В лютому на Донбасі російські окупанти вбили 11 українських бійців

Впродовж лютого 2021 року на Донбасі від куль снайперів, осколкових поранень та підривів загинули 11 військовослужбовців ЗСУ

Ігор Максимов

Про це повідомляє Depo.Донбас з посиланням на матеріал Цензор.НЕТ.

Дмитро Власенко народився 19.08.1992 року у селі Грушівка Первомайського району Миколаївської області.

До лав морських піхотинців прийшов 2017 року, брав участь у бойових діях на Приазовському напрямку, після закінчення терміну дії контракту знову підписав його з тим самим підрозділом. Старший матрос, старший стрілець 2-го відділення 2-го взводу десантно-штурмової роти 503-го окремого батальйону морської піхоти.

Загинув 2 лютого в районі селища Шуми Бахмутського району Донецької області внаслідок смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ. Помер за годину після поранення, що виявилося несумісним з життям.

Похований 4 лютого у Грушівці. У нього залишилися батьки.

Назарій Поліщук народився 18.10.1996 року у селі Вотилівка Лисянського району Черкаської області у багатодітній родині.

У 2017 році призваний за контрактом Лисянським РВК Черкаської області. Після проходження навчання у 169-му навчальному центрі "Десна" проходив службу у 28-й ОМБр з осені 2017-го. Мав за плечима три ротації у зону бойових дій, воював біля Гранітного та Новомихайлівки.

"Чоловік був на "ти" з військовою технікою, тямив у найдрібніших нюансах, не пасував перед проявом ініціативи, його ніколи не лякали будь-які труднощі. У вересні та жовтні минулого року він брав участь у військових навчаннях Combined Resolve XIV, що відбувалися на базі НАТО у Німеччині", - зазначають у матеріалі.

Старший солдат, старший механік-водій 1-го відділення 2-го взводу 6-ї роти 2-го батальйону 28-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 6 лютого о 16:55 в районі населеного пункту Новомихайлівка Мар’їнського району Донецької області від смертельних поранень, не сумісних з життям, що зазнав внаслідок підриву на невідомому вибуховому пристрої під час висування на взводний опорний пункт.

Похований 9 лютого у рідному селі. У нього залишилися батьки, три брати, сестра та донька. Посмертно нагороджений почесною нагородою "За заслуги перед Черкащиною".

Олексій Подвезенний народився 05.06.1997 року у селі Красний Деркул Станично-Луганського району Луганської області.

27.11.2019 року призваний за контрактом Біловодським РВК Луганської області. Одразу був переведений до 169-го навчального центру "Десна", у якому опанував фах "кулеметник", а з 02.03.2020 року перебував у лавах свого підрозділу.

"Солдат, заступник командира бойової машини – навідник-оператор 3-го відділення 3-го взводу 6-ї роти 2-го батальйону 28-ї окремої механізованої бригади. Загинув 6 лютого о 16:55 в районі населеного пункту Новомихайлівка Мар’їнського району Донецької області від смертельних поранень, несумісних з життям, що зазнав внаслідок підриву на невідомому вибуховому пристрої під час висування на взводний опорний пункт", - йдеться у матеріалі.

Похований 10 лютого у Красному Деркулі. У нього залишилися батьки та сестра. Посмертно нагороджений почесною нагородою "За заслуги перед Луганщиною".

Олександр Глушко народився 11.11.1984 року у селі Рунівщина Полтавської області. З 2007 року мешкав у Полтаві.

У 2019 році вирішив йти до лав Збройних Сил України, до підрозділу, у якому вже на той час служив брат його дружини. 

"Солдат, водій-електрик інженерно-саперного взводу 5-ї батальйонно-тактичної групи 81-ї окремої аеромобільної бригади. Відкомандирований для виконання бойових завдань у зоні ООС у складі 59-ї ОМПБр. Загинув 11 лютого близько 9:15 в районі селища міського типу Зайцеве Бахмутського району Донецької області внаслідок смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ", - повідомляють в матеріалі.

