ЧМ 2018
Выборы-2019
Онлайн
Сектор
Спецпроекти
Страна Укропов

История развития сепаратизма в Донецкой области

История развития сепаратизма на Донбассе имеет свои специфические особенности и отличается от подобных процессов в других регионах Украины: Одесской области, Закарпатье, Харьковщине
Depo.Донецк
31 октября 2015 21:01
ФОТО: depo.ua
История развития сепаратизма в Донецкой области
История развития сепаратизма в Донецкой области

Проте варто зазначити, що відмінні риси існують також між особливостями розвитку сепаратизму в двох областях, що входять до Донбаського регіону – в Донецькій та Луганській областях.  

То ж  в чому полягають особливості історичного розвитку сепаратизму в Донецькій області?

1990-ті роки ХХ століття

Сепаратистські тенденції на Донеччині з’являється ще на початку 1990-х років. В процесі розвитку сепаратизму в цей період переплітаються як діяльність окремих громадських організацій та рухів, так і політичного керівництва регіону.

1. "Федеративно-земельний устрій" Вадима Чупруна

За інформацією h.ua, після розпаду СРСР Донецький страйковий (робочий) комітет висунув до Верховної Ради України дев'ять пунктів вимог, що носили відверто ультимативний характер. У той час страйкоми, розтрощивши владу КПРС, мали неабиякий вплив. Але вже тоді вони опинилися під впливом так званих "червоних директорів". Тоді серед вимог важливе місце займала ідея федералізації України та надання Донбасу значною господарсько-економічної самостійності. Звичайно, це було необхідно насамперед "червоному директорату", вже в той час очолюваному лідерами Партії Праці Валентином Ландиком і Юхимом Звягільським. Їх рупором стає один з лідерів шахтарського руху Юрій Болдирєв, якого спочатку роблять депутатом Верховної Ради, а потім і заступником голови Донецького міськвиконкому Юхима Звягільського.

У жовтні 1992 року під час шахтарських пікетів Верховної Ради комітетникам вдалося переконати її голову Івана Плюща підтримати ідеї федералізації. У тому числі спікер нібито заявив, що є активним прихильником "федеративно-земельного устрою" України. Він навіть дав обіцянку підтримувати закріплення цієї ідеї в Конституції України.

Однак обласна організація Демократичної партії України звернулася до прокуратури з вимогою розібратися з деякими політичними силами, що активно пропагують небезпечні ідеї федералізму. Тодішні лідери партії, що стояли в той час на позиціях національної демократії, - В. Суярко і І. Бірчак - звернулися до Президента України Л. Кравчука з вимогою заборонити діяльність прихильників "федеративно-земельного устрою". До таких були віднесені "Рух за відродження Донбасу" О. Базилюка, пізніше перетворений в кишенькову партію під назвою "Слов'янська", і "Інтерруху Донбасу", очолюваного Д. Корніловим. Проти Донецького страйкому звинувачень не висувалося. Однак прокуратура не знайшла в діях "федералістів" складу злочину. Тим самим був даний сигнал активізувати дії, що і було зроблено.

12 листопада 1992 року на сесії Донецької обласної ради його головою був обраний Вадим Чупрун, кандидатура якого пройшла "на ура". Юрій Болдирєв заявив самовідвід. Вадим Чупрун виявився досить обережним. У першому своєму інтерв'ю місцевим журналістам він говорив про прагнення налагодити ділові стосунки з представником президента в області                                Ю.Смирнова, але ніде не згадав про федералізацію. І лише набагато пізніше ризикнув процитувати слова І. Плюща: "Твердження про те, що перетворення областей в державно-територіальні одиниці призведе до загострення місцевого сепаратизму, автономізації та федералізації України, що не сприятиме її соборності, навряд чи обгрунтовані". І додав від себе: "Цим самим з нашої області та ряду інших, які домагаються більшої економічної самостійності, знімається ярлик сепаратистів ..."

Історія розвитку сепаратизму в Донецькій області - фото 1

СПРАВКА. Вадим Прокопович Чупрун з'явився в Донецьку у вересні 1988 року, коли перейшов на роботу в Донецький обласний комітет партії. Тоді він очолив сільськогосподарський відділ і став секретарем Донецького ОК КПУ. Саме за сприяння Вадима Чупруна в 1993 році в області було проведено з'їзд забороненої Компартії, і вона відновила свою діяльність. Тоді ж В. Чупрун відновлює свою партійність і в 1994 році за підтримки комуністів висувається на виборах голови облради. І зазнає нищівної поразки, зайнявши четверте місце. Саме під час перебування головою облради Вадим Чупрун відзначився в спробах створення автономії на базі Донецької області. У цьому відчувався вплив не тільки Компартії, але й Петра Симоненка, який обіймав у ті часи пост першого секретаря КПУ. Потрібно відзначити, що на початку і в середині 90-х вплив комуністів в області був великим, а всі керівники були вихідцями з партноменклатури. Тому саме Чупрун стає лідером латентного сепаратизму в області.

За інформацією журналіста Віктора Геваріна, тоді Донецька облрада виступає з пропозицією Кабінету Міністрів провести в "Донецько-Придніпровському регіоні економіко-правовий експеримент з відпрацювання механізму стабілізації промисловості, структурній перебудові економіки". Це передбачало розширення повноважень адміністрацій областей сходу України, особливий режим функціонування банків, делегування на обласний рівень права визначати квоти і видавати ліцензії на вироблені товари і, головне, минаючи центр, вступати у відносини з іноземними інвесторами. Фактично ставилося питання про вільну економічну зону на території трьох областей. До речі, в 1998 році ці ідеї успішно впровадив В. Янукович, відкривши величезні можливості для масової контрабанди та ухилення від податків. Але в постанові не було ні слова про створення будь-яких, що не вписуються в поняття унітарної держави, утворень. Вони з'явилося пізніше. І ці ідеї підтримав Леонід Кравчук.

В лютому 1993 року Вадим Чупрун в розлогому інтерв'ю газеті Володимира Корнілова "Донецький кряж" з граничною відвертістю заявляє: "Давно ведуться розмови про федералізацію. На жаль, крім слів, ми далеко не просунулися. Багато цивілізованих держав з урахуванням своєї специфіки вже давно пішли цим шляхом. Ми вивчаємо досвід Німеччини, Швейцарії, США. Взяли все, на наш погляд, прийнятне для нас. Порадили внести офіційну статтю в проект Конституції країни. Ми пропонуємо, якщо розглядати схематично, федералізацію управління економікою і систему формування регіонального ринку... Регіони зобов'язані мати внутрішню і зовнішню самостійність. Самостійність регіонів зміцнить державу". Саме до цього інтерв'ю можна офіційно віднести дату зародження сепаратизму на Донеччині.

З цього моменту події розвиваються стрімко. У квітні 1993 року позачергова сесія Донецької облради доручила обласній державній адміністрації ввести тимчасові нормативи відрахувань до розгляду "федеративного" питання на черговій сесії, де також мав розглядатися і новий бюджет області. А 8 червня 1993 року почалася шахтарський страйк, спровокований "червоними директорами". У ньому брали участь 157 шахт і 17 шахтобудівних управлінь. До страйку приєдналися інші галузі. У той же день В. Чупрун зібрав колегію Донецької облради. Депутати підтримали вимоги шахтарів і винесли на XV сесію питання про автономію Донецької області. Тоді ж з'явилося так зване звернення до виборців. Його варто процитувати. "Єдино можливою мірою стабілізації ситуації в регіоні, - говорить звернення, - є негайне, до 14 червня, прийняття Президентом, Кабінетом Міністрів і Верховною Радою України вимог обласної Ради про встановлення для бюджету області нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів на рівні середніх показників по Україні, тобто не менше 70%, і режиму функціонування суб'єктів підприємницької діяльності та органів державної та місцевої влади, що визначається пакетом документів про економічно-правовий експеримент, запропонованому Радою та адміністраціями Донецької, Дніпропетровської, Запорізької та Луганської областей". Сєвєродонецьк-2004, як бачимо, виник не на голому місці. Його ідеї наполегливо і системно закладав Донецька обласна Рада під керівництвом Вадима Чупруна ще в 1993 році.

Тоді на шляху ідей сепаратизму повстала Незалежна профспілка гірняків України, у той час керована Олександром Мрілем. "Я розумію, - заявив Мріль, - що українці не дозволять розчленувати країну, і тому мене лякає кровопролиття". У підсумку ідеї сепаратизму підтримали всього два вугільних об'єднання з більш ніж 10. Але вже восени 1993 року                 з'явилося рішення чотирьох областей про створення "регіонального економічного самоврядування" (РЕЗ). Крім того, кардинально змінилася позиція шахтарів. Перший крок до автономії був зроблений.

"У жовтні 1993 року, - пише інтернет-видання "Острів", - в разі опору центру донецьким ініціативам шахтарі обіцяли вдатися, в тому числі, і до крайніх заходів: припиненню відвантаження за межі області продукції, що випускається за держзамовленням, блокування банківських рахунків, пікетування транспортних магістралей. І, як писала газета "Город", "відкидаючи геть всі підозри щодо сепаратизму, шахтарі не приховують, що розглядають РЕЗ як першу сходинку до "федеративно-земельного устрою України". Шахтарі, обіцяючи допомогу владі, відверто заявляли, що розглядають цей союз як "мимовільний альянс до наступних виборів". У випадку, якщо обласна законодавча влада не стане боротися за збільшення самостійності регіону, що вимагатимуть відставки облради". Тим самим Чупрун отримав можливість прикривати свої дії посиланням на те, що він перебуває під тиском страйкомів.

26 листопада 1993 року Леонід Кравчук підписав Наказ № 560/93 "Про делегування Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій та Луганській державним обласним адміністраціям повноважень з управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності". Згідно з ним, область отримувала контроль над 400 найбільшими промисловими підприємствами. Тоді цей указ був заблокований Кабінетом Міністрів і область отримала в управління не 400 об'єктів, а 200. Економічні коріння сепаратизму були дещо урізані.

