История развития сепаратизма в Луганской области

Исходя из анализа ситуации, которая сложилась на сегодня в Украине, надо отметить, что сепаратистское протестное движение приобрело свое специфическое развитие почти в каждом регионе Восточной Украины еще до начала событий на Еевромайдане

В 2014 році на Сході України у зв’язку з активністю місцевих Євромайданів заявили про себе до того часу неконсолідовані та розпорошені проросійські та сепаратистські рухи й організації. Вони виступали в якості противаги проєвропейським та опозиційним на той час силам. Не є виключенням в цих процесах і Луганська область. Проте історія розвитку проросійського та сепаратистського сектору в цьому регіоні почалась значно раніше за ті події, що зараз відбуваються в Україні.

В даному матеріалі ми зупинимось на аналізі проросійських та сепаратистських рухів за період 90-х та 2000-х років, що призвели до тієї ситуації, яка сьогодні відбувається на Луганщині.

Історія розвитку сепаратизму в Луганській області - фото 1

Передумови виникнення сепаратизму

1. Формування команди Олександра Єфремова

Витоки луганського сепаратизму уходять своїм корінням ще в 90-ті роки і нерозривно пов’язані з одіозними постатями т.зв. "отців Луганської області" Олександра Єфремова (на той час голова облдержадміністрації) і Віктора Тихонова (очолював  обласну раду).

На початку 90-х років у Луганській області ще не відбувались соціальні вибухи у вигляді шахтарських страйків, голодувань жителів зруйнованих міст тощо. Ситуація стала погіршуватися в другій половині 90-х років, коли областю керували Г. Фоменко та В. Тихонов. Г. Фоменко не зміг стримати і впоратися з тими відцентровими процесами, які зростали в Луганській області. Фактично він не був ані добрим адміністратором, ані талановитим господарником. Тому їм намагалися управляти і робили це нечисті на руку люди. Саме при ньому 23 липня 1997 року на обласному "Олімпі" з'явився на посаді заступника голови Луганської обласної державної адміністрації Олександр Єфремов. А після виборів 1998 року, з ініціативи колишнього тоді першого заступника губернатора В. Тихонова, Фоменко був зміщений, а О. Єфремов призначений на посаду голови Луганської ОДА. Так було дано старт соціально-економічного занепаду регіону.

Згідно з матеріалами "Білої книги Луганщини", за рік до виборів 2002 року, Україна стала дізнаватися про ситуацію в сфері економіки Луганської області. Серія публікацій у центральній та місцевій пресі України виносила на поверхню факти, покликані переконати громадськість у "неординарності" розвитку регіону. Але ситуація насправді була дуже критичною. Фактично в Луганській області до влади прийшла група людей, що взялася вершити долі усієї області. Мова йде про:

- Віктора Тихонова, тодішнього голову обласної Ради, якого на той час у Києві, і в області вважали  фактичним керівником Луганщини;

- Олександра Єфремова, тодішнього голову Луганської обласної державної адміністрації, з ім'ям якого прийнято пов'язувати всі тогочасні "успіхи" регіону;

- Валентина Дзонь, президента благодійного фонду "Благовіст" і фактичного "скарбника" області. Саме він розпоряджався великими коштами, які за негласною вказівкою Єфремова та Тихонова підприємства області примусово сплачували у "благодійний фонд";

- Миколу Гапочку – екс-народного депутата України, співголову парламентської фракції "Народний вибір", в минулому перший заступник Єфремова і підприємець, у сфері сільського господарства;

- Олександра Кобітєва - першого заступника губернатора, пов’язаного з занепадом вугільної сфери та промислових підприємств регіону;

- Олександра Кісєльова - компаньйона Єфремова, колишнього голову правління Закритого акціонерного товариства "Луганський енергетичний альянс".

Прихід до влади цієї групи людей став можливий після вбивства кримінального авторитету Луганщини Валерія Доброславського (відомий як "Доброслав") у 1997 році. На той час Доброславський фактично "тримав" регіон під своїм контролем і мав наміри встановити повний політичний контроль над Луганщиною. Існує думка, що вбивство "Доброслава" було сплановане Єфремовим, згоду на яке давав тодішній президент України Леонід Кучма. Після вбивства кримінального авторитету ("мафіозі") Валерія Доброславського контроль над його сферами впливу поступово встановлює група Олександра Єфремова.

Так група Єфремова фактично почала брати під свій контроль всі сфери життя Луганської області. Після цього вона впродовж багатьох років контролювала всі фінансові потоки в регіоні.

Історія розвитку сепаратизму в Луганській області - фото 2

2. Організація "Регіон" та благодійний фонд "Благовіст"

У червні 2000 року Луганщина дізналася про народження обласного благодійного фонду підтримки регіональних ініціатив "Благовіст", який очолив місцевий олігарх, колишній заступник глави облдержадмінстрації Валентин Дзонь. За інформацією "Білої книги Луганщини", у жовтні того ж року була народжена обласна громадська організація "Регіон". Її співголовами стали голова облдержадміністрації Олександр Єфремов і голова обласної ради Віктор Тихонов. З самого початку існування цих двох структур було зрозуміло: "Регіон" і "Благовіст" взаємопов’язані. "Регіон", враховуючи рівень його керівництва, - структурний розробник і утримувач регіональної дисципліни, а "Благовіст" - "складальник" фінансів і його заступник з гуманітарних питань. "Регіон" займався обробкою тієї частини населення, що знаходилась в залежності від адмінресурсу. "Благовіст", проводячи грандіозні благодійні акції, поширював вплив не тільки на соціально незахищені верстви, але й на громадські організації, творчі спілки, студентство, школярів, спрямовував діяльність відданих партій. До фінансової річки фонду йшли потужні бюджетні вливання на проведення передвиборної кампанії. "Благовіст" збирав у свою казну за допомогою керівництва області величезні кошти. У період виборчої кампанії в "Благовіст" щомісяця офіційно "вливалося" більше 1,8 млн.грн. Все це відбувалося шляхом елементарного командно-адміністративного тиску на бізнес- і державні підприємства. Зайшовши в область, наприклад, такий солідний інвестор як "ТНК", відразу зіткнувся з необхідністю щомісяця викладати в губернаторський благодійний фонд 500 тис.грн.

Також почалась ідеологічна обробка місцевого населення Ставка робилась на так званий "регіональний патріотизм", а по факту - луганський сепаратизм. Саме тоді активно поширювались розмови про так званий "луганський характер".

В рамках аналізу діяльності організації "Регіон" треба також визначити інші не менш важливі фігури, що стояли у витоків її створення. До групи ініціаторів створення цієї організації належать також луганські вчені Віктор Гнілорибов і Валентин Чекер, які заявили про себе в політиці наприкінці 80-х - початку 90-х років. Тоді вони намагалися просунути ідею створення так званої "Донецько-Криворізької республіки", згодом пропонували утворити "ДДР" ("Донбаську Демократичну Республіку"). Тому немає нічого дивного в тому, що київський істеблішмент досить насторожено спостерігав за об'єднанням регіональних сил в потужний політико-адміністративний блок, покликаний контролювати всі регіональні процеси.

