"Пирогове" під Слов'янськом: українська душа сховалася в музеї на Донеччині (ФОТО)

Звичайна, а по українським вимірам, навіть дуже якісна, сільська дорога робить різкий поворот й перед очами відкривається справжній український пейзаж – зелені поля молодої пшениці, які уходять аж до небокраю.

Десь попереду вже помітне чергове охайне українське село з досить стандартною назвою – чи то Миколаївка, чи Андріївка. Втім мета нашої подорожи невеличке селище з дуже красномовною назвою – Прелесне.

Розташувалося це поселення з кількосотрічною історією неподалік Слов’янська – міста, яке ще 2 роки тому було головним символом та оплотом "русского міра". Варто від’їхати від міста кілька кілометрів, й вже у найближчому селі чуємо лише українську мову. Справжню, мелодичну та навіть не зіпсовану суржиком. І це не дивно – тут споконвік жили українці. Навіть у радянські часи знайти російськомовну школу у селах Слов’янського району було дуже важко. А кілька сторіч тому тут проходила межа між Козацькою державою та Диким полем. Їдемо до селища Прелесне ми за ради справжньої, але маловідомої родзинки Донеччини – Музею національного побуту та культури.

Знаходиться цей музей вбік від центральної дороги поряд з місцевою школою, але найти його душе просто. По-перше, по селищу висять промовисті показники "Музей", а по-друге, будь який місцевий з гордістю розповість, як туди проїхати. Звісно, зробить він це співучою українською мовою.

У вихідні, зазвичай, музей зачинений. Щоб потрапити в середину необхідно просто завітати у гості до в.о. директорки музею Ірини Тишиної, яка мешкає в кількох метрах.

Й тут знов допоможуть місцеві. І директор неодмінно покине всі свої хатні клопоти та проведе для вас персональну екскурсію. Співробітники музею ще не дуже зіпсовані увагою зацікавлених туристів. Тож дуже привітно зустрічають будь кого, хто проявив цікавість.

Створювати музей у 1983 році почав краєзнавець, художник та керівник селищної художньої школи для дітлахів Олександр Шевченко.

Дуже довго це був аматорський селищний музей, й вже у 21 сторіччі він став частиною Донецького художнього музею.

Справжня родзинка музею – експозиція народної архітектури під відкритим небом. На кількох сотнях квадратних метрах відтворений справжній український хутір: сільська хата, кузня, комор з вуликами та навіть справжній вітряний млин.

За словами співробітників, це єдиний на Сході України музей народної архітектури під відкритим небом.

Ще один цікавий нюанс – всі ці споруди не завезені з інших регіонів країни, а були побудовані українцями понад 100 років тому на території Донецької області.

Наприклад, хатина стояла на околицях Прелесного, кузню та комору привезли з околиць Донецька, а ось млин стояв в одному з сіл на кордоні з Харківською областю.

Це свідчить про те, що Донбас протягом багатьох років населяли етнічні українці, які жили тут своїм звичним життям.

Ці будівлі не просто споруди, в них можна зайти й подивитися, як жили українці 200 років тому.

Наприклад, у хаті є справжня піч,  домашні меблі та навіть станок, за допомогою якого господині ткали ковдри зі шматків тканини.

У цій однокімнатній хатині могла жити родина з 10 осіб.

А ось стіни хати прикрашені реальними фотокартками, на яких зображені мешканці села 19 сторіччя.

Дуже цікаво спостерігати за виразом облич та одягом наших пращурів. Тут і родинні фото сільських мешканців, для яких фотографування було головню подією життя, і парадні портрети офіцерів та комерсантів, для яких це було звичною справою.

А ось у кузні є справжній горн, купа старовинного знаряддя та якісь прости витвори ковалів.

У коморі відтворена невеличка столярна майстерня – більшу частину знаряддя українці робили саме з дерева.

Крім того, комора – єдина господарська будівля, яка мала дерев’яну підлогу. Це було необхідно для збереження зерна та насіння. Навіть у хатині підлога була з глини. А ось у млині зібрані не лише різноманітні знаряддя для виготовлення борошна, а й інвентар для польових робіт.

Цікаво, що всі ці експонати не лиже можна, а й необхідно брати у руки.

На думку співробітників музею, лише так сучасна людина може уявити, як насправді жили її пращури.

Крім експозиції під відкритим небом є у Прелестному є ще кілька виставкових залів. У кількох з них представлені витвори вихованців місцевої художньої студії та їх друзів з усього світу.

Напевно, Прелесне – найбільш творче селище України. Зі 100 вихованців місцевої школи більше половини відвідують різноманітні художні студії. Там вони не лише малюють, а й роблять сувеніри з глини (які можна придбати за зовсім символічну ціну), вишивають, роблять аплікації й ще купу всього.

Ще у одному зали представлена експозиція, яка присвячена народному побуту.

Тут є старовинний одяг, меблі, посуд та приладдя.

За словами співробітників музею, відвідувачів в них не так вже багато. Головним чином, це учні шкіл з прилеглих сіл та районів. А ось дорослі та зацікавлені відвідувачі бувають дуже рідко. Зараз ситуація починає потрохи покращуватися.

"До цього ми 2 роки взагалі жили без фінансування Ми частина Донецького художнього музею, який залишився в окупованому Донецьку. Тож нам навіть зарплатню не могли платити. Але ми продовжували працювати – музей та відвідувачів покинути не можна", - розповідає директор музею.

Зараз фінансування відновилося й музей активно займається оновленням експозиції та підготовкою кількох етнографічних заходів. Крім того, створено сайт музею, за допомогою якого сподіваються залучити туристів не лише з усієї країни, а й за кордону.