Як батько і син з Луганщини воюють за свою землю у лавах Нацгвардії (ФОТО)

Житель Лисичанська з позивним «Дід» записався добровольцем і відправився служити в складі Нацгвардії. Він попросив сина вранці «підкинути» його до військкомату, але у відповідь почув: «Не можу, я теж завтра повинен бути вранці у військкоматі ...».

Про це повідомили в прес-службі МВС України, повідомляє Донбас.depo.ua.

14 серпня 2014 став останнім днем ​​мирного життя цієї сім'ї з Лисичанська. Далі була війна. «Дідові» - 60. Свій ювілей він святкував тут - у Луганській області, на блокпосту, які місцеві називають «нульовим».

«Дід» не приховує - пишається сином.

- Я його виховував так, як мене виховував батько. Найважливіше - любити свою Батьківщину, любити свою країну, як би патетично це не звучало! Сподіваюся, я правильно виховав сина. Але й переживаю, звичайно, за нього, по шестирічного внука, який тепер дому «командир жіночого батальйону». Теща, дружина, невістка, внучка ... Хто ж повинен був залишатися в сім'ї за старшого. І, раз так вийшло, що дід і батько воюють за свою країну, то старшим в сім'ї залишився шестирічний онук.

Андрію - 37. Згадує, що першим почуттям, яке він отримав, коли дізнався, що батько йде добровольцем в Національну гвардію, бали гордість.

- За батька! А ще - за те, що я все-таки пішов характером в нього! Я абсолютно спокійний за те, як і чому він навчить моїх дітей і своїх онуків. Він зможе навчити того, чого, напевно, я не зможу. І це важливо, повірте!

Говорячи про сина, Дід відверто заявляє: так - Андрій не служив строкову службу, так - він не вчився на військовій кафедрі. Але, коли постало питання, а хто піде захищати країну і родину, Андрій не вагався у своєму рішенні. Жартує, адаптуватися до служби синові допомогло їх спільне з батьком захоплення - стрітбол.

- Ми кілька років займалися разом. Знаєте, ця тактична гра насправді близька до реальних воєнних дій. Може, це й допомогло Андрію швидше адаптуватися до служби вже реально.

 Тут «Дід» для Андрія не тільки батько, але і старший бойовий друг, до «життєвому досвіду» якого прислухаються і рядові, і офіцери.

- Тут - у зоні АТО - практично у кожного бійця загострене почуття справедливості. Вони, дійсно, не розуміють і, відповідно - не сприймають багато речей, які на мирних територіях здаються життєвими і не мають суттєвого значення. З тією лише різницею, що в мирних містах не гинуть військові, а тут - в АТО - це бійці щодня бачать загибель своїх побратимів