Коли у Сєвєродонецьку з'явиться кований парк АТО-арту від місцевого МАГа (ФОТО)

Містом вже "розгулює" усміхнений білозубий триголовий "Змій-горинич", величезний розкішний павич, метелик в людський зріст... В інтерв’ю Depo.Донбас їхній творець Олександр Моісеєнко розповів про свої казкові роботи та поділився планами напередодні святкування Дня міста.

– Олександре, у Вас дуже нетрадиційне хобі, розкажіть про себе, будь ласка.

 Я – сєвєродончанин, моє дитинство пройшло у Сєвєродонецьку, тут виріс, навчався, закінчив технікум. Далі була армія та робота на Комбінаті, паралельно – заочне навчання в СТІ. Хочу зазначити, що у нас дуже потужна школа на факультеті механіки, як у технікумі, так і в інституті, я дуже вдячний своїм викладачам за ті знання, що я отримав. З 2005 року я відкрив власну справу з ремонту автівок і ось досі працюю. А взагалі, я – спадковий механік, ще й з цікавим корінням: по матері я – німець. Мій прадід був головним інженером "Донсода" з 1916-го по 1927-й рік. По батькові – з Курської губернії. Під час Голодомору сім'я втекла сюди, ближче до Харкова. І мати, і батько працювали тут на приладобудівному заводі.

– Ви пам’ятаєте свою першу роботу? Коли вперше Олександра Моісеєнко відвідала муза?

Якось, дивлячись на купу металобрухту, я побачив у ній байкера і вирішив його зробити – з тих самих залізяк. Ця робота зараз у Рубіжному, у невеличкому пабі стоїть на барній стійці. Потім були ще роботи…

– Тобто можна сказати, що муза завітала до Вас у гараж?

Саме так. Думаю, це все – прояв спадковості, так повинно було бути у родині, де кілька поколінь механіків та столярів.

– Ваші роботи дуже полюбилися сєвєродончанам, вони нетерплячо чекають на нові скульптури. Не було ідеї зібрати свої роботи в одному місці, на кшталт донецького парку кованих фігур? Наприклад, зараз активно йдуть роботи з приведення до ладу території парку Горького, не було пропозицій приєднатися?

Пропозиції були, але, як завжди, усе вирішує питання фінансування. На жаль, міська влада не сприяє цьому. Я пропонував створити для парку старовинну гармату, але коли я озвучив ціну у 3000 грн, мені відмовили. Наразі я співпрацюю зі своїм другом, і усі мої роботи поки що будуть зосереджені в районі Стоматологічної клініки на Курчатова. Це місце знайоме містянам, і усі бажаючи можуть там ознайомитись з моєю творчістю.

– Багато хто знає Олександра Моісеєнка як МАГа, звідки такий псевдонім?

Це абревіатура, я – Моисеенко Александр Григорьевич, тобто – МАГ. Це з одного боку, з іншого – я свідомо вибрав собі такий нік, бо справді можу робити магічні речі. Це стосується й техніки, й безпосередньо мого техно-арту, як би самовпевнено це не звучало. Я працюю МАГом.

– Багато Ваших робіт зроблено з використаних військових боєприпасів. Ви перетворюєте метал, який несе руйнування та смерть, у витвори мистецтва. Це дуже символічно. Це таким чином МАГ бореться зі злом?

Скажу так: в мене є кредо по життю: я – творець, моє кредо – створюй, допомагай, даруй людям посмішку. У даному випадку я спеціально виділив цей напрямок окремо й назвав його "АТО-арт" – назва навіть вже прижилася. Ця війна обов’язково закінчиться, і мені дуже хочеться, щоб її запам’ятали наші нащадки, запам’ятали її наслідки. У цілому, мої роботи спрямовані на те, щоб викликати емоції… Щоб, дивлячись на цей розірваний товстий метал з гострими краями, вони зрозуміли увесь жах цієї війни, задумались над тим, що в жодному разі цього не можна повторити. Занадто багато зла принесли усі ці події…

В мене особисто розпалася сім’я на цьому тлі. Давайте говорити реально: ми втратили ті території, закінчиться це лише на наших онуках… Роблю акцент: допомагати потрібно не переселенцям, не ветеранам АТО – це все зрозуміло та по факту не суттєво. Найстрашніше – втратити нинішнє покоління дітей, яке пройшло через усі ці жахи, бо через 5-7 років ми можемо мати величезний сплеск агресії та криміналу. Для дитячої психіки так просто усе не минеться, якщо ми не будемо цим займатися. Я кажу не про психологів, а про їх зайнятість: потрібно відірвати їх від комп’ютерів. Головне – задати людині "струну", по якій вона далі піде. Ось для чого я займаюся своєю справою, щоб наші діти пам’ятали про наслідки і через 20, і через 50 років.

– З останніх робіт АТО-арт  були вежа Донецького аеропорту та "Хрест крові". Чи хотіли б Ви, щоб колись вони стояли у визволеному Донецьку?

Складне питання. Хрест я планую направити до Львова як пам’ять про загиблих хлопців-захисників. Що стосується Донецька, то я не думав про це. Бо там не потрібно буде робити пам’ятники, достатньо просто зберегти якусь частину того, що було зруйновано.

– Не усі знають, що МАГ ще й волонтер. Що спонукнуло творчу людину стати на цей нелегкий шлях?

Волонтерська діяльність сталася дуже просто: під час боїв заїхав за Лисичанськ, на Пролетарський блокпост, де розташовувався батальйон "Донбас", і привіз хлопцям хліб. Так і пішло. Взагалі, волонтер – це не якесь визначення, не посада. Це, в першу чергу, людина, яка готова подати свою руку. У будь якій ситуації, без запитань, без політичних вподобань. Ви готові допомагати? Тоді ви волонтер.

– Не за горами День міста, у якому вже традиційно прийматимуть участь сєвєродонецькі митці. Чи плануєте приєднатись до святкування та потішити містян новим витвором?

Так. В мене мегазадача: до вихідних побудувати мангал, і не просто мангал, а у вигляді трактору. Капот відкриваєш – можна м’ясо смажити, у кабіни кришку відкидаєш – стіл, і ще котел для приготування каші. Ось така задумка. Навіть вже є бажаючи його придбати. Тобто чекайте на мене на День міста, будемо готувати аж до самого вечора! А ще б хотілося зробити флагшток, щоб підняти український прапор.

– І на останок: про що мріє МАГ?

Напевно я мрію про те… Мрію побачити посмішки на обличчях луганчан та донеччан, що залишили свої домівки. Щоб у їхньому житті після усього, що сталося, все було добре. Щоб вони змогли відновитись та нормально щиро посміхатись. Ось, про що мріє МАГ. У мене поряд багато таких людей, моїх друзів, і коли я дивлюсь їм в очі – мені сумно. Коли ці люди зможуть здолати біль та у їхньому житті усе стабілізується, тоді я дійсно буду радіти.