"Регіон" створив розгалужену структуру управління, керівники якої на всіх рівнях дублювали самі себе на вузлових постах в органах місцевого самоврядування, організаціях, підприємствах. Характерно, що  в якості підтвердження своєї та регіональної незалежності, громадська організація "Регіон" обзавелася власними гімном, гербом і прапором. А благодійний фонд "Благовіст" ввів місцеві "державні" нагороди від свого імені. Вони так і називались: ордена "Благовісту" I, II і III ступеня. Крім того, на території області була введена ще одна вища нагорода обласної адміністрації: "Знак Образу Пресвятої Богородиці Луганської". Отже, до гімну, гербу та прапору додалися ще й нагороди. Таким чином, всі атрибути "луганської державності" по факту були створені.

3. Створення луганського кримінально-олігархічного клану

На початку 2000-х років від команди Олександра Єфремова лунали заяви про всевладдя центру, неприпустимість поглиблення процесу концентрації влади і ресурсів у столиці, про пріоритетність роботи по-горизонталі тощо. Фактично маскуючи те, що саме це злочинне угрупування знищувало економіку регіону, доводило да банкрутства ряд підприємств, серед місцевого населення, була розкручена тема про наче б то "самодостатність Луганського регіону". При цьому в усіх бідах звинувачували саме Київ. Тому-то і мусувалася в передвиборний період ідея про створення так званої "Луганській фракції", яку потім вдалося утворити в Верховній Раді України як поступку Леоніда Кучми місцевим елітам. Очолив її Микола Гапочка. Таким чином, центральна влада, вбачаючи те, що Луганська область фактично знаходилась під контролем клана Єфремова, а вся правоохоронна система та економічна база зав’язані на даній "фінансово-промисловій групі", була вимушена піти на постуки. Загроза сепаратизму та від’єднання регіону були дуже великими. Жодної ефективної противаги Київ створити не той час не міг. Тому, шантажуючи Адміністрацію президента Леоніда Кучми про загрозу сепаратизму, угрупування Олександра Єфремова приходить до влади не тільки в Луганську, але й отримує свою "фракцію" у Верховній Раді України, здобуває важелі впливу на прийняття політичних рішень.

На цьому клан Олександра Єфремова не зупинився. Під контроль цього злочинного угрупування переходять чисельні кримінальні авторитети, керівництво вугільних підприємств, впливові очільники правоохоронних органів в промислових містах області та інші. Так само, як гроші, в Луганську область завозилась і зброя. Так, в ніч з 9 на 10 лютого 2001 р. на митному посту "Довжанський" Свердловської митниці був затриманий автомобіль ВАЗ-21099 з дагестанськими номерами, керований співробітниками дагестанської міліції, в тайнику якого виявлені 3 автомата Калашникова, 3 пістолети ПМ з глушниками, 5 ручних гранат, обойми до автомата Калашникова і пістолета Макарова. Активізували свою діяльність на території області і кримінальні угруповання азербайджанців. Їх спеціалізація - наркотики рослинного походження, їх постачання і реалізація на ринках і в кафе, торгівля металами, вивезення людей до Туреччини, контрабанда сигаретними виробами і сипучими продуктами харчування з Росії з наступною їх реалізацією на ринках Луганська. На початку 2000-х років за сприяння групи Єфремова посилились т.зв. етнічні кланові кримінальні угруповання, з якими до 1997 року успішно боровся кримінальний авторитет "Доброслав". Луганська область фактично стала перевалочним пунктом по дорозі до Європи з Росії і Азербайджану як зброї, так і наркотиків.

Захоплення Луганської області та формування так званої "регіональної специфіки", що потім вилилась у відкритий сепаратизм, відбувалась не тільки О. Єфремовим і його соратниками, але, і з їх мовчазної згоди, представниками міжнародних кримінальних структур. Тому за думкою журналістів, не дивно, що найгучніший кримінальний процес тих років, пов'язаний з вбивствами Є. Щербаня і В. Гетьмана проходив саме в Луганську, саме в Луганську постійно відбувались вбивства представників місцевого великого бізнесу (Пекерман, Бреус, Рогачевський), і кримінальних авторитетів (Щербаков, Доброславський, "Міраб").

Фактично розваливши економічний потенціал регіону, перетворивши Луганщину на осередок організованої злочинності, що захопила владу у всіх сферах життєдіяльності, угрупування Олександра Єфремова призвело до зростання рівня безробіття та зубожіння місцевого населення. Тоді, маскуючи всі соціально-економічні проблеми регіону, що стали результатом діяльності команди Єфремова, керівники Луганщини вдались до ще більшої медійної та відверто пропагандистської обробки місцевого населення. Через підконтрольні ЗМІ, громадські організації, вплив на проросійські політичні рухи в регіоні, командою Олександра Єфремова активно просувались меседжі, що за соціально-економічним колапсом Луганщини стоїть Президент України та безпосередньо сам факт існування незалежної української держави. Через деякий час ця масована пропаганда дала очікуваний результат. Люди почали звинувачувати в соціально-економічній катастрофі, що сформувалась в Луганській області, Президента та факт існування самої незалежності України. Луганчани виступали з закликами, що хочуть повернутися в "сите радянське минуле". І почали голосувати за команду Єфремова, незалежно від того, від якої політичної сили вона висувалась. Саме так Луганщина перетворилась на специфічний регіон, який можна було використати для розвитку сепаратизму, просування проросійських, комуністичних та ретроградських настроїв.

Проте поступово в силу посилення донецького клану на чолі з Віктором Януковичем і Рінатом Ахметовим команда Олександра Єфремова вимушено входить до цього регіонального кланово-олігархічного угрупування. Потенціалу для боротьби з донецькою мафією на той час команда Єфремова не мала. Виходом з ситуації стає поєднання двох донбаських кланів, а по факту поглинання донецькою мафією луганської регіональної еліти. З того часу починається проникнення в Луганську область представників донецької мафії, починається переділ сфер впливу та боротьба за контроль над ключовими сферами Луганщини.

Проте команда Єфремова, незважаючи на всі ці моменти внутрішньокланової боротьби, отримала досить значні позиції в угрупуванні, яке сьогодні відоме як "донецькі". Луганське угрупування вступає до лав Партії регіонів та отримує там досить значні позиції, що підтвердили чисельні наступні парламентські вибори.