У 1994 році в Донецькій області відбулося проведення в регіоні (одночасно з виборами до Верховної Ради України) так званого опитування з приводу федералізації країни. Було обіцяно також проведення не регіонального референдуму в Донбасі з питання "федеративно-земельного устрою України". Донецька обласна рада провела регіональний консультативний референдум з питань автономії та вільного функціонування російської мови. Бюлетень містив два питання. Перше: "Чи згодні Ви з тим, щоб на території Донецької області мовою роботи, діловодства і документації, а також освіти і науки була російська мова поряд з українською мовою?" Другим пунктом йшло питання про внесення до Конституції України принципу федеративно-земельного устрою України в цілому. Більшість відповіла "за" федералізацію України - 90% голосів, за російську мову - 80%. Тоді Генеральна прокуратура спрацювала оперативно і опротестувала правомірність проведення опитування, а справу було направлено до Ворошилівського районного народного суду. Суд виніс рішення про те, що підсумки місцевого референдуму не мають правового статусу. Але саме після цього регіональні еліти почали наголошувати своїх претензіях про особливий статус в Україні. А підсумки волевиявлення були представлені Києву як пропозиції до проекту Конституції України.

Лише президентські вибори призупинили донецький сепаратизм. Леонід Кучма 6 серпня 1994 року видав Наказ, яким підпорядкував собі всіх раніше обраних всенародно голів обласних, міських і районних Рад. Унітарна модель поділу влади в Україні знайшла своє відображення спочатку в Конституційній угоді, а потім і в Конституції України 1996 року. Здавалося, з сепаратизмом на Донеччині назавжди покінчено. Але це тільки здавалося.

Історія розвитку сепаратизму в Донецькій області - фото 2

Дмитро Корнілов

2. "Інтернаціональний рух Донбасу"

За інформацією "Новости Донбасса", сепаратистська організація "Інтернаціональний рух Донбасу" виник наприкінці існування СРСР. Він не був поодиноким. Такі ж рухи були в Прибалтійських країнах. Хоч і називали вони себе інтернаціональними, але по суті спиралися на російське населення республік, яке протиставляли місцевому. Причому далеко не всі росіяни підтримували цей рух, в основному на нього орієнтувалися маргінали. На Донбасі всі роки незалежності воно було маргінальним та малим. Представники руху в Прибалтиці, як і на Донбасі, виступали за присвоєння російській мові статусу офіційної і державної, боролися з "ревізією історії", виступали за збереження СРСР, а після його розвалу - за зміцнення зв'язків з Російською Федерацією.

Згідно з даними "Новости Донбасса", колишній генерал КДБ Олег Калугін, який переїхав до США і був заочно звинувачений у "державній зраді", заявляв, що рухи "інтернаціоналістів" виникли під керівництвом КДБ, як противага набираючим силу на початку 90-х років національним рухам. Тому недивно, що Володимир Корнілов очолив український філіал "Інституту країн СНД", який має відношення до російських спецслужб, а колишні "інтернаціоналісти" були активовані як в 2004 так і в 2014 роках російською ФСБ.

Згідно з заявою Калугіна, своїх політичних супротивників, які виступали за самостійність національних республік "інтернаціоналісти" звинувачували в "фашизмі" та інших смертних для радянської людини гріхах. Незважаючи на заяви про інтернаціоналізм, ідеологія цих рухів більше відповідала російському великодержавному шовінізму. Право на національне самовизначення і самобутність народів СРСР представники руху бачили лише в праві на участь у фольклорних гуртках. Будь-яка самостійність сприймалася "інтернаціоналістами", як потенційна загроза впливу Москви. Різниця лише в тому, що в Прибалтиці в руки "інтернаціоналістів" так і не передали зброю. Вже тоді у Вільнюсі та Талліні розпускали чутки про іноземних бойовиків, які прибули в місто для організації опору радянській владі та інші небилиці про майбутні "концентраційні табори" для російськомовних. Загалом всі ті легенди, якими на зорі окупації "годували" жителів Донбасу, намагаючись вивести їх на мітинги проти української - "фашисткою" влади.

Згідно з заявою журналіста Сергія Потапенка, формування "Інтернаціонального руху Донбасу" відбувається на базі діяльності організації "Інтернаціональний фронт Донбасу". Пропозиція створити організацію під назвою "Інтернаціональний фронт Донбасу" прозвучало в Донецьку ще 31 серпня 1989 року. Тоді в одній з аудиторій Донецького університету зібралися студенти та викладачі. В числі учасників групи активне місце займали випускники факультету романської і германської філології Донецького університету, прихильники німецького радикального націоналізму. Активну іноземну позицію займали: Дмитро Корнілов, який працював кілька років вчителем іноземної мови в середній школі і викладачем іноземних мов в цьому ж університеті; Євген Царенко, який мав репутацію поліглота зі знанням і вільним володінням декількох іноземних мов; та Володимир Корнілов. Надалі прихильники відвертого нацизму та російського неофашизму в Донбасі разом з Володимиром Корніловим перейшли на роботу керівниками і співробітниками в Українську філію "Інституту країн СНД", який по факту має відношення до російських спецслужб та займається в Україні підтримкою українофобських проектів.

Як додає С. Потапенко, в університетській освіті, починаючи з 1970-х років, відбулися істотні зміни: були утворені кафедри германської філології, які отримали широку фінансову підтримку, розробили навчальні програми, проводили аспірантську і дисертаційну роботу і встановили наукові зв'язки з іноземними колегами в університетах за кордоном. Велику роботу проводили співробітники кафедри германської філології в Донецькому державному університеті, Дніпропетровському національному університеті, Запорізькому державному університеті, Московському державному університеті, в інших університетах, в яких були організовані кафедри германської філології в 1990-х роки. У період 1990-х років були утворені німецькі культурні товариства в обласних містах і деяких районних центрах. Саме в цих лавах зароджуються ідейні натхненники та диригенти сьогоднішнього квазідержавного сепаратистського утворення "ДНР".

Будучи переконаними ідейними фанатиками російського імперіалізму, брати Корнілови страшенно боялися міфічного радикального українського націоналізму. Ідеалом для них стало створення аналогу "Донецької-криворізкьої республіки" та від’єднання цього регіону від України, що на той час народжувалась як суверенна держава. Боючись розвитку українського націоналізму, брати Корнілови та Євген Царенко вирішують створити на Донбасі масовий "регіональний" рух, який міг би виступити антиподом українським націоналістам та пропагувати так званий "самостійний шлях розвитку промислового та інтернаціонального за складом населення краю, в якому історично проживали німецькі колоністи". Був зроблений значний крок до розвитку сепаратизму в регіоні.

Влітку 1990 року брати Дмитро і Володимир Корнілови терміново вирушають у подорож з "політичним туризмом" в Прибалтику і на Західну Україну в місто Львів, щоб "перейняти досвід". Привезені звідти "враження", як потім в пропагандистських цілях заявляли Корнілови, переконали їх в тому, що питання створення в Донецькому регіоні "організованого націоналістичного опору назріло і як ніколи актуальне", в іншому випадку "історичні колоніальні території німецького народу втратять свій суверенітет і стануться безповоротні зміни". Однією групи, що складається з декількох членів для здійснення цієї мети явно не вистачало. Прийшов час оголосити ширший збір прихильників. У хід пішли особисті безпосередні знайомства, пропозиції вступити в партію на зустрічах і мітингах, які збиралися тоді мало не щотижня з людьми відповідного способу мислення, в основному зі специфічними поглядами і зарозумілими вимогами, обуреними громадянами та іншими соціально-активними верствами населення і прошарками. Дещо вдалося зробити і через пресу, засоби масової інформації, придбати перспективні зв'язки і діяти відверто, вказуючи на той момент, що за кордоном в Німеччині є підтримка в певних колах, та навіть у США. Далі, доводилося уникати згадки про те, що існує фінансова і матеріальна підтримка з-за кордону, в цьому випадку вербування соратників переходило на тему з оплати активної роботи і вимоги оплатити активну позицію в іноземній валюті. Тому все більше використовувалося причетність до  активістів з Росії, які мають родинні зв'язки і є вихідцями з України в Росії.

У газеті "Вечерний Донецк" 18 вересня 1990 року в добірці оголошень була опублікована коротка інформація такого змісту: "З питання створення Інтернаціонального Фронту Донбасу телефонувати ...".

Сепаратистський рух організаційно ще не був оформлений, але тим не менш, його учасники провели свою першу акцію. У середині жовтня 1990 року в Будинку політичної освіти обкому партії, який у зв'язку зі зміненими часами, став клубом для проведення заходів всілякими партіями та організаціями, було влаштовано обговорення теми про значення та історичних уроках "Донецько-Криворізької республіки". Тоді ж вперше сепаратистам довелося зіткнутися з місцевими українськими патріотами. На захід з'явилися учасники "Демократичного руху". Діалогу з сепаратистами не вийшло. У такій обстановці і була створена політична сепаратистська організація, що отримала назву "Інтернаціональне рух Донбасу" (рос. "Интернациональное движение Донбасса", ІДД). Сталося це 18 листопада 1990 року, в тому ж Будинку політосвіти. На установчій конференції ІДД були присутні близько сотні осіб. Вони представляли кілька міст Донецької області. Крім представників обласного центру, приїхали делегати сепаратистської організації з Макіївки, Єнакієвого, Ясинуватої, Красного Лиману, та деяких інших міст. Напередодні конференції відбулася невелика дискусія з питання назви майбутньої організації: думки розділилися між прихильниками найменувань "Інтернаціональний фронт Донбасу" і "Інтернаціональне рух Донбасу". Зупинилися на назві "Інтернаціональний рух Донбасу". Конференція сепаратистів обрала Центральну Раду ІДД. До складу Ради увійшли Дмитро Корнілов, Віталій Заблоцький, гірник шахти імені Челюскінців Віталій Хомутов, вчителька донецької середньої школи № 72 Ольга Маринцова, Володимир Корнілов, шахтар Євген Маслов та Ігор Сичов. Новостворена сепаратистська організація відразу приступила до пропаганди своїх поглядів.