Поховали Олександра Глушка 13 лютого у рідному селі біля могили батька. У нього залишилися мати, сестра, дружина та двоє дітей.

Владислав Лященко народився 16.05.1996 року у Горлівці. З 2014 року мешкав у місті Кілія Одеської області.

У 2020 році призваний за контрактом Кілійським РТЦК та СП Одеської області.

"Солдат, стрілець-помічник гранатометника 2-го батальйону 28-ї окремої механізованої бригади. Загинув 11 лютого о 20:45 в районі села Новомихайлівка Мар’їнського району Донецької області від смертельного кульового поранення, що зазнав під час обстрілу нашого взводного опорного пункту найманцями РФ зі стрілецької зброї", - повідмоляють в матеріалі.

Похований 15 лютого у Кілії. У нього залишилася мати.

Олександр Войтенко народився 30.04.1974 року у Полтаві. Мешкав у Кременчуці.

1995 року він закінчив Полтавське вище зенітне ракетне командне училище, у якому зарекомендував себе, як відповідальною та сумлінною людиною. Після навчання потрапив до 23-го окремого аеромобільного прикордонного загону спецпризначення. Деякий час по тому він звільнився з лав війська та перейшов до підрозділу "Альфа" Служби Безпеки України, а з 2006 по 2008 роки працював дільничним у Крюківському районному відділку міліції.

З початком війни добровільно звернувся до військкомату з бажанням стати на захист України, проте на той час у призові на службу йому було відмовлено. Лише у 2018 році він був призваний за контрактом Козельщанським РВК Полтавської області. Служив командиром взводу 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, а навесні 2020 року перевівся до іншого підрозділу десантно-штурмових військ.

"Капітан, командир взводу вогневої підтримки 1-ї роти 5-ї батальйонно-тактичної групи 81-ї окремої аеромобільної бригади. Відкомандирований для виконання бойових завдань у зоні ООС у складі 59-ї ОМПБр. Загинув 14 лютого близько 10:00 в районі селища Новолуганське Бахмутського району Донецької області внаслідок підриву на невідомому вибуховому пристрої", - повідомляють в матеріалі.

Похований з усіма військовими почестями 18 лютого у Кременчуці, на Алеї Героїв Свіштовського кладовища. У нього залишилися батьки, сестра, дружина та син.

В’ячеслав Олексієнко (позивний Самурай) народився 17.04.1987 у місті Кременчук Полтавської області. Мешкав у селі Потоки Кременчуцького району та у Кременчуці.

В 2014 роц ідобровільно прибув до військкомату, після чого був мобілізований у третю хвилю та пішов служити до 92-ї окремої механізованої бригади механіком-водієм у 2-й танковій роті танкового батальйону. Брав участь у бойових діях в районі Щастя та на всій ділянці фронту, що простягалася від станиці Луганської до Трьохізбенки.

"У складі 92-ї ОМБр В’ячеслав Сергійович воював рік: з осені 2014 по осінь 2015-го. Після демобілізації він повернувся додому, почав працювати, їздив на заробітки до Польщі. У жовтні 2019 року він одружився з жінкою, в якої були діти, і Самурай полюбив їх, як власних дітей", - згадують побратими.

Того ж року підписав контракт із ЗСУ.

"Солдат, стрілець-помічник гранатометника 1-го взводу 1-ї роти 5-ї батальйонно-тактичної групи 81-ї окремої аеромобільної бригади. Відкомандирований для виконання бойових завдань у зоні ООС у складі 59-ї ОМПБр. Загинув 14 лютого близько 10:00 в районі селища Новолуганське Бахмутського району Донецької області внаслідок підриву на невідомому вибуховому пристрої", - йдеться у матеріалі.

Поховали бійця з усіма військовими почестями 18 лютого у Кременчуці, на Алеї Героїв Свіштовського кладовища. У нього залишились мати, дружина та син.