Не зважаючи на те, що підприємства Ріната Ахметова почали контролювати вугільний бізнес в Свердловську, Краснодоні та Ровеньках, група Єфремова контролювала видобуток нелегального вугілля в регіоні, а також мала вплив на міста Антрацит, Красний Луч, Лутугіне ті ін. Повністю взяти під контроль вотчину Єфремова "донецькі" так і не змогли, незважаючи на чисельні спроби.

Історія розвитку сепаратизму в Луганській області - фото 3

Південно-Східна Українська Автономна Республіка

Наступним етапом в розвитку сепаратизму та просуванні інтеграційних ідей з Росією на Сході України стало проведення у 2004 р. політично заангажованого "Сєвєродонецького з’їзду депутатів усіх рівнів", під час якого була піднята тема створення "Південно-Східної Української Автономної Республіки" (відомої як "ПіСУАР"). За організацією даних заходів відповідали згадані вище Олександр Єфремов, Віктор Тихонов, а також відомий росіянин, українофоб Юрій Лужков.

Створення "ПіСУАРу" стало відповіддю регіональних східних та південних еліт України на розвиток помаранчевої революції та виборчої кампанії Віктора Ющенка. Фактично консолідувавшись навколо фігури Віктора Януковича, чисельні представники регіональних еліт Луганської та Донецької областей виступають з намірами оголосити автономію або навіть вийти зі складу України в разі перемоги на виборах Віктора Ющенка.

26 листопада 2004 року сесія Луганської обласної ради ухвалила рішення про створення "Південно-Східної Автономної Української Республіки". Депутати заявили про закриття зовнішніх кордонів і звернулися по допомогу до президента РФ Володимира Путіна. У той же день на мітингу в Донецьку лідер Слов'янської партії України, що не пройшов у другий тур виборів, кандидат у Президенти Олександр Базилюк, запропонував провести в Донецькій області референдум про відділення і створенні автономії, висловивши впевненість у тому, що цей крок підтримають Херсон, Одеса, Дніпропетровськ та Автономна Республіка Крим. Наступного дня позачергова сесія ради Харківської області зосередила всю владу в руках губернатора Євгена Кушнарьова, створила виконавчі комітети обласної й районних рад та надала їм повноваження органів державної влади. Сесія зобов'язала обласні управління Держскарбниці й Нацбанку призупинити перерахування коштів до держбюджету. Представникові Харківського виконкому Євгену Кушнарьову було доручено вести координацію дій з Верховною Радою Автономної республіки Крим та радами Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Луганської, Одеської, Херсонської й Миколаївської областей, міськрадою Севастополя. За умови подальшого "загострення ситуації" Євген Кушнарьов мав би координувати свої дії з цими областями задля створення "Південно-Східної автономії". У відповідь на це міністр юстиції України Олександр Лавринович запевнив, що адміністративно-територіальний устрій України визначається Конституцією, тож Україна є унітарною державою, а її територія в рамках існуючого кордону є цілісною і недоторканою. Цього ж дня громада прихильників Віктора Януковича в Одеській області на чолі з Русланом Боделаном, міським головою Одеси, проголосила резолюцію з вимогою визнання міста Одеси й усієї Одеської області самоврядною територією "Новоросійський край".

28 листопада 2004 року в Сєвєродонецьку прихильники Віктора Януковича провели "Всеукраїнський з'їзд народних депутатів і депутатів місцевих рад", на якому визнали легітимним обрання Віктора Януковича на посаду президента України. Серед делегатів звучали заклики створити підрозділи "самооборони" та проголосити "державу" зі столицею в Харкові. Сам Віктор Янукович у своєму виступі закликав не вдаватися до радикальний дій і наголосив: "Як тільки проллється крапля крові, ми не зупинимо цей потік. Це буде на совісті тих, хто спровокував цю ситуацію".

Проект створення "ПіСУАРу" вперше публічно було винесено на обговорення на Першому Всеукраїнському з'їзді депутатів усіх рівнів у Сєвєродонецьку, що відбулося 28 листопада 2004 року, на якому були присутні 3,5 тисячі делегатів місцевих рад з 15 регіонів України та 159 депутатів Верховної Ради України. Представив проект голова донецької обласної ради Борис Колесников, який визначив причини його винесення тим, що в Україні склалася надзвичайна ситуація, коли "слідом за опозиційними політиками, Верховна Рада переступила Закон і зневажила Конституцію країни, і що для захисту інтересів виборців необхідно висловити недовіру всім вищим органам державної влади, які порушили закон, створити південно-східне українську державу у формі федеративної республіки зі столицею в Харкові". У цей же день луганські депутати звернулися до президента Росії Володимиру Путіну за підтримкою.

Делегати з'їзду ухвалили рішення про винесення питання проекту створення "ПіСУАРу" на референдум. Референдум по південно-східним регіонам був запланований на 12 грудня 2004 року, а в Донецьку - на 5 грудня. Також було прийнято рішення про створення "Міжрегіональної ради органів місцевого самоврядування українських регіонів". Місцем роботи цього координаційної ради, а також виконавчої дирекції був визначений Харків, який передбачалося зробити столицею так званої "Південно-Східної Української Автономної Республіки"

Ситуація виглядала насправді дуже катастрофічною. Країна зіткнулась не лише з масштабним явищем сепаратизму, Україна опинилась на межу громадянської війни. І тільки втручання тодішнього Президента Леоніда Кучми в цю ситуацію змінило катастрофічний сценарій, коли вдалось знайти певний компроміс.

Існує думка, що Віктор Янукович не отримав належної допомоги від Володимира Путіна, який на той час ще не був готовий втрутитись у конфлікт в Україні.  Не була готова й російська армія та спецслужби. Тому Віктор Янукович і представники Партії регіонів зосередились на тому, щоб в майбутньому отримати політичний реванш. Фактично підтримка в цьому напрямі була обіцяна і від Кремля.

Згодом проти Євгена Кушнарьова й Олександра Єфремова порушили карні справи за частиною 2 статті 110 Карного кодексу України за "посягання на територіальну цілісність і недоторканість України", та жодних вироків винесено не було. Учасника з'їзду Бориса Колеснікова, на той час голову Донецької облради, Віктор Ющенко згодом навіть нагородив орденом "За заслуги".

Історія розвитку сепаратизму в Луганській області - фото 4

Розвиток сепаратистських тенденцій за часів Ющенка

І власне з приходом до влади Віктора Ющенка на Луганщині та Донеччині за підтримки Росії та місцевих еліт розгортається відкрито антиукраїнська, проросійська діяльність, що мала риси латентного сепаратизму.

У 2005-2009 рр. Луганською ОДА була проведена серія антиукраїнських, проросійських так званих "науково-гуманітарних конференцій" за участю скандально відомих політиків РФ Костянтина Затуліна, Сергія Маркова, а також представника "Інституту країн СНД" в Україні Володимира Корнілова.

