Шурупи в колінах і протигаз з током: Як російські окупанти катують жінок в ОРДЛО

Станом на листопад 2021 року в полоні російських окупантів на окупованому Донбасі перебувають щонайменше 301 людина, з них 31 особа - жінки.

Про це представникам Медійної ініціативи за праві людини повідомили в Служба безпеки України. 

Всього з 2014 року в полоні терористів на Донбасі були 3360 осіб, з яких 276 - жінки.

Як розповіла Суспільному 54-річна Олена Лазарєва, яка близько двох років провела у полоні терористів ОРДО, найгіршими за фізичні для неї були психологічні тортури.

"Жінка працювала лікарем у Донецьку і передавала інформацію українським спецслужбам про поранених бойовиків самопроголошеної "ДНР". Олену затримали біля її власного будинку 16 жовтня 2017 року, коли вона повернулася додому з роботи. Жінку звинуватили у шпигунстві, а разом із нею затримали та її чоловіка. Лазарєва згадує, що бойовики постійно принижували її і катували, крім цього погрожували розправитися з членами сім'ї на її очах", - йдеться у матеріалі.

Вона розповідає, що зізнання з неї вибивали за допомогою мішка на голові.

"Це все відбувалося з мішком на моїй голові, у наручниках, і якщо їм щось не подобалося, коли я повільно відповідала, чи відповідала так, як їм потрібно було — мене періодично цим мішком просто душили", — розповідає Олена про тих тортурах, які довелося пережити. Також додає, що моральний знущання іноді було витримати важче, ніж побої", - розповіла жінка.

Свій "термін" Лазарєва відбувала у Сніжнянській виправній колонії № 127. Вона розповіла, як жінки важко там працюють: їх примушують тягати важкі мішки, вугілля і працювати швачками по 12 годин.

"Це була важка фізична праця: перенесення мішків вагою 50 кг. Привозять продукти, їх треба розвантажувати, відносити на склад, до їдальні, і все це роблять засуджені жінки. Щодня носили вугілля для опалення квартири. Ще працювали на так званій "промисловій зоні": там швейне виробництво, ми шили з 8:00 години ранку і фактично до 20:00, з невеликою перервою на обід", - загдує жінка.

Олену та її чоловіка на підконтрольну Україну під час обміну у грудні 2019-го. Жінка каже, що її повернення до нормального життя й досі триває.

Про катування іншої полоненої - Олени Пех, яка й досі перебуває в полоні терористів ОРДО, розповіла донька Ізабелла. Жінки виїхали з окупованої Горлівки до Одеси в 2014-му році, однак Олена змушена була їздити на окуповану територію, щоб доглядати свою хвору матір.

Під час однієї з таких поїздок у 2018-му її затримали та звинуватили у шпигунстві та "державній зраді". Жінку відтоді жінку стали катувати, вибиваючи в неї зізнання.

"Протримали її на території військової частини у Донецьку близько трьох місяців. Це були жахливі тортури: їй вкручували в коліна шурупи, душили пакетом, двічі імітували розстріл. Катували електричним струмом", - розповіла донька.

Вона також розповіла, що зрештою її мати намагалась покінчити життя самогубством. Дійшло до того, що полонена жінка власною кров'ю написала послання терористу, який її катував. Це врятувало її всього на кілька днів.

"Її довели до такого стану, що вона венами написала послання до свого головного "ката" Олексія, так його звали. Кілька днів після цього її ніхто не чіпав, потім вивезли у спеціально обладнаній для катувань машині, одягли протигаз та включили електричний струм", — розповіла Ізабелла.

В 2020 році Олену Пех "засудили" в ОРДО до 13 років позбавлення волі за "держзміну". Нині жінка перебуває в Сніжнянській виправній колонії № 127. Через тортури у жінки руйнуються суглоби стегна і їй потрібна термінова медична допомога.

"Після тортур мама ходить дуже погано, сама вправляє собі суглоби. У травні 2021-го її відвезли до міжобласної лікарні, де лікар підтвердив руйнування суглобів у стегні, але сказав, що нічим не може допомогти", - каже донька.

Ізабелла може поговорити з матір'ю один раз на 5 днів. Зв'язок триває 9,5 хвилин і розмова відбувається через гучномовець у присутності конвоїра.

Жінка вже пропустила кілька обмінів і поки що ніхто не може обіцяти їй звільнення.

"Коли мама пропустила обмін, я звернулася до журналістів, до польських та єврейських музейників, і до Офісу президента, до Європейського суду з прав людини, Міністерства закордонних справ України, і до уповноваженого з прав людини — до кого тільки могла. Писали і англійською до посольств країн Нормандського формату. Усі відповідають: "Ми намагаємося, робимо все можливе, але…", - коментує донька полоненої.