Онлайн прогулянка соляними шахтами Бахмута: Таємниці прадавнього моря Донбасу
Тут є підземна церква, спелеосанаторій, тут проводять футбольні змагання, дають симфонічні концерти і запускають повітряні кулі. Поки в Україні карантин і поїхати нікуди неможна, пропонуємо помандрувати соляними шахтами віртуально
Головна принада Бахмута (колишнього Артемівська, Донецької області) розташована у 20 кілометрах від міста – у невеличкому містечку Соледар. Саме там знаходяться соляні шахти, які забезпечують звичайною сіллю як Україну, так і понад 20 країн світу.
Донбаська кам'яна сіль - це спадок прадавнього моря, адже протягом 40 млн. років територія сучасного Донбасу покривалася морськими водами близько 350 разів.
Зокрема Пермський період (300-250 млн. років) знаменний зміною континентального режиму морським. У мілководній затоці, яка розташовувалася на місці сучасних міст Артемівськ і Слов'янськ, відкладалися потужні товщі кам'яної солі.
В кінці пермського періоду море надовго покинуло територію Донбасу, залишивши по собі потужні пласти соленосних відкладень, які почали видобувати у XIX столітті.
Дістатися Соледару досить непросто. Бахмут пов'язаний регулярним залізничним сполученням лише з Харковом. Тож їхати туди краще через Краматорськ чи Слов'янськ – звідти автобуси на Бахмут ходять щогодини. А вже з автостанції Бахмута можна маршруткою дістатися до Соледару. Ще один спосіб - скористатися таксі. Але слід пам'ятати, що відстань від центра Краматорська до шахти приблизно 70 кілометрів. Тож, коштувати така подорож буде немало. Значно простіше дістатися до міста власним автотранспортом. Слід рухатися по трасі Ізюм-Довжанський в напрямок Бахмуту і, не доїжджаючи міста, повернути за дорожнім вказівником – Сіверськ, який розташований в напрямку Соледару.
Сам Соледар – невеличке містечко у якому мешкає близько 10 тисяч людей. З першого погляду складається враження, що вся територія міста – виробничий майданчик підприємства: шахти й адміністративні будівлі стоять поряд з житловими будинками, а таблички "Їдальня" та "Оформлення солі" можна побачити навіть частіше, ніж назви вулиць.
Наша перша мета – найдавніша копальня солі. Перший рудник почав працювати тут ще у 1881 році. Зараз він завглибшки 180 метрів.
Спускають відвідувачів до шахти у звичайних шахтарських клітях, які майже нічим не відрізняються від ліфту у багатоповерхівці, навіть рухаються з однаковою швидкістю. При цьому, жодних додаткових заходів безпеки.
Достатньо надягнути будівельний шолом. А ще, слід пересуватися коридорами дуже уважно – розмелена сіль дуже слизький матеріал, впасти на ньому дуже просто.
Виробничий горизонт зустрічає цілковитою темрявою, тишею і неймовірною кількістю солі. Якийсь час відмовляєшся усвідомлювати, що під ногами не пісок чи земля, а звичайна сіль з чистотою 98%.
Всі стіни покрити хвилястими чорно-білими візерунками. Справа в тому, що влітку утворювався темний шар солі, а взимку – світлий. Крім того, дуже часто у солі знаходять фрагменти скам'янілих старовинних дерев. Інколи зустрічаються краплі соляної води з прадавнього моря. Під час добичі ці ємності викриваються, вода випаровується, а сіль залишається у вигляді сталактитів та осаду, дуже схожого на паморозь. Крім того, дуже часто у шахтах знаходять величезні кристали солі.
Вона дуже схожа на діаманти – такі ж прозорі та блискучі. Наприклад, серед одного з коридорів до цього часу стоїть глиба солі вагою майже 200 тон (це вага трьох залізничних вагонів). Її виготовили до якогось чергового з'їзду партії та залишили у надрах як величезну принаду.
Розробка солі ведеться в спеціальних камерах згори вниз – спочатку прокладають горизонтальну штольню заввишки кілька метрів, завширшки до 10 метрів та завдовжки кілька десятків метрів. Після цього робітники починають заглиблюватися у підлогу цієї "кімнати".
Поступово, висота стелі досягає 30 метрів. Шахтарі вибирають всю товщину соляного пласту, залишаючи лише кілька метрів на склепіння камери. Сіль надзвичайно міцний матеріал, тож додаткового укріплення соляні шахти не потребують. Втім, ця міцність солі свого часу завдавала немало проблем у її добичі. Ще до війни її видобували шляхом підриву пластів.