"Інститут країн СНД" є відомою організацією, що діє в багатьох країнах колишнього СРСР. Формально займаючись моніторингом соціально-політичної та економічної ситуації в пострадянських країнах, вказана структура займається формування проросійського лоббі, підтримкою різноманітних громадсько-політичних проросійських проектів. Дану структуру також пов’язують з діяльністю російських спецслужб.

Враховуючи те, що в той час Секретаріатом Президента Віктора Ющенка в Луганській області активно просувались креатури Києва, губернатори були ставлениками з Банкової, команда Єфремова частково втрачала контроль над областю. По факту в Луганську існувало двовладдя: обласна державна адміністрація була представлена креатурою Києва (так само як і очільники правоохоронних органів), а місцева та обласна рада були сформовані здебільшого з представників Партії регіонів. Посилення політичного конфлікту призвело до того, що в регіоні стали активно просувати антиукраїнські настрої, лунала сепаратистська риторика. Саме в той час реактивізуються проросійські рухи та партії: Прогресивно-соціалістична партія Наталії Вітренко, "Рускій блок", партія "Київська Русь". На цьому полі активізуються такі сепаратистські та проросійські організації як "Рух Володимира Мономаха "Русь", "Рускій союз Донбасу в Луганській області", "Союз громадян України", "Спротив", прихильники конспірологічної секти КОБ (рос. "Концепция общественнной безопасности"), клуб "Русич", "Батьківський комітет Луганської області", маргінальні радикальні проросійські групи, православні рухи, козацькі організації та інші.

Незважаючи на те, що СБУ демонструвало боротьбу з цими силами, їх вплив в регіоні зростав, як зростала і російська присутність. На території Луганщини почали реалізовуватись проекти, фінансовані російськими фондами та політиками. Олександр Єфремов та Віктор Тихонов з частими візитами перебували у Москві, де, зокрема, проводили зустрічі з Владиславом Сурковим та іншими представниками істеблішменту Кремля. Можливо в той час були встановлені і контакти з російськими спецслужбами. За сприяння Єфремова на Луганщині активізуються проросійскі козацькі організації, що мали відношення до "Великого війська Донського" на чолі з Миколою Козіціним.

Партія регіонів та проросійскі рухи області почали організовувати заходи з дискредитації євроатлантичного курсу України, виступали за надання російській мові статусу "другої державної", звинувачували Київ у "бандерізації" та героїзації так званих "нацистських злочинців", до яких перераховували ветеранів УПА.

Історія розвитку сепаратизму в Луганській області - фото 5

1 березня 2008 року відбувся Другий з'їзд в Сєвєродонецьку ("другий сєвєродонецький з'їзд"), відомий як Всеукраїнський з'їзд депутатів усіх рівнів. Захід відбувся в будівлі Льодового палацу міста Сєвєродонецька Луганської області та фактично став продовженням Першого з'їзду в Сєверодонецьку, що відбувся 28 листопада 2004 року. У роботі З'їзду взяли участь 3647 депутатів рад різних рівнів з усіх регіонів України, 159 народних депутатів України, делегація Державної думи Росії на чолі з Костянтином Затуліним та делегації кількох іноземних посольств. Один з організаторів Другого з'їзду, народний депутат України від Партії регіонів Вадим Колесніченко в інтерв'ю газеті "Кіевскій Телеграф" так пояснив причини його скликання: "Причини проведення другого з'їзду ті ж. Держава відмовляється чути власних громадян. Хочу підкреслити, що на цей захід запрошені представники всіх місцевих органів влади. З'їзд має робочу назву "гуманітарний". Чи стане проведення подібних форумів традицією? Якщо держава буде і далі продовжувати ігнорувати права громадян, Конституцію, міжнародне право, то цілком допускаю регулярне проведення подібних з'їздів".

З великих політиків і громадських діячів на З'їзді виступали лідер Партії регіонів     Віктор Янукович, лідер Комуністичної партії України Петро Симоненко, один з лідерів КПУ Адам Мартинюк, депутат Державної думи Росії Костянтин Затулін, голова Луганської обласної ради Віктор Тихонов, проросійський історик-українофоб Дмитро Табачник, голова "Українського товариства захисту пам'яток історії та культури", директор Інституту археології НАНУ академік Петро Толочко, міський голова міста Харкова Михайло Добкін та інші.

В рамках заходу Віктор Янукович висловив переконання, що "українізація східних регіонів України неможлива, як була неможлива русифікація західних регіонів України". Ще він заявив, що "Партія регіонів готова звернутися за підтримкою до українського народу у випадку, якщо її позиція в питанні вступу до НАТО буде проігнорована".

Депутат Віктор Тихонов виступив на тему, як "центральна влада "принижує" повноваження місцевого самоврядування". Депутат Держдуми РФ, голова російської делегації на з'їзді Костянтин Затулін зазначив, що в Російській Федерації не розуміють Україну. "Ми не можемо зрозуміти, чому люди, які часто бувають у США, у Федеративній Республіці Німеччина, а останнім часом, у зв'язку з живими питаннями газового енергетичного комплексу, полюбили Росію, чому ці люди вважають, що федеративна держава - це злочинне співтовариство?"

В рішенні з’їзду делегати висловили активну риторику проти НАТО, виступили з критикою щодо діяльності помаранчевої коаліції, виступали з сепаратистськими закликами.  В декларації учасники заходу дали своє трактування поняття "культура народів України": це "матеріальна і духовна середа, створена протягом століть, поколіннями людей, що проживають в епоху Великого литовського князівства, Речі Посполитої, Російської імперії, Австро-Угорської імперії, Радянського Союзу, Угорщини, Чехословаччини  на територіях, що нині входять до сучасного складу України". Було підкреслено, що "російська культура і культури інших народів України володіють правом на захист і підтримку з боку держави, яке несе юридичні та моральні зобов'язання перед минулим, сьогоденням і майбутнім за збереження і розвиток культурної спадщини всіх народів і етносів, які проживають на території України".

За період президентства Віктора Ющенка на Луганщині серед місцевого населення активно поширювались антиукраїнські настрої, з’являлась відкрито проросійська риторика, лунали заклики до автономізації та федералізації України.

Історія розвитку сепаратизму в Луганській області - фото 6

Прихід до влади Віктора Януковича

Після перемоги на президентських виборах у 2010 році Віктора Януковича повну владу на Луганщині повертає собі клан Олександра Єфремова. Змінюється державна політика, істотно відчувається переорієнтація зовнішньої політики вбік Росії. Саме в цей час проросійські організації переорієнтовуються на повну легальну діяльність, так само як і сепаратистські рухи.