Проте ресурси сепаратистів були обмежені,  і своє ставлення до референдуму про заснування оновленого "Союзу суверенних республік" ІДД могло донести тільки за допомогою листівок.

На початку 90-х років сепаратистська організація ІДД отримує неформальний контакт з місцевими органами влади. В діяльності ІДД все виразніше звучить ідея "регіональної самобутності Донбасу" в рамках України. 8 жовтня 1991 року членами "Інтерруху" на мітингу було піднято сепаратистський "червоно-синьо-чорний триколор" - за однією з версій, таким був прапор "Донецько-криворізької Республіки" (1917-1918 рр.).

Проте регіональна влада, незважаючи на те, що розігрувала сепаратистську карту, не спішила залучати до своїх рядів членів цієї радикальної сепаратистської організації. Поступово організація маргіналізувалась та перестала відігравати значну роль в регіональних політичних процесах.  18 листопада 2009 року року сепаратистській організації виповнилося 19 років. Після передчасної смерті в січні 2002 року першого голови сепаратистської організації "Інтеррух Донбасу" Дмитра Корнілова організацію очолив Сергій Чепик.

Головні принципи сепаратистська організація зобразила у абревіатурі "СССР", де перша "С" означає слово "свобода", друга "С" - "справедливість", третя "С" - "справедливість", а літера "Р" означає "розвиток".

Колишній директор української філії російської організації "Інститут країн СНД" Володимир Корнілов навіть видав книгу "Донецько-криворізька республіка: Розстріляна мрія", яка стала для радикальних сепаратистів "червоню ганчіркою", що спонукала їх до антиконституційної діяльності. Зараз Володимир Корнілов перебуває в Нідерландах.

Історія розвитку сепаратизму в Донецькій області - фото 3

3. "Рух за відродження Донбасу" та Слов’янська партія

Іншою сепаратистською організацією 90-х років, що діяла на терені Донеччини є "Рух за відродження Донбасу". Її очільником став місцевий проросійських політик         Олександр Базилюк. Організація виникає у 1991 році і об’єднує прихильників надання Донеччині автономного статусу. Олександр Базилюк був послідовним українофобом, виступав з радикальними закликами щодо зміни територіального устрою України.

З біографії Олександра Базилюка відомо, що він народився 15 березня 1942 у м. Чапаєвске Самарської обл. Жив у Донецьку з 1971 р. Має 3 дітей. Закінчив хіміко-технологічний технікум, працював на заводі. Закінчив філософський факультет Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова, там же навчався в аспірантурі (1966-1969) і в докторантурі (1987-1989). Більше 25 років викладав у Донецькому держуніверситеті. З жовтня 1990 - голова координаційної ради Донецької обласної організації ПДВУ, з грудня 1990 - співголова координаційної ради ПДВУ. З лютого 1992 - співголова "Руху за відродження Донбасу". З травня по листопад 1994 - співголова, з листопада 1994 - голова Громадянського конгресу України (тепер - Слов'янська партія). З січня 1995 р - член Координаційної ради Союзу миролюбних сил. З березня 1996 - староста тимчасової ради, з листопада 1996 - староста Конгресу російських організацій України. З липня 1995 по липень 1998 - член Ради співвітчизників при Державній Думі Росії. Голова Слов'янської партії України з листопада 1994 р. Староста Конгресу російських організацій України. У 1999 році був кандидатом у Президенти України. Зайняв 12-е місце (0,14% голосів) серед 13 кандидатів. За зовнішню схожість з міністром пропаганди гітлерівської Німеччини та активно пропаганду проросійських поглядів студенти надали йому прізвисько – "Геббельс". Напередодні виборів 2004 року партію посилено спонсорували "регіонали", намагаючись таким чином створити видимість всенародного ополчення проти т.зв. "оранжизму" і "американської агресії". З друкованої продукції Слов'янської партії на Ющенко завжди виливався брудний чорний піар. Помер Базилюк 27 лютого 2012 році.

У 1992 рокі Олександр Базилюк стає одним з засновників проросійської політичної сили в Україні – Слов’янська партія. Партія була створена на базі об'єднання низки регіональних організацій українофобського характеру. Серед засновників: "Вітчизняний форум" (Запоріжжя і Миколаїв), "Рух за відродження Донбасу" і "Інтеррух Донбасу" (Донецьк), рух "Демократичний Донбас" (Луганськ), "Громадський фору" (Київ), "Рух Демократичних реформ", ""За Союз" і "Вибори-89" (Харків). Спочатку партія називалася Громадянський конгрес України, мала 3 співголови: Олександра Базилюка (Донецьк), Валерія Мещерякова (Харків) і Володимира Терехова (Крим). Зареєстрована Мінюстом 10 червня 1993 року. У 1994 році провела по мажоритарних округах 2-х депутатів у Верховну Раду України: Володимира Алексєєва та Юрія Болдирєва (згодом обидва з партії вийшли). У листопаді 1994 року на 5 з'їзді відбулася реорганізація керівництва: головою партії став Олександр Базилюк, першим заступником голови Олександр Лузан, секретарем - Олена Геллер. У 1995 році до складу ЦКУ влилася Республіканська партія Криму (РДК) на чолі з Сергієм Цековим, що на той момент був головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим.  У 1996 році партія ініціювала створення Конгресу російських організацій України (КРО). У 1998 році спільно з партією "Справедливість" (ветеранами, чорнобильцями та афганцями) створила блок "Трудова Україна" і отримала більше 3-х відсотків голосів у Верховну Раду і 14 відсотків по Донецькій області. У червні 1998 партія взяла участь у всесвітньому конгресі слов'янських народів у Празі. Тоді в Празі було створено "Міжнародний Слов'янський комітет", а партія змінила назву на Слов'янську. У жовтні 2003 рік партія організувала масові акції протесту проти з'їзду "Нашої України" в Донецьку. Акції мали широкий резонанс у суспільстві. На думку експертів за цим стояла Партія регіонів, яка заперечувала свою участь в інциденті. На 13 з'їзді партії 4 липня 2004 р. О. Базилюк знову був висунутий кандидатом у Президенти. Як кандидат вів активну кампанію проти Ющенка. По закінченні виборів за участь у Сєвєродонецькому з'їзді і публічні заклики до федеративного устрою України, Служба безпеки України намагалася привернути лідера Слов'янської партії Олександра Базилюка до кримінальної відповідальності за сепаратизм. У 2006 році Слов'янська партія взяла участь у парламентських виборах у складі блоку "За Союз" (партії "Союз", "Соціалістична Україна", "Вітчизна"). На 15 з'їзді в жовтні (Донецьк) було прийнято рішення про злиття СП з Партією регіонів, скасоване на наступному, 16 з'їзді в червні 2007 року. 1 листопада 2009 Слов'янська партія на 17 з'їзді висунула кандидатом в Президенти України Олександра Лузана. Центральна виборча комісія зареєструвала уповноваженого представника кандидата у Президенти, але не зареєструвала самого кандидата з причини невнесення партією застави в сумі 2.5 млн гривень. 18 квітня 2010 року в Києві пройшов 18 з'їзд партії, обновив керівництво. Олександр Базілюк вийшов у відставку через хворобу і був обраний "почесним головою". Партію очолив Олександр Васильович Лузан, заступником голови став голова Донецької обласної С. Кубаєв, секретарем - керівник Київської міської організації Р. Книш.

Основна риторика Слов’янської партії – українофобія; надання російській мові статусу другої державної; інтеграція України, Росії та Білорусі; пропаганда федералізації України.

Історія розвитку сепаратизму в Донецькій області - фото 4

4. Донецька мафія

Окремий "внесок" в розвиток сепаратистських тенденцій на Донеччині вклала кримінальна еліта регіону, що фактично у 90-ті роки встановила економічний, а потім і політичний контроль над Донецькою областю. Проте, на відміну від Луганщини, в Донецькій області особливості розвитку сепаратизму в контексті участі в них кримінальних угрупувань та регіональної еліти кінця 90-х років дещо відрізняються. На відміну від Луганщини, де був сформований клан Єфремова, в Донецькій області існувало декілька кланових угрупувань, які мали свій специфічний інтерес в питаннях розвитку політичного процесу, в том числі щодо сепаратизму. На той час можна було виділити групу "стародонецьких" на чолі з Юхімом Звягільским, Романом Ландіком; групу "єнакієвсьских"; татарське угрупування; групу Євгена Щербаня та інші.

Риторика щодо формування окремої кримінальної вотчини на Донеччині окремо лунала від впливового в середині 90-х років кримінального авторитету Ахатя Брагіна, відомого як "Алік Грек". Фактично Брагін створив кримінальне угрупування, яке загрожувало Києву тим, що центр фактично міг втратити політичний та економічний контроль над регіоном. Сам кримінальний авторитет татарського походження постійно шантажував тодішнього президента Леоніда Кучму і вимагав для себе особливого статусу. Насьогодні точно невідомо, хто є замовником вбивства кримінального авторитету Ахатя Брагіна, але після його смерті на горизонті різко з’являється фігура Ріната Ахметова, родича вбитого представника донецької мафії. Пізніше було вбито іншого представника донецької мафії - Євгена Щербаня. Після цього між різними мафіозними угрупуваннями регіону починається реальна боротьба за владу.

Історія розвитку сепаратизму в Донецькій області - фото 5

Прикметно, що кримінальні угрупування, які вели між собою боротьбу за переділ сфер впливу, ще тоді заявляли про наміри мати окремий від Києві статус та хотіли повноцінно одноосібно контролювати Донецьку область.

