Молитви та затишок: як українські військові захищають спокій Артемівська (ФОТО)

Чоловіки не вживають алкоголю на службі, підбадьорюють один одного та чекають на зустріч з рідними, пише 06274, повідомляє Донбас.depo.ua.

 

Командир підрозділу Орест Юзвенко показав кілька невеликих таборів, в яких живуть військові.

Бліндажі, польові кухні, літній душ і навіть лазня - все це вони побудували своїми руками за місяць з невеликим, приїхавши фактично на порожнє місце.

Для них це не тільки чергове місце служби, але і будинок, хоч і тимчасовий.

У всякому разі, домашній затишок, який намагаються створити своїми руками військові, помітний усюди.

Кілька акуратних грядок цибулі та часнику, прикрашених дитячими виробами - яйцями-пустушками, які їм прислали діти із західної України.

Ікони, дитячі малюнки в бліндажах з побажаннями миру і швидкого повернення додому. Затишна альтанка з дерева і навіть банька - вони створили це самі для себе і тих, хто буде тут після них.

Хлопці показали останню посилку від рідних з великодніми пасками, випічкою. Для них це можливість хоч трохи стати ближче до рідних і дому.

Кажуть, що провізії вистачає, багато привозять волонтери, допомагають і місцеві жителі.

"Іноді буваємо в місті. Багато знайомих з'явилося, особливо на ринку. Люди привітні в більшості своїй. У всякому разі, ніхто не говорив "понаїхали". І місто хороше, затишне, таке доглянуте. На Великдень в церкві були всю ніч", - ділиться враженнями про Артемівськ Роман.

Військові й самі намагаються допомогати іншим людям, переселенцям, безхатченкам, яких зустрічають в місті.

"Ну, буває часом якась бабуся Сталіна чи Іскра, може щось сказати крізь зуби, але це поодинокі випадки. А так люди до нас добре ставляться, позитивно, багато хто допомагає. З'явилося багато друзів. І ми теж допомагаємо. На "Новій пошті"познайомилися з дітьми, просять "дядя, дай тушонки, згущеного молока", даємо їм, звичайно. Видно, що діти безпритульні. Я навіть в машині з собою став спеціально возити пару банок тушонки і згущеного молока, щоб людям роздавати", - каже Орест Юзвенко.

Орест показав ще один опорний пункт. Дорога погана, машину сильно трясе, але за словами військового, це вже "роз'їзд", а до цього і зовсім болото було.

На новому місці гостей зустрічає Дружок - пес, який пережив вже 3 ротації.

Хлопці забрали його з собою з Луганщини ще цуценям. Тепер Дружок несе вахту разом з ними.

Тут теж чисто і затишно. На багатті смажиться картопля. У бліндажі тепло, багато дитячих малюнків та ікони.

"У нас затишок! Намагаємося якось створити домашню атмосферу. Багато малюнків діти надсилають, щоб нас підбадьорити", - розповідає Стьопа з Івано-Франківщини, показуючи невеликої бліндаж, розрахований на чотирьох.

"Це моя донечка намалювала, Юля. У неї сьогодні день народження, 7 років. Надіслала свій малюнок разом з дітьми з її школи. Вони нам і продукти висилають: самі гроші збирають, купують і висилають мало не по два рази на місяць, - каже Андрій з Іванофранківщини. - Я сказав, щоб більше не везли нам. Є інші солдати, яким потрібніше, ніж нам тут. Донечка дуже сумує, і я дуже сумую. Але нічого, скоро зустрінемося! Через три тижні ротація".

Наступним пунктом стає військова база. Тут атмосфера більш жвава, навколо все чимось зайняті. На багатті готується обід.

До слова, ніякого алкоголю. За всю "екскурсію" журналісти не помітили жодної викинутої пляшки або іншої тари з-під спиртного.

"У нас сухий закон. Я з першого дня запропонував підрозділу умови служби і всі прийняли їх, дотримуються. Ми всі нормальні люди, все стежать за собою. Намагаємося створювати нормальні умови навколо себе, дотримуватися чистоту, порядок", - каже командир підрозділу Орест.

Орест Олегович пішов служити добровольцем. У рідній Шепетівці (Хмельницька область) він депутат міськради. У Нацгвардії вже 7 місяців. Вдома його чекає дружина і шестеро дітей: "Коли росіяни увійшли до Криму, я в той же день пішов у військкомат, сказав, що готовий до служби. Пройшов медкомісію. У серпні запропонували посаду в Нацгвардії, я погодився. За 7 місяців мій підрозділ виконувало бойові завдання в Бердянську, на Луганщині, потім Дебальцеве .... Тут ми півтора місяці. Коли приїхали, тут нічого не було. Все що тут є, зроблено своїми руками".

Справжньою гордістю солдатів стала лазня, яку вони разом спорудили всього за 2 тижні.

Всередині пахне сосновим лісом.

"У нас кожен день починається з ранкової молитви. Щоранку шикуємося, читаємо молитву, а далі за розпорядком дня. Готуємо самі, є у нас свій кухар. Він до служби в армії проходив курси кухаря, погодився тут нам допомагати. Готує, як уміє, але ніхто не скаржиться. Дуже смачно! Його фірмове блюдо - це борщ, - розповідає про військові будні Віктор. - Я сам родом з Донецька. Навчався в Харківській академії внутрішніх справ. Тут на позиціях ми вже більше місяця, з березня. Найбільше нудьгуємо по сім'ям, по будинку. Люди тут є і з Західної України, з Центральної України. Уже рік перебувають в армії. Моя сім'я в Харкові. Дружина, дитина. Спілкуємося по мобільному. Ротація через півмісяця повинна бути. Чекаємо".

Кухар Сережа запрошує всіх до столу. Сьогодні у хлопців фірмове блюдо від "шефа" - борщ з домашнім копченим салом і цибулею.

Ніяких надлишків, але по-справжньому смачно і ситно! На десерт - печиво та солодощі з дому, чай і кава.

Ось такі армійські будні. Всі вони тут стали єдиним колективом, об'єднавшись однією метою - захистити. Кожен знає війну, відчув її на смак, але ніхто не скаржиться. Усі сподіваються на мир і мріють про дім.

"Ми вже весь схід об'їздили, це вже третя ротація. З вересня служимо. І в Луганську були. Чотири дні були в Дебальцеве. Думали, що це наші останні 4 дні ... Це було найстрашніше, - згадує Андрій. - Ми не добровольці, нас мобілізували, але ми не відмовилися - пішли. Багато хто відмовляється, а ми не відмовилися. Ми не шкодуємо, що так сталося. Будемо нести службу до кінця".