У 2011 р. співробітники Луганської обласної телерадіокомпанії, очолюваної Родіоном Мірошником, звернулися до президента, прем’єр-міністра, керівництва області з проханням втрутитися у ситуацію, що склалася на ТРК.  Як зазначалось у їх  зверненні,   генеральний продюсер ОДТРК В’ячеслав Матвєєв, призначений Р. Мірошником, який є "російським піарником та власне громадянином Російської Федерації",  переформатував редакційну концепцію "у бік висвітлення суто політичних питань, здатних загострити й без цього непросту обстановку в регіоні". "За його прямою вказівкою в передачах суспільно-політичного формату постійно підіймаються такі роз’єднуючі суспільство питання, як статус російської мови, доцільність федералізації України, зовнішньополітичні перспективи України тощо".  ЛОДТРК (до речі, найбільший мовник на території області)  лише нарощувало   антиукраїнську пропаганду напередодні виборів нардепів.

Історія розвитку сепаратизму в Луганській області - фото 7

В 2011-2012 роках яскравим представником проросійської політики та прихильником сепаратистських настроїв виступав бізнесмен з кримінальним та комуністичним минулим Владислав Кривобоков. Він був співголовою "Координаційної ради громадських організацій Євразійського Союзу (країн СНД)" від України. За його активної підтримки було розгорнуто пропаганду Євразійського союзу у регіональних ЗМІ, засобах зовнішньої реклами, у мережі Інтернет  (відео-ролики, в яких Україна зливається з Росією та Білоруссю у єдину державу та про можливий сценарій громадянської війни в Україні в разі неприйняття мовного закону та відсутності України в міжнародних інституціях ЄврАзЕС та Митний Союз). Разом з Владиславом Кривобоковим до антиукраїнської та антиєвропейської риторики активно був задіяний депутат Луганської міської ради від фракції КПУ Юрій Юров, власник регіонального ЗМІ "ХХІ вєк". На шпальтах видання висвітлювалась пропаганда антиукраїнських політичних сил та політиків, дискредитувались громадські організації та діячі, що займались популяризацією євроатлантичного розвитку України або пропагували європейські цінності; патріотичні організації та опозиційні політичні сили. 22 серпня 2012 р. Ю. Юров взяв участь у форумі, що пройшов у м. Єреван з питань євразійської інтеграції.

9 червня 2012 р. в м. Луганськ "Громадською ініціативою" НЛО" – "Небайдужі Люди Об’єднуйтесь" (створена під керівництвом В. Кривобокова для пропаганди ідей Євразійського та Митного Союзів) сумісно з громадською ініціативою "Донбас за Євразійський Союз" "Інтернаціональної Росії" ОНФ (загальноросійський народний фронт), під патронатом Координаційної ради громадських організацій Євразійського Союзу (рос. абревіатура – КСООЕАС), було проведено круглий стіл на тему "Роль громадських організацій (рухів) в створенні Євразійського Союзу" (//krivobokov.com.ua/foto-video/video/181-rol-obshchestvennykh-organizatsij-dvizhenij-v-sozdanii-evrazijskogo-soyuza.html). В рамках даного заходу були присутні представники сепаратистських та антиукраїнських рухів та організацій з однієї сторони, представники російських фондів та некомерційних організацій – з іншої. Зокрема, були присутні керівники ГО "Донецька республіка"; "Рускій союз Донбасу в Луганській області", "Рух Володимира Мономаха "Русь", "Союз громадян України", представники руху" КОБ" ("Концепция Общественной Безопасности") та інші. На даному заході були висвітлені перспективи розвитку громадських рухів та організацій у створенні Євразійського Союзу.

Представниками російських фондів та "неурядових" структур, зокрема, Фонду "Русский мир", "Россотрудничество", Міжнародного Руху "Інтернаціональна Росія", Фонду підтримки та захисту прав співвітчизників", Некомерційного фонду "Наследие Евразии" та іншими були висвітлені перспективи надання грантових програм для громадських організацій, рухів та фізичних осіб на: підтримку російської мови та культури, освітні проекти, пропаганду Євразійського та Митного Союзів, підтримки програми переселення т.з. "російських співвітчизників", проведення семінарів та тренінгів для журналістів, молоді та громадськості, реалізацію літніх шкіл для т.зв. "патріотичної молоді", організацію та "проведення свят" тощо.

Паралельно в період 6 – 10 червня 2012 року за підтримки представництва "Россотрудничества" в Україні було організовано семінар "молодих лідерів "рускіх" громад", в програму якого входили участь у VI Міжнародному фестивалі "Великое русское слово"; зустріч з академіком НАН України П. П. Толочко, відомого своїми антиукраїнськими та антиєвропеськими поглядами, представником Фонду "Русский мир" В. П. Шелестом; участь у створенні проросійського "Української Молодіжної Громадської Палати" (участь в якій взяли представники подібної структури з РФ, "Россотрудничества", ГО "Молоді регіони", проросійські громадські організації, які активно критикували опозиційні та патріотичні політичні сили та рухи). В семінарі взяли участь члени громадських організацій, студенти та аспіранти зі всіх регіонів України. В рамках заходу активісти були забезпечені книгами П. П. Толочка "Україна в помаранчевому інтер’єрі" (де в негативних фарбах зображувались діяльність президента Ющенка та "помаранчевої коаліції", історії УНР, українського козацтва та ОУН-УПА, пропагується співробітництво з Росією в усіх напрямах) та "антизахідними" роздатковими матеріалами. В рамках семінару учасники отримали інформацію про діяльність "Россотрудничества" та Фонду "Русский мир" і грантових програм для "третього сектору" від даних структур.

27 липня 2012 року у м. Донецьк та 2 серпня у м. Луганськ в ТРК "Космос" відбулись прес-конференції на тему "Роль громадських організацій країн СНД в реалізації програми В. Путіна зі створення Євразійського Союзу." Серед учасників заходу були представлені Сергій Баришніков (учасник громадської ініціативи "Донбас за Євразійський союз", м. Донецьк), Антон Бредіхін (координатор громадської ініціативи "Донбас за Євразійський союз" у складі "Інтернаціональної Росії", співголова громадської організації "Єдиний Донбас", м. Ростов-на-Дону), Володимир Кривобоков, Юрій Юров, Ігор Райхман (радник-консультант Координаційної ради громадських організацій Євразійського Союзу (країн СНД)" від України), Тетяна Полоскова (член політбюро Міжнародного Руху "Інтернаціональна Росія" ОНФ, м. Москва).

