Два роки по кривавому серпню-2014: Коли ми ще не чули про Іловайськ

Але 18 серпня українські сили ще активно наступали по всій лінії фронту на Донбасі.

Саме у цей день добровольчі батальйони і бригади ЗСУ увійшли у майже нікому не відоме тоді містечко Іловайськ, на іншій ділянці фронту українські бійці були на підступах до Луганська і вже оточили його, армія звільнила Станицю Луганську і закріпилася в одному з районів обласного центру - на Вергунці.

Іловайськ

18 серпня ударні групи добровольчих батальйонів МВС "Дніпро" та "Донбас" за підтримки армійської артилерії й бронетехніки раптовою атакою з двох боків захопили більшу частину Іловайська. Крім "Донбасу" і "Дніпра", участь в операції брали бійці батальонів "Шахтарськ", "Миротворець", "Кривбас", "Cвітязь", "Херсон", "Івано-Франківськ". Загальна чисельність, за різними даними, на початку операції складала близько 1000 військових.

18-19 серпня в результаті двостороннього оточення угруповання проросійських найманців силами батальйону МВС "Дніпро" і 3-го батальйону Нацгвардії "Донбас" за підтримки армійських частин 17-ї криворізької танкової, 51-ї волинської та 93-ї дніпропетровської механізованих бригад була звільнена значна частина Іловайська.

Бандформування змогли втриматися тільки в будинках на північній околиці міста, підготовлених до кругової оборони, при цьому зазнавши значних втрат.

Операцію в Іловайську можна назвати чи не головною за таємничістю і суперечливістю протягом усієї війни на Донбасі, за провал якої до сих пір ніхто не покараний. 

В "Іловайському котлі" загинули 366 військових, 429 були поранені.

2 жовтня 2015 року на Кушугумському кладовищі поховали останні шість тіл невпізнаних військовиків, котрі загинули під Іловайськом

Як заявляв командир батальону "Шахтарськ" Андрій Філоненко, операцію з наступу на Іловайськ розробив тодішній заступник Коломойського Геннадій Корбан і представив її 5 серпня командирам батальйонів"Азов" (Білецький), "Шахтарськ" (Філоненко), "Дніпро-1" (Береза), "Донбас" (Семенченко). Корбан ніби інформував про те, що в Іловайську усього 50-60 бойовиків і відсутні укріпрайони. Також мережею гуляє стаття, яку розповсюдив радник президента Юрій Бутусов. У ній розповідається про те, що Корбан ніби пропонував вище вказаним комбатам по $300 тис. за звільнення міста, але сам він цю інформацію не підтверджує. 

Керував операцією генерал Руслан Хомчак на місці, а у Генштабі накази віддавав особисто Віктор Муженко, на якого сам Корбан переклав усю провину за загибель сотень військових наприкінці серпня у котлі. Філоненко також повідомляв, що його бійці ще 7 серпня повідомили Корбану та у Генштаб про масову засідку російських найманців і їх значні сили навколо міста, про укріпрайони, але, за його словами, про це ані у Генштабі, ані сам Корбан чути не хотіли.

Згодом бійці "Шахтарська" залишили місце бойових дій і відмовилися повертатися. Також вийшли з Іловайська і бійці "Азову". Як заявив комбат "Шахтарська", дозвіл на вихід із сектора обидва батальйони отримали від радника міністра МВС Антона Геращенка та начальника Департаменту організації діяльності підрозділів міліції особливого призначення.

Очевидці також звинуватили тодішнього комбата "Донбасу" Семена Семенченка у тому, що він повів бійців просто на бійню та ще й виказував позиції, публікуючи свої пости у "Фейсбуці". Мовляв, він не воював, перебував під прикриттям своїх охоронців, але 19 серпня його таки було легко поранено і доправлено у Дніпропетровськ.

У Генштабі винними вважають солдатів 30-ї механізованої бригади, мовляв, у них сталася паніка, вони втекли з кордону 14 серпня, і тому російські окупанти без опору оточили українські сили в Іловайську вже 24 серпня. Але у тому ж Генштабі не пояснили, навіщо з сектора вивели 95-ю аеромобільну бригаду.

Але всі ці сумні події будуть потім. І про них depo.ua детально розповість у наступних публікаціях, у яких ми спробуємо день за днем хоча би частково реконструювати ті трагічні серпневі події. А 18 серпня 2014 року ще про Іловайськ не було широко відомо. Перші повідомлення стали надходити 19 числа: пресс-центр АТО, а разом з ним і всі ЗМІ навперебій рапортували про перемогу. А 20 серпня РНБОУ хвалився повним взяттям під контроль Іловайська. Вже 24 серпня, коли розвідка побачила колони військової техніки без опізнавальних знаків, усе змінилося.

Бої за Луганськ

На іншому боці фронту - під Луганськом - два роки тому також точилися запеклі бої. У керівництві АТО 18 серпня  2014 року повідомили, що частину Луганська вже зайняли українські військові. Очевидці підтверджували, що у районі Вергунки над відділенням міліції Жовтневого району замайорів державний прапор України. У цьому ж районі військові встановили свій блокпост. Керівництво АТО того дня повідомляло, що за добу Луганськ вже буде оточений.  Того ж дня у центрі селища Станиця Луганська, що розташоване неподалік обласного центру, були помічені українські танки. Згодом на будівлі Станично-Луганської селищної ради вивісили український прапор.

З іншого боку Луганська - з Хрящуватого Краснодонського району, вранці 18 серпня рухалася колонна переселенців з білими хустинами в супроводі військових, яка мала виїхати зеленим коридором. Але бойовиків "ЛНР" це не зупинило, колона була обстріляна з "Градів", 20 людей загинуло, серед яких один військовий.

Того ж дня було звільнено мера Луганська Сергія Кравченка, якого було заарештовано бійцями "Айдару" на блокпості у Щасті. Він з купою грошей намагався виїхати зеленим коридором. Під арештом Кравченко був 10 днів, його допитували, але звільнили дуже несподівано, що вкрай обурило більшість луганчан-переселенців, адже всі пам'ятають, як Кравченко навесні 2014 року кликав війну в Луганськ, підтримуючи референдум "ЛНР". Тепер Кравченко спокійно живе у Дніпропетровську і претензій до нього у слідства чомусь немає...

Рік тому, 18 серпня, ще ніхто не знав про засідку російських військових і бойовиків у Іловайську, про майбутній масований наступ росіян на Луганський аеропорт, про відвід військ від майже звільненого Луганська і про перші Мінські домовленості...

Фото: ЕРА,  Фейсбук/Семен Семенченко