Гримаси "російської весни": Куди поділися перші ватажки "ЛНР"

Новий "голова "ЛНР" Пасічник під час гарячих подій весни-літа 2014 року, наприклад, відсидівся на "конспіративній квартирі" і "вигулькнув" лише восени 2014-го, очоливши так зване "МДБ ЛНР". Його "права рука" Борис Петренко взагалі займався розслідуванням сепаратистських протестів в Луганську і брав участь у допитах і арештах проросійських активістів. Так, 3 квітня 2014 року Петренко допитав і завербував майбутню "депутатку ЛНР першого скликання" Лію Коваленко.

Новий спікер "Народної ради ЛНР" Денис Мірошниченко, хоч і підтримував "російську весну", спочатку перебував на других, ба навіть на третіх ролях, "вигулькнувши" лише восени 2014-го, коли екс-начальник Управління спорту та молоді ЛОДА Олег Акімов "пропхав" його в "Народну раду". До того ж очолювані ним "Лугарі" – дитяча громадська організація – діяли під українською юрисдикцією до липня 2014 року.

Новий віце-прем'єр Олег Черноусов весь 2014 рік провів на посаді глави митниці Луганської області, перейшовши на бік "ЛНР" лише влітку 2015 року. А ось ті "фанатики першої хвилі", які під контролем ФСБ РФ захоплювали СБУ та створювали "перший уряд "ЛНР", давно відсунуті від політичних процесів, а деяких вже і зовсім немає в живих, як, наприклад, лідера протестів 2014-го і першого голови ЛНР" Валерія Болотова, який помер за дивних обставин рік тому в Москві.

Depo.Донбас вирішив згадати, як формувався навесні 2014-го "перший уряд ЛНР" і яка доля його учасників.

18 травня 2014 року "Республіканські збори ЛНР" затвердили на посаду "прем'єр-міністра ЛНР" Василя Нікітіна. Він пробув на посаді прем'єра аж до 3 липня 2014-го, тобто півтора місяця, коли його замінили на російського політтехнолога Марата Баширова. А той залишив Луганськ в серпні, коли місто було оточене українськими військами. В уряді Баширова всі питання вирішував Дмитро Семенов – "перший віце-прем'єр і міністр з фінансово-економічних питань", наближений до Болотова. Фактично, він цілий місяць очолював "уряд", але після того, як до влади прийшов Плотницький, позбувся крісла і привілеїв.

Нікітін, отримавши посаду заступника прем'єр-міністра ЛНР" із соціальної політики, від фінансових потоків був відсторонений і підтримав кандидатуру Плотницького, який усунув Болотова в серпні 2014 року. За це він зберіг посаду, але продовжив грати номінальну роль у справах "ДНР". Після чого перейшов в опозицію, тепер вже до Плотницького. В результаті був знятий з посади у січні 2016 року. З тих пір інформація про нього відсутня.

Першим віце-прем'єром був призначений Геннадій Ципкалов. У серпні 2014-го, як і Нікітін, він, зрадивши Болотова, підтримав Плотницького, за що пішов на підвищення і став головою "ради міністрів". Але у 2015-му вступив у протистояння з Плотницьким, за що в грудні 2015-го був відсторонений від посади, а у вересні 2016-го затриманий у справі "про спробу здійснення державного заколоту". 24 вересня 2016 року Ципкалова знайшли повішеним у камері. За твердженням "екс-голови парламенту ЛНР" Олексія Карякіна, "віце-прем'єра" задушили з подальшим інсценуванням самогубства. Після листопадового перевороту і втечі Плотницького всі звинувачення з нього були зняті. Певна річ, вже посмертно.

18 травня 2014 року Валерій Болотов своїм наказом призначив на посаду міністра внутрішніх справ "ЛНР" Юрія Івакіна. Івакін формально очолював МВС до серпня, після чого подався з награбованим в сонячний Крим. Оголошений у розшук "прокуратурою ЛНР". Син Івакіна, Олександр Івакін, спокійно живе в Києві і в квітні 2017 року навіть став слухачем навчальних курсів для отримання знань у сфері примусового виконання судових рішень та рішень інших органів при Міністерстві юстиції України.