Історія розвитку сепаратизму в Луганській області - фото 8

Тетяна Полоскова

В рамках заходу організаторами були виказані думки стосовно інтеграції України до ЄврАзЕС та Митного союзу як пріоритетними та альтернативою ЄС та НАТО, "де Україну, – на думку організаторів, – ніхто не чекає, де вона потрібна як сировинний придаток та "сміттєзвалище". Т. Полоскова заявила, що на перших порах Міжнародний Рух "Інтернаціональна Росія" буде орієнтований на створення "медійного лобі" в Україні, що має закласти соціальне підґрунтя для реалізації плану створення Євразійського союзу в тому вигляді, в якому його бачить керівництво РФ (за участю України та частини пострадянських азіатських країн), запланованого на 2015 рік. А. Бредіхіним було зазначено, що саме Єврорегіон "Донбас" є успішним прототипом Євразійського союзу. Ним було додано, що "в разі асоціативного членства з ЄС Україну не очікує рівні права та можливості з іншими країнами європейської спільноти, тут буде створені умови країни-полігону для збуту європейських товарів. В той самий час  у складі Євразійського Союзу Україну не чекають у ролі "молодшого брата", а в якості рівноправного партнера". При цьому в якості прикладу було наведено результат діяльності Єврорегіону "Донбас" у складі Луганської, Донецької та Ростовської областей, критикуючи, наприклад, результат діяльності Єврорегіону  "Карпати". І. Райхманом було додано, що "за умов затяжної світової кризи, всього за рік з моменту створення Митного союзу товарообіг між Казахстаном та Білоруссю зріс у 1,5 рази, а Казахстану з РФ – у 2,5 рази".

Пріоритетним напрямом на 2013-2014 рр., за словами Т. Полоскової буде підтримка грантових програм на створення проросійських сайтів, моніторингу діяльності громадських організацій та освітніх проектів з популяризації ідеї євразійської інтеграції. В цілому, в рамках заходу була озвучена критика ЄС та української опозиції, що ставить за мету вступ до ЄС та НАТО, що начебто "не може відповідати цивілізаційному вибору України, місце якій саме у євразійській спільноті". За цим напрямком, у листопаді у м. Луганськ було проведено 3-х денний семінар для журналістів, що висвітлюють діяльність Євразійського союзу та інтеграцію України до цього утворення.

Також слід додати, що за підтримки та сприяння російських т.зв. "неурядових структур" пропагувалась активність проросійських груп у соціальних мережах, наприклад, "Новая Русь – Луганск", "Новая Русь – Донецк", "Новая Русь – Ростов", "Русский союз Донбасса", ДВМ "Русь", "Русские пробежки", "Русский оргкомітет Луганска", "Русский обозреватель", "Русская Луганщина", "Донецкая республика", "Всеславянский собор – Луганска", "Донбасс навсегда", "Антибандеровский фронт", "Украина – неотъемлимая часть русского мира", "Украина за Евразийский союз", "Юго-Восточная коалиция", "За русификацию Западной Украины", "Малороссия", "Мы хотим воссоединения Донбасса, Крыма, Новороссии с РФ", "Мы против НАТО", "Мы за независимость Донбасса", "Против бандеровцев, ОУН-УПА и прочих пособников фашизма", "Анти НАТО", "США – империя лжи", "ДОЗОР – русское движение на Украине", "Галиция – часть России", "Донбасс русский", "Юго-Восточная империя Украины", "Мы за Дмитрия Табачника", "Русское сопротивление", "Рускій міръ", "Народно-патриотический блок Донбасса" та інші.

Історія розвитку сепаратизму в Луганській області - фото 9

Ще одним напрямком  поширення  російських інтересів  в регіоні стала діяльність українофобського політичного проекту "Український вибір" Віктора Медведчука, за яким у м. Луганську також значно активізувалася агітаційна робота, спрямована на пропагування ідей великоросійського шовінізму та федералізації України.

На цьому ідеологічному фоні відбулося російське захоплення  визначальних економічних галузей Луганщини, що дозволяло говорити про втрату економічної незалежності  області.   У 2013 році всі найбільші луганські підприємства (Алчевський меткомбінат, Алчевський завод "Коксохім", Лисичанський НПЗ, "Луганськтепловоз", "Луганськвода", "Луганське енергетичне об’єднання")  фактично належали російським компаніям. В результаті робітників скорочували, показники виробництва і якість продукції падали. Підприємства знаходились під загрозою закриття.

Офіційним "прикриттям" для цих "інтеграційних"  процесів між  Луганщиною і Ростовською областю (РФ), як зазначалося раніше, став проект Єврорегіон "Донбасс", який реалізувався під патронатом Луганської ОДА та облради.  Системне руйнування економічної основи та незалежності  регіону, які здійснювались під гаслами залучення ефективних інвесторів та інтеграції,  вписується в стратегію імперського відродження, для чого путінським режимом застосовувались насамперед фінансово-економічна зброя, а саме потенціал російських монопольних корпорацій (таких як "Газпром", або РЖД). Саме, через держкорпорацію РЖД у липні  2012 року  північним сусідом України було  висунуто першу територіальну претензію  на територію Луганської області. Згідно публікації "РЖД предлагает Украине отдать 30 км территории Луганщины" на сайті "Полеміка" (належить Єфремову),  "зараз монополія пропонує вирішити питання з орендою або взагалі пересунути російсько-український кордон таким чином, щоб ті ділянки території України , що перетинаються РЖД, відійшли російській стороні". Красномовним є перший коментар до статті (на сайті потрібна авторизація):  1захар  "Предлагаю перенести границу на всю Луганскую обл или по левый берег Днепра. Задрали хохлы со своей незалежностью, алчностью, глупостью. Слава Союзу Славянских Республик!!!".

А у статті вищезгаданої Тетяни Полоскової "О русском языке и сопредельных территориях – прагматично и без сантиментов" від 26.07.2012 р. йдеться "Как оказалось, РЖД неофициально арендуют станцию Зориновка и железнодорожные пути у местного сельсовета. Там выражают надежду на то, что вскоре украинское правительство займется оформлением прав собственности, после чего РЖД смогут заключить долгосрочный контракт на аренду этого имущества. Пока же территория остается спорной. Русскоговорящая, между прочим, территория". Фактично лунали антиукраїнські зазіхання, вже у формі  територіальних претензій  (мова йшла про можливість відчуження на користь Росії  близько 300 гектарів української землі з 5-ма населеними пунктами), але вони  були мовчки проігноровані місцевою владою.

У 2013 році проросійскі організації активізуються для інформаційної кампанії з дискредитації курсу європейської інтеграції, про яку відверто говорили у владних коридорах в Києві. Багато хто справді вірив у те, що в листопаді 2013 року Віктор Янукович підпише Угоду про Асоціацію України з ЄС. На цьому фоні знову виникає сепаратистська риторика, що в разі підписання такої угоди в Україні може виникнути громадянська війна та приєднання південно-східних регіонів до Росії. Проросійські організації об’єднуються для ведення інформаційної війни проти процесу видобутку сланцевого газу на території Донбасу, проте ці акції на території Луганщини були нечисленні, на відміну від Донецької області.

В цей період активно працює загадана вище структура "КСОРС", на чолі з Вадимом Колесніченком, яка об’єднувала більшість проросійських організацій України. До цієї структури входило декілька проросійських організацій Луганщини. Зокрема, організація "Рускій союз Донбасу в Луганській області", "Рух Володимира Мономаха Русь", що просували проросійські ідеї в місцевому середовищі та виступали за федералізацію України.