Дмитро Мироненко народився 31.03.1994 року у Харкові.

Закінчивши 9 класів середньої загальноосвітньої школи №38, вступив до Коледжу управління та інформаційних технологій Харківського інституту управління, який закінчив 2015 року. З 2017-го перебував у війську, підписавши контракт.

"Старший солдат, старший стрілець 1-го взводу 1-ї роти 122-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади. Загинув 14 лютого близько 10:00 в районі селища Новолуганське Бахмутського району Донецької області внаслідок підриву на невідомому вибуховому пристрої", - йдеться у матеріалі.

Похований 17 лютого на Алеї Слави Харківського кладовища №18. У нього залишилися мати та сестра.

Сергій Петраускас (позивний Ящур) народився 18.12.1977 року у місті Ічня Чернігівської області у родині литовця та росіянки. Разом із сім’єю мешкав у селі Більмачівка Ічнянського району.

Строкову службу служив у 1996-1997 роках у складі Національної Гвардії України. Демобілізувавшись, працював в Ічні автоелектриком. Одружившись, переїхав до Більмачівки. Після народження першої донечки працював у Києві пожежником-димозахисником та у товаристві "Київбетонсервіс".

"Сергій брав активну участь у подіях Революції Гідності, увесь час виходив на Майдан, а одразу після тих подій і початку війни з Росією добровільно прийшов до військового комісаріату 02.03.2014 року. Його мобілізували до 2-го взводу 6-ї роти 2-го батальйону 1-ї окремої танкової бригади та після навчань доправили до зони Антитерористичної операції у Луганській області, де він виконував вкрай важливі та смертельно небезпечні завдання в районі Луганського аеропорту та його околиць", - йдеться у матеріалі.

Коли Сергій вперше повернувся з війни у 2015 році, його брат Олександр пішов в АТО, теж у складі 1-ї окремої танкової (зараз він служить у 72-й ОМБр). А Сергій вдома створив громадську організацію "Спілка учасників бойових дій Ічнянського району", яку очолював до літа 2018 року. Волонтером він неодноразово їздив на фронт, возив необхідні речі бійцям на передовій.

У 2017 році він вступив на службу до Ічнянського РВК, підписав контракт із 72-ю ОМБр, у складі якої вирушав у зону бойових дій у 2018 та 2019 роках, а останній контракт був підписаний 20 жовтня 2020 року.

"Старший солдат, старший стрілець 72-ї окремої механізованої бригади. Загинув Сергій 22 лютого в районі міста Авдіївка Донецької області від смертельних поранень, що зазнав внаслідок гранатометного обстрілу наших позицій", - йдеться у матеріалі.

Після прощання у Більмачівці поховали героя 24 лютого в Ічні. У нього залишилися мати, брат, сестра, дружина та троє дітей.

Дмитро Сардак народився 11.06.1986 року в Одесі.

У цивільному житті чоловік працював будівельником, потім більш ніж три роки брав участь в АТО/ООС, а у липні 2019 року підписав останній контракт із ЗСУ та прибув до свого підрозділу.

Декілька місяців тому Дмитро одружився з жінкою, яка теж є військовослужбовицею 59-ї ОМПБр. 

"Сержант, військовослужбовець 59-ї окремої мотопіхотної бригади. Загинув Дмитро Сардак 23 лютого о 06:20 в районі селища міського типу Зайцеве Бахмутського району Донецької області внаслідок смертельного осколкового поранення, що зазнав під час гранатометного обстрілу наших позицій", - йдеться у матеріалі.

Похований 26 лютого в Одесі. У нього залишилися брат, сестра та дружина.

Нагадаємо, що в останній день лютого на Добасі загинув ще один воїн - військовослужбовець 36-ї окремої бригади морської піхоти Сергій Моісєєнко загинув від смертельних поранень 28 лютого біля Піщевика на Донеччині. 

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Донбас