Звільнення Маріуполя від "ДНР" очима бійця "Азову": Бій йшов за кожен квартал

Приморське місто 13 червня відзначає шосту річницю визволення від "ДНР"

Звільнення Маріуполя від "ДНР" очима бій…

Маріуполю – як і Краматорську, Слов'янську, Сіверськодонецьку – пощастило не стати частиною "русского міра" з його безробіттям, безгрошів'ям, руйнуваннями і суцільною "чорною дірою".

Місяць під "ДНР"

Червень 2014-го був для маріупольців не просто тривожним. Він був страшним. Так само, як і травень, і кілька попередніх місяців: повний хаос, стрілянина, безкінечні мітинги за приєднання до Росії, захоплення військової частини... Батьки не відпускали дітей далеко від дому, за можливості проводжали до шкіл. Студенти дорогою на іспити стояли у пробках, бо автобуси пропускали незкінченні "швидкі", що кружляли навколо будівлі колишньої маріупольської міськради. Перекриті барикадами центральні проспекти міста, незрозумілі люди зі зброєю, георгіївськими стрічками і російськими прапорами.

Напевно, найжахливішим днем для жителів став 9 травня 2014 року. Багато хто не наважився піти на традиційний мітинг з нагоди Дня перемоги, адже очікували провокацій. Але не всі здогадувались, що день стане кривавою сторінкою в історії міста. Центр Маріуполя палав.

Захоплення будівлі УВС та її штурм, загиблі і поранені. Військова техніка ходила містом, а жителі, що виступали за приєднання до Росії, кидались просто під неї. Чорний дим з боку центру міста і перші звуки залпів. Вже потім маріупольці навчились розрізняти на слух види зброї, "прильоти" і "ульоти", але у 2014-му це викликало неабияку паніку.

А 11 травня сотні – втім, лише сотні, навіть не тисячі – місцевих мешканців вийшли на "референдум"...

Коли місто було під контролем бойовиків "ДНР", новим і лякаючим словом стала "зачистка". "Не виходь на вулицю, бо зачистка", - ці фрази маріупольці неодноразово переказували один одному. Втім, на вулиці виходили за необхідністю.

Пройти до найближчого магазину за хлібом здавалося геройством. Але у супермаркетах люди тягнули до кас повні кошики. Найбільше – консерви, алкоголь та туалетний папір.

Не проходив страх, що влучать у якусь багатоповерхівку, і вона просто складеться, як картковий будиночок. До військових дій місто не було готове, замість бомбосховищ місцевим мешканцям пропонували ховатись у підвалах тих самих багатоповерхівок, і перспектива залишись засипаним бетонними плитами лякала ще більше.

Люди телефонували близьким, намагаючись переказати, з якого боку стріляють, але через відлуння, що відбивалося від будинків, майже завжди помилялись.

Місяць мирні мешканці жили під окупантами, аж поки 13 червня не почалась операція зі звільнення міста від бойовиків. Тоді до Маріуполя увійшли бійці батальйону Нацгвардії (зараз це полк, - Ред.) "Азов".

Серед "азовців" був і львів'янин Андрій Ігнатюк з позивним "Спайдер", який на війну прийшов добровольцем. На цій війні він з перших днів, пройшов Мар'їнку та Широкине. Наразі продовжує службу у лавах "Азову".

Зачистка: п'ять років потому

"Коли я зібрався на війну, батько мене підтримав. На жаль, помер, так і не дочекавшись. А всі інші родичі у мене на Росії, і після такого рішення відмовились від мене. Вважають, що я вбиваю їхніх земляків. Але я буду тут стільки, скільки потрібно. Військового досвіду до цього я не мав, були тільки патріотичні вишколи", - розповідає Андрій.

З Андрієм ми зустрілися біля готелю "Спартак", звідки він з побратимами і розпочинав операцію з визволення Маріуполя. Сьогодні гуляти цими вулицями у старій частині міста не страшно. Лякати можуть хіба що спогади. Про події трирічної давнини Андрій розповідає точно, наче усе це було вчора.

"Заїхали до Маріуполя спокійно, ніхто стріляниною нас не зустрічав. Оснащення тоді серйозного у нас не було - автомати Калашнікова, які нам видавали дуже старими і навіть зігнутими, та бронежилети з пластинами другого класу. Але ми не знали, чого чекати від противника. Нам поставили задачу: рухатись угору по вулиці Георгіївській від готелю "Спартак", - згадує Андрій.

Цей знайомий Андрію маршрут, до перехрестя з вулицею Грецькою, ми проходимо хвилин за 10. "Тоді, у 2014-му, це здавалось дуже довго. Реально ці пару кварталів ми рухались кілька годин. Обстріл противник вів згори, не давали нам висунутись, тому ми розділились на дві сторони вулиці. "ДНРівці" відстрілювались, на даху банку були снайпери".

Доходимо до паркану біля готелю, зараз пофарбованого на білий, поряд – дитячий майданчик. Три роки тому, перелізаючи через цей паркан, захисники міста перебирались на подвір'я, аби підійти до ворога і не потрапити під його кулі.

"Ми пробирались через подвір'я, бо так було більше шансів, що дійдемо до кінця. І треба було визволяти хлопців з іншого боку. Їх там просто защімили. На перехресті біля готелю працювала зенітка Збройних сил України, якраз виїжджала та розстрілювала барикаду. Від "Спартака" наш хлопець стріляв з РПГ", - розповідає Андрій.

"В одному з дворів я ліг на розі, бо перший вийшов, з гаражу навпроти висунулась радянська каска бойовика, він закричав, і розпочався звук від роботи "мелкашкі" (малокаліберна рушниця, - Ред.). Ми викликали гранатометників, бо був рух у банку, і ми вирішили, що треба їх якось "погасити". Три людини згори, три знизу - нас було шестеро. І ми вшостирьох дали одиночні постріли, потім прийшли наші гранатометники", - згадує він.

Доходимо до рогу вулиць Георгіївської та Грецької.

Тут, у корпусі Державного приазовського технічного університету, в 2014-му був штаб "ДНР". Зараз будівля відремонтована, слідів військових дій не має.

Чого не скажеш про будівлю через дорогу. Паркан тут досі всіяний отворами від стрілянини.

"Тут була якась типографія, – продовжує розповідь Андрій. – Тут були барикади, в будівлі навпроти - ящики від патронів, у тутешньому кафе бойовики ховались..."

За його словами українських сил було більше, ніж противників. "Казали, що вони дізнались про запланований штурм, і багато хто повиїзжав. Спочатку вони не давали нам просуватися, стріляючи згори, з їхнього штабу – їхні снайпери були і на даху. Тому наше пересування сильно ускладнилось, рухалися ми кілька годин. Але тут дуже допомогли зенітники 72-ї бригади, які відкрили вогонь по барикаді, з-за якої стріляли по нам. Таким чином, зенітники майже повністю подавили вогонь противника. Також під прикриттям зенітки підключилися наші гранатометники і кулеметники, що дозволило нашій піхоті продовжувати шлях до "штабу", - розповів Андрій.

Він зазначив, що після цього ворог ослаб, і вогонь був не таким інтенсивним. "Ми пробиралися через подвір'я приватних будинків, паркани, бо так було більше шансів, що дійдемо до кінця. Коли ми пройшли частину вулиці Георгіївської від "Спартака" до перехрестя з вулицею Грецькою, бойовики зрозуміли, що перевага на нашому боці, спротиву вже не було. У штабі та біля нього ми затримали кількох бойовиків. Вже після зайшли до будівлі типографії по вулиці Грецькій, знайшли там бланки паспортів, ще якихось документів. Потім вже наші військовослужбовці перевіряли найближчі подвір'я, чи не залишилось там терористів".

Підрозділ Андрія тоді свою місію завершив, інші підрозділи після звільнення вулиці Георгіївської перевіряли подвір'я приватних будинків, що розташовані поряд. За різними даними, внаслідок операції було ліквідовано сім бойовиків і затримано понад 20 осіб. Українська сторона отримала п'ятеро поранених.

Того ж дня тодішній президент Петро Порошенко доручив тодішньому голові Донецької ОДА Сергію Таруті перенести адміністрацію з Донецька до Маріуполя. Але озброєні сутички у місті 13 червня не припинилися. Наступного дня на "Пост-мосту" терористи з засідки обстріляли колону прикордонників, п'ятеро тоді загинули.

До мирного життя маріупольці поверталися поступово. 13 липня 2014-го на честь місяця з дня звільнення Маріуполя від "ДНР" у місті розгорнули найбільший прапор України. А вже в серпні 2014 року відчули удари бойовиків по околицях. У наступному році був обстріл мікрорайону "Східний". Досі під вогнем лишається передмістя Маріуполя - селище Сартана.

Тим часом, Андрій згадує своє цивільне минуле і сподівається, що скоро зможе продовжити його, не відволікаючись на війну. "До війни я займався організацією фестивалів, один з найвідоміших - "Zaxidfest". Але у 2014-му туди, звичайно, не потрапив. Втім, вже два роки все одно їзжу, аби все зробити, як треба, і повертаюся сюди", - посміхається боєць.

Всі новини Донбасу сьогодні читайте на Depo.Донбас

 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme