Як зашиваються "пропагандони" з окупованого Донбасу

Фейк та будь-яка негативна інформація про Україну сприймається багатьма на окупованій території Донбасу як особиста перемога. Займаються цією психологічною обробкою людей спеціально створені установи, які під виглядом "суспільного інформування" застосовуються в тандемі з цензурою, котра відсікає будь-яке інакомислення. При чому більшість маленьких виконавців абсолютно не замислюються, якими особисто для них самих можуть бути наслідки їхніх "дріб'язкових" діянь.

Ще в 2014 році в так званих "республіках" були створені "міністерства інформації" - своєрідні прототипи пропаганди Геббельса часів Другої світової. Ці "відомства" підім'яли під себе практично всі канали інформування, які існують взагалі в окупації. В загальній власності донбаських терористів - місцеві друковані і інтернет-видання, телевізійні канали та радіостанції. Наприклад, в "ДНР" керує такою структурою Олена Нікітіна, яка є родичкою "спікера" Дениса Пушиліна.

У Луганську ж сіреньким "рупором" став колишній журналіст Луганської обласної держтелерадіокомпанії Сергій Колесніков, такий собі маленький "кісєльов". Він замінив в місцевому медіа-просторі цілого Родіона Мирошника (колишній шеф Колеснікова в часи ЛОДТРК). А ось сам Мирошник від спілкування з луганськими телеглядачами вже утримується - не царська це справа. Тепер він в об'єктивах телекамер з'являється виключно на перемовинах у Мінську та ще іноді на різних "заходах" за спиною свого нового шефа Плотницького. Хоча із старим патроном і за сумісництвом хрещеним батьком Олександром Єфремовим навряд чи порвав свої сталі зв'язки.

Але ми про більш приземлених виконавців "ЛНР"-пропаганди. Отже, Колесніков розгорнув активну діяльність - крутиться на всіх фронтах. Читає новини на головному каналі "ЛНР" - Луганськ-24 (екс-ЛОДТРК).

Також працює у прес-службі "МВС ЛНР", де допомагає "міністру" Ігорю Корнету підживлювати населення думками, як буде карати кожного "українського карателя".

Хоча "найвидатнішим" плодом фантазії Колеснікова є журнал "Вежливые человечки", чиїм прототипом, судячи з усього, був дитячий журнал за радянських часів "Веселые картинки". Жертвами агітмашини, як і варто було очікувати, стала найменш стійка група суспільства - діти. І ось тут луганський "міні-кісєльов", певно, сам того не усвідомлюючи, перейшов у розряд злочинців проти людяності, за яким плаче гаагська буцегарня. Тим більше, що, за даними ЮНІСЕФ (Дитячий фонд ООН), 200 тис. дітей з Донбасу потребують термінової психологічної допомоги. А в цілому війна на Донбасі негативно позначилася на житті понад півмільйона дітей. І хтось за це таки має колись відповісти. А те, що деякі виконавці відкрито вдовбують в дитячі голови "русский мир" з усіма його людиноненависницькі ідеями, як расизм, гомофобія або агресивна віронетерпимість, просто полегшують справу майбутнім слідчим міжнародного судового процесу.

Ясно, що малюнки дітей, які переживають війну, будуть просякнуті страхом і тривогою. Агітпром бойовиків, не соромлячись, використовує дітей у своїй роботі. У населення формується ненависть перед "гейропою", "неграми-піндосами" і іншими шизофренічними фантазіями пропагандистів. У школах окупованого Донбасу розроблена програма "патріотичного виховання", в рамках якої ввели такі предмети як "історія республіки" і військова підготовка. Уроки поводять працівники так званого "МДБ ЛНР"

Тільки ось образи спалених людей з нетрадиційною орієнтацією і різні расистські варіації точно не дитячі. Під виглядом "дитячого погляду" подається чергова порція терористичної пропаганди, щоб охопити всіх небайдужих до дітей. А участь дітей 10-16 років в бойових діях - цілком виправдана "ідеологами". Юними снайперами, мінерами, розвідниками, партизанами пишаються. У школах на уроках НВП розповідають "легенди" про нібито юних "героїв".

Окупована територія повільно і впевнено втрачає зв'язок з Україною, перетворюючись в маргінальний, сектантський світ, який живе якимись своїми, абсурдними ідеями і поняттями. Через це останнім часом бойовики стали все частіше скаржитися, що російське телебачення практично не показує сюжетів про Донбас, повністю переключивши увагу на війну у Сирії. Місцеві "ватники" також шукають підтримки Кремля та повідомляють, що в ефірі російських телеканалів лунають тільки пісні Пугачової та повідомлення про "перемоги" Путіна в Сирії. Вкидів дезінформації набагато менше ніж рік тому, і люди починають прозрівати, що їх забули на Росії. Відтак терористам-пропагандистам залишається банально варитися у "власному соку" і діяти виключно на місцеву аудіторію.

Росія і підконтрольні їй "маріонетки" вклали чимало ресурсів для ведення пропаганди серед жителів окупованого Донбасу. Робота кипить, а результату нуль - не виходить створення "паралельної реальності". Розрахунок був на повну втрату пам'яті аудиторією або абсолютну довіру до "влади". Мета - не переконати, як у класичній пропаганді, а зробити інформаційне поле "брудним", щоб ніхто нікому не довіряв. Коли інформаційне поле вбито, все, що лишається страхи, паніка та апатія.