За інформацією порталу sled.net.ua з посиланням на журналіста Сергія Семенця, після вибуху на стадіоні Донецька та вбивства найвпливовішого бандита Донбасу Ахатя Брагіна і розстрілу найбільшого бізнесмена Донбасу Євгена Щербаня все "господарство" цих забитих було оформлено як власність Ріната Ахметова. Після цього з жовтня 1995 року Ахметов отримує настільки впливові зв’язки, що місцеве міліцейське начальство брало лише "під козирок", здійснюючи оперативне прикриття злочинної діяльності ОЗУ "Люкс". До осені 1998 року, Рінат Ахметов перебував у тіні, ніде не світячись. Весь цей час "бойове крило" ОЗУ "Люкс" - банда Гіві Немсадзе - вбивала бізнесменів Донбасу, чий бізнес тут же офіційно ставав власністю Ріната Ахметова або наближених до нього осіб. МВС часів Юрій Луценко розкрила понад 50 вбивств, скоєних "ахметівцями", але розслідувати справу не дав Віктор Ющенко, що ратував за примирення з "королями" Донбасу, пізніше - тоді прем'єр-міністр Юлія Тимошенко, розкладати свої "пасьянси" з Володимиром Путіним і його "п'ятою колоною" в Україні (В. Медведчук, Р. Ахметов, В. Янукович). Як повідомляє Сергій Семенець, банда Немсадзе разом з ватажком втікла в Росію. Немсадзе благополучно пересидів "помаранчевих" в Підмосков'ї і повернувся в Україну, як тільки президентом став інший агент російських спецслужб - Віктор Янукович, "політичне обличчя" агентурного ОЗУ "Люкс". Пізніше Юрій Луценко згадував, що коли був головою МВС, до нього особисто звернувся тодішній прем'єр Віктор Янукович з настійним проханням припинити кримінальне переслідування Гіві Немсадзе. Луценко в проханні відмовив, за що був посаджений у в'язницю за сфабрикованою справою як тільки Янукович став президентом України.

У другій половині 1990-х років спецслужби РФ руками бандитів ними ж створеного ОЗУ "Люкс" "зачищали" Донбас від незговірливих бізнесменів, паралельно цими ж спецслужбами здійснювалася операція відволікання. Мова йде про діяльність макіївського бандита Самвела Мартиросяна. Про Ріната Ахметова в кримінальному світі - і УБОЗ УМВС у Донецькій області, і Управління "К" Донецького Управління СБУ помовчували, старанно виводячи бойовиків "Люкс" з-під удару. Журналіст С. Семенець пояснює це тим, що донецькі УБОЗ і "К" СБУ також повністю контролювалися спецслужбами РФ. Ті, хто в них служив і не хотів бруднитися, йшов достроково на пенсію. Сам "Ахмет" прибирав тих людей з оточення, які не вважали його правонаступником Ахатя Брагіна і навіть підозрювали у співучасті в розправі над "Аліком Греком" на стороні спецслужб. В день вибуху на стадіоні "Шахтар", коли загинув "Грек"-Брагін, Рінат Ахметов вперше "запізнився" на початок матчу улюбленої команди, чого раніше ніколи не було. Три роки відвернення уваги на діяльність ОЗУ Самвела (1995-1998 рр.) вистачило організованому злочинному угрупуванню "Люкс" і його "кураторам", щоб "прибити" Донбас, ліквідувавши весь скільки-небудь незалежний бізнес і "альтернативні" "Люксу" злочинні угруповання і кримінальних авторитетів.

Далі Рінат Ахметов став публічною особою, вперше розмістив в популярному тижневику рекламне інтерв'ю з самим собою. Як повідомляє www.argumentua.com, фактично негласна окупація Донбасу Росією допомогою ОЗУ "Люкс" була першою масштабною спецоперацією Росії проти України. Створивши на Донбасі плацдарм, РФ отримала можливість офіційного фінансування своєї "п'ятої колони" в Україні та просування її у вищі ешелони української влади. В результаті до "бойового крила" ОЗУ "Люкс" додалося "крило політичне" - Партія регіонів. Потім була "зачистка" політичного простору під кандидата від РФ в президенти України Віктора Януковича - вбивство його політконкурентів, насамперед, Євгена Кушнарьова. Перед цим, у переддень президентських виборів 1999 року, спецслужби РФ "прибрали" В'ячеслава Чорновола - конкурента свого ставленика на президентських виборах. Фактично Донбас з другої половини 1990-х розглядався Росією і її спецслужбами як стратегічно важливий для РФ регіон. Який Росія повернула під свій фактичний контроль до початку 1999 року.

На думку Сергія Семенця, і ОЗУ "Люкс" Ріната Ахметова, і бойовик-вбивця Гіві Немсадзе, і політична "надбудова" ОЗУ "Люкс" Віктор Янукович, чисельні прокурорські, міліцейські, СБУшні кадри Донецькій і Луганській областях були суттю проекту спецслужб РФ, оперативний контроль над яким здійснювали почергово керівники СБУ в ранзі голів та їхніх заступників у різний час. Керівники місцевих правоохоронних органів прекрасно знали, що ОЗУ "Люкс" - агентурне формування під кураторством спецслужб, але лише кілька людей у ​​Києві з числа вищих керівників СБУ, які працювали насправді на Москву, знали справжній стан речей: Ахметов - міф, створений спецслужбами РФ на Донбасі для вирішування завдань суто в інтересах РФ. Ось звідки у бойовиків-кілерів ОЗУ "Люкс", за думкою С. Семенця, були стовідсоткові "наведення" на вбиваємо жертви, маршрути їх пересувань, графіки робочих і вихідних днів, роздруківки телефонних переговорів. А найголовніше - стовідсоткове прикриття вбивць з боку місцевих міліції, СБУ та прокуратури. А якщо доходило до Києва - підключався "дах" з числа заступників Генпрокурора і заступників голів СБУ.

Історія розвитку сепаратизму в Донецькій області - фото 6

5. Партія регіонів

Саме в той час виникає тандем Віктора Януковича і Ріната Ахметова. Після заміни на керівному посту області Володимира Петровича Щербаня на Сергія Васильовича Полякова, влітку 1996 року Віктора Федеровича Януковича було призначено заступником, а потім першим заступником нового голови Донецької обласної державної адміністрації (займався роботою базових галузей промисловості, енергетики, транспорту і зв'язку). Не бажаючи заглиблюватися в проблеми регіону, Сергій Поляков практично переклав свої функції на Віктора Януковича. Авторитет останнього на місцевому і державному рівні зріс, відкривши шлях до ще вищого кар'єрного злету.

14 травня 1997 р. Указом Президента № 435/97 Віктор Янукович був призначений на місце звільненого голови Донецької обласної державної адміністрації Сергія Полякова. 14 червня 1998 р. Віктор Янукович перемагає на повторних виборах в обласний Раді з виборчого округу № 7 (вибори 28 березня 1998 р. визнані такими, що не відбулися). 11 404 виборці (78,41%) віддають за нього свій голос. 14 травня 1999 р. шоста сесія Донецької обласної Ради ХХІІІ скликання ухвалила заяву Івана Дмитровича Пономарьова про звільнення від виконання обов'язків голови за станом здоров'я. У цій заяві згадана кандидатура голови Донецької обласної держадміністрації Віктора Януковича як найприйнятніша заміна. Більшість депутатів підтримали її, дозволивши Віктору Януковичу суміщати посади керівника обласної виконавчої і представницької влади, що суперечило чинному законодавству України. На початку 2001 р. він подав заяву про відставку з поста голови облради. Але облрада переважною більшістю голосів ухвалила рішення продовжити повноваження своєму керівникові. У травні 2001 р. новим головою облради став Борис Колесніков.

Історія розвитку сепаратизму в Донецькій області - фото 7

У листопаді 2000 року на об'єднавчому з'їзді п'яти партій - Партії Труда, Партії Солідарності, Красива Партія, Партії Пенсіонерів і Партія Відродження - Володимир Васильович Рибак провів установчий з'їзд, і організували одну партію - Трудова Солідарність - яка в березні 2001 року була перейменована в Партію регіонів. З 2001 року в Донбасі можна вважати з'явилося об'єднане політичне партійне керівництво. Перед партією ставилися політичні завдання подібні неформальному політичному руху "Інтеррух Донбасу", але без відвертого проросійського шовінізму.

Партія регіонів поступово займає нішу головної політичної сили на проросійському полі Донецької області.

В той самий час, перебуваючи на посаді голови облдержадміністрації, Віктор Янукович не вступав до Партії регіонів, проте не приховував своїх симпатій до неї, заявляючи зокрема, що ця партія "має велике майбутнє в Донбасі". Пізніше, коли Віктор Янукович став прем'єр-міністром України за квотою фракції "Регіони України", йому запропонували очолити Партію регіонів. Віктор Янукович був обраний лідером на 5-му з'їзді Партії регіонів 19 квітня 2003 р. Микола Азаров став головою політичної ради; Володимир Рибак — головою виконкому політичної ради партії.

Завдяки активній підтримці Віктора Януковича і фінансово-економічних груп Донбасу, в першу чергу, "Індустріального союзу Донбасу" (ІСД), кандидатури Леоніда Кучми на президентських виборах 1999 року, останній здобуває перемогу в Донецькій області, мешканці якої мали симпатії до представників лівих сил. У першому турі 31 жовтня Леонід Кучма отримав в свою підтримку 31,96%, а основний його суперник Петро Симоненко (лідер Комуністичної партії України) — 39,40%. У другому турі 14 листопада Леонід Кучма набрав — 52,98% голосів, а Петро Симоненко — 41,22%.

За часів перебування Януковича на посаді голови Донецької ОДА виникає зближення місцевих кримінальних угрупованть та регіональної політичної еліти, які об'єднують свої зусилля для взяття під контроль всієї Донецької області.

Політична сила Партія регіонів поступово займає провідну роль на полі діяльності проросійських сил та рухів, акумулуючи федералістські та регіонаілістські гасла південно-східних регіонів України.

Історія розвитку сепаратизму в Донецькій області - фото 8

"Нульові"

Окремою сторінкою в історичному процесі розвитку сепаратизму на Донеччині стають 2000-ні роки, які в народі називають "нульові". На цей час на сепаратистському полі Донеччини відбуваються певні зміни.

1. Помаранчева революція

Активна фаза сепаратизму, до якої були залучені керівники донецького клану, сформованого с представників донецької мафії та регіональної політичної еліти, активізується в 2004 році. Саме в розпал активної фази Майдану керівники Партії регіонів організовують "Сєвєродонецький з’їзд депутатів усіх рівнів", під час якого була піднята тема створення "Південно-Східної Української Автономної Республіки" (відомої як "ПіСУАР").  Створення "ПіСУАРу" стало відповіддю регіональних східних та південних еліт України на розвиток помаранчевої революції та виборчої кампанії Віктора Ющенка. Фактично консолідувавшись навколо фігури Віктора Януковича, чисельні представники регіональних еліт Луганської та Донецької областей виступають з намірами оголосити автономію або навіть вийти зі складу України в разі перемоги на виборах Віктора Ющенка.

26 листопада 2004 року на мітингу в Донецьку лідер Слов'янської партії України, що не пройшов у другий тур виборів, кандидат у Президенти Олександр Базилюк, запропонував провести в Донецькій області референдум про відділення і створення автономії, висловивши впевненість у тому, що цей крок підтримають Херсон, Одеса, Дніпропетровськ та Автономна Республіка Крим. За умови подальшого "загострення ситуації" Євген Кушнарьов мав би координувати свої дії з цими областями задля створення "Південно-Східної автономії". 28 листопада 2004 року в Сєвєродонецьку прихильники Віктора Януковича провели "Всеукраїнський з'їзд народних депутатів і депутатів місцевих рад", на якому визнали легітимним обрання Віктора Януковича на посаду президента України. Серед делегатів звучали заклики створити підрозділи "самооборони" та проголосити "державу" зі столицею в Харкові. Сам Віктор Янукович у своєму виступі закликав не вдаватися до радикальний дій і наголосив: "Як тільки проллється крапля крові, ми не зупинимо цей потік. Це буде на совісті тих, хто спровокував цю ситуацію". Делегати з'їзду ухвалили рішення про винесення питання проекту створення "ПіСУАРу" на референдум, який був запланований в Донецьку на 5 грудня 2004 року. Також було прийнято рішення про створення "Міжрегіональної ради органів місцевого самоврядування українських регіонів". Місцем роботи цього координаційної ради, а також виконавчої дирекції був визначений Харків, який передбачалося зробити столицею так званої "Південно-Східної Української Автономної Республіки".

Ситуація була близька не лише до від’єднання Донбасу від складу України, але й до перетворення України на поле громадянської війни. Причина спаду сепаратистських настроїв полягає в тому, що в конфлікт втрутився президент України  Леонід Кучма, на давши пролити кров. З іншої сторони, російська армій та спецслужби були ще не готові до того, щоб втрутитись в цей конфлікт, як це сталося в 2014 році.

Але події Помаранчевої революції стали ідеальним каталізатором для появи та реанімації маргінальних проросійських та сепаратистських рухів Донеччини. Так, в цей період на Донеччині з новою силою активізуються радикальні проросійські організації, які, в тому числі, апелювали до сепаратистської риторики. Перш за все, мова йде про вищезгадану Слов’янську парті. Далі треба визначити такі проросійські сили регіону як Прогресивно-соціалістична партія України Наталії Вітренко, партія Рускій блок, КПУ, "Конгрес рускіх громад" та ін. В протестних акціях на стороні Партії регіонів були помічені також представники "Інтернаціонального руху Донбасу". Вони приймали участь в організації наметового містечка в центрі Донецька, організовували провокаційні акції та закликали Віктора Януковича до відкрито сепаратистських дій.

Але тоді в проросійських сепаратистських сил нічого не вийшло. Вони були вимушені визнати поразку, фактично вже тоді розчарувавшись в самому Януковичі. Радикальне крило сепаратистів не погодилось з поразкою в Помаранчевій революції та перейшли до іншої тактики діяльності.

Саме з того часу проросійські сепаратистські організації починають активно шукати вихід на російські державні структури, або ж росіяни самі були ініціаторами встановлення цих контактів. Сьогодні точно визначити формат та умови встановлення зв’язків між сепаратистськими організаціями Донеччини та державними структурами РФ досить важко.

Але саме після Помаранчевої революції та поразки Віктора Януковича діяльність таких сепаратистських угрупувань набирає обертів, реанімуються старі маргінальні проекти, починають з’являтись нові. Тоді сепаратисти вперше формують в порядку денному питання виникнення так званої "Донецької республіки".

Історія розвитку сепаратизму в Донецькій області - фото 9

2. "Донецька республіка"

За офіційною інформацією сепаратистів, після поразки Віктора Януковича на президентських виборах 2004 року, через конфлікт в рядах радикальних проросійських сил через пасивну діяльність Сергія Бунтовського та Миколи Левченка, в антимайданному середовищі Донецька починається консолідація маргінальних активістів сепаратистських поглядів. Тоді Тетяна Адольфівна Дворянкіна (1959 р.н.) створює сепаратистську організацію "Союз народжених революцією", яка відкриту виступила з антиконституційними гаслами на центральній площі імені В.І.Леніна в Донецьку, закликаючи до повалення центральної влади.

Юрій Юрійович Скурихін (1979 р.н.) створює організацію "Рух пильних", підтримавши Тетяну Дворянкіну на площі. Організація почала вести агітацію, брала участь в акціях протесту.

6 грудня 2005 року була створена міська сепаратистська організація "Донецька республіка". Її засновниками стали Олександр Цуркан, Олег Фролов та Андрій Пургін. 9 грудня 2005 року була створена вже Донецька обласна організація "Донецька республіка". Серед її засновників зазначаються Олександр Цуркан, Андрій Пургін, Геннадій Притков. В створенні сепаратистської організації групі проросійських маргіналів активно сприяє міська та обласна влада Донецької області.

У 2006 році сепаратистські організації "Союз народжених революцією", "Рух пильних" та "Донецька республіка" об'єднуються в одну політичну силу. Після об’єднання сепаратистів під егідою "Донецької республіки" сепаратисти починають активну антидержавну діяльність, виступаючи за федералізацію України та повалення діючої на той час влади.

Історія розвитку сепаратизму в Донецькій області - фото 10

Перші акції сепаратистів в Донецьку проводилися ще в 2006 році. І вже тоді Пургін і його прихильники відкрито закликали до сецесії. У своїх листівках вони проголошували плани створення на території Дніпропетровської, Запорізької, Харківської, Херсонської, Донецької та Луганської областей так званої "Донецької федеративної республіки". Населення "ДФР" мало скласти - 17 млн. чоловік, площа - 172 тис. кв.км. Репортаж з публічної акції в 2006 році розміщував ресурс "Новини Донбасу". Ресурс Міжнародного євразійського руху Олександра Дугіна опублікував інтерв'ю з одним з лідерів донецьких сепаратистів Олегом Фроловим також ще в 2006 році. Довгий час організація "Донецька республіка" отримувала на свою діяльність незначні суми, які в основному осідали в кишенях її організаторів. Однак, пізніше, в 2014 році члени ДР були залучені спонсорами до радикальних дій, з розвалу конституційного ладу в Східній Україні.

11 квітня 2007 р. на Майдані Незалежності в Києві, де прихильники Януковича проводили мітинг, з’явились прапори "Донецької республіки". Напередодні Партія регіонів заборонила учасникам мітингів на підтримку уряду Віктора Януковича, а також коаліції національної єдності виходити на мітинги в Києві під російськими прапорами і з символікою партії "Рускій блок", яка в Криму йшла на вибори разом з "регіоналами". 12 квітня 2007 Президент Віктор Ющенко доручив Генпрокуратурі, а також Службі безпеки України розібратися в ситуації з виникненням на мітингах прихильників коаліції в Києві прапорів "Донецька республіка". СБУ провела роз'яснювальну бесіду з головою Донецької облради у зв'язку із використанням прихильниками Партії регіонів прапора "Донецької республіки" під час одного з мітингів у Києві. Дивно, але Служба безпеки не знайшла тоді в даному інциденті складу злочинів.

22 червня 2008 року Головне управління юстиції Донецької області України подало позов до окружного адміністративного суду міста про примусовий розпуск сепаратистської організації "Донецька республіка". Приводом подачі позову став лист, направлений Конгресом українських націоналістів до Управління юстиції. У листі, йшлося про те, що представники "Донецької республіки" закликають до від'єднання Донбасу від України. Зі слів голови організації стало відомо, що проти сепаратистів були висунуті звинувачення в антидержавній діяльності, сепаратизмі, насильницькій зміні конституційного ладу.

Попереднє слухання у справі про ліквідацію сепаратистської організації "Донецька республіка" в окружному адміністративному суді м. Донецька пройшло 24 липня 2007 року. Під час нього суд на прохання позивача вирішив залучити до справи третіх осіб - управління Служби безпеки України та прокуратуру Донецької області.

12 грудня 2008 року співробітники СБУ провели обшуки у активних учасників сепаратистської організації "Донецька республіка" Олега Фролова, Андрія Пургіна, Олександра Цуркана і Тетяни Дворянкіної. Після обшуків сепаратисти розповсюджували недостовірну інформацію про те, що представники СБУ намагались їх отруїти ртуттю.

Проте сепаратисти на цьому не припинили своєї діяльності, незважаючи на те, що їм висували звинувачення в антиконституційній діяльності та взяли підписку про невиїзд. Звинувачення були висунені Тетяні Дворянкіній, Олександу Цуркану та Андрію Пургіну.

Історія розвитку сепаратизму в Донецькій області - фото 11

В 2014 році під час активної фази АТО в інтернеті з’являється інформація про те, що російські інструктори готували бойовиків для захоплення Донбасу ще в 2009 році. Доказом цьому служить фотоальбом, опублікований 12 серпня 2009 року в соцмережі "ВКонтакте" на сторінці спільноти "Донецька республіка", передає Цензор.НЕТ. Сама група "Донецька республіка" була зареєстрована в соцмережі в 2008 році. В альбомі під назвою "Збори керівного складу" виставлені фотографії терористів-початківців з вогнепальною зброєю і в одязі з символікою та прапорами "Донецької республіки". На фотографіях зі зброєю можна побачити одного з лідерів організації Олега Фролова ("Шаман") - у минулому торгівця піратськими дисками на донецькому радіоринку "Маяк", лідера організації Андрія Пургіна. На фотографіях зображений невеликий військовий табір сепаратистів, де вони вчились стріляти з вогнепальної зброї та жбурляти "коктейлі Молотова".

9 лютого 2009 року близько десяти членів "Донецької республіки" проголосили так звану "Донецьку федеративну республіку ("ДФР"), провівши в Донецьку мітинг з нагоди 91 річниці з дня утворення "Донецько-криворізької республіки". Мітингувальники встановили на площі Леніна агітаційний намет, з якого розповсюджували листівки і маленькі прапорці з символікою фейкової "Донецької федеративної республіки". В одній з цих листівок лідери "ДФР" запевняли, що з'їзд їх громадської організації проголосив "державний суверенітет" так званої "Донецької федеративної республіки".

"У нас проходив третій з'їзд народних представників "Донецької федеративної республіки", який проголосив державний суверенітет "Донецької федеративної республіки". Це не виключає федеративний устрій України, але це дає нам право виходити на міжнародні інститути, які з нами спілкувалися і до цього, але тепер спілкуватимуться на державному рівні", - заявив тоді Олександр Цуркан.

Історія розвитку сепаратизму в Донецькій області - фото 12

Він також нагадав, що "Донецька федеративна республіка" проводила з 2006 року "референдум", і 80% висловилися за "федеративний устрій". В  той день анонсоване хода сепаратистів центральною вулицею міста та покладання квітів до пам'ятника Артему не відбулися, оскільки прихильники "Донецької федеративної республіки" з міст та районів області, які прямували до Донецька для участі в мітингу і ході, були затримані співробітниками СБУ на залізничних вокзалах. Мітинг не привернув уваги жителів і гостей Донецька. Рідкісні перехожі висловлювалися проти заходу, який проводився прихильниками "ДФР".

В пабліку сепаратистів можна знайти інформації про те, що тренування бойовиків тривали і в 2010 році, незважаючи на те, що тоді на президентських виборах переміг Віктор Янукович. Проте про свої цілі сепаратисти відкрито заявляли ще тоді, задовго до Євромайдану. Сепаратисти розміщують у соцмережі карту територій, які хотіли від’єднати від України ще на самому початку 2013 року. Таким чином, стає зрозуміло, що причиною сепаратизму в Донбасі став не Євромайдан, як про це говорить офіційна російська пропаганда, а тривала підривна робота за фінансової підтримки Російської Федерації, яка велася всі останні 7-8 років.

Донецькі сепаратисти приймали активну участь в заходах російської неофашистської організації "Євразійський союз молоді" Олександра Дугіна, а також відвідували прокремлівський форум "Селігер-2013" в Росії, де отримували гроші на свою діяльність. Фотографії були викладені в блозі одного з учасників форуму.

1 червня 2012 року сепаратисти поширили інформацію про те, що мешканці Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Запорізької, Харківської, Херсонської областей мають першочергове право на отримання паспортів фейкової "Донецької республіки". Тоді в Москві почали видавати "паспорти громадян" неіснуючої "Донецької республіки", заявивши про те, що донецькі сепаратисти відкрили своє посольство в Росії. На пабліках сепаратистів було заявлено, що "апарат посольства" тимчасово був розміщений у Москві в штаб-квартирі московського відділення неофашистського "Євразійського союзу молоді".

4 квітня 2013 року група людей, що відмовилися представитися журналістам, влаштувала хуліганський напад на культурний центр "Ізоляція", де в цей час проходив україно-американський семінар з інтернет-технологій "Техкемп 2.0". В результаті, захід було зірвано. Хуліганів привернув візит американського посла Джона Теффта, що відкривав семінар. На думку нападників, учасники конференції займалися підготовкою "революції". Як вдалося встановити пізніше журналістам "Остров", організаторами нападу виявилися російські шовіністи з екстремістської організації "Донецька республіка", забороненої судом. Прикметно, що серед учасників "Техкемпу" були представники ініціативної групи проросійскього "Українського вибору" з Луганська. Вони знімали те, що вібдувається всередині заходу для підготовки провокаційного відеоролика, де заявляли про те, що американці готують революції в Україні. Цілком можливо, що між представником "УВ" та "Донецької республіки" відбувалась координація провокаційної акції. Представники "Українського вибору" назвали цей пропагандистський ролик "ТехКемп и посольство США. Рецепт революции в Украине" (https://www.youtube.com/watch?v=uTKZYTLDnv8). Активіст "Українського вибору", який невідомо за яких обставин опинився на цьому заході, знімав з середини те, що відбувалось і своїми промовами видавав бажане за дійсне. З 4 хвилини ролика можна почути голос лідера однієї з ініціативної групи луганського філіалу "Українського вибору". Варто додати, що представники проросійского руху "Український вибір" активно просували ідею федералізації та інтеграції України до Митного союзу.

Після цього представники "Донецької республіки" зникають з поля зору аж до початку зародження "Антимайадану" в Донецьку в розпал подій Євромайдану.

Історія розвитку сепаратизму в Донецькій області - фото 13

3. "Донбаська Русь"

Сепаратистська організація "Донбаська Русь" була заснована 27 жовтня 2007 року. Основними цілями діяльності сепаратистів були визначені: всебічний захист російської мови і російської культури; об'єднання проросійських сил у боротьбі з українським націоналізмом; підтримка і розвиток усіх регіональних проросійских проектів; захист та підтримка канонічного православ'я в Україні. Свої програмні цілі сепаратисті виклали в програмному документі "Короткий катехізис Донбаської Русі". Лідери організації – подружжя Сергій та Юлія Бунтовські.

Між сепаратистськими організаціями "Донецька республіка" та "Донбаська Русь" ще до 2013 року виник конфлікт через доступ до фінансування з РФ, право займати провідне місце на сепаратистській ніші Донеччини.

Організація "Донбаська Русь" тісно пов’язана з діяльністю партії "Рускій блок", а її голова в Донецькій області Наталя Бєлоцерківська мала безпосереднє відношення до створення цієї сепаратистської організації.

Представники "Донбаської Русі проводили" низку заходів в Донецьку з популяризацією процесу інтеграції України до Митного союзу, федералізації України, створення "Донецько-криворозької республіки". Мітинги сепаратистів до 2014 року збирали до 20 чоловік.

З організацією "Донбаська Русь" також активно співпрацював Павло Губарєв, що був проголошений в березні 2014 року "народним губернатором" сепаратистів.

Історія розвитку сепаратизму в Донецькій області - фото 144. "Комітет виборців Донбасу"

Сепаратистська організація "Комітет виборців Донбасу" була створена як противага авторитетній громадській організації "Комітет виборців України" на президентських виборах 2004 року. Восени 2004 року організація зареєструвала власний сайт під доменом www.zadonbass.org. Пізніше редакція сайту відмовилася від співпраці з сепаратистською організацією, при цьому залишивши стару назву сайту з абревіатурою "КІД". Після цього сепаратистами був створений інший сайт komitet.net.ua. За інформацією novosti.dn.ua, сайт КІД фінансувався особисто Борисом Колесніковим, а громадська організація "Комітет виборців Донбасу" отримувала фінансування від Партії регіонів.

Лідер "КІД" - відомий в Донецьку провокатор Олександр Хряков. Колись він був обласним уповноваженим Кабміну України у справах підприємництва та бізнесу. Портал vesti-ukr.com міцно пов'язує його з мером Донецька Олександром Лук'янченко.

14 жовтня 2008 року Олександр Хряков разом з лідером проросійського руху "Ми" Романом Лягіним та сепаратистами з "Донбаської Русі" організували провокацію, спрямовану на зрив акції української патріотичної організації "Поштовх" щодо святкування Дня Присвятої Богородиці.

Глава маргінальної сепаратистської організації "Комітет виборців Донбасу" Олександр Хряков підчас виборчої кампанії 2012 року зірвав прес-конференцію опозиційних кандидатів у депутати та ледь не побив кандидата Вольгу Шейко. На прес-конференції в Донецьку Хряков голосно кричав, обзивав присутніх "незрозумілим чмом", лаявся матом і намагався вдарити жінку. За інформацією "Остров", на заході були представники "регіоналки" Тетяни Бахтєєвої, ймовірно в інтересах якої і була організована провокація.

Олександр Хряков також підтримував активні контакти з Міжнародним рухом "Інтернаціональна Росія", що вважається одним зі спонсорів сепаратизму на Донбасі.

5. "Молода Євразія"

Проросійька організація, очолювана викладачем кафедри політології ДонНУ Сергієм Баришніковим. Організація була створена як філія "Молодої Євразії" РФ, засновником якої є німецький студент з Мюнхена Юрій Кофнер, активний не тільки в РФ, але і у ФРН. Організація проводила інформаційні акції та заходи з популяризації євразійської інтеграції. Фактично об’єднувала викладачів, які були прихильниками створення така званої "Донецької республіки". Сам Баришніков був активним учасником більшості сепаратистських акцій.

Історія розвитку сепаратизму в Донецькій області - фото 15

6. "Союз громадян України"

Філіал проросійської організації "Союз громадян України", створеної за підтримки кремлівського пропагандиста Миколи Старікова. Активно діяда і на території Донецької області. Осередок проросійської організації в Донецьку очолив Артем Ольхін (16.12.1981 р.н.).

У 2011-2013 роках активісти СГУ провели ряд заходів в регіонах України для популяризації Митного союзу. Організація підтримує зв'язки з громадською організацією "Союз громадян Росії". СГУ є прихильником теорії змови та конспірології, які є популярними в російських ЗМІ. Організація входила в структуру громадської ініціативи "Донбас за Євразійський союз". Артем Ольхін є також редактором журналу "Нова Земля". Сьогодні Артем Ольхін є одним з пропагандистів "ДНР". В 2014 році організацію перейменували в "Союз громадян Новоросії". Навесні 2014 року активісти організації СГУ активно брали участь у штурмі адміністративних будівель у декількох містах Донецької області.

7. "Донбас за Євразійський союз" та "Інтернаціональна Росія"

Як повідомляє "Інформаційний спротив", ідеї ​​створення "ДНР" плекалися ще задовго до подій на Євромайдані. І люди готувалися для цього цілеспрямовано. У вересні 2011 року в храмі Христа Спасителя заступник секретаря президії генради "Єдиної Росії" Юрій Шувалов оголосив про створення Соціально-консервативного союзу, який займеться "духовною мобілізацією російського суспільства". Також Юрій Шувалов підкреслив, що подальший розвиток Росії буде пов'язаний "з пробудженням православної свідомості, властивого представникам й інших традиційних конфесій". Юрій Шувалов - заступник керівника Апарату Державної Думи ФС РФ - начальник Управління по зв'язках з громадськістю і взаємодії зі ЗМІ, керівник Центру соціально-консервативної політики (ЦСКП), член Вищої ради Всеросійської політичної партії "Єдина Росія". З причини ідейної близькості з Дугіним, керівництво ЦСКП активно залучало його до участі у своїх конференціях, на яких обговорювалися перспективи побудови Євразійського союзу на пострадянському просторі. Іншим цікавим персонажем, що брав участь у заходах ЦСКП, є Олексій Подберезкін - проректор з наукової роботи МДІМВ. У своїй науковій роботі Подберезкін значно приділяє увагу проблематиці інформаційних та мережево-центричних воєн. Сам же "Міжнародний євразійський рух" Дугіна відстоює ідею ведення мережевої війни проти Заходу з метою його знищення як цивілізації. Олексій Подберезкін - член Експертної ради при голові Державної Думи ФС РФ С. Наришкіна; директор Центру військово-політичних досліджень МДІМВ; доктор історичних наук, професор. Олександр Дугін також є членом Експертної ради при голові Державної Думи ФС РФ С. Наришкіна. В березні 2012 року на конференції на тему: "Історичний досвід і нові можливості" (за участю Дугіна і Шувалова) Подберезкін, торкаючись першочергових кроків Росії в напрямку створення Євразійського союзу та залучення до нього інших країн пострадянського простору, виділив такі завдання: створення єдиного інформаційного поля; виховання проінтеграційної еліти ("п'ятої колони") на пострадянському просторі і надання їй допомоги.

Через три місяці після створення Соціально-консервативного союзу, в грудні 2011 року, ця організація проводить в Ростові-на-Дону міжнародну конференцію "Який Євразійський союз нам потрібен?", в якій брали участь представники сепаратистської організації "Донецька республіка" (зокрема, Андрій Пургін). З початку 2012 року Соціально-консервативний союз Шувалова почав активну роботу з налагодження контактів з "п'ятою колоною" на Донбасі. 18 лютого 2012 року в Луганську відбувся круглий стіл "Майбутнє Донбасу", в якому взяли участь громадські організації та представники "експертного співтовариства" Донецької, Луганської та Ростовської областей. За результатами круглого столу було оголошено про створення українсько-російської Громадської ініціативи "Донбас за Євразійський союз (ЄАС)", і прийнято рішення про подачу заявки на входження її членів до складу руху "Інтернаціональна Росія" Модеста Колерова. До складу цивільної ініціативної групи "Донбас за ЄАС" увійшли: Антон Бредіхін - секретар Соціально-консервативного союзу; Володимир Прокопенко - координатор "Євразійського союзу молоді" в м. Ростові-на-Дону; Андрій Пургін – співголова сепаратистської організації "Донецька республіка"; Олександр Варава, Євген Вистрелков, Сергій Дашенко, Тетяна Дворядкіна, Олександр Олійник, Костянтин Стрегло, Михайло Чумаченко - представники "Донецької республіки"; Тихон Гончаров - голова Руху Володимира Мономаха "Русь"; Роман Лягін - голова ДМГО "Курське земляцтво"; Артем Ольхін - координатор донецького відділення "Союзу громадян України"; Юрій Хальпін - координатор  "Союзу громадян України" у м. Луганськ; Євген Чернишов - представник "Союзу громадян України"; Юлій Федоровський - представник Слов'янської партії та інші. Координатором громадянської ініціативної групи "Донбас за ЄАС" було обрано секретаря Соціально-консервативного союзу Антона Бредіхіна (представника Міжнародного руху "Інтернаціональна Росія").

Історія розвитку сепаратизму в Донецькій області - фото 16

3 березня 2012 року на центральній площі Донецька пройшов пікет "Донбас за Євразійський Союз!", в ході якого була представлена ​​громадська ініціатива, створена в Луганську 18 лютого. У заході взяли участь представники "Слов'янської партії", "Союзу громадян України" і "Донецької республіки". 11 березня 2012 в Ростові-на-Дону відбувся круглий стіл "Україна і Донбас за Євразійський союз", організований громадською ініціативою "Донбас ЄАС". 7 квітня 2012 в Ростові-на-Дону, відбувся круглий стіл групи "Донбас за ЄАС" на тему "Регіональна інтеграція як стартовий майданчик євразійського об'єднання". 13 травня 2012 року в Донецьку учасники ініціативи "Донбас за ЄАС" провели пікет "Донбас за "перезавантаження" відносин України з Росією", що позначив, що "громадські активісти єврорегіону Донбас, у зв'язку з вступом на посаду президента РФ В. Путіна, очікують від керівництва України настання "перезавантаження" відносин з Росією". 4 листопада 2012 р. в Донецьку відбувся захід під назвою "рускій марш", організований активістами сепаратистських організацій "Донецька республіка", "Народний собор", "Слов'янська єдність". "Рускій марш" був приурочений до російського Свята Дня народної єдності. Учасники маршу, зокрема, несли прапори теперішньої "ДНР".

24 - 25 листопада 2012 р. в Донецьку пройшла міжнародна науково-практична конференція "Донбас в євразійському проекті". Крім зазначених вище учасників ініціативної групи "Донбас за ЄАС", в ній взяли участь: лідери Євразійського союзу молоді - Валерій Коровін і Андрій Коваленко (помічник депутата Держдуми РФ Євгена Федорова); Олександр Хряков - голова "Комітету виборців Донбасу", колишній викладач ДонНУ, звільнений за хабарі; Денис Денисов - заступник директора Української філії "Інституту країн СНД"; Володимир Підгорний - доцент Донецького держуніверситету управління; Кирило Черкашин - доцент ДонНУ; Петро Горбунов - керівник Білгородського регіонального відділення загальноросійського громадського руху "Народний собор" (з 2012 року відкрив свої представництва на Донбасі); представники проросійської організації "Дозор" з м. Одеса.

Як зазначає "ІС", Євген Федоров - член Центрального політради "Єдиної Росії", координатор організації "Національно-визвольний рух" (рос. НОД). Члени НОДу приймали безпосередню участь у так званій "російській весні" в Україні, проекту спецслужб з окупації південно-східних регіонів української держави. НОД має свої представництва в ряді європейських країн, через які веде пропаганду ідеї "русского мира".

Робота конференції "Донбас в євразійському проекті" проводилася у форматі секцій. Секція №1. "Суспільно-політична проблематика євразійського регіонознавства". Дискусії в цій секції розгорнулися навколо перспектив майбутнього існування України у форматі федеративної держави. Секція №2. "Ідеологія євразійства в концепції Російського Світу. Православ'я як одна з основ євразійської інтеграції Донбасу". Секція №3. "Історіософські, історичні та ідеологічні аспекти євразійського регіоналізму". У рамках цієї секції, представники з Бєлгорода та Ростова-на-Дону висловили своє бачення вирішення проблем возз'єднання України і решти Росії. За результатами конференції була прийнята наступна резолюція: "Учасники конференції заявляють про своєї основної задачі – створення "Євразійського Союзу" як єдино реального і здатного вивести народи пострадянського простору на шлях справжнього і всеосяжного розвитку... В якості першого кроку на цьому шляху може стати проект первинної консолідації системоутворюючих майбутній союз країн і народів, представлений "Хартією возз'єднання народу Росії, України та Білорусі". Приєднуючись до ініціаторів Хартії, ми вимагаємо проведення тристороннього одномоментного загальнонаціонального референдуму в зазначених країнах ... Наш регіон - органічна частина "русского мира", епіцентр "Новоросії" - останнього оплоту і запоруки єдності України та Росії...".

Аналіз особистих справ російських т.зв. "ополченців" з числа колишніх російських військових, виявлених групою "Інформнапалм" під час збройного конфлікту на Донбасі, показує, що значна частина з них свого часу мала проблеми із законом і в потрібний час вони були затребувані державою для спокути своєї провини кров'ю. Природно, що подібну роботу по залученню людей, підготовлених до війни, проводило ні МВС, ні ГРУ, ні СЗР РФ, а ФСБ, що використовує стиль роботи свого попередника КДБ. Той же К. Малофєєв, як стверджує "Інформаційний спротив", що має певні складнощі із законом в питаннях повернення боргів російським держустановам, також був використаний "Конторою" для забезпечення операції "російська весна" в Криму. Гіркин, Бородай - додаткові докази про безпосередню залученість саме ФСБ в організацію анексії Криму і провокування збройного конфлікту на Донбасі.