21 травня 2014 року на посаду міністра оборони "Республіканські збори ЛНР" затвердили Ігоря Плотницького, що вже в серпні став головою "ЛНР" і протримався при владі найдовше з першого складу "міністрів". Але і він був усунутий в результаті заколоту в листопаді 2017 року. Плотницький встиг втекти до Москви, відтоді його доля невідома.

Остаточно "уряд" Нікітіна було сформовано 27 травня 2014 року. "Міністром" освіти, науки, культури та релігії, наприклад, стала Леся Лаптєва, випускниця історичного факультету ЛНУ ім.Т. Шевченка 2002 року, звичайна вчителька, пізніше - завуч 8-ї школи міста Краснодона. На початку травня 2015 року Лаптєва залишила посаду і разом із заступником О. Тарасюком, зникла бозна-де. Вже після її втечі "генеральна прокуратура" ЛНР встановила, що Лаптєва займалася банальними приписками і злодійством – збільшувала на папері кількість учнів і студентів на окупованій території, отримувала на "мертвих душах" гуманітарну допомогу з Росії, яку і привласнювала. "Генпрокуратура ЛНР" стверджує, що екс-міністр" завдала збитків майже на 450 тисяч рублів.

Якийсь час Лаптєва сиділа тихо, але 4 червня 2015-го в Москві був раптово зареєстрований Фонд соціально-значущих проектів розвитку освіти "Мир дітям", президентом якого зазначена Лаптєва. Тепер вона гроші на допомогу дітям просить у небайдужих людей, а заодно допомагає партійною атрибутикою КПРФ.

"Міністром охорони здоров'я" стала Леся Архипова. Вона загинула 2 червня 2014 року після вибуху біля Луганської ОДА. Змінив її Віктор Бабасіньян, що пробув на посаді до серпня 2014-го. Після приходу до влади Плотницького "міністром" стала Лариса Айрапетян, з якою у нього, кажуть, "були не лише робочі стосунки". Пробула на посаді до 2016 року, поки "голова ЛНР" не звинуватив Айрапетян у "занадто великих апетитах" під час розподілу бізнесу від перепродажу медикаментів гуманітарної допомоги. Була оголошена в розшук "генпрокуратурою ЛНР" і пропала безвісти. Екс-голова "парламенту "ЛНР" Олексій Карякін повідомив про смерть Айрапетян і звинуватив у ній Плотницького.

"Міністром сільського господарства і продовольства призначили Валерія Потапова. За досить короткий термін Потапов зробив запаморочливу кар'єру в "уряді" "ЛНР". Він встиг покерувати "міністерством сільського господарства і продовольства, "міністерством промисловості". Далі пішло по висхідній: у серпні 2014 Валерій Потапов був призначений першим віце-прем'єром" "уряду" ЛНР. Також зайняв посади керівника апарату "Ради міністрів" і "міністра" промисловості.

На посаді "першого віце-прем'єра уряду" самопроголошеної "республіки" завідував тіньовою бухгалтерією Плотницького. Сфера інтересів - розграбування гуманітарки з подальшою реалізацією через підконтрольні Плотницькому торгові мережі (магазини "Народний", колишні АТБ). Також через нього проходили доходи від продажу контрабандного російського палива на заправках, "віджатих" тим же Плотницьким.

10 березня 2015 року Потапов втратив офіційний статус - його звільнили із займаних посад. Причина, через яку Плотницький змушений був позбутися свого спільника, - гучний скандал про крадіжку гуманітарки, який розкрутили конкуренти Плотницького з "МДБ ЛНР". В грудні 2014-го на складах, контрольованих Потаповим, "МДБ ЛНР" виявило російську гуманітарку і устаткування російського походження. Тоді Плотницькому вдалося відстояти Потапова і цю частину свого тіньового бізнесу. А вже в січні 2015-го Плотницький завдав у відповідь удар - руками приватної військової компанії "Вагнер", що складається з військовослужбовців армії РФ, була здійснена спроба роззброїти окрему бригаду особливого призначення "Одеса", контрольовану "МДБ ЛНР". У відповідь від імені бригади в інтернеті з'явилося відео з розкриттям складів Плотницького, якими керував Потапов, де зберігалася призначена для перепродажу в супермаркетах "Народний" гуманітарна допомога, контрабанда, а також газові міні-печі та балони, передані "ЛНР" ідейними союзниками терористів із КПРФ. Невдоволення "крисятництвом" вийшло на новий рівень, і Плотницькому довелося відсунути Потапова в тінь.

"Міністром вугільної промисловості, палива та енергетики був призначений Сергій Баранов. Ставши"міністром", Баранов примушував керівників вугільних підприємств, які працюють на окупованій території, обслуговувати економічні інтереси "ЛНР". Після своєї "відставки" у серпні 2014-го Баранов жив фактично на нейтральній території в місті Золоте-3, у незаконно приватизованій ним будівлі колишнього дитсадка, де він влаштував власний "маєток".

У березні 2015 року був затриманий контррозвідкою СБУ. 31 травня 2017 Кремінський районний суд екс-депутата Первомайської міськради Сергія Баранова виправдав. Захист Баранова наполягав на тому, що "міністром" він став вимушено – "під дулами автоматів". У червні 2014-го він нібито був викрадений бойовиками і в полоні дізнався, що життя його дружини перебуває під загрозою. У той же час відеозапис, на який посилається захист Баранова, суду не був наданий.

Звинувачення вимагало для Баранова 10 років позбавлення волі. Після тригодинної перерви колегія суддів оголосила вирок, згідно з яким доказів провини підсудного виявилось недостатньо. Баранов визнаний невинним і виправданий за недоведеністю вчинення ним злочинів.

"Міністром юстиції призначили Дениса Козоріза. З 2011 року Козоріз був начальником Управління правового забезпечення міськради Красного Луча. Пробув на посаді до серпня 2014-го. Після цього повернувся в рідний Красний Луч, де безуспішно намагався знайти роботу. "Він зараз у вкрай важкому становищі. У місті колишній чиновник нікому не потрібен", – кажуть місцеві жителі.

"Міністр" спорту і туризму Ігор Шахов також просидів у кріслі недовго – до кінця 2014 року, після чого повернувся в Красний Луч на колишню посаду директора КУ "Комплекс спортивних споруд". Став помічником "депутата НР ЛНР", комуніста Андріянова. У таблиці осіб, що з'явилася в листопаді 2015-го, які, на думку радника голови ЛНР" Родіона Мірошника, здатні негативно вплинути на результат кандидатів від громадського руху "Світ Луганщині" на місцевих виборах, про Шахова йшлося, що той "негативно висловлюється на адресу першого керівника міста, його методів керівництва і в цілому про роботу адміністрації" і є "об'єктом вивчення МДБ ЛНР. Необхідність проведення профілактичної бесіди з працівниками силових структур" .

"Міністром" будівництва, житлово-комунального господарства і архітектури затвердили Олену Єременко. Її зняли вже в серпні 2014-го. З тих пір працює в апараті "міністерства".

За три роки в "ЛНР" вже змінилося шість "міністрів ЖКГ". Пов'язано це з великою спокусою корупції та розкраданням російської гуманітарної допомоги, виділеної на будівництво. Так, "міністр" Олексій Русаков 10 лютого 2016 року був затриманий правоохоронними органами за фінансові зловживання. Русаков був засуджений на 4 роки позбавлення волі за махінації з комунальними платежами. У вересні 2016 Русаков втік з-під домашнього арешту.

"Міністром транспорту, зв'язку, інформації та масових комунікацій" став Ігор Бєляєв. З санкції Бєляєва в липні 2014 у Брянці був розграбований медичний центр "Медіком". Було знищено дороге медичне обладнання, розграбований готель медцентру і кафе, що перебувало в тому ж будинку. У серпні Бєляєва скоротили до "міністра" транспорту, а в листопаді і зовсім звільнили. Змінив його Олександр Чумаченко, що пробув у кріслі недовго і в травні 2016 написав заяву про звільнення з посади за власним бажанням.

"Міністром" промисловості став Микола Дрьомін – директор Луганського ТОВ "Стелс" (торговельні постачання продуктів харчування), але був ним недовго – промисловість підім'яв під себе вже згадуваний "гаманець" Плотницького Потапов. У 2015 році створив Благодійний фонд "Співдружність Донбасу" для збору коштів від довірливих росіян. Але справи "фонду" не пішли...

"Міністром природних ресурсів та екології став Роман Бутов. Бутов був директором Станично-Луганського районного центру "Спорт для всіх" (до 12.04.2013). З 2009-го – голова Луганської обласної громадської організації "Молодь Луганщини – за чисту екологію". Бутов – виходець із сепаратистської організації "Луганська гвардія", тому з приходом до влади Плотницького позбувся портфеля. В 2015-му, під час розколу в "Луганській гвардії", пристав до крила "народного губернатора Луганщини" Харитонова. Зрозумівши, що з алкашем Харитоновим "каші не звариш", Бутов подався до братської "ДНР", зайняв посаду начальника "відділу рибоохорони Державного комітету водного та рибного господарства".

Керуючим справами "уряду" став Олег Тарасюк. Щоправда, пробув на цій посаді недовго – вже 8 липня 2014 в його крісло посадили Олега Лаптєва, брата "міністра" освіти, науки, культури та релігії Лесі Лаптєвої. А сам Тарасюк отримав посаду заступника, а також став "Почесним президентом" університету ЛНУ імені Тараса Шевченка. Навесні 2015-го разом з Лаптєвою з усім награбованим втік до РФ.

На посаді керуючого справами "Радміну" взагалі довго не затримувалися. Так, Альона Гізай, не пропрацювавши і року, "злетіла" з посади у січні 2016-го. Змінив її в. о. міністра "Радміну ЛНР" Євген Березін у березні того ж року. Він, відчувши недобре, не став чекати візиту людей із МДБ і, нікому не повідомляючи, поїхав в РФ. Навздогін йому Ігор Плотницький направив російським "кураторам" лист, в якому повідомив про "самовільне залишення території республіки в. о. міністра Ради міністрів Березіна". Він скаржився, що втікач тим самим "паралізував роботу" важливого "державного органу. У підсумку "генпрокуратура ЛНР" оголосила Березіна в розшук "за зловживання службовою владою".

Наталія Хорошева, попрацювавши трохи більше року, втратила посаду після недавнього заколоту і втечі Плотницького.

Головою департаменту зі зв'язків із громадськістю став старобільчанин Олександр Малихін. Він також був керівником адміністрації голови і уряду ЛНР", але після "повалення" Болотова виявився зайвим.

Головою адміністрації з податків і зборів" став Євген Солоп. Та зібрати податки він не встиг – позбувся посади після приходу Плотницького.

З перерахованого випливає, що подальша доля перших "міністрів ЛНР" виявилася різноманітною. В основному "міністри" - це "фанатики", що повірили в "російську весну", обіцянки російських кураторів і зуміли опинитися в потрібний час у потрібному місці, скориставшись "соціальним ліфтом". Частина, що спиралася на Болотова, після приходу до влади Плотницького виявилася непотрібною і повернулася до колишнього життя. Ті ж, хто спершу підтримали Плотницького, з часом поплатилися за це посадами (Нікітін) і життям (Ципкалов).

Також варто зазначити, що багато хто не витримав випробування владою і грошима. Так, за розкрадання "гуманітарки" посади втратили "гаманець" Плотницького Потапов і "коханка" Айрапетян (за словами Карякіна, її вбили люди Плотницького). Після звинувачення в крадіжці довелося втікати до РФ Лаптєвій і Тарасюку. Туди ж втік з-під домашнього арешту і Русаков, і звинувачений у зловживанні службовим владою Березін. У Криму виявився Івакін, а Сергій Баранов подався в Україну, де навіть був виправданий судом.

Довше всіх протримався Плотницький, але і йому після чергового заколоту довелося втікати до Москви. Що ж стосується чинної влади "ЛНР", вона теж може виявитися недовгою, а отже Пасічник, Черноусов і Мірошниченко можуть опинитися там, де зараз опинився Плотницький, Болотов і Ципкалов...