Як Плотницький і Захарченко воюють за горілку

Звістка про можливу економічну війну між “ДНР” і “ЛНР” за горілчаний ринок спершу наводить на думку, що змагатися за покупця оковитої буде віджатий Ігорем Плотницьким завод “Луга-Нова” та підконтрольний ватажку “ДНР” Олександру Захарченку “Олімп”. Але насправді не все так просто у справах “республік”.

Ринок спиртного в частині монополій і до війни мало відрізнявся від нинішнього. Донеччина і Луганщина були поділені між двома крупними донбаськими виробниками у кожній з областей. Так склалося історично, донецький алкоголік міг і не знати, що в Луганську з'явилася нова торгова марка, а луганський - не підозрювати про цінову політику у Донецьку. Звичайно, заходили інші відомі виробники, але ж монополістами тут їм стати було неможливо.

У той же час, зараз ринок спиртного на непідконтрольних територіях двох областей нагадує лихі 90-ті, коли традиційні виробники начебто і працюють, але у кожній наливайці можна купити дешеву паленку. З тією лише різницею, що вести статистику смертей від отруєнь зараз нема кому.

Донецький “Олімп”, за неодноразовими заявами власника компанії, екс-нардепа регіонала Павла Климця, перейшов під контроль бойовиків, читай - Захарченко, і працює чи не на повну потужність. Штампує продукцію дозволених торгових марок для звичного кластера - середньої та низької цінових категорій. Тим же займається і “Луга-Нова”, яка перейшла під контроль Плотницького.

Нагадаємо, у квітні 2007 року стало відомо, що“Луга-Нова” отримала фактично одноосібного власника - без малого 100% його акцій сконцентрував голова правління Леонід Держак. Зараз Держак успішно працює на окупантів та грозиться, що його горілка найближчим часом складе конкуренцію імпорту.

“Ми хочемо вже найближчим часом виступити в ролі конкурентів продукції, яка надходить на луганський ринок з інших регіонів. Вона поступається нашій і за якістю, і за ціною”, - казав Держак підконтрольним “ЛНР” ЗМІ у січні 2015 року. Отже, тепер, у листопаді, виходить, що давити конкурентів час настав.

Тим часом у Донецьку ринок дорогих виробів не можна назвати незаповненим. Можна купити навіть престижну “фінську” у кого грошей вистачить. А ось дешевої паленки, яку до війни практично знищили, з'явилася кількість неміряна. Півроку тому основний її потік йшов з Росії. Зараз на територіях бойовиків, кажуть місцеві жителі, з'явилися малі виробництва, що розливають у гаражах та підвалах “табуретовку” в промислових масштабах. Хіба хтось завадить умовному Гіві відкрити пару цехів, навіть якщо він таким бізнесом вимиває частину прибутку, на яку розраховують Захарченко та Плотницький? А прибуток тут не малий - навіть самогон на цих територіях коштує, як горілка в Україні.

Які ж в таких умовах можуть бути сценарії війни? Перший - Захарченко та Плотницький, за прикладом розправи з різного роду “козаками”, вирізають власників цехів, і “раби” у цехах вже трудяться на їхню кишеню. Або не трудяться взагалі - теоретично, потужностей великих виробників на всі торгові площі вистачить. Другий - Захарченко та Плотницький починають битися між собою, намагаючись захопити ринки в “дружніх республіках”. Тут повинен початися цирк з митними процедурами, який рано чи пізно перейде в тупий відстріл фур з продукцією. І третій - всі варіанти одночасно.

Один тільки найважливіший момент залишається неврахованим: звідки спирт у товаришів бандитів? Горілчане виробництво - це ж не віскі односолодовий десять років у дубових бочках ростити. Це - купити сировину у монополій і з різною мірою таланту розбавити, грубо кажучи. І чию сировину нині бодяжать в ДНР/ЛНР - “Укрспирту”(найближчий завод у Харкові), ​​завезену через російський кордон, або просто російську (найближчий - Береговський спиртзавод у Белгородській області). Складно сказати. Але те, що горілчана тема та поставки спирту контролюються ззовні, абсолютно зрозуміло. І як би не отримали по шиї Захарченко та Плотницький за зайвий ажіотаж. Гроші, особливо в контрабандному бізнесі, люблять тишу.