Вище згадувалося про співпрацю групи "Донбас за ЄАС" з міжнародним рухом "Інтернаціональна Росія" Модеста Колерова. У червні 2012 року виконавчим секретарем руху по Росії було обрано Тетяну Полоскову, яка  раніше очолила міжрегіональний громадський рух "Євразійський народний Союз" (зонтична організація "Інтернаціональної Росії", створена в 2011 році). "Євразійський народний Союз" представлений не тільки в Росії, але має свої представництва в ряді країн: в Україні "Євразійський народний Союз" (Україна) очолює Наталія Вітренко; в Білорусії "Євразійський народний Союз" (Білорусія) очолює Юрій Баранчик - редактор українофобського інтернет-видання "Імперія"; в Естонії "Євразійський народний Союз" (Естонія) очолює журналіст Дмитро Кленський; в Болгарії "Євразійський народний Союз" (Болгарія) очолює Димитр Здравков з організації "Слов'янська єдність".

Історія розвитку сепаратизму в Донецькій області - фото 17

Активний розвиток сепаратизму

Репетицією сепаратистських акцій стає інформаційна кампанія 2013 року, спрямована на дискредитацію процесу видобутку сланцевого газу на території Донеччини. Тоді, окрім української націоналістичної партії ВО "Свобода", в кампанії зі зриву процесу видобутку сланцевого газу були задіяні всі проросійські сили регіону. Саме тоді на Донеччині на чолі структури "МММ" активно піарився тодішній її регіональний координатор Дмитро Пушилін. Серед мітингарів було безліч тих людей, що в 2014 році стали на боці сепаратистів та бандформувань бойовиків.

В сукупності всі ці процеси були можливі тільки під час та за обставин мовчазної згоди режиму екс-президента Віктора Януковича. Державна політика того часу полягала в тому, що правоохоронні органі, зокрема СБУ та міліція активно протистояли українським націоналістичним та патріотичним організаціям. Проти низки патріотів заводили кримінальні справи. В той час як головній загрозі, як надходила від діяльності проросійських та сепаратистських організацій і рухів, була відведена другорядна роль.

Займаючись діяльністю проти українських націоналістичних рухів силовий апарат України прогавив процес формування "п’ятої колони" в Україні, яка в 2014 році активізувала антиконституційну діяльність, що призвела до війни з РФ, окупацією Криму та частини Донбасу. В той самий час, як завдяки діяльності патріотичних та націоналістичних українських організацій по великому рахунку нам вдалось стримати наступ ворога.

Сепаратистські організації Донеччини активізуються зимою 2014 року під час активної фази Євромайдану. Формуючи загони "тітушок", донецькі сепаратисти почали переслідувати активістів Євромайдану та розганяти організовані ними акції протесту.  

Історія розвитку сепаратизму в Донецькій області - фото 18

21 лютого 2014 президент України Віктор Янукович підписав з опозицією угоду про врегулювання кризи в Україні. У той же день Янукович залишив Київ. На наступний день Верховна рада України, в якій колишня опозиція сформувала більшість, прийняла постанову, в якій стверджувалося, що Янукович "неконституційним чином самоусунувся від здійснення конституційних повноважень" і не виконує свої обов'язки, а також призначила дострокові президентські вибори на 25 травня 2014 року. З березня в південно-східних регіонах України стали проходити акції протесту проти дій колишньої опозиції, що прийшла до керівництва країною. Протестуючі відмовлялися визнавати нову українську владу, виступали за федералізацію України і проти нових губернаторів, призначення яких вважали нелегітимним. Вони почали вибирати "народних керівників" своїх регіонів. Так, в березні "народним губернатором" було обрано Павла Губарєва.

6 квітня після чергового сепаратистського мітингу його учасники захопили будівлю Донецької обласної ради та обласної держадміністрації, а 7 квітня сформували "Народну раду", яка прийняла "Декларацію про суверенітет" т.зв. "ДНР" і "Акт про проголошення державної самостійності Донецької народної республіки". "Народна рада" також прийняла рішення про проведення референдуму про самовизначення "ДНР" не пізніше 11 травня 2014 р.

Історія розвитку сепаратизму в Донецькій області - фото 19

У той же день і. о. президента України Олександр Турчинов у своєму телевізійному зверненні заявив, що стосовно людей, що зайняли зі зброєю в руках адміністративні установи в Луганську, Донецьку і Харкові, влада країни буде проводити "антитерористичні заходи"

10 квітня прихильники "Донецької народної республіки" оголосили про проведення референдуму і розпочали формування "виборчої комісії". Організатори агітували місцевих мешканців прийти на референдум, обіцяючи, мовляв після нього до Донецька будуть уведені російські миротворчі війська з метою стабілізації ситуації в регіоні. 13 квітня 2014 року прихильники "Донецької народної республіки" без сутичок зайняли приміщення Макіївської міської ради та підняли над ним прапор Донецької народної республіки та Росії та обрали "народного мера".

На той час українських олігарх Рінат Ахметов вів торги з Києвом про те, щоб залишатись єдиним "господарем" в області, незважаючи на зміну влади. Для цього він використовував проплачених мітингарів в радах сепаратистів та групу Дениса Пушиліна. Така позиція цілком влаштовувала помічника президента РФ Владислава Суркова.

Історія розвитку сепаратизму в Донецькій області - фото 20

Проте в гру вступають російські спецслужби, які підтримавши диверсійну групу екс-працівника ФСБ Ігоря Гіркіна починають захоплювати міста Слов’янськ, Краматорськ та Костянтинівку. В Горлівці був активований "сплячий агент" ГРУ Ігор Безлер, диверсійна група якого почала захоплення цього міста.

Таким чином, зірвався план Суркова, Ахметова та Єфремова залишити території Луганщини та Донеччини в складі України на правах широкої автономії. З того часу починається активна фаза АТО, а на територію українського Донбасу починають заходити російські регулярні війська, активізується процес поставки зброї та фінансування бойовикам.

18 травня 2014 року на акції прихильників "ДНР" у Донецьку, на якій зібралось близько 300 осіб, Денис Пушилін закликав чоловіків в "озброєнні війська", аби обійтися без участі жінок, аби звільнити території "республіки". 24 травня сепаратистське квазідержавне утворення оголосило про своє об'єднання з т.зв. "Луганською народною республікою" у "державу" "Новороссія", а також висунула територіальні претензії до України на інші південні та східні області — Одеську, Миколаївську, Херсонську, Запрорізьку, Дніпропетровську та Харківську області.

Історія розвитку сепаратизму в Донецькій області - фото 21

У ніч з 25 на 26 травня бойовики т.зв. "ДНР" здійснили спробу захоплення Донецького міжнародного аеропорту. Метою операції було встановлення контролю над диспетчерської вишкою і злітно-посадковою смугою, щоб припинити перекидання по повітрю військ і вантажів військового призначення для українських силовиків. В операції плануванням і керівництвом займався польовий командир батальйону "Восток", колишній голова Управління "Альфа" СБУ в Донецькій області Олександр Ходаковський. В ході операції сепаратисти зазнали серйозних втрат - понад 50 чоловік вбитими. У результаті сили ЗСУ на тривалий час зберегли контроль над аеропортом. Бойовики, тим не менш, закріпилися на підступах до аеропорту.

На початку літа 2014 року розгорнулися бої між українськими військовими та об’єднаними російсько-сепаратистськими силами за контроль над російсько-українським кордоном. До 5 червня бойовикам вдалося захопити ряд українських прикордонних пунктів. До 13 червня сепаратисти були вибиті з Маріуполя, була зроблена операція з ізоляції "народних республік" від Росії. 24 червня "ДНР" і "ЛНР" оголосили про злиття в конфедеративний "Союз народних республік". 5 липня контроль над Слов'янськом перейшов до українських силовиків, а 6 липня українські прапори були підняті над Дружківкою і Артемівськом. У середині літа бойовики, отримавши зброю та живу силу з РФ, зробили ряд успішних контрнаступів; так, в результаті боїв за Савур-Могилу та ракетної атаки під Зеленопіллям українські сили потрапили в "Південний котел".

Історія розвитку сепаратизму в Донецькій області - фото 22

17 липня в районі бойових дій на сході Донецької області (недалеко від Тореза) бойовиками був збитий пасажирський літак авіакомпанії Malaysia Airlines, що виконував рейс з Амстердама в Куала-Лумпур. 22 липня об’єднані російсько-сепаратистські сили відступили з Сєвєродонецька, Лисичанська, Кіровська та Попасної. На два тижні був загублений контроль над Савур-Могилою. 10 серпня почалися бої за Іловайськ, які пізніше закінчилися оточенням і знищенням великої групи українських сил. Саме тоді до території Донбасу зайщли передові частини російської армії, що й вирішило результат бойових дій на користь сепаратистів.

З того часу за активної підтримки російської армії та спецслужб починається повзуча окупація Донбасу Росією, що в світових та російських медіа подавалось як боротьба сепаратистів за незалежність. Проте правда була зовсім іншою.

24 серпня російська армія, що перетнула кордон, почала великий наступ на півдні Донбасу і вийшла до Азовського моря. 28 серпня вона змогла взяти під свій контроль Новоазовськ, а також ряд населених пунктів Новоазовського, Старобешівського, Амвросіївського районів.

5 вересня в російська сторона змусила Україну підписати "Мінські домовленості". В результаті переговорів було досягнуто згоду про припинення вогню. Але об’єднанні російсько-сепаратистські сили так і не виконали жодного пункту договору, разпочинали нові бойові дії, що призвело до підписання других "Мінських домовленостей" в лютому 2015 року.

Як повідомляє журналіст Сергій Семенець, сьогодні, коли Росія намагається відколоти від України Донбас, особисто Рінат Ахметов намагається дистанціюватися від бойовиків - нібито, він за єдину, сильну і стабільну Україну, і лише просить про одне - "почути Донбас". Насправді словесний патріотизм Ахметова продиктований зовсім іншим: стурбованістю російського "чекістського" угруповання за збереження своїх бізнес-активів на решті території України - адже бізнес, "записаний на Ахметова" - це і "Укртелеком", і "Київенерго", і активи на Дніпропетровщині, і в Туреччині, і в Лондоні... Стань Ахметов офіційно на сторону бойовиків - і вся його бізнес-імперія підпаде під міжнародні санкції, чим скористаються інші українські олігархи.

 

Больше новостей о событиях на оккупированном Донбассе читайте на Depo.Донбасс.