Розвідник ЗСУ розповів про жахіття полону в "ЛНР", зраду своїх і невиплату грошей за бойові завдання

Дєєв розповів, що потрапив в полон разом з розвідником - начальником інженерної служби майором Сергієм Іванчуком, передає Depo.Донбас з посиланням на "Факти". 

Обидва вони провели в полоні бойовиків три роки.

Останнім завданням Дєєва була ліквідація начальника "народної міліції ЛНР" Олега Анащенка, яка відбулася о 7:50 4 лютого 2017 року центрі окупованого Луганська, його позашляховик Toyota був підірваний.

Дєєв каже, що точно не знає, яким чином свої його здали, але йому відомо, що в окупантів було повне досьє на нього і бійців його батальону.

"Була помилка майора або чиясь, або, як думають деякі, ми самі винні, що попалися. Добре, без питань. Але тоді поясніть мені наступне. Коли мене "брали", вони знали про мене все: хто я такий, де народився, де проживав, де служив і, головне, моє справжнє прізвище. А я ж перебував там під іншим прізвищем і з новим паспортом. Лише ім'я-по батькові були моїми. Іванчук моє прізвище почув тільки в залі суду. Він знав мене як Семенова. У полку ми з ним не перетиналися, оскільки у нас були різні сфери. Він не знав, що є такий Іван Дєєв. Тобто з нашого боку кимось була злита інформація.І ще момент. Коли мене привели до слідчого, у нього на столі лежала стопка паперів - списки 2-го батальйону нашого полку, від простого солдата до комбата", - зазначив Дєєв.

Він каже, що перші чотири місяці полону взагалі не пам'ятає.

"Півтора року нас з майором днем ​​водили на допити, а ввечері били. День у день. Ми майже три роки просиділи в камерах-одиночках. Нам не можна було ні прогулянок - нічого. Ми неба не бачили взагалі. Кілька разів нам влаштовували провокації. Мені - імітацію розстрілу. Коли через мішок (нам постійно надягали банківські мішки на голову, але все одно щось можна було розгледіти) побачив на "калаша" холосту насадку, просто розсміявся. А Іванчуку перед камерою дали пістолет Макарова: "Ти ж офіцер української армії. Слабо застрелитися? " І він стрілявся. Тільки в патроні був капсуль, а порох висипаний", - розповів він.

"Мене постійно били, затискали пальці дверима (у Івана немає кількох пальців), шкіру зривали ножем або ще чимось, вже не пам'ятаю. Катували "тапіком" (оголені дроти польового телефону "ТА" прикріплюють до тіла жертви, а потім для генерації напруги прокручують складну ручку апарату; це нестерпний біль). Прикріплювали дроти до ніг, до очей, до вух, геніталій, язика, зубам. Коли бачили, що я не реагував (тебе вже не бере - сидиш як укопаний), то підключали 220 вольт. Ще виганяли голим на мороз і обливали водою. Підвішували за руки, заведені за спину - від власної ваги м'язи просто розриває. Або висів на розтяжці чотири-п'ять годин. Деякі одне робили, інші - інше. Яка у кого фантазія, так він над тобою і знущається", - додав Дєєв.

Потім його перевели у в СІЗО і перестали чіпати. 29 грудня 2019 року Дєєва, Іванчука і ще 74 полонених обміняли.

Зараз Дєєв на пенсії, живе разом з дружиною в орендованій квартирі.

"На даний момент держава повинна мені виплатити 194 тисячі, а Іванчуку - 133 тисячі (моя сума більше, оскільки я набагато довше там пропрацював, ніж він) за те, що ми виконували бойові завдання в тилу. За це платять по тисячі в день", - зазначив він і додав, що так їм нічого і не заплатили і навряд заплатять.