Боєць батальйону "Луганськ-1": Світ літає на наших двигунах, а ми їдемо в Ізраїль, щоб купити безпілотник

Боєць батальйону патрульної служби міліції особливого призначення ГУМВС України у Луганській області "Луганськ-1" лейтенант міліції Андрій Умрихін в екіпажі зі Станіславом Чорним завоював Кубок Чемпіоната Європи з авіамодельного спорту в особистому заліку.

У Сєвєродонецьку Андрій  розповів Depo.Донбас про ноу-хау, які застосовуються саме на Луганщині, про сприйняття Європою ситуації в нашій країні та про майбутні взаємини всередині держави.

- Розкажіть про перемогу на Чемпіонаті. Європа вас добре приймала, підтримувала? Тим більше, що перемогу ваш екіпаж виборов саме в росіян?

- Ви знаєте, ще минулого року на Чемпіонаті світу ми помітили, що спортсмени, судді, вболівальники -  наприклад,  з Англії, Франції, Італії -  підходили  та питали: "Як там в АТО?" Тоді ще люди думали, вагалися, інформація була викривлена. Цього року вже було ясно: люди бачать, хто воює проти нас, хто зараз загарбник, хто затіяв це все. Навіть під час самих змагань, з першого дня, всі  європейські країни, абсолютно всі, були на нашому боці. І ми також були за них. І коли ми виграли фінальний бій - радощів було настільки багато, що всі підбігли нас вітати, а росіяни залишилися наодинці, збоку на полі, як бідні родичі. Хоча й взяли друге місце, ніхто їх не вітав - навіть не зі зла, а, мабуть, через  їхню позицію таку.

- Вони не почувалися загнаними в кут, як вважаєте?

- Я їх дуже добре знаю, ми з цими людьми воювали на змаганнях вже дуже багато років. Тричі чемпіони світу, тричі - Європи. Люди досвідчені, титуловані. І тут не стільки програш в фіналі, скільки це несприйняття їх Європою. Їх це образило. Вони стояли сумні. Поїхали додому з осадом. Але це їхній вибір. Ми їм зла не бажали ніколи.

 - А що росіяни кажуть в приватних розмовах? Може, висловлюють підтримку якось потайки?

- Підходять, говорять: "Як ви поживаєте, як родина, як взагалі?" А ми питаємо: "А що ти зробив у себе в країні для того, щоб був мир в Україні?". Далі  - пауза і люди розуміють, що більше нема про що говорити. Кажуть: "Це не моя війна". А ми запитуємо: "Ти ж платиш податки зі свого бізнесу державі? Платиш. Ти з знаєш, що частина податків йде на війну, на військових? Так. Виходить, ти допомагаєш воювати". І люди йдуть. І зрозумійте, що це люди - технічно здібні, досвідчені, розумні. І не розуміти таких речей....Якщо це на такому рівні, що ж там взагалі?

- Деякі порівнюють цей вид змагань із боксом. Поясніть - чому саме так?

- Авіамодельний спорт - він такий... своєрідний. Там два суперники, два механіки, група рефері - як в боксі. Вони дивляться за поведінкою суперників, щоб там не було фізичного тиску, бійки. Щоб було толерантне ставлення одне до одного. Щоб не було, наприклад, ніяких образ. А таке буває: чотири хвилини бою - і деякі люди можуть втратити контроль. Буває, що й свідомість. Може бути все на світі. Навіть на цих змаганнях було таке, що літак розрубав одному вену на шиї, а другому - на руці. Це все доволі небезпечно, ми змагаємося в шоломах. Моделі літають на дуже великих швидкостях - 180-190 кілометрів на годину, це практично на підсвідомості все працює. Концентрація неймовірна.

- Наскільки цей спорт коштовний?

- Дорого коштують поїздки. За літачки віддаємо до 200 євро, і ця модель може розбитися протягом 4 хвилин. Щоб досягнути найкращих результатів, треба мати найкращу техніку.

- Тепер поїдете до Арабських еміратів?

- Так, нас запросили королі до Дубая. 1 грудня там будуть міжнародні авіаційні ігри. Хочемо показати, наскільки наша країна розвинута в високотехнологічному напрямку. Вони запросили - кажуть, не думали, що в Україні, де йде війна, є люди, що можуть займатися такою роботою та ще в таких умовах.

- Росіяни щось пропонували Вам в плані роботи?

- Мені пропонують працювати там в процесі безпілотної авіації, тому що їм також потрібні фахівці такого рівня. Нам немає різниці - робити модель для повітряного бою чи для безпілотної авіації. В Росії знають, що я працюю в АТО. Їм потрібен, можливо, навіть не я як спеціаліст з повітряного бою, скільки потрібно  дізнатися  - як воно тут літає. Перетягнути. Пропонують гроші. Розумієте - це все дуже відносно. Війна рано чи пізно скінчиться, а зрадити державу, зрадити хлопців, з якими воюєш, загиблих, їх матерів, які не дочекалися синів - це несумісні речі. Зрозуміло, що це може прозвучати пафосно, але ж патріотизм хоч трішечки в душі повинен бути. Не все купляється за гроші. Я думаю, рано чи пізно держава схаменеться і почне виділяти хоч якісь кошти на безпілотну авіацію, і буде вона професійнішою, тим більше, що на всіх військових конференціях, де я був присутній, ми багато разів казали, що база технічна, інтелектуальна в нас на дуже високому рівні. Наприклад, росіяни купують безпілотний апарат найдешевший "Орлан-10", він коштує 10 тисяч євро, а ми такий апарат можемо зробити за 300 євро.

- Я знаю, що ви якось пропонували перекрити весь фронт безпілотниками...

- Ми ще минулої осені могли перекрити фронт безпілотними апаратами - літали б за 200 кілометрів, можливо, й далі. Могли б і в Росію літати. Але на сьогодні немає державного замовлення ніякого. А воно копієчне - база готова, її не треба будувати.

- Тобто немає бажання чи немає грошей?

- Це питання треба поставити фахівцям с міністерства оборони  - чого немає. Чому не заклали кошти на безпілотну авіацію? Для мене це дивина. Тому що знали, що це потрібно було зробити ще минулого року. Якщо навесні-влітку говорили, що нема грошей в бюджеті, - це було зрозуміло, ще ніхто не знав, що буде війна, але коли в бюджеті передбачали кошти на оборону, могли б хоч якісь закласти. Навіть не для того, щоб безпілотними розробити, а щоб їх закупити.

Ми ж літаємо на своїх двигунах, весь світ літає на наших двигунах. І ми їдемо в Ізраїль, щоб купити безпілотний апарат, а Ізраїль ніде не змагається та нічого не виграє. Логіки я в тому не бачу взагалі.

- Ви дуже яскраво апелювали Олександру Бригинцю у Сєвєродонецьку, коли він розповідав про передавачі з Європи, які можуть розповсюдити телесигнал на окуповану Луганщину. Ви наводили приклад, що можна передавати  простіше. Як?

- В нас є розробки по цій проблемі: мінітелевізійна станція, яка в онлайн-режимі передає інформацію. На 100, на 200 кілометрів. Наприклад, на 20 кілометрів передати  інформацію в села можна дуже просто. Тут є багато технічних тонкощів, але ніхто цим не переймається взагалі. А тут пройшов вже рік, тягнуть передавачі - це що, боротьба за медійний простір, яку ми програли вже давно? А це все можна зробити за тиждень. Ми просимо гроші на невідомі якісь речі. На кевларові якісь шоломи. Ліпше замість 10-50 кевларових шоломів купіть міні-передатчик, поставте і передавайте інформацію. І люди там самі в себе революцію зроблять і переворот, ворога виженуть.

- Ви ще казали про якийсь масштабний проект фахівців з Дніпропетровська...

- Справа в тому, що проти нашої безпілотної авіації використовують високотехнологічні так звані електронні пушки, які працюють на високих частотах і "збивають" всі частоти, які тільки є - "садять" і мегагерци, і гігагерци, радіостанції, телефони. Але це розробка як раз наших фахівців з Дніпропетровська. Коли ми спілкувалися з одним з них, то він казав, що можу зробити набагато якіснішу та ефективнішу модель, аніж ту, яку проти нас використовують росіяни - "Акація-1", "Акація - 2". Дивно, що фахівці з ЗСУ, які приїжджали на це подивитися, сказали, що все класно, але зібралися та поїхали. Ціна того питання - десь півтора мільйона гривень коштує ця установка. Така дивина - можна було б поставити, і жоден безпілотний апарат сюди б не літав. За годину по 18-20 штук літають в різних напрямках. А можна ввімкнути однією кнопкою, і вони просто падають.

- А які масштаби покриття?

- Там до 150 кілометрів. Можна в різних напрямках закрити лінію фронту.

- Але у Вас  є й розробки, які можна використовувати в повсякденному житті?

- У мене є ноу-хау  - ми почали використовувати безпілотну авіацію не тільки для розвідки в тилу ворога, а, наприклад, для розвідки пожежогасіння. Зверталися до нас пожежники і не знали, коли горить сосна, як їм підійти ближче - де найбільша концентрація вогнища. Ми піднімаємо безпілотник, в онлайн-режимі вони дивляться, з якого боку краще підійти. Це й пошук людей, пошук незаконних посівів по полях. Ми навіть находимо в полі мобільні телефони.

 - Буває й таке?

- Так, в нас був випадок, коли були в розвідці. Пролітали й побачили, що лежить якийсь предмет, під'їхали туди, це виявився мобільний телефон. Я зідзвонився с жінкою, вона приїхала, забрала. Вона здивувалася, як ми знайшли його. Ми працюємо в абсолютно різних напрямках - це не тільки пожежогасіння, контрабанда, перетин кордону, групи ДРГ, пошук людей, зачистка територій. Зараз почали використовувати для пошуку злочинців, що тікають з місць позбавлення волі. Я перекриваю за 5 хвилин поле шість на шість кілометрів. Ви уявляєте, який  ресурс знадобився би без цього? Це дуже перспективні речі. Так, вони народилися тут, на війні. Але вони народилися в нашій творчій голові. І чому держава  не розуміє, що ці речі потрібно розвивати і в майбутньому використовувати навіть в мирних цілях...

- Тобто поки це тільки в нас такі ноу-хау?

-Так, ніхто поки не використовує. В Україні такого немає.

- Ви до служби в АТО були волонтером. Як опинилися у батальйоні?

- У батальйон "Луганськ-1" я пішов командиром розвідки. Це генерал Анатолій Науменко особисто попросив, коли я ще був волонтером, приїжджав, ми зустрічалися. Я тоді запитав, що ще потрібно Мені сказали - розвідка дієва. Я тоді запропонував приїхати і особисто зайнятися цим питанням. Була відібрана група, ми їх навчили тут, почали працювати. До цього я працював директором спортивно-молодіжних клубів Жовківської  держадміністрації на Львівщині, і був депутатом міської ради. Приїхав для того, щоб допомогти своїм побратимам, які з Луганська. Які покинули все і приїхали сюди без нічого. Якщо тут разом з ними це не зупиню, я на теренах Львова це не зроблю сам, там не буде з ким. Там кількість населення дуже мала. Таке потрібно робити тут. Тим більше, що це така ж моя земля, як і Львів. Також будь-який сєвєродончанин повинен розуміти, що Львів - його земля. Нехай там хтось скаже при мені, що це не так.

- Багато в батальйоні людей з окупованої території області?

- В батальйоні більше половини людей з Луганська та Луганської області. І скажіть їм, хоча вони російськомовні (фактично ніхто українською не говорить), що вони не патріоти - можете почути доволі невтішні слова на свою адресу. Вони за Україну можуть і душу віддати. Зараз ті хлопці, які втратили все і воюють за свою землю, вони більші патріоти, аніж ті, що сидять в Києві в вишиванці, п'ють каву за 50 гривень на Хрещатику і цікавляться з новин - скільки ж там вбили людей? Двоє чи троє? Напевно, патріотизм треба проявляти тут, на теренах.

- А серед місцевих або людей з окупованої території міняються думки?

- Йдуть бабусі з Луганська до Станиці Луганської, розмовляємо (коли ми там стояли) з ними. Кажу: "Ви ж хотіли той референдум". Вони кажуть: "Так, дійсно ходили туди, голосували. Думали, що будуть такі зміни, як в Криму. Великі російські пенсії та українські ціни. Але нас надурили. Ми зрозуміли, що ми дуже помилилися. Ми дійсно були не праві. Ми начудили, ми за те постраждали". Вони просили нас не кидати їх. Але ж вони запитують - що змінилося за цей час в нас? Чи може в нас бензин подешевшав, чи хліб? Чи зарплати підняли? Якась реформа відбулася? Може, в вас на Західній Україні маршрутки подешевшали? Зона АТО на мапі маленька, а що - ціла країна не працює? Скільки списується на війну.

- Як часто вдається побути вдома?

- Ви знаєте, я дома буваю один-два дні на 3-4 місяці. Родини практично не бачу. Це складно. Не тільки мені, але й всім хлопцям, які в АТО. Але з розумінням відносяться, бо ніхто крім нас. У мене дуже велике бажання, щоб це все закінчилося завтра. І  приїхати в Луганськ випити філіжанку кави і поїхати додому, запросити всіх туди попити нашої львівської кави. Так колись і було. Ми їздили один до одного.

- А Ви були раніше у нас на Луганщині?

- Я вам скажу, що в Луганській області, коли був мир, зароджений був радіомодельний спорт. Засновниками моди в радіокерованих моделях були саме представники Луганської області. Перші змагання проводилися саме в Луганську, там були найкращі та високотехнічні фахівці. Ми з ним дружили. Це були абсолютно адекватні, хороші люди. Дехто виїхав в Україну, дехто в Росію. Але зародження радіокерованої авіації, яка дала зараз можливість створювати безпілотні апарати, було саме на Луганщині - з усієї України це був центр. У вас на Луганщині були високомайстерні люди.

- Як вважаєте, чи зможемо ми налагодити стосунки? Всі ці ярлики "хунта", "ватники"...

- Неправда, не всі ватники, не всі безголові. Для самого себе я вирішив, приїхавши сюди, дізнатися, чому так відбулося. Коли я почав спілкуватися з місцевими людьми, в мене трошки помінялася думка щодо самої ситуації. По-перше, люди все чекали, коли до них приїдуть та пояснять, чому закон стосовно російської мови був прийнятий так терміново. Вони налякані були, треба було приїхати пояснити. З Києва ніхто сюди не їхав, всі боялися. Зараз половина Луганської та Донецької областей живуть у Львові, розмовляють російською і добре там себе почувають, роблять бізнес. На Луганщині в селах взагалі проблем немає. Тут практично всі краще говорили українською, ніж в нас. Більш літературна мова у вас. В нас переплетена з польською, угорською, дуже багато суржику. Коли говорять за ватників - розумієте, інтелігенція, середній клас людей розділився навпіл: одні поїхали до Росії, інші - до України. А лишилися бабусі-дідусі, які тримаються за квартири і не мають, куди їхати. Вважають себе українцями. Вважати їх сепаратистами - це повна дурня. А тих сепаратистів, хто це все починав, їх там давно нема. І те, що там зараз працюють виключно фахівці з Росії - це зрозуміло. Як їх Путін забере, то там практично не буде, кому жити. Села покинуті, міста  - фактично фантоми, заводи вирізані. Піднімати Донбас і Луганщину буде дуже важко.

 - А чи потрібно це буде комусь в Україні?

- Ми - Україна. Візьміть історію - ми дуже багатогранна, багатонаціональна країна - і ми завжди прощали. Ми дуже мирна і добра нація. Пройде дуже швидкий час, і воно забудеться. Те, що намагаються на крові замішати і зробити конфлікт, щоб вічний він був - нема між нами ненависті, нас просто звели. Ту сторону медійно зробили зазомбованими. Треба виходити з цього стану. Але доки наші медіа туди не попадуть, ми цієї війни не виграємо.

 - Просто зараз вже багато людей і бояться десь повертатися. Здається, що так, як було, вже не буде...

- Треба мріяти і не боятися. Я, наприклад, знаю, що мої мрії збудуться і я вип'ю з вами кави і наше наступне інтерв'ю буде в Луганську. І буде там мир, будуть там посмішки. І ті люди, які думають, що їх там кинули - ніхто їх не кинув, ми про них думаємо, просто такі обставини. Нам не дають швидше все зробити.