Історія розвитку сепаратизму в Луганській області - фото 10

Перехід до сепаратистських акцій на Луганщині  

Спалах сепаратизму на Луганщині починається під час активної фази Євромайдану – наприкінці 2013 – початку 2014 року. Радикальні сепаратистські організації Луганщини виникають під патронатом Партії регіонів і були замасковані під діяльність "Антимайдану". У січні 2014 року виникає організація "Луганська гвардія" на чолі з Олександром Харитоновим, у лютому до них приєднується організація "Молода гвардія" на чолі з Арсеном Клінчаєвим. Члени цих організацій починають переслідувати учасників Євромайдану, встановлюють наметове містечко біля Луганської обласної державної адміністрації. Згодом учасники "Антимайдану" починають створювати "народні дружини" та "загони самооборони". Починають лунати перші гасла про референдум, про статус Луганської області та автономію у складі України. Сепаратистів активно підтримує регіональна еліта, зокрема, Олександр Єфремов, Володимир Пристюк, Валерій Голенко, Олександр Ткаченко.

У березні 2014 року колишній охоронець, управляючий "копанками" Олександра Єфремова - Валерій Болотов - з підпільною групою бойовиків анонімно опублікував відеоролики, де він, ховаючи лице за маскою, закликав створити так звану "Армію південного сходу" задля "захисту від націоналістів". 5 квітня 2014 року, вже під власним ім'ям та не приховуючи обличчя, Валерій Болотов повідомив, що Службою безпеки України було затримано диверсійну групу супротивників київської влади, і жителі південно-східного регіону начебто мають відкрито вийти на протистояння з так званою "хунтою". Наступного дня було розпочато штурм Управління СБУ в Луганській області, після чого почалася активна фаза розвитку сепаратизму на Луганщині. Під тиском радикальної групи сепаратистів зі Слідчого ізолятора Луганська було звільнено затриману раніше групу диверсантів, які разом з Валерієм Болотовим розмістили свій штаб у захопленій будівлі СБУ. З того часу так звана "Армія південного сходу" розпочинає вербування до своїх лав груп бойовиків та роздавати захоплену зброю всім, хто мав бажання і був готовий протистояти новій владі в Києві зі зброєю в руках.

Саме тоді в ці події активно втручаються російські спецслужби, контакти з якими  ймовірно тривалий час мали як лідери сепаратистських організацій, так і представники команди Олександра Єфремова. Працівники ФСБ координують процес захоплення Управління СБУ та інших адмінбудівель Луганська, а також діяльність бойовиків.

11 квітня 2014 року так званий "Об'єднаний штаб Армії південного сходу" на чолі з Валерієм Болотовим висунув ультиматум Луганській обласній раді. Протягом найближчих 10 годин зібрати екстрену (позачергову) сесію, на якій депутати зобов'язані прийняти наступні рішення: проголосити державний суверенітет Луганської області; протягом 10 днів провести референдум з двома питаннями: 1. Ви "за" входження Луганської області до складу Російської Федерації? 2. Ви "за" входження Луганської області до складу України? Також штабом терористичної організації "Армія південного сходу" було прийнято рішення про те, що зброя буде передана тільки тій владі, яку виберуть "громадяни Луганській області" на референдумі роботі.

Історія розвитку сепаратизму в Луганській області - фото 11

В цей самий час виникає інше бойове крило сепаратистів на чолі з Олексієм Мозговим, який не був допущений до керівництва "Армії Південного Сходу": через погрози першого на адресу Олександра Єфремова, через усунення Болотовим конкурентів від керівництва бойовиків, конфлікт за фінансові потоки, отримувані з Москви. З цього епізоду починаються перші прояви розколу в лавах луганських сепаратистів. У квітневому інтерв'ю російському пропагандистському телеканалу "LifeNews" Олексій Мозговий постав перед телеглядачами вже в якості лідера т.зв. "Народного ополчення Луганська". Олексій Мозговий відвідує Москву, де встановлює контакти з депутатами Держдуми - українофобами і відкритими російськими неофашистами Володимиром Жириновським і Сергієм Мироновим. У ході триденного візиту О. Мозговий заручається підтримкою російських політиків, знаходить джерела фінансування для діяльності створеного ним бандформування.

14 квітня 2014 року чисельні групи сепаратистів провели спланований мітинг біля будівлі Луганської ОДА. Член координаційної ради Луганської області Олексій Чмуленко передав губернатору області вимоги сепаратистів: визнати нелегітимність нової української влади, визнати законним існування "народного руху" і звільнити заарештованих лідерів бойовиків. Термін виконання ультиматуму був обраний до 16 квітня 2014 року.

21 квітня 2014 року на "народному зібранні" сепаратистів Валерій Болотов був обраний тимчасово виконуючим обов'язки "народного губернатора" Луганщини після арешту СБУ попередньо проголошеного "народним губернатором" Олександра Харитонова. Одразу після обрання Болотов заявив про перепідпорядкування судової системи та правоохоронних органів "Народній раді" Луганської області, що мала бути створена найближчим часом.

28 квітня 2014 року в Луганську було проголошено сепаратистське квазідержавне утворення "Луганська народна республіка". В той же день група сепаратистів разом з приїхавшими з території Росії радикальними екстремістами, що діяла під виглядом "туристів" (близько 2000-2500 чоловік), захопили будівлю Луганської обладміністрації та прокуратури.

До того часу ще відбувався відносний торг між командою Єфремовим та Києвом: автономія та відносна незалежність у діях луганського клану в заміну на спад сепаратизму та відновлення контроля українською владою над сепаратистським регіоном. Проте в гру активно вступають російські спецслужби, скеровані кремлівською "партією війни". Вони зривають плани Олександра Єфремова і Владислава Суркова щодо отримання статусу автономії Луганщини у складі України - і сценарій йде в зовсім іншому напрямі.

24 травня 2014 року лідери так званих "ДНР" та "ЛНР" підписали документ про об'єднання в складі неіснуючого квазідержавного утворення "Новоросія", проекту російських спецслужб та лідерів неофашистських екстремістських рухів Росії.

У травні Олексій Мозговий встановлює контакти з польовим командиром Олександром Гайдеєм (позивний "Рим"), який очолював незаконне збройне формування "Перша козацька сотню ім. Стаса Синельникова". Зусиллями двох угруповань бойовиків був проведений рейд на шахту "Должанська Капітальна", звідки сепаратистами було вивезено 1,5 тисячі тонн вибухівки.