За словами старожилів, кілька разів на день у шахтах лунали потужні вибухи від яких навіть бився посуд у сервантах городян на горі. Втім, вже у середині ХХ сторіччя на зміну вибухівці прийшли спеціальні комбайни, які перетворили добич солі у дуже нудний процес. У кожній камері зараз працює два чоловіка – один керує комбайном, а другий завантажує сіль у вагонетки або на транспортерну ленту .
Взагалі у соляних шахтах унікальний клімат: там у будь який час року +16 градусів, а завдяки іонам солі, повітря є стерильним. Втім, це повітря дуже агресивне для металу. Тож будь яка машина з заліза може працювати не більше 7 років.
А ось для дерева та соломи сухе та солене повітря лише йде на користь. До цього часу у копальні працює дерев'яне риштування, яке лише інколи ремонтують. В той час як кремезні чавунні огорожі повністю замінюють один раз на 10 років. А нещодавно в одному зі старих рудників знайшли дерев’яну повозку ХІХ сторіччя з сіном в бездоганному стані.
Доречи, сіно у копальні з'явилося не випадкового, бо в старі часи кінь був єдиними засобом механізації, а добували сіль, головним чином, жінки. Навіть сіль у надрах має зовсім інший смак – потрапивши на поверхню у ній починають відбуватися хімічні зміни, які дещо смак змінюють.
Можливо, з точки зорі хімії, це маячня, але під землею сіль не стільки солона, скільки смачна.
Перше, що збудували у ХІХ сторіччі у шахті – підземну церкву. Саме через неї проходив шлях шахтарів з роботи та на роботу.
За радянських часів в церкві влаштували стайню, а вже після здобуття незалежності працівники копальні почали відновлювати церкву.
Зараз там регулярно проходять служби.
Священика для цього спеціально спускають з поверхні, а прихожанами є, головним чином, працівники підприємства. Є у церкві і власне диво – зображення Матері Божої, її не вдалося знищити ані вибухами, ані сучасними комбайнами.
Це копальня №3. Вона до карантину була відкрита для відвідання щодня, кім понеділка та державних свят.
Ця копальня майже в два рази глибше, ніж перша шахта. Вона спочатку розроблялася з використанням лише комбайнів й зараз виглядає більш впорядкованою та обжитою. У цій шахті є навіть мобільний зв'язок та інтернет.
Саме у ній розташований єдиний в Україні спелеосанаторій в якому оздоровлюються пацієнти з проблемами дихальної системи.
Вони майже постійно знаходяться у шахті та дихають стерильним та корисним повітрям.
На поверхню вони піднімаються лише на кілька годин на добу – поїсти та провести гігієнічні процедури (води та каналізації в шахтах немає).
Крім того, в цій шахті знаходиться найбільша камера, в який видобувалася сіль.
ЇЇ висота становить понад 30 метрів, а довжина – півтора кілометри. Тут проводять підземні футбольні змагання, дають симфонічні концерти та навіть запускають повітряні кулі. Доречі, всі ці заходи вже увійшли до Книги рекордів України.
Також у коридорах цієї копальні розташований музей соляної промисловості.
Справа в тому, що звичайна для нас кухонна сіль використовується ще й у хімічній промисловості, металургії та тваринництві. А звичайна харчова сіль поставляється підприємством у 20 країн світу, у тому рахунку і до Європейського Союзу.
Цікаво, що в усіх копальнях видобуток солі продовжується. Втім, туристи цього навіть не помічали: виробітки розташовані в 5-10 кілометрах від входу до шахти. До місця роботи працівники дістаються спеціальними автобусами. Тож місцями на стінах шахт можна побачити справді дорожні знаки та навіть світлофори.
Взагалі, працівники шахт рекомендують не відходити від маршруту, бо загубиться у темряві та коридорах дуже просто. "Під землею у будь якої людини наступає дезорієнтація – можна днями ходити, а виявиться, що ті ходиш по колу. Тож у нас є суворе правило: якщо загубився, сядь у центрі будь якого перехрестя та чикай. Кілька разів на добу всі основні коридори за спеціальним маршрутом проходить спеціальна бригада. Крім того, місцями на стінах шахти є телефоні, по яким можна зв'язатися з диспетчером", - радить "соляний" шахтар Володимир.
Поклади солі бахмутського родовища утворилися приблизно 300 мільйонів років тому назад під час випаровування прадавнього моря. Внаслідок цього утворилося 5 шарів солі, три з них мають товщину понад 30 метрів, та знаходяться на глибині від 20 до 300 метрів. Розробка саме цих пластів ведеться зараз.
Більше новин про події у світі читайте на Depo.Донбас