Російські військові розповіли Reuters, як їх змушували воювати на Донбасі

Російські солдати групами йдуть з армії через участь у конфлікті в Україні, про що розповіли самі військові, що звільнилися, та правозахисники.

Про це повідомляє depo.ua з посиланням на матеріал Reuters.

Агентству вдалося поговорити з п'ятьма російськими військовими, які разом з товаришами нещодавно покинули службу, двоє з них зізналися, що звільнилися через те, що солдатів відправляють в Україну.

Один з них живе в Москві. Він розповів, що влітку минулого року був відправлений у Ростовську область на навчання, але замість цього опинився в Україні на танку у складі бронеколони.

"Якийсь підполковник вже після перетину кордону сказав, що можуть посадити за невиконання наказу. Деякі стали відмовлятися від подальшого перебування там", - сказав колишній військовий, що служив в елітній Кантемирівській танковій дивізії. Як і інші, він говорив на умовах анонімності, побоюючись можливого переслідування.

Він розповів, що бачив солдат, які відмовлялися воювати на Донбасі.

"При мені таких було двоє. Кудись їх забрали. Підполковник говорив, що на них завели кримінальну справу, а насправді, ми їм потім подзвонили, вони вдома були, просто звільнилися".

Колишній танкіст з Москви каже, що не поїхав би в Україну по своїй волі та розповів, що розчарований позицією керівництва.

Він каже, що був відправлений в Україну в кінці серпня минулого року і повернувся до Росії на початку вересня під час перших мирних переговорів. Його екіпаж управляв модернізованим російським танком Т-72Б3.

"(Після повернення в Росію) построїли нас, сказали - всім відрядження, бойові, медалі", - розповів солдат. Але в підсумку, за його словами, ні він, ні його товариші не отримали нічого з обіцяного, навіть після того, як нагадали про обіцянки своїм командирам.

"Вирішили звільнитися. Нас було 14 чоловік".

Як стало відомо агентству, військові звільнилися в грудні минулого року. Журналісти зв'язалися з ними, однак більшість не захотіли говорити про своє перебування в Україні. Представник російського Міноборони відмовився коментувати звільнення військових з Кантемирівської дивізії і їхню відправку в Україну.

Іншому солдатові, який говорить, що через Україну звільнився з армії, 21 рік і він командував розрахунком реактивної системи залпового вогню "Град". Військовий, який попросив не розкривати свого імені і частини, розповів, що влітку минулого року його машина зайняла позицію в Ростовській області, приблизно в двох кілометрах від українського кордону. Хоча офіцери говорили про операцію, як про навчання, солдати готувалися до них як до справжніх боїв.

"Їхали без розпізнавальних знаків. Ми зняли всі свої кокарди, петлиці, шеврони. Все це прибрали. Сказали, що в польових умовах без цього ходять всі".

Ці маневри і справді були схожі на навчання, поки на початку вересня бойовий розрахунок не отримав наказу відкрити вогонь по цілі, що знаходилася на відстані "17 кілометрів, може, менше". Він сказав, що, можливо, ціль перебувала в Україні:

"Я сподівався, що це не по живих людях було. Або що я принаймні промахнувся".

Він сказав, що від своїх товаришів військових дізнався про іншу батарею з його військової частини, яка перейшла кордон і провела в Україні 10 днів.

Наприкінці січня цей солдат був у відпустці, коли раптом несподівано був викликаний назад у свою частину.

"Нас перемістили в іншу батарею, яка мала їхати кудись на навчання в Ростовську область. Сказали, що там будуть масштабні навчання проходити і задіяно дуже велике угруповання військ", - розповідає колишній військовий.

У нього немає доказів цього, але він не сумнівався, що терміновий виклик пов'язаний з війною в Україну.

Він і четверо інших солдатів вирішили, що краще піти з армії, ніж відправитися воювати в Україну.

Сім'я іншого російського солдата, який, за підозрою близьких, був відправлений в Україну, каже, що зневірилася в пошуках істини. У жовтні військові привезли родині десантника Павла Жиліна з Воронежа обезголовлене тіло. Вони сказали, що Жилін, який служив у 331-му гвардійському парашутно-десантному полку 98-ї дивізії, був убитий на навчаннях в Росії.

Сім'я десантника сумнівалася в цій версії. Перші підозри з'явилися, коли вони по телевізору побачили "заблукалих" десантників з тієї ж роти в полоні у українських солдатів.

Коли близькі десантника відкрили труну і побачили обгоріле понівечене тіло, вони були шоковані. Вони не повірили розповідям військових про те, що це тіло належить Жиліну. За словами родичів, вцілілі ноги були на три розміри менше, ніж у Жиліна. Батьки десантника відмовилися говорити про нього.

Сім'ї росіян, загиблих в Україні, зазвичай отримують компенсацію в 5 мільйонів рублів ($ 90.000), кажуть правозахисники. Більшість сімей відчайдушно потребують грошей. Військові попросили рідних Жиліна оформити документи на отримання грошей, але вони, не стали цього робити.

"Ми намагаємося пояснити, що якщо це не наш хлопчик, то за кого ви нам гроші будете пересилати? Нам не потрібні ці гроші. Ми не багаті люди. Але ми не хочемо нашого сина продавати", - говорить родичка загиблого десантника.

У листопаді військові поховали обезголовлене тіло на Алеї слави в Костромі поряд з іншими десантниками, загиблими в кінці серпня і початку вересня, тоді ж, коли пропав Жилін. Денисова каже, що сім'я, яка відмовляється повірити військовим, не давала на це дозволу.

Адміністратор кладовища Людмила Курочкіна підтвердила, що хлопців привезли з України.

За розповідями солдат, їхніх рідних і російської преси, більшість військових, які воювали в Україні минулого літа добровільно чи ні, - приїхали з Центральної Росії, Північного Кавказу та Поволжя. Проте взимку на сході України вже були бійці, які прибули з інших місць, зокрема з Забайкалля.

Їхня поява додає ваги версії про те, що військові з ближчих до України регіонів неохоче беруть участь у бойових діях, відзначає агентство.

39-річний "ополченець" Євген Романенко з Донецька сказав, що під час лютневих боїв за Дебальцеве він був водієм військової вантажівки у складі бронеколони, яку супроводжували два танки з бурятськими екіпажами. Він підтвердив, що буряти на Донбасі були військовими.

"Так, це точно. Хлопці звідти, ясна річ, як вони сюди потрапили і навіщо".