбасу сьогодні читайте на Depo.Донбас

 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme