Сєпар-ТВ без альтернативи: Чому "ДНР" попереду України в інформполітиці на Донбасі

Вже третій рік поспіль українська влада розповідає про ведення інформаційної війни, але й до цього часу більша частина навіть не окупованої Донеччини дивиться канали агресора та позбавлена можливостей доступу до українського телебачення.

Depo.Донбас спробувало з’ясувати, що дивляться мешканці Донеччини, і коли Україну почують в окупованому Донецьку.

За словами активіста Марини Романцової, яка разом з "Антикризовим медіа центром" брала участь у дослідженні стану мовлення на українській частині Донеччини, найбільш важке становище спостерігається зі співвідношенням російського та окупаційного телебачення у так званій "сірій зоні" - території вздовж лінії розмежування. У більшості населених пунктах просто немає українського телебачення.

"Мене вразила Авдіївка – місто під контролем української влади та постійним обстрілами бойовиків. При цьому, всі місцеві мешканці переконані, що стріляє по ним саме українські військові. А яка ще думка може в них бути, якщо у місті зі складнощами можна дивитися кілька українських каналів та майже 2 десятки російських та сєпарських каналів, які ретранслюються з Донецької телевежі?" - розмірковує Романцова.

І це не просто телебачення, а дуже добрий приклад пропаганди. Не відстає від нього і радіомовлення: якщо Україна намагається привести в сіру зону радіо, яке намагається пропагувати певні цінності, то окупанти роблять ставку на розважальні радіостанції, до ефіру яких додаються пронизливі елементи агресивної антиукраїнської пропаганди.

"Там не лише лунає тематична музика, новини. Час від часу ефір переривається задля "соціальної реклами". Наприклад, дітлахи читають вірші про те, як колись перемогли фашистів, та й "зараз зможемо". Людина з нормальною психікою слухати це більше кількох хвилин не зможе. А місцеві це не лише слухають, а й полюбляють", - розповідає Романцова.

Така картина не лише в населених пунктах "сірої зони", а й в містах, які розташовані на відстані 20-30 кілометрів від лінії розмежування. "Наприклад у Торецьку (колишній Дзержинськ, - авт.), щоб дивитися українське телебачення, слід придбати антену, направити її в певному напрямку, підлаштувати телевізор. А щоб дивитися російську пропаганду інколи достатньо просто ввімкнути телевізор. В таких умовах виграти інформаційну війну просто неможливо. Й це добре помітно за поведінкою та міркуванням місцевого населення. Публічно вони ніколи не займають якусь сторону конфлікту, проте вони завжди "за мир". І, на жаль, це не на боці України", - розповідає Романцова.

За словами активістів, страждають від інформаційного голоду не лише місцеві мешканці, а й українські військові на передовій – в своїй більшості вони просто відрізані від українського телебачення й вимушені споживати агітаційний продукт ворогів. Це неминуче впливає на підсвідомість військових.

Більш того, окупаційне телебачення досі можна дивитися і на досить значній відстані від Донецька. Якщо вірно направити антену, то ці канали можна побачити у Бахмуті, Покровську (колишній Красноарміськ), Слов'янську та навіть у певних районах Краматорська, який знаходиться на відстані понад 100 кілометрів від Донецька.

Таку оцінку активістів підтверджують й офіційні органи. За словами представника Національної ради з питань телебачення та радіомовленні у Донецькій області Олександра Толстогузова, 42% населення Донецької області (на територіях, підконтрольних Україні) дивляться програми, які ретранслюються з так званої "ДНР". На територіях, які контролюються бойовиками, таких людей 91%.

Причина цього в тому, що у Донецьку по вулиці Петровського встановлено телевізійну вежу висотою близько 360 метрів, а це лише на кілька десятків метрів менше, ніж головна телевежа Києва. Завдяки такий висоті та потужним передавачам зона якісного прийому цієї вежі близько 100 кілометрів. За словами Олександра Толстогузова, знизити цій вплив можна будівництвом потужних веж на підконтрольних територіях, та розгортанням мережі спеціальних глушильних пристроїв.

"Застосування цих пристроїв дає можливість зменшити радіус розповсюдження російської пропаганди до 25 кілометрів навколо Донецька", - розповідає Толстогузов. Проте, інших подробиць цієї спецоперації не озвучує – СБУ заборонила.

За словами генерального директора концерну РРТ (який займається обслуговуванням всіх телевізійних веж та розповсюдженням сигналу) Володимира Іщука, нещодавно їхні фахівці склали мапу покриття телевізійним сигналом Донецької області. Виявилося, що більша частина області має "біли плями" без українського мовлення. Ці плями дуже швидко заповнюються або мовленням з окупованого Донецька, або супутниками антенами, які здебільшого приймають російське телебачення.

Виправити ситуацію можливо шляхом встановлення більш високих веж та потужних передавачів на підконтрольній частині. За словами Володимира Іващука, зараз вони намагаються покрити українським мовленням Донецьк з вежі Волновахи, і досить успішно. "Українське телебачення вже зараз можна дивитися у Донецьку у цифровому форматі. Крім того, у певних районах можна побачити й кілька каналів аналогового мовлення", - розповідає Іщук.

Щодо впевненого прийому українського телебачення на вільній частині області, то дуже багато тут залежить від встановлення вежі на горі Карачун поблизу Краматорська.

"Зараз вже проведені всі підготовчі роботи та почалося завезення елементів для вежі. Її висота буде близько 200 метрів, це дещо менше, ніж висота вежі, яку повалили російські бойовики. Вже змонтовано потужний передавач, який буде мовити з цій вежі. Це забезпечить впевнений прийом сигналу на відстані до 60 кілометрів від Краматорська", - обіцяє Іващук.

За його словами, відновлення телевізійної башти виявилося дуже непростим завданням – в Україні навіть проектувати її може лише один інститут, а канати для кріплення будуть виготовлятися за спеціальним замовленням в Одесі. Планується що башта буде побудована та запущена ще в цьому році. Більш того, керівництво РРТ дуже пишається такими темпами, бо у мирний час проектування та зведення такого об’єкту мало зайняти 2-3 роки. До речі, зі звільнення Краматорська пройшло майже 2 роки, та чомусь фактична війна та всі заяви про необхідність вести її на інформаційному полі цей процес не пришвидшили.

Взагалі, всі ці розмови про необхідність інформаційної війни та української пропаганди залишаються лише розмовами вже другий рік поспіль. Що там казати про "сіру зону" якщо навіть мовлення українських каналів на Краматорськ та прилеглі райони до цього часу повністю не відновлено.

Кожну маленьку перемогу на кшталт розміщення антен на водонапірній вежі чи тимчасовій військовій башті заввишки 30 метрів презентується виключно як перемога в інформаційній війні. Між тим, більшість краматорчан (особливо мешканців приватного сектору, де немає кабельних мереж) мають прикласти певних зусиль для перегляду українських каналів. Хоча російський канали мають й значно привабливішу "обгортку", й приходять в твою оселю фактично самі.

Близько року тому, відразу після свого призначення на посаду, представник Нацради Олександр Толстогузов переконував всіх на своїй сторінці в соціальній мережі, що для перегляду українського телебачення варто прикласти якісь зусилля. Можливо, з позицій здорового глузду в цьому й є якийсь сенс, але адепти "русского міра" цього робити точно не будуть. А вправляти мізки та "совок" з "вати" необхідно саме серед цих верств населення.

Більш того, інформаційна політика на Донбасі нагадує мале дитя, за яким наглядають кілька няньок, не помічаючи, що воно вже втрапило в халепу. Нацрада, Держкомтелерадіо, Кабмін, Донецька ВЦА та навіть спеціальне міністерство, яке прозвали Мінстець – всі вони відповідають за цей напрямок в цілому й ніхто за якісь конкретні завдання. Ось й виходить, що нібито й 51 передавач встановили, і телеканали та радіостанції вмикаємо, а майже половина мешканців українського Донбасу дивиться пропаганду "Новоросії ТВ".