У червні минулого року Олексій Мозговий встановлює дружні стосунки з лідерами бандформування "Козача національна гвардія" ("КНГ") Миколою Козіциним і       Павлом Дрьомовим. Сам Мозговий переносить свою діяльність в "хімічне серце" Луганщини - міста Рубіжне, Сєвєродонецьк та Лисичанськ. 20 травня 2014 р. бандформування Мозгового вперше з'являється в Сєвєродонецьку. Контроль над Сєвєродонецьком при цьому доводилося ділити з "козаками". 7 червня "Лисичанський батальйон" Мозгового об'єднався з Сєвєродонецьким підрозділом "Козачої національної гвардії" Павла Дрьомова і оголосив про перехід у підпорядкування до лідера бойовиків "ДНР" Ігоря Гіркіна ("Стрєлкова").

24 липня 2014 р. бойовики Мозгового відступили з Сєвєродонецька та Лисичанська в Алчевськ. Даний хід Мозгового викликав гостру критику з боку Дрьомова, який взяв під контроль міста Первомайськ та Стаханов. Бойовики Мозгового продовжили брати участь у боях за с. Ломуватка, встановили контакти з лідером первомайських сепаратистів  Є. Іщенком.

Історія розвитку сепаратизму в Луганській області - фото 12

14 серпня 2014 року голова т.зв. "ЛНР" Валерій Болотов оголосив про свою відставку та призначення на цей пост Ігоря Плотницького, колишнього польового командира батальйону "Зоря" та "міністра оборони" сепаратистів.  Ігор Плотницький, працюючи раніше в Луганській обласній інспекції у справах захисту прав споживачів, мав тісні зв’язки з командою Олександра Єфремова. За іншою інформацією – він пов’язаний з діяльністю Наталі Королевської. 20 серпня 2014 року Плотницький очолив також "Раду міністрів ЛНР", але пізніше цю посаду обійняв інший лідер сепаратистів Геннадій Ципкалов.

На фоні слабких позицій влади Плотницького в Луганську активізується бандформування "Лєший" на чолі з польовим командиром Олексієм Павловим, який очолював так званий каральний підрозділ бойовиків "СМЕРШ ЛНР". Польовий командир з позивним "Лєший" в 2014 р. фактично кілька місяців контролював м. Луганськ, а його бандформування вважалося одним з найбільш потужних угруповань бойовиків. Пік активності припадає на липень-вересень 2014 р. Олексій Павлов не втрачав можливості демонстративно публічно вилаяти і розкритикувати діяльність Ігоря Плотницького, роблячи це як перед журналістами, так і перед членами т.зв. "Ради міністрів" луганських сепаратистів. Багато хто тоді вважав, що бойовик "Лєший" усуне Ігоря Плотницького і встановить власну військову диктатуру на території т.зв. "ЛНР".

Тоді в гру вступає команда помічника президента РФ Владислава Суркова. Була зроблена ставка на об'єднання всіх польових командирів під управлінням єдиного військово-політичного командування, яке формально б замикалося на фігурі Ігоря Плотницького, а фактично координувалося російськими "кураторами".

Історія розвитку сепаратизму в Луганській області - фото 13

20 жовтня 2014 р. в прямому ефірі про своє об'єднання і консолідацію заявили Ігор Плотницький, ватажок бригади терористів "Привид" Олексій Мозговий, а також польовий командир "донських козаків" Микола Козіцин. Перед цим в Ростов і Луганськ з візитом прибули Владислав Сурков і його "політтехнологи", провівши "бесіди" практично з усіма польовими командирами більш-менш великих бандформувань "ЛНР" на предмет хоча б формального підпорядкування їх Ігорю Плотницькому.

У жовтні 2014 року Ігор Плотницький подав документи до невизнаного "Центрвиборчкому" т.зв. "ЛНР" як кандидат на пост голови "Луганської народної республіки". 3 листопада 2014 року, після організації фейкових виборів у "ЛНР", "ЦВК" сепаратистів оголосила, що Плотницький переміг на них з 63,17 % голосів виборців. "Вибори" визнала тільки Росія, порушивши тим самим Мінські домовленості. 4 листопада 2014 року під час інавгурації, яка відбулась у колонному залі Луганської обласної ради, І. Плотницького благословив митрополит УПЦ (МП) Іоанникій.

Історія розвитку сепаратизму в Луганській області - фото 14

Після цього починається активна боротьба з непідконтрольними режиму Ігоря Плотницького польовими командирами бойовиків. Представники російських спецслужб починають знищувати або арештовувати непідконтрольних Плотницькому польових командирів. Деякі втекли до Росії. Таким чином, польові командири Олександр Бєднов – "Бетмен" - вбитий, Сергій Косогоров – "Косогор" - арештований, Фомін – "Фома" - арештований (вийшов на волю в жовтні 2015 р.), "Дід" - арештований, "Магадан" - арештований, Михайло Коваль - убитий, Андрій "Кабан" - убитий, "Хан"  - арештований, Олексій Мозговой – убитий, Євген Іщенко – убитий, Сергій Бондаренко – втік до Росії, Олександр Гайдей - "Рим" - втік до Росії, Олег Бугров – втік до Росії та був арештований, Кулькін – арештований, "Пума" - убитий, "Душман" - убитий, "Фадєй" - убитий, Сівак "Югослав" - убитий, "Ельбрус" - доля невідома, "Дельфін" - доля невідома. Доля багатьох інших польових командирів бойовиків залишається невідомою. Багато бойовиків вимушені були підкоритись владі Ігоря Плотницького та вступити до лав "народної міліції", що виникла на базі так званої "Армії південного сходу" в жовтні 2014 року. В рамках діяльності цього бандформування сепаратистів бойовики приєднуються до так званого "Другого армійського корпусу" - незаконного збройного формування бойовиків "ЛНР", створеного за сприяння офіцерів російської армії та спецслужб з метою формування прототипу армії сепаратистів.

При цьому політична влада в Луганську концентрується в людей, що входять або є наближеними до команди Олександра Єфремова, не зважаючи на те, що сам він перебуває на території Києва. Таким чином, Олександр Єфремов продовжує мати контроль над багатьма процесами в т.зв. "ЛНР". Проте з кожним днем його вплив на ці процеси в сепаратистській "республіці" продовжує зменшуватись, а політична та економічна влада в регіоні поступово концентрується в руках нового клану, що прагне і надалі відмежуватись від команди Єфремова, створюючи нову "політичну еліту".

При цьому тимчасово окупована територія Луганщина залишається "сірою зоною", через яку міжнародні кримінальні угруповання та російські спецслужби продовжують транспортувати контрабанду наркотиків та зброї до країн ЄС. Це стало можливим через повну лояльність сепаратистських очільників та "МДБ ЛНР" Росії, високий рівень корупції в Україні та зв’язки Путіна з угорським керівництвом, яке робить свою митницю "перевалочним пунктом" для контрабанди до країн ЄС. 

Больше новостей о событиях в мире читайте на Depo.Донбасс

Метки: #ДНР #ЛНР