ЛГБТ та війна: Про яких переселенців з Донбасу прийнято мовчати

Вони забувають, що серед постраждалих від війни на Донбасі є і геї, і лесбійки, і транссексуали з трансгендерами.

ЛГБТ-люди, що поїхали з окупованого Донбасу, так само прагнуть нормального життя, як і інші переселенці. Але суспільство поки що бачить їх крізь ширму нерозуміння, навішує ярлики та виділяє в "особливу" категорію. Тому ЛГБТ, що поїхали з Донбасу, доводиться долати подвійні стереотипи. Кореспондент Донбас.depo.ua поцікавився, як у них це виходить.

Адаптуватися на новому місці переселенцям-ЛГБТ так само важко, як і їх гетеросексуальним співвітчизникам - тут не можна сказати, кому "пощастило" більше. Проблема в тому, що ЛГБТ-людям жити в принципі важче - щоб уникнути дискримінації, доводиться приховувати, хто ти є насправді. Індустріальний Донбас ніколи не славився толерантністю, а окупація регіону взагалі поставила хрест на будь-яких проявах демократії. Тому в певній мірі переїзд для ЛГБТ-людей став шансом змінити життя і почуватися вільніше.

"У великих українських містах ЛГБТ-люди живуть більш вільно, ніж на Донбасі. Луганськ - більш провінційне місто, навіть життя ЛГБТ в Донецьку не можна порівняти з їх життям тут", - розповідає експерт правозахисного ЛГБТ центру "Наш світ" Андрій Кравчук. Колишній луганчанин, він поїхав з рідного міста разом зі своїм партнером минулого літа, мешкає в Києві. Каже, що хоч жити в столиці легше, ніж на Донбасі, дискримінації ЛГБТ в Україні вистачає.

"Переїхавши з Донбасу, переселенці-ЛГБТ не вирішують проблему з дискримінацією. Все залежить від міста. У Львові , наприклад, сильна суспільна гомофобія через більший вплив церкви та ультраправих організацій. Там часто нападають на приватні гей-вечірки. Після початку подій Євромайдану в Україні зросла активність ультраправих угрупувань. Як наслідок, минулого року вони скоїли напади на всі київські гей-клуби. Але у будь-якому разі тут краще, ніж на окупованій території, де немає ані суспільного життя, ані законів", - каже Андрій.

За словами Андрія, переселенці-ЛГБТ, виїжджаючи з окупованих територій ризикують натрапити на неприємності - як бойовиків, так і військових може насторожити неформальна зовнішність людей, чи те, що два хлопця чи дві дівчини виїжджають разом. Але найважче доводиться трансгендерам - у людей, що радикально відрізняються від фото на документах, можуть виникнути серйозні проблеми на блокпостах.

"Я знаю двох трансгендерів MtoF (біологічні чоловіки, що виглядають як жінки та хочуть зробити операцію зі зміни статі), які виїжджали з окупованого Донецька та зазнали складнощів під час перетинання блокпостів. Коли фото в паспорті не співпадає із зовнішністю, це призводить до проблем де завгодно, особливо на кордоні", - пояснює Андрій.

Переїзд ставить перед переселенцями-ЛГБТ знайомі всім переселенцям виклики - треба знайти роботу, житло, звикнути до нової обстановки. Добре, якщо людина їде до рідних чи друзів, які допомагають влаштуватися. Цілеспрямованої підтримки переселенців з Донбасу українською ЛГБТ-спільнотою немає, попри популярний міф про "гей-лоббі". 

"Поняття ЛГБТ - спільнота умовне, хоча більшість ЛГБТ-активістів співчувають переселенцям і намагаються допомогти. Сексуальна орієнтація ніяким чином не пов’язана з політичними переконаннями, тому не коректно було б говорити про обов’язкову солідарність з людьми, які в чомусь схожі на тебе. Геї та лесбійки існують і серед ультраправих, які ходять громити ЛГБТ-події.  В інтернеті я спілкувався з геями, що підтримують сепаратистів", - каже Андрій.

Спільна культура в цьому випадку більш важлива, ніж орієнтація. Якщо ти відчуваєш себе українцем - проросійські ЛГБТ не будуть ближче. В Криму, наприклад, після окупації ЛГБТ-спільнота розкололася на проукраїнську та проросійську. Ті її учасники, що підтримали окупацію, залишились жити там, і як і інші "ватники" стверджують, що життя стало краще, не зважаючи на об’єктивно сувору реальність.

В основному ЛГБТ-організації не займаються допомогою вимушеним переселенцям. Більшість з існуючих ведуть юридичну діяльність, надають інформаційну підтримку, і переформатуватися в умовах, коли події розвивалися дуже швидко, змогли не всі. Іноді такі організації працевлаштовують переселенців, але тут більшу роль грає компетентність людини як спеціаліста, ніж якась ЛГБТ-солідарність.

Виключенням з цього правила можна назвати ГО "Інсайт", активісти якої минулого літа відкрили перший та єдиний в Україні Шелтер для переселенців-ЛГБТ, де за необхідності людина, що переїхала, може безкоштовно жити до 3 місяців.

Реалізувати проект було складно, через упереджене ставлення як до ЛГБТ-людей, так і до вимушених переселенців взагалі.

"Ми довго не могли знайти приміщення, коли орендодавці дізнавалися про те що буде жити 6-7 чоловік із зони АТО - відразу припиняли перемовини. Коли дізнавалися що ці люди представники ЛГБТ- спільноти - тим більше не хотіли нічого здавати в оренду. Нарешті ми знайшли 4-х кімнатну квартиру. Друга складність виявилася з майже повною відсутністю меблів, яку нам також довелося купувати, шукати, просити у знайомих, які могли віддати щось непотрібне", - розповідає координатор проекту "Шелтер" Ольга.

Окрім безкоштовного проживання, у Шелтері переселенцям надають і іншу допомогу. Активісти самі купляють базові продукти та побутову хімію, ліки, допомагають з одягом та взуттям. У Шелтері є безкоштовний доступ до інтернету, що дозволяє людям самостійно шукати житло та роботу.

"Але ми також допомагаємо з пошуком роботи, направляємо людей на різні ресурси, через знайомих поширюємо інформацію. Якщо в них не виходить - ми підключаємося і допомагаємо. У нас є психолог, юрист, адвокат, лікар. Люди, що живуть у Шелтері, можуть звернутися за допомогою до цих фахівців абсолютно безкоштовно", - розповідає Ольга. 

За допомогою до "Інсайту" звертаються різні люди. Віком від 18-ти і до 50-ти років, це і трансгендерні жінки, і трансгендерні чоловіки, хлопці та чоловіки геї, лесбійки - молоді дівчата і жінки більш зрілого віку, пари, які виїжджають вдвох.

За час існування проекту фактично через Шелтер пройшло 27 людей. Це не багато, але активісти вдоволені тим, що змогли їм допомогти. Деякі колишні жителі Шелтеру розповідають, як склалося їхнє життя.

"Студенти Дмитро і Сергій приїхали до нас з Донеччини,  хлопцям по 18 і 19 років. Живучи у Шелтері, вони перевелися до Вінницького університету, встигли за три місяці попрацювати в барі, в кафе, в клінінговій компанії. Зараз знайшли квартиру, живуть і працюють у Києві та заочно навчаються. Ще у нас мешкала пара дівчат-лесбійок з Донецька, 28-річна Юлія та 38-річна Марина. Їхали в нікуди, з однією валізою. Юлія влаштувалася вихователем до дитсадка, Марина масажист, в Києві працює з постійними клієнтами, що теж переїхали. З великими труднощами знайшли житло, шукали 3 тижні, все відмовляли через донецьку прописку", - згадує Ольга.

Орендувати житло ЛГБТ-людям з Донбасу дійсно важко - тут наявна подвійна дискримінація. Траплялося, що орендодавці виганяли квартирантів, коли починали розуміти, хто в них живе. Будь-які прояви себе як ЛГБТ-людини сприймаються у суспільстві як нав’язування та пропаганда, а образ людини з Донбасу в очах багатьох людей виглядає неприглядно через упередження про їх неблагонадійність.

Тому звертатися до організацій, що допомагають вимушеним переселенцям, ЛГБТ-люди якщо і наважуються, то не видаючи себе.

"Це дуже делікатне питання, представники ЛГБТ- спільноти і в мирний час намагаються не афішувати свій статус, а після переїзду тим більше замовчують такі речі. До нас звертається дуже багато людей, і я не виключаю, що серед них були представники ЛГБТ. Але випадків, щоб людина прямо про це розповідала, у нас не було", - розповіла керівник організації "Крим-SOS" Таміла Ташева.

Керівник організації "Восток-SOS" Костянтин Реуцький теж відзначив, що серед переселенців, які зверталися за допомогою, жоден не зарахував себе до ЛГБТ. 

Такі ж самі проблеми спіткають ЛГБТ-людей з Донбасу під час пошуку роботи - іноді роботодавці відмовляють  навіть кваліфікованим спеціалістам. І якщо геї та лесбійки можуть просто замовчати подробиці свого життя, трансгендерам часом зовсім не щастить.

Співзасновниця "Центру зайнятості вільних людей" Ірина Коваль розповіла, що іноді навіть зусилля волонтерів у допомозі трансгендерам не дають результату:

"До нас зверталися трансгендерні люди, ми зв’язувалися з роботодавцями, і ті виявляли зацікавленість, але коли справа доходила до документів та резюме - відмовляли, не пояснюючи причини. Більшість ЛГБТ людей не говорять відкрито про свою орієнтацію, ані коли влаштовуються на роботу, ані звертаючись за допомогою до нашого Центру. Водночас, для нас дуже важливо використовувати принцип недискримінації в своїй роботі і ми це щоразу проговорюємо, скажімо, коли проводимо інструктажі для нових волонтерів. Були випадки, коли роботодавці надсилали вакансії відверто дискримінаційного характеру, у т.ч. по відношенню до ЛГБТ: "Хлопець, до 30, тільки традиційної сексуальної орієнтації". Зрозуміло, що ми такі вакансії або не опрацьовуємо взагалі, або намагаємося ініціювати діалог з роботодавцем щоб якось розвінчати існуючі стереотипи".

Відсутність звичного укладу життя, кола друзів та елементарного комфорту часто стають причинами депресії у колишніх жителів Донбасу. Але звернутися за допомогою до психолога ЛГБТ-переселенці наважуються рідко.

"У нас в країні в принципі немає культури звернення до психотерапевтів. А у ЛГБТ спільноти - тим більше. Тому звертаються, коли вже зовсім погано і межа відчаю перевищила ліміт разів у 10. Це загальна тенденція ЛГБТ. Якщо говорити про переселенців, то тут ситуація ще складніша. Для будь-якої людини, будь-якої статі, віку, релігійної та сексуальної орієнтації і т.д. сам факт вимушеного переселення в статусі біженця, пов'язаного з військовими діями - дуже травмуюча подія. Тому, адаптуються всі однаково складно і погано, часто не знаючи, куди можна звернутися за допомогою, часто ігноруючи таку можливість через почуття сорому, що дуже характерно для ЛГБТ", - коментує психолог, психотерапевт Олена Шараєва.

На жаль, переселенці, незалежно від сексуальної орієнтації, опинилися в однаковому становищі - мізерна допомога від держави, відсутність вагомих пільг та програм адаптації змусила колишніх жителів Донбасу відчувати себе обмеженими в правах в своїй же країні. Тим часом зусилля громадського суспільства, хоч і не можуть вирішити усіх проблем переселенців, дають надію на позитивні зміни вже в недалекому майбутньому.